Наукове відкриття,
яке потенційно може рятувати життя,
інколи лежить прямо перед нами,
очікуючи на відкриття,
в розгорнутій великій кількості
людських історій, наприклад,
чи у пристосуваннях, перевірених часом,
які ми спостерігаємо у природі довкола
нас.
Наука починається зі спостереження,
але хитрість полягає у виділенні
зразків і ознак,
які ми могли б, інакше, відкинути
як міф або випадковий збіг,
ізолювати їх, перевірити їхню науковість.
Коли ми це робимо, результати
часто дивують.
У Західній Австралії існує проблема
нападів акул за останні три роки,
сумним і трагічним результатом якої є
п'ять смертельних нападів за 10 місяців
протягом цього часу.
Але Західна Австралія не одна тут.
Випадки нападів акул на людей
частішають по всьому світу.
І це не дивно, мабуть,
що в липні цього року
Система запобігання нападам акул
разом із Інститутом океанів
Університету Західної Австралії (З.А.)
виступили з заявою, яка привернула увагу
світових ЗМІ і любителів океану
з усього світу.
У ній ішлося про розвиток технологій
запобігання і зменшення ризику
нападів акул,
які базуються на знаннях про зір акул.
І сьогодні я розповім вам
про те дослідження,
а також про ідею, що наука може бути
потужним перетворювачем,
а не лише винахідником.
Коли ми почали цю справу,
ми спостерігали,
це було приблизно три роки тому,
і саме тоді стались два перших
смертельних напади акул
у Західній Австралії.
І випадково, на попередньому завданні,
мені довелось пообідати з Гаррі Батлером.
Гаррі Батлер, якого більшість австралійців
знають як відомого натураліста,
провів багато часу в морському середовищі.
Гаррі Батлер є попередником,
якщо захочете,
пізнього Стіва Ірвіна.
Коли я запитав його,
як можна вирішити цю проблему,
відповідь була дуже дивною.
Він сказав: "Одягни чорний гідрокостюм,
перемотай його жовтими стрічками,
як у джмеля,
і ти імітуватимеш систему попередження
більшості морських видів."
Я довго над цим не думав тоді,
та це було до того, як стались
наступні три смертельні напади.
Це заставило мене задуматись,
можливо, в цій ідеї щось таке і є.
Я вирішив пошукати
в Інтернеті можливі підказки.
І як виявилось, Інтернет переповнений
доказами такого роду, які підтверджують
цю ідею.
Біологічно, існує дуже багато видів,
які демонструють смуги або знаки,
знаки попередження,
щоб бути непомітними у воді,
або ж застерігатись від нападу.
І риба-лоцман далеко не остання з тих,
що проводять більшу частину свого життя
біля акули.
Щодо людей, Вальтер Старк,
океанограф,
розмальовує свій гідрокостюм з 1970-х,
а з погляду антропології,
племена Океанії розмальовувались у смуги
під час церемоній морської змії,
щоб прогнати бога акул.
То що тут відбувається?
Чи це не та ідея, яка лежить прямо
перед нами і чекає, поки ми її дослідимо?
Ми знаємо, що акули використовують
надзвичайно багато рецепторів,
коли починають діяти, а особливо
під час нападу;
лише зоровий рецептор
вони використовують,
щоб визначити мішень, особливо
в останні метри перед нападом.
Доцільно звернути увагу на
біологічну точку зору
тому що це – еволюція, випробувана
багатьма тисячоліттями.
Але чи не є людська історія також
еволюцією,
ідея, що існує доля правди,
яка є важливою,
передається з покоління в покоління,
і таким чином формує
людську поведінку?
Я захотів перевірити цю ідею,
і підтвердити науковими
фактами цей випадковий доказ,
бо, якщо наука підтверджує цю ідею,
тоді у нас є хоча б частинка вирішення
проблеми нападів акул під самим носом.
Для цього потрібні були
спеціалісти
з питань зору і неврології акул.
І світовий пошук знову привів мене
до Університету З.А.
разом з Інститутом Океанів.
І професор Нейтан Харт і його команда
якраз написали роботу, яка говорить нам,
підтверджує, що хижі акули бачать
у чорно-білих тонах або ж
у відтінках сірого.
Я подзвонив Нейтану
і трохи невпевнено розказав
про цю ідею,
що можна використати знаки і форми
для виготовлення гідрокостюмів,
аби зменшити ризик нападу акул,
і, на щастя, він подумав, що це
хороша ідея.
Отриманий результат – спільний
здобуток дослідження
за підтримки державного уряду
Західної Австралії.
Ми зробили три основні справи.
Спочатку ми позначили характеристики,
фізичні характеристики очей
трьох основних хижаків:
білої тигрової і шестизяберної акул.
Ми робили це як генетично,
так і анатомічно.
Далі, ми намагались зрозуміти,
використовуючи комп'ютерне
моделювання,
як те око може бачити
на різних глибинах, відстанях,
при різному освітленні
і прозорості води в океані.
І таким чином, ми змогли
виділити дві основні особливості:
які знаки і форми зможуть зробити власника
непомітним у воді, і які знаки
і форми зможуть забезпечити
найбільший контраст, а також забезпечити
значне руйнування профілю
так, щоб людина не сприймалась
як здобич акули,
або ж її їжа.
Тоді, нам потрібно було перетворити це
у гідрокостюми, які б люди могли
носити.
І для цього я запросив Рея Сміта,
серфера, промислового дизайнера,
дизайнера гідрокостюмів,
хлопця, який розробив
оригінальний логотип Quiksilver,
прийти і сісти з науковою групою
та перетворити наукові факти
в естетичні гідрокостюми, які люди
могли б справді носити.
Ось тут – зразок одного з перших ескізів.
