Цвіркуни-самогубці, таргани-зомбі та інші історії про паразитів

Свобода волі та незалежність - це першорядні людські якості... і все ж ми не беремо до уваги одне непримітне джерело впливу. У цьому захоплюючому, веселому та тривожному виступі на TED науковець-письменник Ед Йонг пояснює, як паразити оволоділи мистецтвом маніпуляції до неймовірного рівня. То вони все ж впливають на нас? Скоріше за все, так.

Стадо антилоп гну, косяк риб,

зграя птахів.

Безліч тварин збираються у групи,

і це одне з найбільших видовищ

у світі живої природи.

Але чому вони збираються?

У відповідь ми часто чуємо

про безпеку у групах
або полювання зграями,

або спарювання
та виношування дитинчат.

І усі ці пояснення,

хоч і часто вірні,

висловлюють велике припущення
про поведінку тварин,

що тварини в змозі опанувати свої дії,

що вони володіють своїми тілами.

А це не завжди так.

Це артемія, рачок,

відомий, як морська мавпа.

Він крихітний і зазвичай живе наодинці,

але разом вони утворюють
величезні червоні зграї,

охоплюючи метри води,

і винен у цьому паразит.

Ці рачки заражені стьожковим черв'яком.

Він довгий,
справжня жива кишка

зі статевими органами
і гачкуватим ротом з різних боків.

Як позаштатний журналіст,
я їм глибоко співчуваю.

(Сміх)

Стьожковий черв висмоктує
поживні речовини із тіла артемії,

але, крім того,

він каструє їх,

змінює їх колір з прозорого
на яскраво-червоний,

подовжує їх життя,

і як відкрив
біолог Ніколас Род,

змушує плавати у групах.

Чому? Тому що стьожковий черв'як,
як і багато інших паразитів?

має складний життєвий цикл,

якиq включає різних господарів.

Рачок, це лише перша зупинка
у його подорожі.

А це його кінцевий пункт,

рожевий фламінго.

Лише у тілі фламінго
черв'як здатний розмножуватися,

щоб дістатися туди, він змушує рачків

збиратися у ці червоні зграї,

які фламінго легше помітити

і з'їсти,

у цьому полягає секрет зграї артемій.

Вони збираються не з власної волі,

а через примус паразита.

Це не пошук безпеки у групі,

а повна протилежність.

Черв'як викрадає іх мізки і тіла,

і перетворює

у засіб пересування,
щоб дістатися до фламінго.

Ось ще один приклад

паразитичної маніпуляції.

Це цвіркун самогубець.

Він проковтнув личинку волосатика,

відомого як кінський волос.

Черв'як виростає у ньому
до дорослого розміру,

але розмножуватися
він зможе лише у воді,

щоб дістатися туди,
він випускає протеїни,

які заплутують мозок цвіркуна,

викликаючи нестійку поведінку.

Коли цвіркун наближається до водоймища,

такого як цей басейн,

він стрибає у воду і тоне,

а черв'як вислизає

з тіла самогубця.

Цвіркуни неймовірно місткі.
Хто б міг подумати?

Стьожковий черв'як та волосатик
не є винятками.

Вони частина низки спеціалістів

з контролю над розумом,

грибів, вірусів, черв'яків, комах та інших,

здатних бентежити
та підкорювати

волю своїх господарів.

Такий спосіб життя
я відкрив

подивившись "Випробування життям"
Девіда Аттенборо

20 років тому

і пізніше прочитавши
чудову книгу

"Паразити. Таємний світ"
мого приятеля Карла Ціммера.

І з того часу
я пишу про цих істот.

Теми паразитів у біології
захоплюють мене.

Здається, вони вже потрапили у мій мозок.

Врешті-решт, вони
пробуджують інтерес

та надзвичайно моторошні.

Коли пишеш про паразитів,

часто вживаєш такі фрази, як

"заживо проковтнутий" або
"вирвався з тіла".

(Сміх)

Але це не все.

Я письменник і мої колеги,
присутні у залі,

знають, що усі ми полюбляємо історії.

Паразити закликають нас
не піддаватись чарівності

звичайних історій.

Їх світ складається з
сюжетних поворотів

та неочікуваних пояснень.

Чому, наприклад,

ця гусениця

починає шалено метатися

при наближенні іншої комахи,

здається, що вона

охороняє ці білі кокони?

