Як нудьга може привести до найгеніальніших ідей

До вас теж іноді приходили найгеніальніші думки саме в той момент, коли ви складали білизну, мили посуд чи просто били байдики? Це тому, що коли тіло рухається на автопілоті, ваш мозок займається тим, що створює нові нейронні зв’язки, які пов’язують ідеї і вирішують проблеми. Ви полюбите нудьгувати, вислухавши Мануша Зомороді, котрий пояснює зв'язок між мрійливістю і креативністю.

Мій син і iPhone
народилися з різницею в 3 тижні,

в червні 2007.

Тож коли перші покупці
шикувалися в черги,

очікуючи нарешті отримати
цей крутий новий ґаджет,

я застрягла вдома із дечим,

що теж постійно
надсилало мені сповіщення -

(Сміх)

з нещасною дитиною з коліками,

яка спала виключно у візочку на ходу
в повній тиші.

Я, без перебільшення,
проходила 15-25 км на день,

і набрані кілограми зникли.

Це було чудово.

Але, Боже, як же мені було нудно.

До материнства я була журналісткою,

яка зірвалася на місце подій,
коли розбився «Конкорд».

Я була однією з перших у Белграді,

коли в Сербії почалася революція.

А тепер я була виснажена.

Ці прогулянки тривали тижнями.

І лише через три місяці дещо змінилося.

Поки я блукала тротуарами,

мій розум теж починав блукати.

Я уявляла, що робитиму,
коли нарешті знову зможу спати.

Коліки минули,

я нарешті купила iPhone

і зробила свої
багатогодинні роздуми реальністю.

Я створила собі роботу мрії,
ставши ведучою громадського радіо-шоу.

Більше не треба було їздити
в зони бойових дій,

але завдяки моєму новому смартфону

я встигала бути і мамою, і журналістом.

Я могла бути і на дитячому майданчику,
і в Twitter одночасно.

Коли я про це подумала,

коли всім навколо заволоділи технології,

от тоді я зайшла в глухий кут.

От уявіть собі:

ви – ведучий подкасту і маєте довести,

що інвестувати у вас
дорогоцінні гроші громадського радіо -

не марна справа.

Мені треба було
збільшити аудиторію вдесятеро.

Якось я сіла все це обмізкувати,

як це зазвичай роблять,

і не придумала нічого.

Це була не просто творча криза.

Не було чогось,
що я ось-ось маю знайти.

Не було нічого.

Тоді я почала згадувати:

коли востаннє я
придумала щось дійсно цікаве?

Ага, тоді, коли катала той клятий візочок.

Тепер весь вільний час
я проводила з телефоном.

Я читала новини,
поки чекала на своє латте.

Записувала щось в календар,
поки сиділа на дивані.

Переписка перетворила
кожну вільну хвилину

на шанс показати колегам
чи коханому чоловікові,

яка ж я чуйна людина.

Або це був шанс
знайти ще один ідеальний диван

для моєї сторінки на Pinterest.

Я зрозуміла, що мені ніколи не нудно.

Це ж лише нудним людям стає нудно, так?

Тоді мені стало цікаво:

що відбувається,
коли нам справді стає нудно?

Чи так: що відбувається,
коли нам ніколи не стає нудно?

І що станеться, коли ми повністю
позбудемося цієї емоції?

Я поспілкувалася з нейробіологами
і когнітивними психологами,

які розповіли мені дещо вражаюче.

Виявляється, коли нам нудно,

у нашому мозку вмикається так званий
"режим за замовчуванням".

Тоді наше тіло рухається на автопілоті,
поки ми складаємо білизну

чи йдемо на роботу.

Але саме в цей час наш мозок
починає активно працювати.

Це дослідник нудьги доктор Санді Манн.

(Аудіо) Доктор Санді Манн:
Коли ви починаєте мріяти

і дозволяєте розуму відволікатися,

ви починаєте мислити
за межами свідомості,

трохи використовуючи підсвідомість,

що дозволяє формуватися
дещо іншим зв'язкам.

Це насправді круто.

Мануш Зомороді: Та це взагалі круто,
еге ж?

Це функціональне МРТ мого мозку.

Виявляється, в режимі за замовчуванням
ми поєднуємо непоєднуване,

вирішуємо найбільш надокучливі проблеми

і виконуємо так зване
"автобіографічне планування".

