Антиакулячий гідрокостюм (і це не те, що ви подумали)

Хаміш Джолі, австралійський плавець, захотів гідрокостюм, який би відлякував загадкових акул і не дозволяв їм сприймати його за потенційну їжу. (За статистикою, це – рідкість, але, звичайно, таких випадків варто уникати). Працюючи з групою науковців, він разом з друзями знайшов новий підхід – не клітку від акул, не костюм-кольчугу, а вишуканий костюм, який використовує наше розуміння зорового сприйняття акули.

Наукове відкриття,

яке потенційно може рятувати життя,

інколи лежить прямо перед нами,

очікуючи на відкриття,

в розгорнутій великій кількості

людських історій, наприклад,

чи у пристосуваннях, перевірених часом,

які ми спостерігаємо у природі довкола
нас.

Наука починається зі спостереження,

але хитрість полягає у виділенні
зразків і ознак,

які ми могли б, інакше, відкинути

як міф або випадковий збіг,

ізолювати їх, перевірити їхню науковість.

Коли ми це робимо, результати
часто дивують.

У Західній Австралії існує проблема

нападів акул за останні три роки,

сумним і трагічним результатом якої є

п'ять смертельних нападів за 10 місяців

протягом цього часу.

Але Західна Австралія не одна тут.

Випадки нападів акул на людей

частішають по всьому світу.

І це не дивно, мабуть,

що в липні цього року

Система запобігання нападам акул

разом із Інститутом океанів
Університету Західної Австралії (З.А.)

виступили з заявою, яка привернула увагу

світових ЗМІ і любителів океану

з усього світу.

У ній ішлося про розвиток технологій

запобігання і зменшення ризику
нападів акул,

які базуються на знаннях про зір акул.

І сьогодні я розповім вам

про те дослідження,

а також про ідею, що наука може бути

потужним перетворювачем,

а не лише винахідником.

Коли ми почали цю справу,

ми спостерігали,
це було приблизно три роки тому,

і саме тоді стались два перших
смертельних напади акул

у Західній Австралії.

І випадково, на попередньому завданні,

мені довелось пообідати з Гаррі Батлером.

Гаррі Батлер, якого більшість австралійців
знають як відомого натураліста,

провів багато часу в морському середовищі.

Гаррі Батлер є попередником,
якщо захочете,

пізнього Стіва Ірвіна.

Коли я запитав його,

як можна вирішити цю проблему,

відповідь була дуже дивною.

Він сказав: "Одягни чорний гідрокостюм,

перемотай його жовтими стрічками,
як у джмеля,

і ти імітуватимеш систему попередження

більшості морських видів."

Я довго над цим не думав тоді,

та це було до того, як стались
наступні три смертельні напади.

Це заставило мене задуматись,

можливо, в цій ідеї щось таке і є.

Я вирішив пошукати

в Інтернеті можливі підказки.

І як виявилось, Інтернет переповнений

доказами такого роду, які підтверджують

цю ідею.

Біологічно, існує дуже багато видів,

які демонструють смуги або знаки,
знаки попередження,

щоб бути непомітними у воді,

або ж застерігатись від нападу.

І риба-лоцман далеко не остання з тих,

що проводять більшу частину свого життя

біля акули.

Щодо людей, Вальтер Старк,
океанограф,

розмальовує свій гідрокостюм з 1970-х,

а з погляду антропології,

племена Океанії розмальовувались у смуги

під час церемоній морської змії,

щоб прогнати бога акул.

То що тут відбувається?

Чи це не та ідея, яка лежить прямо

перед нами і чекає, поки ми її дослідимо?

Ми знаємо, що акули використовують
надзвичайно багато рецепторів,

коли починають діяти, а особливо
під час нападу;

лише зоровий рецептор
вони використовують,

щоб визначити мішень, особливо

в останні метри перед нападом.

Доцільно звернути увагу на
біологічну точку зору

тому що це – еволюція, випробувана

багатьма тисячоліттями.

