Наука на службі суспільного блага

Ми даємо вченим та інженерам ґрунтовну технічну освіту, але ми значно гірше вчимо їх приймати етичні рішення чи розвивати силу характеру. Візьмімо, наприклад, екологічну кризу, яка недавно спалахнула у Флінті, штат Мічиган, і де тамтешні фахівці не зробили нічого, щоб подолати цю кризу. Сіддхарта Рой допомагав встановити, що вода у Флінті була забрудненою. Він розповідає про науку на службі суспільного блага, закликає наступне покоління вчених та інженерів дбати про те, щоб їхня робота була на благо людям і планеті.

Щойно закінчивши коледж,

я почав працювати в консалтинговій фірмі.

Під час стажування
керівники роздавали поради.

Одну з цих порад я ніколи не забуду.

Нам сказали:
"Вами має бути легко керувати".

З огляду на мою тогочасну наївність,

я серйозно сприйняв цю пораду.

Я сказав собі:

"Так, я буду чудовим командним гравцем.

Я робитиму все, що мені скажуть.

Мною буде легко керувати".

Лише коли я опинився в магістратурі

і на власні очі побачив злочинні дії
вчених та інженерів під час кризи

із водозабезпеченням
у місті Флінт, штат Мічіган,

я збагнув, наскільки небезпечним
і водночас на диво поширеним

виявився такий спосіб мислення.

Слід розуміти:

проблема з водою у Флінті є одним із
найкричущіших сучасних прикладів

екологічної несправедливості.

Впродовж більш, ніж 18 місяців

100 000 мешканців,
в тому числі й малі діти,

вживали забруднену питну воду
з високим вмістом свинцю.

Свинець є потужним нейротоксином,

що викликає когнітивні розлади
й затримку розвитку,

особливої шкоди він завдає
ембріонам і малим дітям.

Про його шкідливість відомо
ще з часів Римської імперії.

Окрім цілої низки проблем зі здоров'ям,

12 людей померли, підхопивши
"легіонерську хворобу".

Водопровідна система у Флінті –

складна система підземних комунікацій –

була серйозно пошкоджена.

І хоча якість води помалу поліпшується,

а труби замінили,

зараз, більш ніж два роки потому,

питна вода все ще недостатньої якості.

А люди й досі шоковані.

Вони запитують себе:

"Як це могло статися?"

Стисла відповідь така: проблема почалась,
коли керівник аварійної служби,

призначений губернатором Мічігану,

вирішив задля економії коштів підключити
водозабезпечення до місцевої ріки.

І це тривало так довго,

бо вчені й інженери в урядових органах

штату Мічіган і федерального уряду

не дотримувались федеральних
правил очищення води.

Більш того,

вони суттєво порушували закон
і приховували це.

Вони глузували над проханнями
мешканців про допомогу,

публічно заявляючи, що коричнева
смердюча вода з крану

безпечна для пиття.

Система на всіх рівнях, від місцевого до
федерального, виявилась неспроможною

захистити найбільш вразливих,

і все населення було полишене на себе
зі своєю проблемою.

Зіткнувшись із такою несправедливістю,
мешканці Флінта об'єднались.

Серед них знайшлись дивовижні жінки –

матері, що непокоїлися за своїх дітей, –

ці матері разом сформували чимало
громадських об'єднань мешканців,

і ці групи почали протести,
вимагаючи змін.

Вони також звернулись по допомогу
до вчених з інших інституцій,

і дехто відгукнувся.

Серед цих вчених був
Міґель Дель Торал,

експерт з якості води
Агентства охорони довкілля США,

який написав наукову доповідь

і надіслав її в штат Мічіган
і федеральний уряд,

щоб привернути увагу до цієї проблеми.

Його назвали
"несумлінним співробітником"

і змусили замовкнути.

У співпраці з мешканцями Флінта,

наша команда з Технічного університету,

студенти й дослідники під керівництвом
професора Марка Едвардса,

провели дослідження
загальноміського масштабу

і довели, що вода таки забруднена,

а в декотрих будинках навіть токсична.

Ми довели те,
про що місяцями заявляли мешканці,

і виклали докази в Інтернет
у відкритому доступі.

Коли я долучився до цього дослідження,

погодився на це,

я не уявляв, за що взявся.

Але кожна хвилина моєї роботи
цілком була того варта.

Це було дослідження,
що допомогло людям.

Саме заради цього
я вступив до магістратури,

і це те, чому я хотів би
присвятити своє життя.