Це коли ми згадуємо своє життя,

виокремлюємо найважливіші моменти,
створюємо особисту історію

і вже тоді ставимо собі цілі

і визначаємо кроки,
необхідні для їх досягнення.

Але тепер ми лежимо на дивані,
оновлюючи Google Doc

чи відповідаючи на електронний лист.

Звемо це "робити справи",

але доктор Деніел Левітін розкаже,

що ми насправді робимо.

(Аудіо) Доктор Деніел Левітін:
Щоразу, коли ви перемикаєте увагу

з однієї речі на іншу,

мозок має задіювати
нейрохімічний перемикач,

якому для цього необхідні
поживні речовини в мозку.

Намагаючись водночас
робити багато справ,

чотири чи п'ять одразу,

ви насправді не робите
чотири чи п'ять справ водночас,

бо мозок не так працює.

Натомість ви швидко
перемикаєтеся між завданнями,

в процесі виснажуючи ресурси мозку.

(Аудіо) Мануш: То перемикаючись,
ми щоразу використовуємо глюкозу.

(Аудіо) Левітін: Точно. А в нас
обмежений запас цієї речовини.

Машун: Ще десятиліття тому
ми змінювали фокус уваги

кожні три хвилини.

Тепер ми робимо це кожні 45 секунд,

і це відбувається протягом усього дня.

Людина в середньому
перевіряє пошту 74 рази на день

і перемикається між завданнями
на комп'ютері

566 разів на день.

Я дізналася про це, розмовляючи
з професором інформатики

доктором Глорією Марк.

(Аудіо) Доктор Глорія Марк:
Ми дізналися, що коли в людини стрес,

вона частіше перемикає свою увагу.

Ми також з'ясували, як не дивно,

що чим менше людина спить,

тим вірогідніше,
що вона перевірить Facebook.

Ми в цьому порочному колі звички.

Мануш: Та чи ми можемо його зламати?

Що буде, якщо ми
розірвемо це замкнуте коло?

Може, мої слухачі допоможуть
мені це з'ясувати.

Що як ми знову матимемо
проміжки вільного часу?

Чи допоможе це
розбудити нашу креативність?

Ми назвали цей проект
"Нудний і геніальний".

І я очікувала, що нам
допоможуть кількасот людей,

однак записуватися почали тисячі.

Вони розповіли,
що причиною участі було

занепокоєння щодо їх стосунків
з власним телефоном.

Вони ставали…
"взаємозалежними", так би мовити.

(Аудіо) Чоловік: Стосунки
між дитиною і її ведмедиком,

чи дитиною і її соскою,

чи дитиною, що хоче до мами на ручки,

коли їй набридло,
що її тримає незнайомець --

(Сміється)

отакі в мене стосунки
з власним телефоном.

(Аудіо) Жінка: Я вважаю телефон
потужним інструментом.

Корисним, але небезпечним,
якщо неправильно ним користуватися.

(Аудіо) Жінка 2:
Якщо я не контролюю себе,

то несподівано розумію,
що витратила годину свого часу,

займаючись чимось безглуздим.

Мануш: Добре, але щоб оцінити
будь-який прогрес,

нам потрібні дані, так?

Бо саме так сьогодні все робиться.

Тому ми скооперувалися з розробниками
додатків, що фіксують час,

який ми щодня витрачаємо на свій телефон.

Якщо гадаєте, що іронічно було

просити людей встановити ще один додаток,

щоб вони менше користувалися телефоном -

так, але з ними треба розмовляти
їх же мовою.

(Сміх)

Перед початком тижневого випробування,

ми в середньому проводили
по 2 години з телефоном

і перевіряли його 60 разів.

Ну, знаєте, як подивитися,
чи не прийшов новий лист?

От що Тіна, студентка коледжу Бард,

дізналася про себе.

(Аудіо) Тіна:
Наразі я проводжу

з телефоном по 150-200 хвилин на день

і перевіряю його 70-100 разів на день.

І це мене турбує,

адже це купа часу,
який я могла б витратити

на щось більш продуктивне і творче,
на щось для себе.

Бо коли я з телефоном,
то не роблю нічого важливого.

