Чи бачимо ми реальність такою, як вона є?

Когнітивіст Дональд Гоффман намагається відповісти на серйозне питання: чи сприймаємо ми світ таким, як він є насправді... чи таким, як ми хочемо, щоб він був? У цій вражаючій промові він розмірковує над тим, як наш мозок конструює реальність для нас.

Я люблю великі таємниці

і в захваті від найбільших
нерозв'язаних таємниць в науці,

можливо, тому, що це особисте.

Це стосується того, ким ми є,

і тому я не можу стояти осторонь.

А таємниця полягає ось у чому:

який зв'язок між вашим мозком

і вашим свідомим досвідом,

таким, скажімо, як досвід
куштування шоколаду

або відчуття на дотик оксамиту?

Ця таємниця не нова.

У 1868 році Томас Гакслі писав:

"Як це так, що така визначна річ,
як стан свідомості,

який з'являється в результаті
подразнення нервової тканини,

є настільки ж нез'ясованим,

як і поява джину,
коли Аладдін тре свою лампу".

Так, Гакслі знав,
що мозкова діяльність

і свідомий досвід взаємопов'язані,

але він не знав чому.

Для науки тих часів
це була таємницею.

З часів Гакслі до сьогодні

наука багато дізналася
про діяльність мозку,

проте зв'язок між діяльністю мозку

і свідомим досвідом
все ще залишається таємницею.

Чому? Чому наші досягнення
такі незначні?

Деякі фахівці вважають, що ми не
можемо розв'язати цю проблему

через недостатність необхідних понять
та розумових здібностей.

Ми не можемо очікувати від мавпи
розв'язання проблем квантової механіки,

так як ми не можемо очікувати, що наш вид
може подолати вищезгадану проблему.

Що ж, я не погоджуюся.
Я більш оптимістичний.

На мою думку, ми просто
зробили хибне припущення.

Як тільки ми виправимо його,
ми зможемо розв'язати цю проблему.

Сьогодні я розповім вам,
що це за припущення,

чому воно хибне,
і як його виправити.

Почнемо із запитання:

"Чи ми бачимо реальність
такою, як вона є?"

Я розплющую очі

і описую досвід, як червоний помідор
за метр від мене.

В результаті, я вірю,
що в реальності

існує червоний помідор
за метр від мене.

Потім я заплющую очі, мій
досвід змінюється на сіре поле,

але питання в тому, чи в реальності
існує червоний помідор за метр від мене?

Вважаю, що так, але чи
можу я помилятися?

Чи можу я неправильно розуміти
природу свого сприйняття?

Ми й раніше не раз неправильно
тлумачили наші сприйняття.

Ми вірили, що Земля плоска,
оскільки вона виглядає такою.

Піфагор відкрив, що ми помилялися.

Потім ми були переконані, що Земля
є нерухомим центром всесвіту,

і знову ж таки тому, що
нам так здавалося.

Коперник та Ґалілео знову довели,
що ми помилялися.

Ґалілео тоді задумався:
може, ми неправильно тлумачимо

наш досвід?

Він писав: "Я вважаю, що смаки,
запахи, кольори і тому подібне

знаходяться у свідомості.

Отже, якщо живе створіння прибрати,
ці властивості зникнуть".

Яке приголомшливе твердження.

Чи міг Ґалілео мати рацію?

Чи справді ми настільки хибно
інтерпретуємо наш досвід?

Що може сучасна наука відповісти на це?

Неврологи кажуть нам,
що близько третини кори головного мозку

бере участь у процесі бачення.

Коли ви просто розплющуєте очі
і оглядаєте цю кімнату,

до роботи залучаються мільярди
нейронів і трильйони синапсисів.

Що ж, це дещо несподівано,

оскільки, за умови, що
ми взагалі думаємо про зір,

ми думаємо, що він схожий на камеру.

Він просто робить світлини
об'єктивної реальності, як вона є.

Частина апарату зору дійсно
схожа на камеру:

око має лінзу, яка фокусує
зображення на його задній стінці,

де розміщено 130 мільйонів
фоторецепторів,

тож око схоже на
130-ти мегапіксельну камеру.

Але це не пояснює
мільярди нейронів

та трильйони синапсисів,
залучених до процесу бачення.

Що ж воно таке - ці нейрони?