Отож, наша коаліція –

незвична коаліція мешканців,
священиків, журналістів і вчених –

об'єдналась, щоб розкрити правду за
допомогою науки, пропаганди й активізму.

Місцевий педіатр встановив,

що кількість отруєнь свинцем
серед дітей вдвічі зросла у Флінті

впродовж кризи водопостачання.

Влада штату Мічіган була змушена
визнати проблему

і вжити заходів щодо її вирішення.

Ця група, разом з багатьма іншими,
захистила дітей у Флінті.

Через кілька місяців

президент Обама втрутився
й оголосив надзвичайну ситуацію,

і зараз Флінту виділяють
понад 600 мільйонів доларів

на медицину, харчування й освіту,

а також капітальний ремонт
водопровідної системи.

Однак зарозумілість і кричуща байдужість
до здоров'я мешканців

з боку вчених й інженерів,
що працювали в урядових установах,

просто-таки неймовірні.

Нездорова робоча культура,
що панує в цих групах,

у якій акцент робиться
на регулятивах і галочках у звітах,

а не на захисті громадського здоров'я,

просто вражає.

Тільки гляньте на цей е-мейл,
написаний співробітницею

Агентства охорони довкілля,
де вона пише:

"Навряд чи Флінт – таке місто,
заради якого варто ризикувати".

Важко навести яскравіший приклад
знецінення життя населення цілого міста.

А тепер порівняйте це
з першою заповіддю інженера,

яка, на мій погляд, має бути
першим законом людяності:

"Насамперед дбати про здоров'я,
безпеку і благополуччя громадян".

Це має бути понад усе.

Це клятва Гіппократа, яку ми
рідко визнаємо, не кажучи вже про те,

щоб нею керуватись.

Та коли вчені й інженери,
так само, як і лікарі,

погано працюють,

то люди можуть постраждати,

і навіть померти.

Якщо наші професіонали, починаючи зі
студентської лави, не дотримуються цього,

суспільству це дорого обходиться.

В глибинах історії є людина,
якою я захоплююсь –

інженер Петро Пальчинський.

Він жив у Радянському Союзі.

Пальчинський постійно мав неприємності
через свою безкомпромісну чесність

і готовність вказувати на головні недоліки
бездумної радянської гонитви

за стрімкою індустріалізацією.

Тоді всі повинні були
дотримуватись вказівок "згори".

Ті, хто задавав питання чи висував
зустрічні пропозиції, були неугодні.

Радянський Союз створив
найбільшу в світі армію інженерів,

але чимало з них були лише гвинтиками у
гігантській машині, що мчала до загибелі.

Пальчинський же закликав інженерів

враховувати політичні, економічні
і соціальні наслідки їхніх дій,

інакше кажучи, більше зважати
на соціальні чинники.

Його безстрашний голос розуму
розглядався як загроза

для політичної еліти,

і в 1929 році Сталін його знищив.

Погляд Пальчинського на технократів
дуже відрізнявся

від уявлень, популярних і зараз:

це або безпристрасний дослідник,
відірваний від світу в своїй лабораторії,

або інженер-ботан у своїй комірчині.

Без сумніву, він геніальний,

але все ж віддалений від світу,

позбавлений емоцій –

як Спок із фільму "Зоряний шлях".

Ось він.

(Сміх)

Давайте відтворимо привітання Спока.

У мене навряд чи вийде...

Бачите, я не схожий на Спока.

На щастя, я не можу
уподібнитись до Спока.

(Сміх)

Я згадав цю відмінність,
прочитавши статтю, недавно опубліковану

в поважному науковому журналі,

в ній наша робота у Флінті описувалась
як "юнацький ідеалізм"

і "драма в голівудському стилі".

Ця стаття закликає вчених захищати
фінансування досліджень та інституцій

за будь-яких умов, незалежно від того,
наскільки достойний їхній проект.

І якщо вам здається, що слід втрутитись,

навіть, якщо це надзвичайна ситуація,

постарайтесь знайти групу активістів
чи громадську організацію,

і заручитись підтримкою
наукового співтовариства –

що б це не значило –

перед тим, як проявляти ініціативу.

У статті ані згадки про наш моральний
і професійний обов'язок відвертати

можливу шкоду для суспільства,

чи про те, що у нас є серйозні знання,

ресурси, а в деяких випадках
і надійна позиція,

яка б нам дозволила
виконати такі завдання.

Я не кажу, що кожен вчений
має бути активістом.

