Як журналісти «Панамського архіву» використали найбільший інформаційний витік в історії

Джерард Райл очолював міжнародну команду, яка розкрила «Панамський архів». 11,5 мільйонів злитих документів містять записи, які протягом 40 років вела панамська юридична фірма Mossack Fonseca. Документи надають безпрецедентну можливість побачити обсяг та способи маневрування у таємному світі офшорних фінансів. Почуйте історію найбільшого журналістського об'єднання всіх часів.

Що робити, коли потрібно
розібратися в інформації,

яка міститься
у понад 11,5 мільйонах документів?

Перевірити її
та зрозуміти суть.

Це надскладне завдання

постало перед спілкою журналістів
минулого року.

Невідомій особі,
яка називала себе Джон Доу,

якось вдалося скопіювати
майже 40 років записів,

які вела панамська фірма
Mossack Fonseca.

Це одна з багатьох фірм
по всьому світу,

яка займається створенням рахунків
в офшорних зонах,

таких як Віргінські острови,

для багатих та владних людей,
які мають таємниці.

Джону Доу вдалося скопіювати
кожний розрахунковий документ,

кожен клієнтський файл,

кожен імейл,

починаючи з 1977 року
і до наших днів.

Це виявилось
наймасивнішою схованкою

внутрішньої інформації
про систему податкових притулків,

яка колись бачила світ.

Це також був величезний виклик
для журналістських розслідувань.

Тільки уявіть:
11,5 мільйонів документів,

які зберігають таємниці людей
з понад 200 різних країн.

З чого почати роботу
із таким неосяжним джерелом?

З чого просто почати
розповідь про те,

що може завести вас
у будь-який куточок світу,

й торкнутися людини,
що розмовляє будь-якою мовою,

у спосіб, про який вона
й сама ще не здогадується.

Джон Доу надав цю інформацію
двом журналістам

німецької газети Süddeutsche Zeitung.

Він сказав, що був рухомий
- я цитую -

«масштабом несправедливості,
який би висвітлили ці документи».

Але поодинці
ніколи ніхто не розбереться

з таким величезним обсягом інформації.

Тому Süddeutsche Zeitung зв'язався

із моєю організацією у Вашингтоні,

Міжнародним консорціумом
журналістських розслідувань.

Ми вирішили зробити
абсолютно протилежне до того,

чому нас вчили як журналістів:

поділитися.

(Сміх)

Журналісти-розслідувачі
за своєю природою - вовки-одинаки.

Ми суворо охороняємо власні таємниці

інколи навіть і від редакторів,

тому що знаємо: як тільки
скажеш, що саме в тебе є,

вони забажають негайно все викласти.

Відверто кажучи,

коли маєш гарний матеріал,

то хочеться залишити всю славу собі.

Немає сумнівів, що ми живемо у світі,
що скорочується,

а ЗМІ досить повільно
вдається реагувати на всі зміни.

Питання, які ми висвітлюємо,
стають все більш транснаціональними.

Гігантські корпорації маневрують
на світовому рівні.

Екологічна криза та криза охорони здоров'я
набули масштабного характеру.

Те саме стосується і фінансових потоків
та фінансової кризи.

Просто вражає,
що журналістика так пізно почала

публікувати матеріали
на дійсно світовому рівні.

Неймовірно, що журналістика
анітрохи не квапиться

використовувати різноманітні
технологічні принади,

а боїться їх.

Журналісти побоюються технологій
ось чому:

у найбільших професійних установ
наразі важкі часи,

тому що змінюється спосіб того,
як суспільство споживає новини.

Зруйнована бізнес модель, за якою
преса існувала за рахунок реклами.

Це занурило журналістику в кризу,

яка змусила всі ті установи
переглянути свій спосіб функціонування.

Але криза приносить із собою

нові можливості.

Найперша проблема,

розв'язання якої згодом
відкрило нам «Панамський архів» -

зробити документи читабельними
та легкими у пошуку.

В архіві було
близько 5 мільйонів імейлів,

2 мільйони PDF файлів, які потрібно було
відсканувати і позначити,

мільйони інших файлів
та різноманітних документів.

Все це потрібно розмістити
та зберігати у безпечному місці,

у "хмарі".

Далі ми запросили журналістів
подивитися на документи.

Загалом, там були репортери
з більш ніж 100 різних організацій

із 76 країн світу.