Неврологи кажуть нам, що
вони створюють у реальному часі

всі форми, об'єкти, кольори
і рухи, які ми бачимо.

Нам здається, ніби ми робимо фото
цієї кімнати такою, як вона є,

але, насправді, ми конструюємо
все, що бачимо.

Ми не конструюємо
водночас увесь світ.

Ми конструюємо те, що нам
потрібно в даний момент.

Існує багато способів продемонструвати,
достатньо переконливо,

що ми створюємо те, що бачимо.

Я продемонструю вам лише два.

У цьому прикладі ви бачите
червоні диски, порізані на шматочки.

Але, якщо я трохи покручу диски,

ви раптово побачите 3D куб,
який випирається з екрану.

Безсумнівно, екран плоский,

тож, тривимірний куб,
який ви бачите,

очевидно створений вами.

У наступному прикладі

ви бачите сяючі блакитні смуги
з чіткими краями,

які рухаються через поле з цятками.

Насправді, цятки не рухаються.

Я лише від рамки до рамки
змінюю кольори цяток

від блакитного до чорного,
або навпаки.

Але коли я роблю це швидко,

ваша зорова система створює
сяючі блакитні смуги

з чіткими краями, які рухаються.

Існує значно більше прикладів,
але навіть ці два доводять,

що ви конструюєте те, що бачите.

Неврологи йдуть ще далі.

Вони говорять, що ми
реконструюємо реальність.

Тож, коли я описую побачене
мною, як червоний помідор,

цей досвід є, по суті,
точною реконструкцією

властивостей реального
червоного помідора,

який існуватиме, навіть якщо
я не дивитимуся на нього.

Чому неврологи кажуть,
що ми не конструюємо,

а реконструюємо?

Зазвичай, це пояснюється

теорією еволюції.

Ті наші нащадки,
які бачили точніше,

мали конкурентну перевагу порівняно
з тими, хто бачив менш точно.

Вони з більшою вірогідністю
могли передати свої гени.

Ми - нащадки тих,
хто бачив краще,

ми можемо бути впевненими,
що за нормальних обставин

наше сприйняття є точним.

Про це говорять
загальноприйняті підручники.

Наприклад, один із них пише:

"З точки зору еволюції

зір є надзвичайно корисним,
оскільки він такий точний".

Ідея полягає в тому, що точне
сприйняття є більш пристосованим.

Воно дає вам перевагу у виживанні.

Але чи так це насправді?

Чи правильно ми тлумачимо
еволюційну теорію?

Спочатку розгляньмо
декілька прикладів з живої природи.

Тіла австралійських златок

блискучі, коричневі, поцятковані.

Самиця не літає.

Самець літає, розшукуючи,
звичайно, симпатичну самицю.

Коли він знаходить її,
він спускається і спаровується.

У внутрішніх районах Австралії
існує інший вид -

Homo sapiens.

Самець цього виду
має великий мозок,

який він використовує для
пошуку холодного пива.

(Сміх)

Коли він його знаходить,
то випиває пиво до дна,

іноді викидає пляшку назад
у австралійську глушину.

Виходить так, що ці пляшки
поцятковані, яскраві

і мають необхідний коричневий відтінок,
щоб зацікавити цих жуків.

Самці копошаться навколо пляшок,
намагаючись спаруватися.

Вони втрачають цікавість
до справжніх самиць.

Класичний приклад самця,
який покидає самицю заради пляшки.

(Сміх)
(Оплески)

Цей вид майже вимер.

Австралія змушена була змінити
свої пляшки, щоб урятувати своїх жуків.

(Сміх)

Самці успішно знаходили
самиць протягом тисяч,

а то й мільйонів років.

Виглядало, що вони бачили реальність,
як вона є, але тепер очевидно, що ні.

Еволюція давала їм підказку.

Самицею є будь-що з цятками,
блискуче та коричневе,

що більше, то краще.

(Сміх)

Навіть переповзши геть усю пляшку,
самець не міг зрозуміти свою помилку.

Ви можете заявити, що жуки, вони
дуже прості створіння,

але ссавці не такі.

Ссавці не покладаються на підказки.

Я не буду детально зупинятися
на цьому, але ви зрозуміли ідею. (Сміх)

Це ставить перед нами важливе
технічне питання:

"Чи природний відбір дійсно сприяє тим,
хто бачить реальність такою, як вона є?"