Тих, хто не змовчав, можуть спіткати
реальні й іноді дуже прикрі наслідки.

Але цілковито відкидати
саму цю ідею, саму можливість,

посилаючись на загрозу
втрати фінансування –

це просто-таки кричуща
корисливість і боягузтво,

а це не ті ідеали, які б ми хотіли
передати студентам.

Ви можете подумати:
"Це все звучить чудово,

але ви ніколи не зміните
організаційну культуру,

не зміните світогляд
студентів і фахівців,

щоб вони сприймали свою роботу
як громадське благо –

як науку на службі суспільства."

Може, це й так.

Але, може теперішній стан склався тому,

що ми вчимо студентів не так, як треба?

Адже, якщо уважно подивитесь,

наша теперішня система освіти
налаштована на продукування тих,

кого екс-професор Єлю Білл Дересівіч
називав "першокласними баранами" –

молодих людей, розумних і амбітних,

але все ж обережних, боязких,
позбавлених мети

й іноді самозакоханих.

Діти... знаєте,

ми закохались у науку в дитинстві,

але чомусь більшість часу
у старших класах і коледжі

ми просто слухались інших

і дбали про те,
щоб у нас було блискуче резюме,

замість того, щоб сісти й подумати,

чим ми хочемо займатись
і ким хочемо бути.

І зрештою

у наших випускників коледжів
за останні дві декади

здатність виявляти емпатію
суттєво зменшилась,

а ознаки нарцисизму зросли.

Також стає все поширенішим
байдуже ставлення

студентів-інженерів
до проблем суспільства.

Нас вчили будувати мости
і вирішувати складні проблеми,

але не вчили, як думати, жити,
як бути свідомими громадянами світу.

Моє навчання на старших курсах відверто
було зосереджене на підготовці до роботи,

не можу вам передати,
як це іноді було болісно і задушливо.

Так ось,

дехто вважає, що для того, щоб стати
видатним інженером чи вченим,

потрібна інтенсивніша технічна освіта.

Може і так.

Але де ж мають бути
дискусії про етичні рішення,

чи формування характеру,

чи вміння відрізняти добро від зла?

Погляньте на проект, який я
глибоко люблю і яким захоплююсь.

Він називається
"Проект героїчної уяви".

Проект доктора Філіпа Зімбардо,

відомого завдяки Стенфордському
тюремному експерименту.

Проект має на меті навчити
школярів з усього світу

сприймати себе як героїв резерву,

чи героїв на стажуванні.

Тобто, ці молоді люди наполегливо
розвивають моральні навички й принципи,

щоб, коли настане відповідний момент,

неважливо, коли і як саме він настане,

піднятись і зробити все гідно.

Іншими словами,

будь-хто може стати героєм.

Задумайтесь над цим на хвильку.

Чому ми не викладаємо науку
й інженерію таким чином,

щоб героїзм і служіння суспільству
розглядалися як ключові цінності?

Адже часто героїзм

слугує антидотом не тільки до байдужості,

а й до системного зла,
як це сталось у Флінті.

Так долучайтесь до моєї мрії,

мрії про те, якими могли б стати
вчені й інженери ХХІ сторіччя:

це люди, що прагнуть опанувати
науку, щоб застосовувати її

на благо суспільства;

люди, що усвідомлюють,

яка величезна сила криється
у їхніх знаннях і рішеннях,

люди, що постійно розвивають
свою моральну сміливість,

які розуміють, що конфлікти й протиріччя –

це не завжди погано,

якщо зберігати безумовну відданість
суспільству і планеті.

Це ті, хто виступлять, як ми у Флінті,

не для того, щоб виглядати у ЗМІ
рятівниками чи героями,

а як альтруїсти і люди доброї волі,
яким можна вірити.

Тільки уявіть плекання такого етосу,
спрямованого на інтереси суспільства,

на уроках, екскурсіях, робочих поїздках,
і під час інших занять

в коледжі чи навіть у старших класах,

тож у результаті молоді люди
будуть дотримуватись цих ідеалів,

коли працюватимуть в реальному світі,

чи то в галузі консалтингу, академічному
середовищі, політиці,

чи навіть на посту президента країни.

Перед нами постають величезні виклики,

і забруднення питної води є лише
одним із прикладів.

Ми б могли б навести значно більше –

існує нагальна потреба у більшій
кількості залучених соратників,

вчених і інженерів,
небайдужих до суспільства,

які намагаються робити добрі справи,

і якими нелегко керувати.

Дякую.

(Оплески)