Від британського BBC

до Le Monde із Франції

та Asahi Shimbun з Японії.

Ми це назвали
«Рідним іменам рідні очі».

Ідея полягла в тому, що ніхто
не розкаже, що турбує Нігерію,

краще за нігерійського журналіста.

Хто більше за канадійця знає про Канаду?

Для всіх, кого ми запросили,
було встановлено тільки два правила:

всі ми, між собою,
ділимося всім, що розкопаємо,

та публікуємо матеріали одночасно.

Вибір партнерів базувався на довірі,

яка з'явилася після попередніх співпраць

та зростала
під час роботи над архівом.

За декілька місяців

маленька волонтерська організація
з 20 людей

поповнилася більш ніж 350 журналістами,
які розмовляли 25 різними мовами.

Найбільший в історії інформаційний витік

спровокував наймасштабніше в історії
журналістське об'єднання:

376 носіїв рідної специфіки робили те,
що зазвичай журналісти ніколи не роблять,

працювали пліч-о-пліч,

ділилися знайденим,

але мовчали.

На цьому етапі було очевидно:

для того, щоб здійняти величезний галас,

потрібно спочатку
витримати могильну тишу.

Щоб управляти проектом
упродовж тривалого часу,

ми створили
безпечну віртуальну редакцію.

Система комунікацій була зашифрована,

працювала спеціально розроблена
пошукова система.

У віртуальній редакції

репортери могли об'єднуватися
навколо тем,

які випливали з документів.

Ті хто займався «кривавими діамантами»
або, наприклад, «екзотичним мистецтвом»,

могли ділитися інформацією
про те, як торгівля обома товарами

здійснювалася через офшори.

Ті, хто цікавилися світом спорту,
могли ділитись тим,

як світові зірки спорту
розміщали в офшорних компаніях

права на своє зображення,

таким чином ухиляючись
від оподаткування

в країнах,
де велась економічна діяльність.

Найцікавішим, все ж таки,

була кількість лідерів та політиків
зі світовим ім'ям,

які з'являлися в документах:

такі як український лідер
Петро Порошенко,

близьке коло людей Володимира Путіна,

та британський прем'єр Девід Кемерон,

згаданий через свого батька
Ієна Кемерона.

Були там і секретні
офшорні компанії,

наприклад, Wintris Inc.

віргінська компанія.

Як виявилось вона належала
прем'єр-міністру Ісландії.

Я називаю Йоганнеса Крістенссена,

ісландського репортера,
якого ми запросили у проект,

найсамотнішою людиною в світі.

Він відмовлявся від оплачуваної роботи

і жив на гроші дружини
цілі дев'ять місяців.

Вікна у всьому будинку
він закрив брезентом,

щоб протягом довгої ісландської зими
сховатись від чужих очей.

Скоро в нього закінчилися виправдання
своєї постійної відсутності.

Із червоними очима він працював

день за днем,

місяць за місяцем.

Весь цей час він впорядковував інформацію,

яка, врешті-решт,
відправила лідера його країни у відставку.

Уявіть себе репортером, який зробив
неймовірне розслідування

про те, як прем'єр країни пов'язаний
із таємними офшорними компаніями,

які мають долю в банках Ісландії,-

саме ця проблематика
допомогла йому на виборах -

вам, цілком природно, захочеться
щосили про це кричати.

Натомість він майже ні з ким
не розмовляв.

Ми з Йоганнесом тільки перекидалися
похмурими жартами.

Він повторював:
«Wintris вже близько».

(Сміх)

(Оплески)

Ми великі шанувальники
«Гри престолів».

Коли Йоганнесу та його колегам
хотілось кричати,

вони робили це у віртуальній редакції,

а потім виливали цей крик в історії,

які перетворилися вже на більше:
матеріал для представлення у суді,

офіційні реєстри компанії,

та, зрештою, прямі питання тим,
хто повинен за це відповісти.

«Панамський архів» дав репортерам змогу

побачити світ через іншу призму,
яку ще не бачили інші.

Поки ми вели розслідування,

незалежно від нас,

в Бразилії трапився
гучний корупційний скандал.

Аргентина обрала нового лідера.

ФБР висунуло звинувачення посадовцям ФІФА,

це організація, яка контролює
світ професійного футболу.

«Панамський архів» давав
унікальне розуміння

тих подій, які розгорталися у світі.

Можете тільки уявити,
що то був за тиск та надрив особистостей,

який міг звести нанівець всю нашу працю.