Мануш: Як і Тіна, люди почали
спостерігати за власною поведінкою.

Вони готувалися до тижня випробування.

І з понеділка

з самого ранку їм на пошту
надходили вказівки

і опис одного експерименту.

День перший:

"Покладіть його в кишеню."

Не беріть телефон до рук.

Дізнайтеся, чи зможете опиратися
рефлексу постійно його перевіряти

хоча б один день.

І якщо вам здається, що це легко,

то спробуйте самі.

Це наша слухачка Аманда Ітцко.

(Аудіо) Аманда Ітцко:
В мене аж руки сверблять.

Мені здається, що я божеволію,

бо я помітила, що перевіряю телефон,

коли просто йду до іншої кімнати,

заходжу в ліфт,

і навіть – а от про це
мені справді соромно

комусь розповідати -

коли я в авто.

Мануш: Ов!

Так, але Аманда дізналася,

що це непереборне бажання –
не її провина.

Ґаджети було створено,
щоб провокувати саме таку поведінку.

(Сміх)

Ні, ну серйозно.

Це колишній дизайнер Google,
Трістан Гарріс.

(Аудіо) Трістан Гарріс: Якщо я Facebook,
чи Netflix, чи Snapchat,

то в мене є тисячі інженерів,

робота яких полягає в тому,
щоб отримати вашу увагу.

В мене це добре виходить

і я не хочу, щоб ви зупинялися.

Знаєте, нещодавно голова
Netflix сказав:

"Наші найбільші конкуренти –
Facebook, YouTube і сон".

Є тисячі місць, на яких можна
зупинити свою увагу,

але за неї точиться війна.

Мануш: Вам знайоме це почуття:

скінчилась крутезна серія
серіалу "Очевидне",

і починає програватися наступна.

І ви такі: "Ну добре, подивлюся ще одну".

Чи індикатор прогресу на LinkedIn каже,
що лишилось от стільки

до створення ідеального профілю,

тому ви додаєте
ще трохи інформації про себе.

Як мені колись сказав один UX-дизайнер,

є 2 категорії людей, які називають
своїх клієнтів "користувачами" –

це наркотороговці і технологи.

(Сміх)

(Оплески)

І як нам відомо, користувачі
чимало коштують.

Це колишній менеджер з продукції
Facebook і письменник

Антоніо Ґарсія Мартінес.

(Аудіо) Антоніо: В нас кажуть, що
якщо продукт безкоштовний,

значить, продукт – це ви;
ваша увага і є продуктом.

Але скільки вона коштує?

Тому щоразу, коли ви
завантажуєте сторінку,

не лише на Facebook, будь-яку,

кілька мільйонів разів на день
відбувається аукціон

за те, скільки коштує враження
від однієї рекламки.

Мануш: До речі, людина в середньому
проводить 2 роки свого життя

на Facebook.

Повернімося до випробування.

Ми відразу побачили приплив креативності.

Це Ліза Алперт з Нью-Йорку.

(Аудіо) Ліза Алперт:
Думаю, мені було нудно.

Тоді я поглянула на сходи,
що вели нагору,

і подумала,

що можу спуститися ними,
а потім піднятися знову,

ще раз спуститися і так
зробити кардіотренування.

Так я і вчинила.

В мене лишався час,
тому я зробила це ще раз і ще раз.

Я повторила це 10 разів.

В мене було повноцінне
кардіотренування.

Я сіла в потяг виснажена,

але подумала: "Ого,
чому я раніше не здогадалася".

Як таке можливо?

(Сміх)

Мануш: Так я дізналася, що креативність
для кожного має своє значення.

(Сміх)

Але третій день випробування
видався для всіх найважчим.

Він називався "Видали той додаток".

Ну той додаток – ви знаєте, який саме.

Той, що муляє. Він вас поглинає.

Видаліть його з телефону

хоча б на день.

Я видалила гру "Two Dots"
і майже ридала.

(Сміх)

Так, ті, хто грає,
знають, про що я.

Але в мене була хороша компанія.

(Аудіо) Чоловік 2:
Я - Ліам з Лос-Анджелесу.

Я видалив Twitter, Facebook,
Instagram, Tumblr, Snapchat і Vine

зі свого телефону

одним махом.

Спершу мене переповнювали
такі емоції, що аж соромно.

