Нові думки про капітал у двадцять першому столітті

Французький економіст Томас Пікетті на початку 2014 р. викликав сенсацію своєю книгою про просту, жорстоку формулу, що пояснює економічну нерівність: r > g. Формула означає, що норма віддачі від капіталу зазвичай перевищує темп економічного зростання. У своєму виступі дослідник говорить про масивні набори даних, що дозволили йому дійти висновку: економічна нерівність не є новою, але вона стає гіршою і може викликати радикальні негативні наслідки.

Я дуже радий бути тут сьогодні.

Останні 15 років я працюю над історією

доходів і розподілу багатства.

Один із цікавих уроків цієї історії —

тенденція до постійного перевищення

норми віддачі від капіталу

над темпом економічного зростання,

що призводить до високої

концентрації багатства.

Не до безмежної концентрації багатства.

Але що більший розрив між
віддачею від капіталу й темпом зростання,

то більша нерівність багатства,

до якої тяжіє суспільство.

Це ключова сила,
про яку я сьогодні говоритиму.

Одразу зазначу, що вона не єдина

важлива сила в динаміці

доходів та розподілу багатства,

і існує багато інших сил,

що відіграють важливу роль

в їхній довгостроковій динаміці.

Є ще чимало даних,

які ще треба зібрати.

Сьогодні ми знаємо більше, ніж раніше,

але ми все ще знаємо замало.

Різні економічні, соціальні,

політичні процеси

треба ще вивчати.

Тому я сьогодні зупинюсь
на цій простій силі,

але це не означає,

що інших важливих сил немає.

Джерелом більшої частини даних,

які я наводитиму,

є онлайн-база даних

"Найвищі доходи світу"
[World Top Incomes].

Це найбільша існуюча база

історичних даних з нерівності.

Її створили

понад 30 дослідників з різних країн.

Подивімось на кілька фактів

з цієї бази даних, а тоді

повернімось до формули "r перевищує g"
[r - віддача від капіталу; g - темп зростання ВВП].

Перший факт.

Останнє століття спричинило

перестановку США та Європи

в рейтингу нерівності доходів.

У 1900-1910 рр. нерівність доходів

в Європі суттєво перевищувала

нерівність у США, а тепер все навпаки.

Зрозумійте мене правильно.

Основна причина цього – не те,
що r перевищує g.

Причина — у зміні попиту та пропозиції
на навички,

у гонитві між освітою та технологіями,

у глобалізації, в нерівному доступі
до навичок в США,

які мають дуже гарні топові університети,

але не надто добру

систему масової освіти.

Тому в США дуже нерівний
доступ до навчання.

Більш за те, безпрецедентний підйом

рівня оплати вищого менеджменту

американських компаній
важко пояснити відмінностями в освіті.

Тут є й інші проблеми.

Але я на них сьогодні
більше не зупинятимусь,

бо хочу зосередитись
на нерівності багатства.

Погляньте на простий показник

нерівності доходів

— на частку доходів,

яку одержують найзаможніші 10 % населення.

Сто років тому

цей показник становив 45–50 % в Європі

й трохи більше за 40 % у США,

нерівність була вищою в Європі.

У першій половині ХХ ст.

відбувся різкий спад,

і протягом останнього десятиліття

США стали нерівнішими за Європу.

Це перший факт, яким я хотів поділитись.

Другий факт стосується
нерівності багатства.

Нерівність багатства завжди

помітно перевищує нерівність доходів.

Водночас, хоча нерівність багатства

помітно зросла останніми роками,

вона ще не така висока,

як століття тому.

Відношення сукупного обсягу багатства

до доходів лише тепер

відновилось до рівня, з якого воно

впало завдяки шокам Великої Депресії

і двох світових війн.

Подивіться на два графіки,

що ілюструють другий та третій факти.

На графіку нерівності багатства

це — частка багатства,

яку одержують 10 % найзаможніших людей.