Але чи не є людська історія також
еволюцією,

ідея, що існує доля правди,

яка є важливою,

передається з покоління в покоління,

і таким чином формує
людську поведінку?

Я захотів перевірити цю ідею,

і підтвердити науковими

фактами цей випадковий доказ,

бо, якщо наука підтверджує цю ідею,

тоді у нас є хоча б частинка вирішення

проблеми нападів акул під самим носом.

Для цього потрібні були
спеціалісти

з питань зору і неврології акул.

І світовий пошук знову привів мене

до Університету З.А.

разом з Інститутом Океанів.

І професор Нейтан Харт і його команда

якраз написали роботу, яка говорить нам,

підтверджує, що хижі акули бачать

у чорно-білих тонах або ж
у відтінках сірого.

Я подзвонив Нейтану

і трохи невпевнено розказав
про цю ідею,

що можна використати знаки і форми

для виготовлення гідрокостюмів,
аби зменшити ризик нападу акул,

і, на щастя, він подумав, що це
хороша ідея.

Отриманий результат – спільний
здобуток дослідження

за підтримки державного уряду
Західної Австралії.

Ми зробили три основні справи.

Спочатку ми позначили характеристики,

фізичні характеристики очей

трьох основних хижаків:

білої тигрової і шестизяберної акул.

Ми робили це як генетично,

так і анатомічно.

Далі, ми намагались зрозуміти,

використовуючи комп'ютерне
моделювання,

як те око може бачити

на різних глибинах, відстанях,

при різному освітленні
і прозорості води в океані.

І таким чином, ми змогли

виділити дві основні особливості:

які знаки і форми зможуть зробити власника

непомітним у воді, і які знаки

і форми зможуть забезпечити

найбільший контраст, а також забезпечити

значне руйнування профілю

так, щоб людина не сприймалась
як здобич акули,

або ж її їжа.

Тоді, нам потрібно було перетворити це

у гідрокостюми, які б люди могли
носити.

І для цього я запросив Рея Сміта,

серфера, промислового дизайнера,
дизайнера гідрокостюмів,

хлопця, який розробив
оригінальний логотип Quiksilver,

прийти і сісти з науковою групою

та перетворити наукові факти

в естетичні гідрокостюми, які люди
могли б справді носити.

Ось тут – зразок одного з перших ескізів.

Це, як я називаю, костюм "не їж мене".

Він ґрунтується на ідеї зі смугами,

базується на ній, він сильно помітний,

створює дуже руйнівний профіль,

і має завадити акулі

сприймати вас як звичайну їжу,

і потенційно, навіть дезорієнтувати акулу.

А ось цей розрахований на використання
дошки для серфінгу.

Ви бачите ту темну, непроникну панель
спереду,

вона значно краща для поверхні,

де заднє освітлення і створення силуету

є проблематичним.

Другий варіант – непомітний гідрокостюм,
або той,

який намагається сховати власника

у водній товщі.

На цьому костюмі є три панелі,

і за будь-яких обставин,

одна або більше панелей

співпадатимуть з віддзеркаленим
спектром води

так, щоб зникнути повністю або частково,

залишаючи останню панель або панелі

для створення руйнівного профілю
у водній товщі.

А ось цей костюм особливо підходить

для конфігурації занурення,

коли ви знаходитись глибоко під водою.

Ми усвідомлювали, що володіємо

непохитними науковими фактами.

Знали, якщо хочете виділитись, вам

треба смугастий костюм,

а якщо хочете бути непомітним,

то вам потрібно ось цей.

Вирішального випробування не уникнути;

як насправді акули будуть

поводитись в оточенні цих знаків і форм.

Перевірка із імітацією людини
у гідрокостюмі

у воді з хижою акулою

в природному середовищі

значно важча, ніж ви можете собі уявити.

(Сміх)

Ми повинні зробити приманку, тому що

потрібно отримати статистичне

число зразків, щоб мати наукові докази,

і у такий спосіб

ми, безумовно, змінюємо поведінку акули.

Ми не можемо помістити людей у воду.