Це, як я називаю, костюм "не їж мене".
Він ґрунтується на ідеї зі смугами,
базується на ній, він сильно помітний,
створює дуже руйнівний профіль,
і має завадити акулі
сприймати вас як звичайну їжу,
і потенційно, навіть дезорієнтувати акулу.
А ось цей розрахований на використання
дошки для серфінгу.
Ви бачите ту темну, непроникну панель
спереду,
вона значно краща для поверхні,
де заднє освітлення і створення силуету
є проблематичним.
Другий варіант – непомітний гідрокостюм,
або той,
який намагається сховати власника
у водній товщі.
На цьому костюмі є три панелі,
і за будь-яких обставин,
одна або більше панелей
співпадатимуть з віддзеркаленим
спектром води
так, щоб зникнути повністю або частково,
залишаючи останню панель або панелі
для створення руйнівного профілю
у водній товщі.
А ось цей костюм особливо підходить
для конфігурації занурення,
коли ви знаходитись глибоко під водою.
Ми усвідомлювали, що володіємо
непохитними науковими фактами.
Знали, якщо хочете виділитись, вам
треба смугастий костюм,
а якщо хочете бути непомітним,
то вам потрібно ось цей.
Вирішального випробування не уникнути;
як насправді акули будуть
поводитись в оточенні цих знаків і форм.
Перевірка із імітацією людини
у гідрокостюмі
у воді з хижою акулою
в природному середовищі
значно важча, ніж ви можете собі уявити.
(Сміх)
Ми повинні зробити приманку, тому що
потрібно отримати статистичне
число зразків, щоб мати наукові докази,
і у такий спосіб
ми, безумовно, змінюємо поведінку акули.
Ми не можемо помістити людей у воду.
З етичної точки зору, ми не можемо
навіть використовувати
людиноподібні форми для приманки
у воді.
Але тим не менше, ми почали тестувати
цей процес
у січні цього року,
спершу з тигровими,
і пізніше, з білими акулами.
Ми використовували
просвердлений циліндр,
наповнений приманками,
обгортали неопреновою плівкою
і тоді прикріплювали 2 підводні
стереокамери,
щоб спостерігати, як насправді акула
поводиться з тим оснащенням.
Оскільки ми використовуємо стерео,
то можемо оволодіти статистикою:
наскільки велика акула,
під яким кутом запливає і
як швидко відпливає,
і яка її поведінка
з емпіричної точки зору,
а не суб’єктивної.
Так як потрібно було дотримуватись
наукового методу,
ми прикріпили контрольну снасть,
чорну неопренову снасть,
майже, як звичайний чорний
гідрокостюм
на противагу, як ми називаємо,
технологічній снасті SAMS.
І результати були не просто вражаючі,
але й надихаючі.
І сьогодні, я хочу продемонструвати вам
знімки
двох із тих нападів.
Тут у нас чотирьохметрова тигрова акула
нападає на чорну контрольну снасть,
яку вона помітила приблизно
півтора хвилини тому.
Тут та сама акула напала,
або ж стикнулась з цією SAMS снастю,
яка називається Elude SAMS,
приблизно вісім хвилин тому,
вона шість хвилин кружляла,
полюючи на неї,
визначала, яка вона на запах
і на дотик, але не визначила;
і це було останнє зіткнення.
Білі акули більш впевнені, ніж тигрові,
і тут ви бачите білу акулу,
яка нападає на контрольну снасть,
чорний неопреновий гідрокостюм,
опускаючись прямо вниз,
піднімаючись
і атакуючи.
На відміну від технологічної снасті SAMS,
це смугаста снасть,
яка є більш відчутна,
більш досліджена,
більш тривожна,
і яка викликає небажання прямо підпливати
і нападати.
(Оплески)
Для нас важливим є те, що всі перевірки
робляться незалежно,
і Університет Західної Австралії
робить це.
Цей процес продовжуватиметься.
Це предмет і для оцінок експертів,
і для публікацій.
Це так важливо, щоб ця концепція
розроблялась наукою.
З точки зору Системи послаблення
нападів акул,
ми - біотехнологічна компанія
з ліцензією,
і тому ми не робимо гідрокостюми самі.
Ми даємо ліцензії на це іншим.
Я думаю, цікаво було б
побачити, як виглядає технологія SAMS,
вмонтована в гідрокостюм, і для цього,
вперше, вживу, по всьому світу –
(Сміх) –
Я можу продемонструвати вам,
як біологічна адаптація,
наука і дизайн виглядають
в реальному житті.
Тому я запрошую Сема, серфера,
з цього боку. Де ти, Сем?
(Оплески)
І Едуардо.
(Оплески)
Привіт, друже.
Привіт.
Дякую, панове. (Оплески)
Отже, що ми тут зробили?
Ну, на мою думку, замість того, щоб взяти
чистий аркуш
і використати науку
як інструмент винаходу,
ми звернули увагу на біологічні факти,
ми надали значущості
фактам людських розповідей,
і ми використали науку як інструмент
для перетворення,
перетворення чогось, що вже було,
в те, що ми зможемо використати
на користь людства.
І мене вражає, що цю ідею науки
як інструмента для перетворення,
а не для винаходу,
можна використати значно ширше,
ніж шукаючи нові ідеї.
Зрештою, чи брати Райт відкрили
польоти, керовані людьми,
чи просто спостерігали біологічний
факт польоту
і перетворили його механічно,
відтворили так,
щоб люди змогли використовувати?
А щодо скромного гідрокостюма,
то хтозна, як він виглядатиме
через два роки, через п’ять років
або ж через 50, але з цим новим
мисленням,
гадаю, є велика ймовірність,
що він не буде повністю чорним.
Дякую.
(Оплески)