Відбулась така сама зміна лідера

між Європою і США, яку ми бачили

щодо нерівності доходів.

Концентрація багатства в Європі

сто років тому була вищою, ніж в Америці,

а тепер стало навпаки.

Можна бачити ще дві речі.

По-перше, загальний рівень
нерівності багатства

завжди вищий за нерівність доходів.

Згадаємо, частка доходів, яку одержували

найбагатші 10 % населення,

становила 30–50 % сукупних доходів,

а для багатства ця частка завжди лежить

у проміжку 60–90 %.

Отже, це перший факт.

Він дуже важливий для наших міркувань.

Концентрація багатства завжди вища

за концентрацію доходів.

Другий факт: підйом нерівності багатства

за останні десятиліття ще не вивів

цей показник на рівень 1910 р.

Тому сьогодні нерівність багатства

ще дуже велика, 60–70 % багатства

належить 10 % найзаможніших людей.

Гарна новина — що ця цифра краща,

ніж століття тому,

коли в Європі 90 % багатства
належало найзаможнішій верстві населення.

Сьогодні ми маємо те,

що я називаю середніми 40 відсотками.

Людей, які не у першій десятці,

але й не у нижніх 50 відсотках.

Це середній клас за багатством,

якому належить 20–30 %

сукупного національного багатства.

Сто років тому вони були біднотою,

тоді не існувало "середнього
класу за багатством".

Це важлива зміна.

Цікаво, що нерівність багатства

не відновилась до рівня,
що передував Першій світовій війні,

тоді як відновилась його
загальна кількість.

Тут — сукупна вартість багатства

по відношенню до доходу,

і ми бачимо, що, особливо в Європі,

ми майже повернулись до довоєнного рівня.

Маємо два питання.

Перше стосується

сукупної нагромадженої вартості багатства.

У нагромадженні значного багатства

як такому немає нічого поганого,

особливо якщо багатство більш розпорошене

й менш концентроване.

Направду нам цікаво дослідити

тривалу еволюцію нерівності багатства

й спрогнозувати її на майбутнє.

Чим можна пояснити те,

що до Першої світової війни

нерівність багатства була такою високою
і ставала ще вишою,

і чого можна очікувати у майбутньому?

Розгляньмо деякі пояснення

і передбачення майбутнього.

Напевно, найліпше пояснити,

чому багатство значно концентрованіше

за доходи,

може динамічна, династична модель,

де індивіди планують на майбутнє

і з різних причин

нагромаджують багатство.

Якби, згідно з моделлю циклу життя,

люди нагромаджували багатство

тільки з міркувань

забезпечення гідної старості,

тоді рівень нерівності багатства

не надто би відрізнявся

від розподілу доходів.

Але модель циклу життя

не пояснює, чому нерівність багатства

є вищою за нерівність доходів.

Нам потрібне інше пояснення,

яке б надало інші причини,

чому люди турбуються

про накопичення багатства.

Зазвичай вони хочуть залишити спадок

наступному поколінню, своїм дітям.

Інколи вони нагромаджують багатство

з міркувань престижу, влади,
що супроводжують багатство.

Отже, аби пояснити наявні дані,

ми маємо знайти інші причини

прагнення до збільшення багатства.

Чимало динамічних моделей

враховують цей династичний

мотив до нагромадження,

а також різноманітні

випадкові ризики.

Наприклад, деякі сім’ї мають

дуже багато дітей, між якими

треба розділити багатство.

В інших родинах менше дітей.

Бувають раптові зміни норми прибутку.

Деякі сім’ї багато заробляють
на своєму капіталі.

Інші роблять помилкові інвестиції.

Багатство є динамічним.

Деякі люди підуть угору,

інші — униз.

Важливо, що у будь-якій такій моделі,

яка враховуватиме певний рівень ризиків,

рівноважний рівень нерівності багатства

стрімко зростатиме як функція
від r мінус g.