На щастя, нам не потрібно
розмахувати руками і вгадувати;

еволюція - математично точна наука.

Ми можемо застосувати рівняння
еволюції, щоб це перевірити.

Ми можемо спостерігати за конкуренцією
різних організмів у штучному середовищі,

і з'ясувати, котрі виживають та квітнуть,

чия сенсорна система є
краще пристосованою.

Ключовим поняттям таких рівнянь
виступає пристосованість.

Розглянемо цей стейк.

Яке значення має цей стейк
для пристосованості тварини?

Для голодного лева, який шукає їжу,
він покращить пристосованість.

Для ситого лева, який шукає пару,
він не покращить пристосованість.

А для кролика, у будь-якому стані,
він не покращить пристосованість,

тож, пристосованість залежить від
самої реальності, так,

а також від організму,
його стану та його діяльності.

Пристосованість - не одне й те ж,
що об'єктивна реальність,

і саме пристосованість,
а не об'єктивна реальність,

займає центральне місце
в рівняннях еволюції.

Тож, у моїй лабораторії,

ми проводили сотні тисяч
симуляцій еволюційних ігор

з багатьма різними довільно
обраними середовищами

та організмами, які борються
за ресурси в тих середовищах.

Деякі організми бачили
всю реальність,

інші - лише частину,

а деякі взагалі не бачили реальності,

лише пристосованість.

Хто виграв?

Не хочу вас засмучувати,
але сприйняття реальності вимирає.

В майже кожній симуляції

організми, які взагалі
не бачили реальності,

а були налаштовані лише
на пристосованість,

призводили до вимирання всіх організмів,
які сприймали реальність об'єктивно.

Ми можемо зробити висновок, що
еволюція не сприяє вертикальному,

або точному сприйняттю.

Таке сприйняття реальності вимирає.

Це трохи приголомшує.

Як таке можливо, що відсутність
чіткого бачення світу

дає нам перевагу у виживанні?

Це суперечить здоровому глузду.

Але пригадайте златок.

Златки виживають тисячі,
можливо мільйони років,

використовуючи прості
трюки та прийоми.

Рівняння еволюції говорить
нам про те, що всі організми,

разом з нами, знаходяться в тому ж
човні, що й златки.

Ми не бачимо об'єктивної реальності.

Ми користуємося трюками
та прийомами, щоб вижити.

До того ж,

нам потрібна допомога нашої інтуїції.

Як виходить, що несприйняття об'єктивної
реальності може бути корисним?

На щастя, у нас є корисна метафора:

інтерфейс робочого столу
вашого комп'ютера.

Розглянемо цю блакитну іконку
для промови на TED, яку ви пишете.

Іконка блакитна і прямокутна,

знаходиться у правому нижньому
куті робочого столу.

Чи означає це, що сам текстовий файл
на комп'ютері є блакитним,

прямокутним і знаходиться в
в правому нижньому куті комп'ютера?

Звичайно, ні.

Кожен, хто так вважає, неправильно
розуміє призначення інтерфейсу.

Він не для того, щоб показувати
вам реальність комп'ютера.

Насправді, він - для того,
щоб приховувати цю реальність.

Ви не хочете знати про всі діоди,

резистори, мегабіти
програмного забезпечення.

Якщо б ви мали з цим справу,
ви б ніколи не написали свій текст

і не відредагували б фото.

Тож ідея полягає в тому, що
еволюція дала нам інтерфейс,

який приховує реальність і спрямовує
поведінку в бік пристосування.

Простір і час, які ви
сприймаєте прямо зараз, -

це ваш робочий стіл.

Фізичні об'єкти виступають
іконками на вашому робочому столі.

Тут виникає очевидне заперечення.

Гоффмане, якщо ви вважаєте, що потяг,
який рухається зі швидкістю 320 км/год -

лише іконка на вашому робочому столі,

чому ви не станете на рейки перед ним?

Після того, як вас зіб'є,
згідно з вашою теорією,

ми знатимемо, що потяг - все ж таки
дещо більше, ніж просто іконка.

