Чому хороша книжка є таємними дверцятами

Дитинство - сюрреалістичне. Чому б і дитячим книжкам не бути такими? У цій цікавезній промові письменник, володар численних нагород, Мек Барнетт говорить про літературу, що втікає зі сторінки, про мистецтво як двері до країни див - і про те, що справжні діти розповідають уявному китові.

Привіт усім. Мене звати Мек.

У своїй професії я брешу дітям,

але роблю це чесно.

Я пишу книги для дітей,

і наведу тут цитату Пікассо:

"Всі ми знаємо, що мистецтво не є правдою.

Це обман,який змушує нас усвідомити її

або ж принаймні зрозуміти.

Митець повинен знати спосіб,

як переконати інших в
правдивості своєї брехні".

Вперше я почув це ще дитиною,

і мені сподобалось,

але я поняття не мав, що воно означало.

(Сміх)

Отож, саме про це

я збираюся вам розповісти,

про правду і обман, вигадку та дійсність.

Але як я міг розв`язати

такий заплутаний вузол речень?

І я промовив: У мене ж є PowerPoint .
Створю діаграму Венна.

{"Правда. Обман".}
(Сміх)

Ось вона, прямо перед вами. Тиць.

Ми маємо правду і обман

і ще трохи простору,

посередині стику.

Цю граничну відстань займає мистецтво.

Ну гаразд. Діаграма Венна.
(Сміх) (Оплески)

Однак не в тому справа.

Мені вдалося зрозуміти

згадану цитату та суть мистецтва,

принаймні, художньої прози

завдяки праці з дітьми.

Колись я був вожатим у літньому таборі.

Зазвичай, під час канікул влітку,

і мені це подобалося.

Такий собі спортивний літній табір

для дітей від чотирьох до шести років.

Мені доручили чотирьохрічних,

для мого ж добра, бо

вони не можуть грати спортивні ігри,
як і я.

(Сміх)

Я їх виконую на їхньому рівні,

тож бувало, що дітиська

вели м`яч, а потім втомлювалися,

опісля ж сідали під деревом,

де вже раніше примостився я -
(Сміх)-

і я вигадував історії
та розповідав їм,

переказував своє життя.

А саме: як на вихідних

я добирався додому
і шпигував для королеви Вікторії.

І невдовзі інші діти,

які навіть не були у моїй групі,

підходили до мене, запитуючи:

"Ви - Мак Барнет, чи не так?

Шпигун королеви Вікторії".

І усе своє життя я чекав незнайомців,

які б запитали мене так само.

Вони уявлялися мені ввічливими росіянками,

але ж чотирьохрічні -

в Берклі, штат Каліфорнія, всяке буває.

І я усвідомив, що мої оповідання

існували у звичному та захоплюючому

для мене способі.

Кульмінацією для мене
стала - не забуду ніколи-

оця маленька дівчинка
Рілі. Така мініатюрна,

яка щодня брала з собою
полуденок

і викидала фрукти.

Вона просто брала фрукт,

- мама щодня клала їй диню -

і викидала її у виноградник,

а потім їла фруктові смаколики

та запіканки, то ж я сказав їй:
"Рілі,

не роби цього,
ти маєш їсти фрукти".

На що вона: "Чому?"

А я: "Що ж, коли ти
викидаєш фрукт,

то дині швидко розростуться скрізь",

ось чому, на маю думку,

я став оповідачем, а не
дитячим дієтологом.

Рілі відповіла мені: "Такого
не буде.

І ніколи не станеться".

Отож, в останній день у таборі,

я встав зранку і придбав
велику мускатну диню

в бакалійній крамниці

та сховав її у винограднику,

а тоді під час обіду,
сказав:

"Рілі, піди-но подивись на те,
що ти зробила".

І - (Сміх) -

вона пробиралася крізь
виноградник, коли її очі

мало не вилізли,
і вона вказала на диню,

більшу, ніж її голова,

тоді прибігли всі діти,
обступили її,

а один з них промовив:

"Агов, що це за етикетка?

(Сміх)

А я сказав: "Ось чому я кажу

не викидати етикетки у виноградник.

Кидайте їх у смітник.
Не засмічуйте природу".

Рілі носила з собою ту диню цілий день,

як предмет гордості.

Вона знала, що за сім днів
диня не могла вирости,

але вона й не сумнівалася в цьому,

бо це місце дивне,

і не тільки для дітей.

Воно - будь-де. Завдяки мистецтву
ми можемо дістатися туди.

Рілі попала прямо всередину туди,

у так зване мистецтво вигадки.

Я називатиму його дивом.

Колрідж найменував його
вольовим призупиненням недовіри

або ж поетичної віри,

у ті моменти, коли
оповідь, навіть і дивна,

трохи нагадує правду,

і тоди ти в змозі повірити в неї.

Не лише діти можуть туди полинути.