Різниця між нормою віддачі від капіталу

та темпом зростання важлива,

оскільки початкова нерівність багатства

посилюватиметься швидше,

якщо зростатиме різниця між r та g.

Наприклад, коли r становить 5 %,

а g дорівнює 1 %,

власникам багатства треба реінвестувати

лише п’яту частину свого капіталу,

аби він зростав так само швидко,

як економіка.

Так легше створити

й примножити великі статки.

За припущення про відсутність податків

ви можете спожити чотири п’яті прибутку,

і реінвестувати лише його п’яту частину.

Звичайно, деякі сім’ї

споживатимуть більше, інші менше,

тобто будуть деякі коливання
розподілу багатства.

Але в середньому їм треба реінвестувати
лише п’яту частину прибутку,

Так зберігається висока
нерівність багатства.

Не треба дивуватись думці,

що r може завжди перевищувати g,

адже саме так і було

упродовж майже всієї історії людства.

У певному сенсі, всі це розуміли,

оскільки темп економічного зростання

був близьким до нуля

упродовж майже всієї історії людства.

Зростання становило, можливо,
0,1, 0,2, 0,3 відсотки.

Дуже повільно зростало населення
і виробництво.

Тоді як норма віддачі від капіталу,

зрозуміло, не дорівнювала нулеві.

Для земельних активів,

які були традиційною формою капіталу

в доіндустріальних суспільствах,

вона зазвичай становила 5 %.

Читачі Джейн Остін про це знають.

Якщо ви бажаєте одержати річний дохід

1 тис. фунтів, вартість вашого капіталу

має бути 20 тис. фунтів.

Тоді 5 % від 20 тисяч — це 1 тис. фунтів.

Це було своєрідною основою суспільства,

адже r вищий за g

давав змогу власникам капіталу

жити на дохід від нього

і займатись чимось іншим,

ніж турбуватись про своє виживання.

Важливий висновок з мого

історичного дослідження — що
сучасне індустріальне зростання

не змінило цього базового факту так,

як можна було б очікувати.

Певна річ, після промислової революції

економічне зростання прискорилось,

зазвичай з нуля до одного-двох відсотків.

Але одночасно зросла

норма віддачі від капіталу,

отже, розрив між ними

практично не змінився.

Упродовж ХХ ст. ми спостерігали

унікальне сполучення подій.

По-перше, дуже низьку норму віддачі

через Першу і Другу світові війни,

знищення багатства, інфляцію,

банкрутство під час Великої Депресії.

Все це у 1914–1945 рр.

зменшило віддачу

від приватного капіталу

до незвично низького рівня.

У повоєнний час ми мали

напрочуд швидке зростання економіки,

яка відбудовувалась після війни.

У 1950–1980 рр. Німеччина, Франція,

Японія зростали на 5 % щорічно,

передусім завдяки відбудові

та дуже швидкому зростанню населення,

ефекту покоління бебі-бумерів.

Очевидно, тенденція зміниться.

Щонайменше, у майбутньому

уповільниться зростання населення.

Наш найкращий прогноз —

в довгостроковій перспективі

економіка зростатиме на 1–2 %,

а не 4–5 % на рік.

Погляньмо,

це наша найкраща оцінка

зростання світового ВВП

та середньої норми віддачі від капіталу.

Упродовж більшої частини історії людства

темп зростання був дуже низьким,

значно нижчим, ніж норма віддачі.

А у ХХ ст.

зростання населення,

дуже високе у повоєнному періоді,

і повоєнна відбудова

зменшили розрив

між двома показниками.

Тут я послуговуюсь прогнозом ООН

щодо зростання населення,

звісно, він може не справдитись.

Можливо, ми всі у майбутньому

захочемо більше дітей,

і темп зростання населення буде вищим.

Але на сьогодні

це наш кращий прогноз.

Глобальне зростання уповільниться,

воно більше відставатиме

від норми віддачі.