Я не стану на рейки
перед потягом

з тієї самої причини,

з якої не буду бездумно
переміщати іконки до кошика:

не тому, що я сприймаю
іконки буквально,

файл не є насправді
блакитним і прямокутним,

але я ставлюся до цього серйозно.

Я можу втратити тижні роботи.

Так само, еволюція наділила нас

символами сприйняття, спрямованими
на збереження нашого життя.

Нам варто ставитися до них серйозно.

Якщо ви бачите змію, не чіпайте її.

Якщо бачите скелю, не стрибайте з неї.

Вони створені, щоб вберегти наше життя,
ми повинні сприймати їх серйозно.

Але це не значить, що ми маємо
сприймати їх буквально.

Це логічна помилка.

Інше заперечення: в цьому нема
нічого дійсно нового.

Фізики вже давно стверджують, що метал,
з якого зроблено потяг, виглядає твердим,

а насправді це здебільшого пустий простір,
по якому шмигають мікроскопічні часточки.

У цьому немає нічого нового.

Це не зовсім так.

Це так само, якщо ми скажемо, що
блакитна іконка на робочому столі

не є реальністю комп'ютера,

але, якщо я візьму свою збільшувальну
лупу і придивлюся пильніше,

я побачу малесенькі пікселі

і вважатиму їх реальністю комп'ютера.

Не зовсім так - ви все ще
на робочому столі, і в цьому проблема.

Ті мікроскопічні часточки знаходяться
в просторі і часі,

вони все ще в інтерфейсі
користувача.

Тож, я пропоную дещо значно
радикальніше, ніж ті фізики.

Нарешті, ви можете заперечити,

поглянь, ми всі бачимо потяг,

отже, ніхто з нас не конструює його.

Але пригадайте цей приклад.

У цьому прикладі
ми всі бачили куб,

але екран плоский,

тож куб, який ви бачили, -
це куб, який ви створили.

Ми всі бачили куб

тому, що кожен з нас створює
куб, який ми бачимо.

Те ж саме відбувається і з потягом.

Усі ми бачимо потяг тому, що кожен
бачить потяг, який ми створюємо,

те ж саме відбувається з усіма
фізичними об'єктами.

Ми схильні розглядати сприйняття, як
вікно у об'єктивну реальність.

Теорія еволюції говорить нам,
що це невірна інтерпретація

нашого сприйняття.

Натомість, реальність більш
схожа на 3D робочий стіл,

розроблений для того, щоб приховувати
складність реального світу

і направляти адаптаційну поведінку.

Простір, який ви сприймаєте, -
це ваш робочий стіл.

Фізичні об'єкти - це лише іконки
на цьому робочому столі.

Раніше ми думали, що Земля плоска,
оскільки вона такою виглядала.

Пізніше ми вважали, що Земля є
нерухомим центром реальності,

тому що саме так все виглядало.

Ми помилялися.

Ми неправильно тлумачили
наше сприйняття.

Зараз ми переконані, що
просторово-часовий континуум і об'єкти

є природою об'єктивної реальності.

Теорія еволюції запевняє нас,
що ми знову помиляємося.

Ми неправильно тлумачимо зміст
нашого досвіду сприйняття.

Є дещо, що існує, коли ви не дивитеся,

але це не простір-час і фізичні об'єкти.

Нам важко відмовитися від понять
простору-часу і об'єктів

так само, як златкам
відмовитися від їхньої пляшки.

Чому? Тому що ми сліпі
до нашої сліпоти.

Але ми маємо переваги
над златками:

наші науку та технології.

Вдивляючись в об'єктив телескопу,

ми зрозуміли, що Земля
не є нерухомим центром всесвіту,

а дивлячись у об'єктив теорії еволюції,

ми зрозуміли, що простір-час та об'єкти

не є природою реальності.

Коли я сприймаю щось, що я
описую, як червоний помідор,

я взаємодію з реальністю,

але реальність не є червоним помідором
і не має нічого спільного з ним.

Так само, коли я сприймаю щось,
що описую, як лева або стейк,

я взаємодію з реальність,

але реальність не є левом
або стейком.

Тут криється пастка.

Коли я сприймаю щось,
що описую, як мозок або нейрони,

я взаємодію з реальністю,

але реальність не є мозком
чи нейронами,

і немає нічого спільного
з мозком або нейронами.