Дорослі - теж, тоді, коли читають.

Ось чому за два дні люди

опускатимуться на Дублін, щоб прогулятися

під час Bloomsday та побачити всі події
з "Уліссу",

навіть хоча їх і не було насправді.

Або ж люди їдуть в Лондон, на Бейкер-стріт,

де жив Шерлок Холмс,

хоча 221Б -просто число, зображене

на будівлі із зовсім іншою адресою.

Ми знаємо, що ці персонажі уявні,

але ми їх оживляємо в дійсності,

і це нам під силу.

Ми знаємо, що ці герої вигадані,

проте ми також знаємо протилежне.

Діти туди поринають легше, ніж дорослі,

тому я й пишу для дітей.

Гадаю, що вони- найкраще коло читачів

для справжньої художньої літератури.

Ще дитиною,

я захоплювався романами про таємні двері,

як-от "Нарнія",

де ти відкриваєш шафу
і потрапляєш у чарівну землю.

І я був переконаний, що такі таємні двері
існували,

тому я шукав та намагався пройти їх.

Я хотів жити та перебратися
в той вигаданий світ, через

двері якоїсь комірчини.
(Сміх)

Я просто проник крізь прикомірок
маминого залицяльника,

але там не було чарівної місцини.

Натомість, мотлох,
про який мамі слід було знати.

(Сміх)

І я з радістю їй це сповістив.

Після коледжу мені довелося працювати

за одними такими дверима.

Місце називалося 826 Валенсія.

На вулиці 826 Валенсія-стріт,

Сан-Франциско,

і коли я там працював,
то бачив видавництво

зі штаб-квартирою МакСвініс,

некомерційну фірму 826 Валенсія,

але тоді її фасадом

був дивний магазин.

Там продавали вроздріб,

а у Сан-Франциско, вони не
збиралися суперечити нам,

тож засновник цього,
письменник Дейв Еґґерс,

щоб дотриматися кодексу,
сказав: "Гаразд,

Я лиш хочу завести піратський магазин".

І він так і зробив. (Сміх)

Будівля красива. З самого дерева.

Можна висунути шуфляди і дістати цитрус,

без підлості.

Вони мають пов`язки різних кольорів,

адже весною пірати втрачають голову.

Ви знаєте. Чорний - одноманітний.

Чи очі, теж різнокольорові,

прості скляні очі, все залежить

від ваших намірів.

І магазин, дивно,

але люди приходили туди купити щось,

і врешті оплатили оренду

нашого навчального центру, позаду,

але для мене важливішим було знати

якість твоєї роботи,

те, що діти прийдуть вчитися творити,

і коли треба пройти через цей дивацький і
вигаданий простір задля творчості

це вплине на всю твою роботу.

Такі собі пролазні таємні двері.

Тож я вів таку ж фірму у Лос-Анджелесі

і мав збудувати там магазин.

Тож це крамниця "Подорожі в часі".

Наш лозунг: " Ми завжди на місці."

(Сміх)

Він знаходиться на бульварі Сансет
у Лос-Анджелесі.

Наш дружній персонал до ваших послуг.

Вони з усіх епох,

включаючи 1980-і, отой хлопець з краю,

він з недалекого минулого.

А також журналісти газети Month,

як-от Ченгісхан, Чарльз Дікенс.

Видатні люди теж пройшли крізь наші ряди.

Так зване фармацевтичне відділення.

У нас є патентовані ліки,

канопи для ваших органів,

комуністичне мило з написом:

" Я вам служитиму рік".
(Сміх)

Наш водянистий апарат поламався

під час відкриття
і ми не знали,що робити.

Наш архітектор вкрився червоним сиропом.

Виглядало, ніби він щойно вбив когось,

а таке могло трапитися,

з таким своєрідним типом,

і ми розгубилися.

В найважливішу мить.

Тож ми причепили етикетку:

"Несправний. Прийдіть завтра".
(Сміх)

Так як ми вдало пожартували,

тому залишили все так як є.

Брили мамонта. Вагою сім фунтів,
кожна.

Варварський відштовхувач. Наповнений
салатом

та всячиною - те, що варвари ненавидять.

Мертві мови.

(Сміх)

П`явки, природні міні-лікарі.

І вікінгський дезодорант,
різних запахів:

нігті, піт та гнилі овочі, тліючий попіл.

Бо ми вважаємо, що антиперспірант

можна знайти тільки на полі бою,

а не під пахвами.
(Сміх)

А оце емоційні чіпи для роботів,

щоб вони відчували любов чи страх.

Зловтіха - наш бестселер,

чого ми й не очікували.

(Сміх)

Ми не гадали, що таке станеться.

Але тут немає комерції,

і діти сюди проникають,

опиняються у місцині,

де виконують домашнє завдання,
пишуть історії,

творять, а це вечірка з випуску книги,

де вони вам їх прочитають.