Може вона захищає
своїх братів і сестер?

Ні.

На гусеницю напали

паразитичні оси і
відклали у неї свої яйця.

Молоді оси вилупились

і заживо її проковтнули

перед тим, як вирватися
з її тіла.

Бачите, що я маю на увазі?

Ця гусениця не померла.

Деякі оси залишилися усередині

і з її допомогою
захищають своїх братів і сестер,

які перетворюються

на дорослих ос у цих коконах.

Ця гусениця - це лупцюючий головою,
охоронець-зомбі,

який захищає потомство

свого убивці.

(Оплески)

У нас ще багато матеріалу.
А в мене лише 13 хвилин. (Сміх)

Деякі з вас вже, мабуть,

безнадійно шукають розради

у думці, що ці створіння
лише виняток

у світі живої природи, лише дивина,

і цю точку зору можна зрозуміти,

тому що паразити
невеликі за розміром

і проводять більшість часу

у тілах інших створінь.

Їх легко не помітити,

але це не зменшує їх важливості.

Кілька років тому Кевін Лафферті

відправився з групою учених
до гирл трьох каліфорнійських річок,

і вони зважували, розтинали

і записували майже усе,
що могли знайти;

і знайшли вони

паразитів у величезній кількості.

Найбільш поширені були трематоди,

крихітні черв'яки,
які каструють своїх господарів,

таких як цей нещасний равлик.

Одна трематода крихітна, мікроскопічна,

але разом вони важать

так само, як уся риба у гирлах,

і від трьох до дев'яти разів
більше, ніж усі птахи.

Пам'ятаєте волосатика,
якого я вам показував,

котрий змушує втопитись цвіркуна?

Японський учений
на ім'я Такуя Сато

відкрив, що в одному струмку

тоне так багато цвіркунів

і коників,

що вони складають

60 відсотків усієї дієти місцевої форелі.

Маніпуляція не є винятком.

Це важлива і поширена частина

світу навколо нас,

і вчені вже знайшли

сотні прикладів таких маніпуляторів;

і ще більше захоплює те,
що вони починають розуміти,

як саме ці створіння
контролюють своїх господарів.

Це один із моїх
найулюбленіших прикладів.

Це Ampulex compressa,

смарагдова тарганяча оса.

Загальновідомо, що

смарагдова тарганяча оса, яка має

запліднені яйця,

шукає таргана.

Коли вона знаходить його,

вона проколює його жалом,

яке є також органом чуття.

Цьому відкриттю три тижні.

Вона проколює його жалом,
яке є органом чуття

із невеликими чутливими гулями,

які дозволяють
відчувати особливу текстуру

мозку таргана.

Як людина, що нишпорить у торбі,

вона знаходить мозок
і вводить у нього отруту.

У два особливі пучки нейронів.

Ізраїльські вчені
Фредерік Ліберсат і Рам Гал

відкрили, що ця отрута -
це дуже специфічна хімічна зброя.

Вона не вбиває чи "заспокоює" таргана.

Тарган міг би піти,

полетіти, або втекти, якщо захоче,

але він цього не робить,

тому що отрута
знижує його мотивацію до руху,

тільки й того.

Оса вимикає функцію
"втікати-від-небезпеки"

у операційній системі таргана,

дозволяючи собі відвести
свою безсилу жертву

до свого лігва за допомогою антени,

як людина, що веде собаку на ланцюжку.

І там вона відкладає у нього яйце,

Оси вилуплюються,
проковтують, вириваються,

бла-бла-бла, знайомий для вас порядок дій.

(Сміх) (Оплески)

Я б посперечався, що після ужалення

тарган перестає бути собою.

Він скоріше стає придатком оси,

так само як цвіркун
став придатком волосатика.

Ці носії не виживуть
і не будуть розмножуватись.

Вони володіють своїми долями
так само,

як моє авто своєю.

Паразит потрапляє усередину

і носій остаточно підкорений.

Люди, звісно,

так само користуються маніпуляціями.

Ми приймаємо ліки для
зміни хімічного складу мозку

і для зміни настрою,

і хіба суперечки,
реклама, або великі ідеї,

це не спроба
вплинути на розум іншого?

Але наші спроби

грубі та незґрабні

у порівнянні з відточеною до майстерності
специфікою паразитів.

