Як дозволити альтруїзму стати вашим найліпшим порадником

Що таке альтруїзм? Просто кажучи, це побажання іншим людям щастя. І, як каже Меттью Рікард, дослідник щастя та монах-буддист, альтруїзм також є чудовою призмою, крізь яку варто дивитись перед тим, як приймати рішення - і на найближче майбутнє, і на тривалий термін, на роботі та в особистому житті.

Ми, люди, маємо надзвичайний
потенціал робити добро

та водночас чинити шкоду.

Будь-який засіб можна використати
як на побудову, так і для знищення.

Усе залежить від нашої мотивації.

Тому вкрай важливо

виховувати не егоїстичну,
а альтруїстичну мотивацію.

Сьогодні ми дійсно стикаємося з
багатьма проблемами.

Це можуть бути особисті проблеми.

Наш власний розум може бути як найкращим
другом, так і найзапеклішим ворогом.

Також існують соціальні проблеми:

бідність серед достатку, нерівність,
конфлікт, несправедливість.

І згодом з'являються нові проблеми,
яких ми навіть не очікуємо.

Десять тисяч років тому на Землі
жило понад п'ять мільйонів людей.

І, хоч що вони робили,

стійкість Землі давала змогу швидко
загоїти сліди людської діяльності.

Опісля індустріальної та
технологічної революцій

це вже неможливо.

Нині ми є основним фактором
впливу на нашу Землю.

Ми входимо в Антропоцен -
еру людських істот.

І якби ми сказали, що мусимо продовжити
нескінченний розвиток,

безкінечне використання
матеріальних ресурсів,

це звучало б так само,
як слова, що їх сказав один чоловік -

колишній глава держави,
не буду уточнювати, хто саме -

"П'ять років тому ми
стояли на краю прірви.

Сьогодні ми зробили
великий крок вперед".

Ця прірва - те, що вчені визначили

як земні межі.

В цих межах вони враховують
низку факторів.

Ми все ще можемо процвітати, людство далі
може процвітати впродовж 150 тисяч років,

якщо підтримуватиме стабільний клімат,

так, як у Голоцені останні 10 тисяч років.

Але для цього треба добровільно
обрати простоту,

зростання якісне, а не кількісне.

У 1900-му році, як ви бачите,
ми були в межах безпеки.

Згодом, у 1950-му, настало
велике прискорення.

А зараз затримайте свій подих, не надовго,
і спробуйте уявити, що буде далі.

На сьогоднішній день ми перейшли
далеко за деякі земні межі.

Якщо нинішній темп змін
біорізноманітності залишиться таким самим,

до 2050-го року зникне 30%
всіх біологічних видів на Землі.

Навіть якщо ми заморозимо їхню ДНК,
зміни будуть незворотні.

І ось я сиджу

в Бутані навпроти льодовика,
заввишки 7 000 метрів.

2 000 льодовиків на Третьому полюсі
тануть швидше, ніж в Арктиці.

І що ми можемо вдіяти у цій ситуації?

Що ж, питання політики,

економіки чи науки дуже складні,

однак усе зводиться до протиріччя між
альтруїзмом та егоїзмом.

Я підтримую ідеї Маркса.
Коміка Ґраучо Маркса.

(Сміх)

Ґраучо Маркс говорив: "Навіщо мені
піклуватися про майбутні покоління?

Що вони зробили для мене?"

(Сміх)

На жаль, я також чув виступ
мільярдера Стіва Форбса

у програмі Fox News, і він сказав те саме,
тільки вже серйозно.

Йому розказали про підвищення
рівня океану,

і він відповів: "Як на мене, змінювати
свою поведінку сьогодні заради

того, що трапиться
за сотні років - абсурд".

Отож, якщо майбутні покоління
вам байдужі,

можете дотримуватися цього принципу.

Одна з найголовніших проблем сьогодення -

узгодження трьох шкал часу:

короткотривалість економіки,

злети і падіння фондового ринку,
рахунки в кінці кожного року;

середньостроковий аналіз якості життя -

якою є якість кожного його моменту,
через 10, чи 20 років? -

і перспектива існування довкілля.

Коли екологи спілкуються з економістами,

їхня розмова така незв'язна,
що схожа на діалог шизофреніків.

Вони не розмовляють однією мовою.

Наразі, протягом останніх 10 років,
що я подорожував світом,

я зустрічав у різних куточках світу економістів,
вчених, неврологів, захисників природи,

філософів, мислителів у Гімалаях.

І мені здається, що існує
лише одне рішення,

здатне узгодити ці три шкали.

Треба всього лиш
думати про інших.

Думаючи про інших,
ви матимете дбайливу економіку,

де фінанси слугуватимуть суспільству,

а не навпаки.

Ви не програватимете в казино

гроші, що їх довірили вам
інші люди.

Якщо ви більше думатимете
про інших,

ви переконаєтеся, що
виправляєте нерівність в цьому світі,

що приносите певне
благополуччя у суспільство,

у сферу освіти, на роботі.

Іншими словами, якщо держава є
наймогутнішою і найбагатшою,

але люди її - нещасні,
то яка з неї користь?