Ці періодичні видання виходять

завдяки дітям,

які приходять після школи,

а ми робимо вечірки,

вони їдять кекси, читають вголос

і п`ють молоко із келихів.

Таке місце - особливе,

адже воно дивацьке і у всіх на очах.

Жарт не є жартом.

Не можна віднайти шви вигадки,

люблю таке. Кавалок вигадки

полонив реальність.

Я уявляю це як трьохвимірну книгу.

Існує термін "метаоповідь",

це оповіді про оповідь,

і "мета" зараз в моді.

Востаннє це панувало в 1960-х,

романісти на кшлталт Джона Бартона і Вільяма Ґаддіса,

але воно скрізь.

Майже архаїчне.

Одною технікою метаоповіді

є руйнування четвертої стіни. Так?

Коли актор звернеться до глядачів

і скаже: "Я - актор,

а то лиш крокви".

І навіть така приблизна чесність,

я вважаю, служить брехні,

але вона має підкреслити штучність

вигадки.

Я особисто обираю протилежне.

Якщо я зруйную четверту стіну,

то дозволю вигадці втекти

у реальність.

Я хочу, щоб книга відкривала таємні двері

та випускала історії в життя.

Я намагаюсь втілювати це у книгах.

Ось тому приклад.

Це моя перша книга.

"Білі Твіттерс
і халепа синього кита".

Історія про дитину, якій дарують
синього кита,

але як покарання,

яке руйнує його життя.

Його доставляють вночі службою "Ситі по горло"
(FedUp - натяк на службу доставки FedEx).

(Сміх)

Він має взяти його до школи.

А живе він у Сан-Франциско -

незручне місто для тварини.

Багато пагорбів, особняки у моді.

Всі тут божевільні.

Але під піджаком є цей тип,

а це палітурка з-під книжки, піджака,

а також оголошення,

із випробуванням на місяць

для кита.

Можна надіслати
собі конверт з маркою,

і ми вам вишлемо кита.

І діти пишуть.

Ось лист. "Народ,

кладу 10 баксів, ви не вишлете мені кита".

Еліот Ґеннон (6 років)".

(Сміх) (Оплески)

Отож Еліот та інші діти,

які надіслали листа,

отримали юридичну відповідь
від норвезької фірми-

(Сміх) -

яка повідомляє, що через митні зміни,

їхнього кита затримали у Соґнефйорді,

прекрасному фіорді,

і далі балаканина про Соґнефйорд

і норвезьку їжу.
Ліричні відступи.

(Сміх)

А завершується все фразою,

що кит чекає вашого листа.

Він має номер телефону,

можна залишити повідомлення.

І коли ви це робите,

під час вимовляння,

чуєте китові звуки і гудок,

що звучить як звуки кита.

А також бачите його зображення.

Отож, Рандольф,

Ніко - його господар,

бо він подзвонив першим,

і я ввімкну вам одне його повідомлення.

Перше, яке я отримав від хлопця.

(Аудіо) Ніко: Привіт, це Ніко.

Я твій власник, Рандольф. Привіт.

Я вперше з тобою розмовляю

і дзвонитиму й надалі. Бувай.

Ніко передзвонив через годину.

(Сміх)

Ось ще одне повідомлення.

(Аудіо) НІко: Привіт, Рандольф. Це Ніко.

Я не розмовляв з тобою вже давно,

ще з суботи чи то неділі,

так, субота чи неділя,

тож дзвоню тобі знову,

щоб привітатися і спитати, що робиш зараз,

і, напевно, зателефоную тобі знову

завтра чи сьогодні,

ще поговоримо. Бувай.

Він так і зробив, того самого дня.

Хлопець залишив понад 25 повідомлень

для кита за всі чотири роки.

Ви дізнаєтеся все про нього -

про бабусю, яку він любить,

про іншу, яку він любить менше-

(Сміх) -

і які кросворди він розв`язує,

а оце - ввімкну ще одне повідомлення Ніко.

Різдвяне.

(Гудок) (Аудіо) Ніко: Привіт, Рандольфе,

вибач, що так давно не дзвонив.

Все тому, що я не мав часу,

бо почалось навчання,

тобі, певно, таке невідомо,

бо ти лиш кит, ти не знаєш,

і я дзвоню тобі, щоб сказати,

побажати щасливого Різдва.

Отож, гарно провести свята,

і па-па, Рандольф. Бувай.

Я зрештою почув Ніко,

він не дзвонив 18 місяців,

а два дні тому появився.

Його голос тепер не впізнати,

але трубку взяла його няня,

яка теж добре ставилася до Рандольфа.

Але Ніко - найкращий читач з усіх.

Я б хотів, щоб мої читачі

емоційно переживали все,

що я створюю.

Мені пощастило. Саме такі, як Ніко

заслуговують на наші найкращі оповіді.

Щиро дякую.

(Оплески)