Дон Дрейпер може тільки мріяти

про вишуканість і точність
смарагдової тарганячої оси.

Саме ця особливість робить паразитів

такими лихими і цікавими.

Наші першорядні якості -
це свобода волі

та незалежність,

і перспектива їх втратити

через невидимі сили -

є одним з наших
найглибших соціальних страхів.

Орвеллівські дистопії, темні змовники

та суперзлодії, що підкорюють розум --

ці тропи наповнюють
наші найтемніші вигадки,

але у природі вони трапляються щодня.

Це викликає у мене очевидне

та тривожне питання:

Чи існують інші,

темні та страшні паразити,

таємно впливаючі
на нашу поведінку,

окрім АНБ (Агентство національної безпеки)?

Якщо існують —

(Сміх) (Оплески)

У мене на лобі
червона крапка від прицілу? Так?

(Сміх)

Якщо існують, то ось гідний претендент.

Це Toxoplasma gondii,
або скорочено, Токсо,

тому що жахлива істота

завжди заслуговує на гарне прізвисько.

Токсо заражає ссавців,

багато різновидів ссавців,

але розмножуватися він може лише у кішці.

І такі вчені як Джоан Вебстер довели,

що якщо токсо опиниться у пацюку або миші,

він перетворить гризуна у
ракету з системою наведення у кішку.

Якщо пацюк почує чарівний запах

котячої сечі,

він побіжить до джерела цього запаху,

а не від нього, що було б розумніше.

Кішка з'їсть пацюка. У токсо буде секс.

Це класична історія "Їж, Молися, Кохай."

(Сміх) (Оплески)

Ви така доброзичлива та щедра публіка.

Привіт Елізабет,
мені сподобався твій виступ на TED .

Як паразит контролює носія

таким чином?

Достеменно нам невідомо.

Ми знаємо, що токсо
випускає фермент,

який виробляє дофамін, речовину,

що пов'язана із нагородою і мотивацією.

Відомо, що дофамін уражає
деякі зони мозку гризуна,

включаючи ті, що відповідають за
статеве збудження.

Але як із цього отримати чітку відповідь

досі невідомо.

Точно відомо те,

що це одна клітина.

Без нервової системи.

Без свідомості.

У неї навіть немає тіла.

Але вона маніпулює ссавцем?

Ми теж ссавці.

Ми, безсумнівно, розумніші
за простого пацюка,

але наш мозок має таку ж базову будову,

такі самі типи клітин,

що, переносять ті ж
хімічні речовини,

і такі ж паразити.

Оцінки різняться,
але деякі дані говорять,

що кожна третя людина на землі

має токсо у своєму мозку.

Зазвичай, це не призводить
до складних захворювань.

Паразит перебуває у стані спокою

довгий час.

Але існують докази, що люди-носії

отримують трохи інші результати

у особистісних опитувальниках,
ніж інші люди,

вони трохи більше ризикують
потрапити у аварію,

і також є докази того,
що люди із шизофренією

мають схильність до зараження паразитом.

Як на мене, ці докази все ще непереконливі

і навіть дослідники токсо

мають різні думки щодо

дійсності впливу паразита
на нашу поведінку.

Але знаючи поширеність
таких маніпуляцій,

було б цілком неправдоподібно

вважати, що люди -
це єдиний вид,

який уникнув ураження.

І я вважаю, що ця здатність постійно

змінювати наш світогляд

робить паразитів надзвичайними.

Вони пропонують нам поглянути
на світ живої природи з іншої сторони,

та задуматися, що
поведінка, яку ми бачимо,

проста та очевидна,

або загадкова і незбагненна,

не була результатом дій

індивідуума з власної волі,

а була результатом підкорення

волі когось іншого.

І якщо ця ідея занепокоює,

і звички паразитів жахають,

я вважаю, що це вміння здивувати нас

робить їх такими ж
дивовижними та чарівними,

як будь-яка панда, метелик або дельфін.

У завершенні "Походження видів"

Чарльз Дарвін пише про велич життя

і його нескінченних форм,
найпрекрасніших

і найдивовижніших,

і я хочу думати,
що він міг так легко говорити

про стьожкового черв'яка,
який допомогає рачку у соціалізації,

або про осу, що вигулює таргана.

Але може, це паразит говорить за мене?

Дякую.

(Оплески)