Якщо ви думаєте про ближніх,

ви не будете грабувати
планету, на якій ми живемо,

а поки що ми не маємо трьох
планет, щоб продовжувати в такому ж дусі.

Отож питання ось у чому:

гаразд, нехай альтруїзм - це справді рішення,
але ж це не нова ідея -

чи може він стати практичним,
прагматичним рішенням?

І перш за все, чи існує він,

правдивий альтруїзм, чи ми
таки невиправні егоїсти?

Деякі філософи були переконані, що
ми безнадійно егоїстичні.

Та чи насправді всі ми такі негідники?

Це хороші новини, чи не так?

Багато філософів, зокрема Гоббс,
казали те саме.

Але не всі виглядають негідниками.

Чи може людина людині - вовк?

Але цей чоловік виглядає
не так вже й погано.

Це один із моїх друзів у Тибеті.

У нього напрочуд
добре серце.

Отже, ми любимо співпрацю.

Немає більшого задоволення, аніж
спільна праця, чи не так?

І так не лише у людей.

Також, звісно, існує і боротьба за життя,

виживають найбільш пристосовані,
теорія соціального дарвінізму.

Але в процесі еволюції співпраця -
що, звісно ж, супроводжується конкуренцією -

співпраця вимагає творчості,
щоб перейти до вищого рівня складності.

Ми вміємо ефективно співпрацювати
і мусимо прагнути ще більшого.

Утім найголовніше - це якість
людських взаємин.

Організація економічного співробітництва та розвитку
провела опитування про десять чинників, зокрема рівень доходу.

За словами респондентів,
найголовніша запорука щастя -

- якість соціальних стосунків.

І так є не тільки в людей.

Погляньте на цих прабабусь.

Тому думка про те, що якщо
зануритись глибше,

то ми - невиправні егоїсти,

абсолютно безпідставна.

Немає жодного соціологічного

чи психологічного дослідження,
яке б це довело.

Скоріше навпаки.

Мій друг Деніел Батсон усе життя
досліджував у лабораторних умовах,

як люди поводитимуться у
дуже складних ситуаціях.

Звичайно, часом ми егоїстичні,
хтось - більше, хтось - менше.

Але він раз у раз доходив висновку,
що попри все,

чимало людей

діють альтруїстично,
незважаючи ні на що.

Якщо ви бачите, що хтось
важко поранений, страждає,

ви допомагаєте, проникнувшись
його лихом,

ви не можете просто стояти осторонь,
а вважаєте за краще допомогти.

Провівши дослідження, мій друг підтвердив,
що люди можуть бути альтруїстами.

І це добрі новини.

Насправді доброта - банальна.

Ще один приклад.

Коли ми виходимо на протест,
то не кажемо: "Все було так гарно.

Ніхто не бився, бо люди думали
про альтруїзм".

Ні, адже цього і слід було чекати.

Якби трапилася бійка,
про неї говорили б місяцями.

Отож банальність доброти - це те, що
не привертає вашої уваги,

хоч і існує насправді.

А тепер ще одне.

Деякі психологи говорили,

коли я розповідав їм, що запустив 140
гуманітарних проектів у Гімалаях,

які приносять мені шалене задоволення,

вони казали: "Як я розумію, ви
працюєте задля власного задоволення.

Це не альтруїзм.
Вам просто це подобається".

Думаєте хлопчина, що кинувся під поїзд,

думав: "Як мені буде добре опісля"?

(Сміх)

Але це ще не кінець.

Коли він давав свідчення,
то сказав:

"У мене не було вибору.
Я мав стрибнути".

Не було вибору. Автоматична поведінка.
Це ані егоїзм, ані альтруїзм.

Не було вибору?

Ось цей чоловік не мав півгодини
на роздуми, чи подавати йому руку.

"Подавати мені руку чи ні?"

Він подав її. Очевидно, у нього був вибір,
але його треба було зробити негайно.

У нього, зрештою,
теж був вибір.

(Сміх)

Є люди, у яких був вибір, як у
пастора Андре Трокме з дружиною,

і жителів французького містечка
Ле Шамбон-сюр-Ліньйон.

За всю Другу світову війну вони врятували
близько 3 500 євреїв,

надали їм притулок,
перевезли до Швейцарії,

попри чималі труднощі й небезпеку
для них та їхньої родини.

Отож, альтруїзм справді існує.

І що ж таке отой альтруїзм?

Це - бажання: щоб інші люди були щасливі
й знайшли причину для щастя.

Тоді як співпереживання - це емоційний
чи когнітивний відголос, що підказує:

ця людина - радісна,
а ця - страждає.

Але одного співпереживання недостатньо.

Якщи ви повсякчас
стикаєтесь зі стражданням,

то можете самі переживати біль інших,
відчувати емоційне вигорання,

тому вам ще більше потрібна
сповнена любові доброта.

Ми з Танею Зінґер з Інституту
Макса Планка, що в Ляпциґу,

довели, що мозкові зв'язки, що
відповідають за співпереживання і доброту - різні.

Це все чудово,

це - наслідок еволюції,
материнської турботи, батьківської любові,

але межі альтруїзму
потрібно розширити.