З етичної точки зору, ми не можемо
навіть використовувати

людиноподібні форми для приманки
у воді.

Але тим не менше, ми почали тестувати
цей процес

у січні цього року,

спершу з тигровими,

і пізніше, з білими акулами.

Ми використовували

просвердлений циліндр,
наповнений приманками,

обгортали неопреновою плівкою

і тоді прикріплювали 2 підводні
стереокамери,

щоб спостерігати, як насправді акула
поводиться з тим оснащенням.

Оскільки ми використовуємо стерео,

то можемо оволодіти статистикою:
наскільки велика акула,

під яким кутом запливає і
як швидко відпливає,

і яка її поведінка

з емпіричної точки зору,
а не суб’єктивної.

Так як потрібно було дотримуватись
наукового методу,

ми прикріпили контрольну снасть,

чорну неопренову снасть,

майже, як звичайний чорний
гідрокостюм

на противагу, як ми називаємо,

технологічній снасті SAMS.

І результати були не просто вражаючі,

але й надихаючі.

І сьогодні, я хочу продемонструвати вам
знімки

двох із тих нападів.

Тут у нас чотирьохметрова тигрова акула

нападає на чорну контрольну снасть,

яку вона помітила приблизно

півтора хвилини тому.

Тут та сама акула напала,

або ж стикнулась з цією SAMS снастю,

яка називається Elude SAMS,

приблизно вісім хвилин тому,

вона шість хвилин кружляла,
полюючи на неї,

визначала, яка вона на запах
і на дотик, але не визначила;

і це було останнє зіткнення.

Білі акули більш впевнені, ніж тигрові,

і тут ви бачите білу акулу,

яка нападає на контрольну снасть,

чорний неопреновий гідрокостюм,

опускаючись прямо вниз,

піднімаючись

і атакуючи.

На відміну від технологічної снасті SAMS,

це смугаста снасть,

яка є більш відчутна,

більш досліджена,

більш тривожна,

і яка викликає небажання прямо підпливати
і нападати.

(Оплески)

Для нас важливим є те, що всі перевірки
робляться незалежно,

і Університет Західної Австралії
робить це.

Цей процес продовжуватиметься.

Це предмет і для оцінок експертів,
і для публікацій.

Це так важливо, щоб ця концепція

розроблялась наукою.

З точки зору Системи послаблення
нападів акул,

ми - біотехнологічна компанія
з ліцензією,

і тому ми не робимо гідрокостюми самі.

Ми даємо ліцензії на це іншим.

Я думаю, цікаво було б

побачити, як виглядає технологія SAMS,

вмонтована в гідрокостюм, і для цього,

вперше, вживу, по всьому світу –

(Сміх) –

Я можу продемонструвати вам,
як біологічна адаптація,

наука і дизайн виглядають
в реальному житті.

Тому я запрошую Сема, серфера,

з цього боку. Де ти, Сем?

(Оплески)

І Едуардо.

(Оплески)

Привіт, друже.

Привіт.

Дякую, панове. (Оплески)

Отже, що ми тут зробили?

Ну, на мою думку, замість того, щоб взяти
чистий аркуш

і використати науку
як інструмент винаходу,

ми звернули увагу на біологічні факти,

ми надали значущості

фактам людських розповідей,

і ми використали науку як інструмент

для перетворення,

перетворення чогось, що вже було,

в те, що ми зможемо використати
на користь людства.

І мене вражає, що цю ідею науки

як інструмента для перетворення,
а не для винаходу,

можна використати значно ширше,

ніж шукаючи нові ідеї.

Зрештою, чи брати Райт відкрили

польоти, керовані людьми,

чи просто спостерігали біологічний
факт польоту

і перетворили його механічно,
відтворили так,

щоб люди змогли використовувати?

А щодо скромного гідрокостюма,

то хтозна, як він виглядатиме

через два роки, через п’ять років

або ж через 50, але з цим новим
мисленням,

гадаю, є велика ймовірність,

що він не буде повністю чорним.

Дякую.

(Оплески)