Друга незвична подія ХХ ст.,

як я казав,

це знищення, оподаткування капіталу.

Отже, це норма віддачі до оподаткування.

Це норма віддачі після оподаткування

і після знищення.

Завдяки цьому

середня норма віддачі від капіталу

після оподаткування та знищення

довго відставала від темпу зростання.

Але без оподаткування

та знищення цього б не було.

Співвідношення між віддачею від капіталу

та зростанням залежить від багатьох

важко прогнозованих факторів,

від технологій

і капіталоємних виробництв.

Сьогодні найбільш капіталоємними

секторами економіки є нерухомість,

житло, енергетика, але можливо,

що у майбутньому у нас буде значно більше
роботів у багатьох секторах,

які утворюватимуть більшу частку

сукупних активів, ніж сьогодні.

До цього ще дуже далеко.

Сьогодні стан секторів нерухомості

та енергетики значно важливіший

для формування сукупного капіталу

та його розподілу.

Важливий вплив також чинять

ефекти масштабу в управлінні
фінансовими портфелями,

поєднані із складністю фінансів

і фінансовим дерегулюванням,

що полегшує одержання вищого прибутку

від великого фінансового портфеля.

Цей ефект особливо помітний

для мільярдерів, великих ендавментів.

Ось яскравий приклад.

Погляньмо на рейтинг мільярдерів

журналу Форбс за 1987-2013 рр.

Статки найбагатших людей зростали

на 6–7 % на рік з урахуванням інфляції,

тоді як середній дохід в світі

середнє багатство в світі

зростало лише на 2 відсотки.

Те саме й з великими

університетськими ендавментами.

Що вища початкова величина ендавменту,

то вища норма віддачі.

Що можна зробити?

Гадаю, найперше нам потрібна

більша фінансова прозорість.

Ми знаємо недостатньо
про динаміку глобального багатства,

отже, потребуємо міжнародної передачі

банківської інформації.

Потрібен глобальний реєстр
фінансових активів,

більш скоординоване оподаткування статків.

Навіть невеличкий податок на багатство

зробить інформацію доступною,

аби ми адаптували політику

до того, що побачимо.

Певною мірою, боротьба з офшорами

та автоматична передача інформації

підштовхують нас у цьому напрямку.

Є й інші принадні способи

перерозподілити багатство.

Інфляція:

надрукувати гроші значно легше,

ніж написати податковий кодекс,

отже, це спокушає,

але інколи ви не знаєте, що робити
з цими грошима. Тут проблема.

Експропріація дуже принадна.

Коли ви відчуваєте, що хтось
надто збагатів,

ви просто відбираєте його майно.

Та це не надто ефективний шлях

регулювати динаміку багатства.

Війна — ще неефективніший шлях.

Я би обрав прогресивне оподаткування,

але, зрозуміло, історія — (Сміх) —

історія витворить власні кращі рецепти,

які, напевно, включатимуть

всі ці шляхи.

Дякую.

(Оплески)

Бруно Джуссані: Томас Пікетті. Дякую.

Пане Томасе, можна Вас спитати?

Ваше володіння даними вражає.

Ви кажете,

що зростаюча концентрація багатства —

це щось на зразок природної
риси капіталізму,

і якщо її полишити, вона становитиме

загрозу для самої системи.

Тому ви пропонуєте, щоб ми впроваждували

політику перерозподілу багатства,

застосовували такі інструменти,

як прогресивне оподаткування та інші.

Наскільки це реалістично

в сьогоднішніх політичних умовах?

Наскільки ймовірним ви вважаєте

впровадження таких заходів?

Томас Пікетті: Гадаю, що

минула історія доходів,

багатства та оподаткування

повна сюрпризів.

Тому мене не надто переконують

провидці, які заздалегідь знають,

що буде і чого не буде.

Сто років тому

багато хто сказав би,

що прогресивного оподаткування
ніколи не буде,

але воно з’явилось.