Розширити навіть на інші
біологічні види.

Якщо ми хочемо зробити наше суспільство
більш альтруїстичним, потрібні дві речі:

індивідуальні зміни та
зміни в соціумі.

Чи індивідуальні зміни можливі?

Дві тисячі років людського досвіду
підказують, що так, це можливо.

15 років співпраці між неврологією і
епігенетикою доводять,

що коли ми вправляємось в альтруїзмі,
наш мозок змінюється.

Для досліждення я провів 120 годин
в апараті МРТ.

Це фото зроблено після того,
як я вперше провів 2,5 години в апараті.

Результат відразу ж опублікували у
багатьох наукових журналах.

Дослідження однозначно свідчать,
що коли ми виховуємо в собі альтруїстичну любов,

у мозку відбуваються структурні та
функціональні зміни.

Щоб ви мали уявлення:

ліворуч - людина, яка займається медитацією,
але зараз відпочиває,

поруч - та ж людина під час медитації,
спрямованої на розвиток співчуття.

Далі - контрольна група під час відпочинку,
нічого не відбувається,

під час медитації -
теж нічого.

Їх не навчили цього робити.

Отож, чи потрібні вам аж 50 000 годин
медитації? Ні, не потрібні.

Чотири тижні, 20 хвилин на день
зосередженої медитації задля розвитку співчуття -

і у вашому мозку відбудуться структурні зміни,
порівняно з контрольною групою.

Лише 20 хвилин на день
впродовж чотирьох тижнів.

Річард Девідсон провів дослідження
з дошкільнятами в Медисоні.

Це була восьмитижнева програма: подяка,
доброта й любов, співпраця, зосереджене дихання.

Вам хочеться сказати:
"Ох, та ж це лише дошкільнята".

Та подивіться, що сталось
через вісім тижнів.

Просоціальна поведінка -
синя лінія.

Далі йде останнє наукове дослідження -
тест з наліпками.

Спершу ви визначаєте разом з кожною дитиною,
хто є її найкращим другом у класі,

з ким вона не дружить чи
незнайома, хто з дітей хворий.

А далі вона має роздати свої наклейки.

До цього проекту діти давали
більшість наклейок найкращому другу.

Чотирирічні, п'ятирічні діти, по 20 хвилин
тричі на тиждень.

Після нашого проекту
дискримінація зникла:

діти розподілили найклейки порівну поміж
друзями й тими, з ким вони не дружили.

Цей проект можна організувати
в усіх школах по всьому світу.

Отож, що ми розуміємо з цього прикладу?

(Оплески)

Коли про це почув Далай-лама,
він сказав Річарду Девідсону:

"Ідіть ще в 10 шкіл, у 100 шкіл,
в ООН, у всі країни світу".

Отож, який з цього висновок?

Індивідуальні зміни - можливі.

Чи варто чекати, поки в людини
з'явиться "ген альтруїзму"?

Це займе 50 тисяч років,
наше довкілля стільки не витримає.

На щастя, культура еволюціонує.

Культури, як підтверджують фахівці,
здатні змінюватись швидше за гени.

Це добра звістка.

Лишень погляньте: ставлення до війни
значно змінилося протягом років.

До того ж, індивідуальні та культурні зміни
зумовлюють одна одну,

тому збудувати більш альтруїстичне
суспільство - в наших силах.

Зробімо висновки.

Особисто я повернуся на Схід.

Наразі завдяки нашим проектам
ми лікуємо 100 тисяч пацієнтів на рік.

У школах навчаються 25 тисяч дітей,
4% - позапланово.

Хтось скаже: "Це працює
лишень на практиці,

а як щодо теорії?"

Завжди є позитивні відхилення.

Отож я знову стану самітником,

щоб віднайти внутрішні ресурси
й краще служити іншим.

Але що робити на глобальному рівні?

Нам потрібно три речі.

Вдосконалити співпрацю.

Навчання у школі в умовах співпраці,
а не конкуренції.

Безумовна співпраця
всередині корпорацій -

конкуренція може точитися між корпораціями,
але не всередині них.

Ми потребуємо сталої гармонії.
Люблю цей термін.

А не подальшого сталого розвитку.

Стала гармонія має на меті
зменшення нерівності.

У майбутньому ми плануємо робити
більше з меншими витратами,

і далі рости якісно, а не кількісно.

Нам необхідна дбайлива економіка.

Homo economicus не може впоратися з
бідністю у розпал достатку,

не може подолати проблеми,
пов'язані зі спільним надбанням людства,

з атмосферою, з океанами.

Ми потребуємо дбайливої економіки.

Коли ви кажете, що економіка
має бути співчутливою,

у відповідь чуєте:
"Це не наша справа".

Але борони Боже сказати,
що їм байдуже.

Нам потрібні зобов'язання на місцевому рівні,
і відповідальність - на глобальному.

Ми мусимо відчувати альтруїзм
до ще 1,6 мільйона біологічних видів.

Живі істоти є нашими
співгромадянами у цьому світі.

Наше завдання - відважитися на альтруїзм.

Хай живе альтруїстична революція.

Viva la revolución de altruismo.

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)