Кожен із цих журналістів

міг порушити угоду про тишу.

Але ніхто не порушив.

І ось, 3 квітня 2016 року,

рівно о 8 ранку за берлінським часом,

ми оприлюднили
матеріали у 76 країнах одночасно.

(Оплески)

«Панамський архів» миттєво став
найгучнішим скандалом року.

Це зображення Ісландії
на наступний день після публікації.

Це був перший з багатьох протестів.

Прем'єр-міністр Ісландії
пішов у відставку.

Відставки йшли одна за одною.

Ми зачепили багато відомих імен,
наприклад, Ліонель Мессі,

найуспішніший футболіст світу.

Деякі наслідки стали несподіванкою.

Ймовірні члени мексиканського наркокартелю
були заарештовані

після нашої публікації про місце укриття.

Вони використовували цю адресу

для реєстрації офшорної фірми.

(Сміх)

У всьому, що ми зробили,
була тінь іронії.

Технології та Інтернет,
який зруйнував наявну бізнес-модель,

допомогли відродити журналістику істинну.

Це відродження

призвело до нечуваного досі поштовху
та рівню прозорості.

Ми довели, що група журналістів
може змінити систему,

застосовуючи сучасні ресурси
та прийоми класичної школи журналістики

до злитої,
у неймовірній кількості, інформації.

Ми витиснули всю суть із документів,
які надав Джон Доу.

Об'єднавшись,

ми відчули сили зануритись глибше

та продовжувати працювати значно довше,
ніж сьогодні можуть дозволити собі медійники

через обмежені фінанси.

Ризик був величезний,

не кожна історія тут би спрацювала,

та завдяки «Панамському архіву»
ми довели,

що можливо де завгодно
писати про будь-яку країну,

а потім просто вибрати поле бою,
щоб захистити свою працю.

Спробуйте взяти судовий припис,

який запобіг би розголошенню
у 76 країнах.

Спробуйте попередити неминуче.

Незабаром після опублікування
Йоганнес надіслав коротке повідомлення:

«Wintris прийшла».

(Сміх)

Разом із нею, можливо,
прийшла і нова ера журналістики.

Дякую.

(Оплески)

Бруно Джуссані: «Дякую, Джерарде.

Я бачу, що ви хочете передати
всі ці оплески тим 350 журналістам,

які з вами працювали.

Я хотів би поставити декілька питань.

Перше:

близько року ви працювали
у режимі повної секретності

із більш ніж 350 колегами зі всього світу,

чи був колись момент,
коли ви відчували,

що витік може статися у вашому колі,

що все напрацьоване може зійти нанівець,

якщо хоч один оприлюднить дані?

Або хтось зі сторони видасть інформацію,

яку випадково дізнався?»

Джерард Райл:
«Ми пережили декілька криз,

особливо коли світ
здригався від гучних подій,

журналісти з країн фігурантів
жадали негайної публікації.

Довелося їх заспокоювати.

Піком кризи був, мабуть,
тиждень до оприлюднення.

Ми надіслали низку запитань
оточенню Володимира Путіна,

але у відповідь на це

Кремль провів прес-конференцію,
на якій засудив нас

та угледів підступи Заходу
у всьому нашому проекті.

Тоді він вважав, що розслідування велось
тільки щодо нього.

Звичайно
що багато редакторів по всьому світу

через це не знаходили собі місця.

Їм здавалось,
що історія скоро вибухне.

Уявіть, яку кількість часу
вони цьому присвятили

та скільки грошей витратили.

Останній тиждень я тільки тим і займався,
що всіх заспокоював.

Я був схожий на генерала,
що втримує військо від атаки:

«Зберігайте спокій».

Зрештою всі заспокоїлись».

Б. Джуссані:
«Декілька тижнів тому

всі дані, які ви мали, були представлені
у вигляді відкритої бази,

де кожен може знайти інформацію
за ключовими словами».

Д. Райл:
«Ми впевнені,

що картину життя в офшорах

має бачити кожен.

Ми не опублікували основних документів

журналістів, з якими працювали.

Але ключова інформація
про імена дієвих осіб

та назви офшорних компаній,
якими вони володіли,

наразі відкрита онлайн.

До того ж, наше найбільше джерело
також стало відомим».

Б. Джуссані:
«Дякую за те, що ви робите».

Д. Райл:
«Дякую».

(Оплески)