І навіть п’ять років тому

багато хто сказав би, що швейцарська

банківська таємниця буде з нами завжди,

що Швейцарія надто потужна

для решти світу.

Але кілька американських санкцій

щодо швейцарських банків принесли

великі зміни, і тепер ми йдемо

до більшої фінансової прозорості.

Тому я думаю, що краще узгоджувати

політику — не так складно.

Готується угода між США та ЄС,

які разом виробляють
половину світового ВВП.

Якщо для прогресу у прозорості фінансів,

для впровадження невеликого оподаткування

прибутків транснаціональних корпорацій

недостатньо половини ВВП світу,

тоді чого достатньо?

Я думаю, це не технічні складнощі.

Ми зможемо зрушити ситуацію,

коли прагматичніше підійдемо
до цих питань

і розробимо належні санкції

для тих, хто виграє
від фінансової непрозорості.

БДж: Один із вагомих аргументів

проти ваших пропозицій —

що економічна нерівність

є не лише ознакою капіталізму,
а й одним з його рушіїв.

Тому, знижуючи нерівність,

ми потенційно знижуватимемо
й економічне зростання.

Чи не так?

ТП: Так, гадаю, проблема

не в нерівності як такій.

До певної межі нерівність

підважує інновації та зростання.

Проблема в ступені нерівності.

Коли нерівність стає завеликою,

вона більше не сприяє зростанню,

може почати заважати,

оскільки з’являється тенденція

до дальшого посилення нерівності

та зниження соціальної мобільності.

Наприклад, така концентрація багатства,

яку ми мали

у кожній європейській країні у ХІХ ст.,

до Першої світової війни,

не надто сприяла зростанню.

Далі ми стали свідками трагічних подій

та змін державної політики,

і це не завадило зростанню.

Крім того, крайня нерівність

негативно впливає
на демократичні інститути,

коли вона перешкоджає рівному
доступу до політичної трибуни.

Вплив приватних капіталів

на американську політику

викликає занепокоєння.

Отже, ми не бажаємо
повертатись до такої довоєнної

крайньої нерівності.

Одержання середнім класом

пристойної частки національного багатства

не заважає зростанню, а сприяє йому,

є справедливим та ефективним.

БДж: Я почав з того,

що вашу книгу критикують.

Деякі з ваших даних критикують.

Деякі з обраних вами
показників критикують.

Вас звинувачують в штучному виборі даних,

що підтверджують вашу теорію. Що скажете?

ТП: Я дуже радий,

що ця книга викликає дискусії.

Це одна з її задач.

Дивіться, я викладаю всі дані

та розрахунки в інтернет,

аби ми змогли відкрито і прозоро

говорити про проблему.

Отже, я відповів на всі зауваження.

Якби я зараз переписував цю книгу,

я би зробив висновок,

що зростання нерівності багатства,

особливо в США,

було вищим за ті дані,
що наведені у книзі.

Нещодавнє дослідження Saez і Zucman

показує, із новими даними,

яких не було на момент написання книги,

що концентрація багатства у США зросла

ще більшою мірою, ніж вважалось раніше.

У майбутньому з’являться нові дані.

Вони вказуватимуть на різні тенденції.

Майже щотижня ми викладаємо онлайн

нові, оновлені ряди даних в базу
"Найвищі доходи світу".

Ми робитимемо це надалі,

особливо щодо країн, що розвиваються.

Буду радий всім, хто захоче

взяти участь в цій роботі.

Я цілком згоден,

що прозорість інформації

про динаміку багатства є недостатньою.

Гарним способом дістати кращі дані

був би податок на багатство,

із маленькою ставкою для початку.

Тоді ми дістанемо згоду

про важливість цієї новації

та адаптуємо політику до того,
що побачимо.

Отже, оподаткування є джерелом знань.

Сьогодні ми потребуємо цього найбільше.

БДж: Томас Пікетті, merci beaucoup.

Дякую.
ТП: Дякую. (Оплески)