Та реальність,
чим би вона не була,

є справжнім джерелом
причинно-наслідкових відносин

у світі - не мізки, не нейрони.

Мізки та нейрони не мають
причинної сили.

Вони не спричинюють ні
нашого досвіду сприйняття,

ні нашої поведінки.

Мізки та нейрони є набором символів,
притаманними нашому виду, прийомом.

Що це означає для
таємниці нашої свідомості?

Це відкриває нові можливості.

Наприклад,

допустимо, що реальність-величезна машина,
яка спричинює наші свідомі переживання.

Я в цьому сумніваюся,
але це варто розглянути.

Припустимо, що реальність - це величезна
мережа взаємодіючих агентів свідомості,

простих і складних, які спричинюють
досвід сприйняття один одного.

Насправді, це не така вже
й божевільна ідея, як здається,

я наразі досліджую її.

Але питання ось у чому:

як тільки ми відкидаємо наше
надзвичайно інтуїтивне,

але й надзвичайно помилкове припущення
щодо природи реальності,

це відкриває для нас нові можливості для
розмірковування над найбільшою таємницею.

Я ставлю на те, що в кінці кінців
реальність виявиться більш вражаючою

і неочікуваною, ніж ми могли
собі коли-небудь уявити.

Теорія еволюції робить нам виклик -

наважитися визнати, що сприйняття
не має забезпечувати бачення реальності,

воно має забезпечувати
створення дітей.

До речі, навіть цей TED існує
всього лише у вас у голові.

Дуже дякую.

(Оплески)

Кріс Андерсон: Якщо ви дійсно тут,
дякую вам.

Скільки всього випливає з цього.

Я маю на увазі, по-перше,
дехто може дуже засмутитися

від думки про те, що для еволюції
реальність не пріоритетна,

тобто, чи не підриває це,
до певної міри, всі наші зусилля,

наші можливості вважати,
що ми можемо дізнатися правду,

можливо, навіть включаючи
вашу власну теорію, якщо піти далі?

Дональд Гоффман: Це не спинить
наших успіхів у науці.

Зараз ми маємо одну теорію,
яка виявилася невірною,

що сприйняття схоже на реальність,
а реальність - на наше сприйняття.

Ця теорія виявилась хибною.

Добре, відкинемо її.

Це не зупинить нас від висування
інших теорій усілякого ґатунку

щодо природи сприйняття.

Насправді, це прогрес, що ми визнали
одну з наших теорій невірною.

Наука розвивається, як зазвичай.
Нема ніяких проблем.

КА: Так ви гадаєте, що це можливо.
(Сміх)

Круто. Але, думаю, ви говорите
про те, що, можливо, еволюція

таки зможе підказати вам причину.

ДГ: Так, це дуже, дуже слушна думка.

Симуляції еволюційної гри, що я показував,
проводилися для вивчення сприйняття,

вони продемонстрували, що
сприйняття було створене

не для відбиття об'єктивної реальності.

Воно не функціонує за тими самими
законами, як наша логіка та математика.

Ми ще не проводили подібні симуляції,
та я ставлю на те, що ми знайдемо,

що існує певний вплив відбору
на нашу логіку та математику,

принаймні в напрямку істини.

Якщо ви такий, як я,
математика і логіка не такі легкі.

Ми не все розуміємо правильно,
але, принаймні, вплив відбору

не рівновіддалений
від математики і логіки.

Я вважаю, ми зрозуміємо, що треба
вивчати кожну когнітивну здібність

окремо і дивитися, що
еволюція робить з нею.

Що є вірним для сприйняття, може не
бути таким для математики та логіки.

КА: Я гадаю, насправді ви пропонуєте щось
типу сучасної версії єпископа Берклі

щодо інтерпретації світу:

свідомість спричинює матерію,
а не навпаки.

ДХ: Це трохи відрізняється від Берклі.

Берклі так думав, він був деїстом,
і вважав, що первинною природою

реальності виступає Бог і так далі,

мені нема потреби слідувати за Берклі,

це трохи відрізняється від його теорії.

Я називаю цю теорію свідомим реалізмом.
Це, насправді, зовсім інший підхід.

КА: Доне, я міг би розмовляти з вами
годинами, і сподіваюся на це.

Дуже дякую за виступ.
ДГ: Дякую. (Оплески)