Було якось самотньо:
я дивлюся на екран,

а там немає нових повідомлень.

Але мені сподобалося
самому вирішувати,

коли мені думати про соціальні
мережі чи заходити в них,

забираючи в телефона владу
вирішувати це за мене.

Тому дякую.

(Аудіо) Жінка 3: Мені було
дуже сумно видаляти Twitter,

і я відчувала, що за рік,
який я ним користуюся,

в мене розвинулась залежність,

а ваш експеримент
допоміг мені це зрозуміти.

Після короткого періоду
жахливої ломки,

наче той головний біль,
коли не пив каву,

я почуваюся чудово.

В мене була
чудова сімейна вечеря

і сподіваюся, я зможу і далі структуровано
користуватися цими потужними інструментами.

(Аудіо) Жінка 4: В мене зникло
те відчуття сорому,

що виникає, коли я знаю,
що марную час на телефон.

Може варто робити собі
завдання і нагадування

щоранку.

Мануш: Так, це вже прогрес.

Мені не терпілося побачити цифри

наприкінці тижня.

Але коли я побачила дані,

виявилося, що ми скоротили

в середньому,

лише шість хвилин:

зі 120 хвилин,
що ми витрачаємо на телефон,

до 114.

Так. Не дуже весело.

Тому до науковців я йшла
не в найкращому настрої.

Та вони лише посміялися з мене,

і сказали, що змінити
поведінку людини

за такий короткий проміжок часу –

сміховинно амбітний задум,

і те, чого я досягла,
перевершило будь-які їхні прогнози.

Тому що важливішими за цифри
були історії людей.

Вони відчули в собі силу.

Їх телефони знову перетворилися

з наглядачів

на інструменти.

І якщо чесно, найцікавішим було те,
що розповідала молодь.

Дехто казав мені,

що вони не могли розпізнати
деякі емоції,

які вони відчували
протягом цього тижня,

бо якщо над цим замислитися,

коли ти ніколи не жив
без цього постійного зв'язку,

то, можливо, ніколи не відчував нудьги.

І це може мати наслідки.

Дослідники з Університету Південної
Каліфорнії вивчають підлітків,

які сидять в соціальних мережах,
коли зустрічаються з друзями

чи роблять домашнє завдання.

Минає два роки і вони
менш творчі і винахідливі в тому,

що стосується їх власного майбутнього,

і в тому, що стосується вирішення
суспільних проблем, таких як насилля.

А нам просто необхідно,
щоб це наступне покоління

мало змогу сфокусуватися
на вирішенні великих проблем:

кліматичні зміни, економічна нерівність,

культурні відмінності.

Не дивно, що керівники в опитуванні IBM

назвали креативність
головною якістю лідера.

Гаразд, а ось і гарна новина:

Зрештою, у випробуванні того тижня
взяло участь 20 000 учасників.

90% скоротили час,
який витрачають на телефон.

У 70% з’явилося більше часу на роздуми.

Люди розповідали,
що почали краще спати.

Почувалися щасливішими.

Мені більш за все сподобався хлопець,
який сказав, що наче прокинувся

після розумової сплячки.

Персональні дані і трохи нейронауки

дозволили нам частіше бути оффлайн.

А нудьга принесла нам ясність розуму

і допомогла декому з визначенням цілей.

Можливо, за кілька років

буде не круто постійно бути на зв'язку.

Але зараз, освіта людей, особливо дітей,

щодо того, як використовувати технологію,
щоб покращити життя,

і навчання саморегулюванню

мають стати частиною
цифрової грамотності.

Тож коли наступного разу
захочете перевірити телефон,

згадайте: якщо ви самі не вирішите,
як користуватися технологіями,

за вас це зроблять платформи.

Запитайте себе:

чого я насправді хочу?

Бо якщо просто перевірити пошту,
то добре. Робіть, що треба.

Але якщо ви хочете відволікти себе
від виконання роботи,

яка потребує більш глибокого мислення,

то відпочиньте,

подивіться у вікно

і знайте, що нічого не роблячи,

насправді, ви стаєте найбільш
продуктивною і творчою версією себе.

Спочатку це може бути дивно і незручно,

але нудьга справді
може вести до геніальності.

Дякую.

(Оплески)