Що саме потрібно Україні сьогодні?: Петро Порошенко at TEDxIvanoFrankivsk

"Зміни відбуваються швидко або не відбуваються ніколи". Про це детальніше у відео розповість Петро Порошенко, громадський та політичний діяч, народний депутат України 3-го, 4-го, 5-го і 7-го скликань, міністр економічного розвитку і торгівлі України, міністр закордонних справ України, голова Ради Національного банку України. Заслужений економіст України. Нинішній Президент України.

(Оплески)

Добрий день. Добрий день,
Івано-Франківськ.

Добрий день для всіх,
хто нас дивиться по цілій Україні.

Всім Вам вітання з Франківську.

(Оплески)

Я дуже щасливий бути
сьогодні на цій сцені,

бо насправді моя поява тут
відбулася за збігом дивних обставин.

Якось у другій годині ночі на свій акаунт
у Фейсбуці я отримав запрошення.

"Петре Олексійовичу, чому би Вам
не виступити 13 числа в жовтні

у нас на ТЕД-ексі у Франківську".

І підпис "Романюк".

Я одразу же, десь то біля третьої ночі,
сказав: "Чому б ні?!

Готуйтесь, запрошуйте,
мені це надзвичайно цікаво.

Мені цікавий сам формат ТЕД-ексу,

коли ми можемо неформально поспілкуватися,

сюди ми можемо висловлювати
свої непричесані думки,

як ми бачимо розвиток нашої держави.

Мені надзвичайно сподобалася тема.

Тема, яка була запропонована.

Що потрібно Україні?

Дуже гарне запитання.

Україна взагалі дуже полюбляє
філософські запитання.

Як тільки українець потрапляє в халепу,

він одразу же чухає потилицю

і починає розмірковувати над
питанням побудови світу.

Як він частіше потрапляє в халепу,

питання його вже стають
набагато гострішими.

Їх можна сформулювати одним реченням.

Хто винен. І коли питання постають
саме в такій площині,

то українці потилицю чухати перестають.

Починають тягнутися за чуба.

Майже весь час нашої незалежності

Україні доводиться відповідати
на питання, хто винен.

І як правило великої різноманітності
думок тут не відбувається.

Бо відповідь знаходиться дуже легко.

В усьому: в житті, в тому становищі,
в якому опинилася Україна,

незграбності ситуації, яка опинилася
на місцевому рівні,

винна нечесна, непрозора,
неефективна, корумпована

часто-густо неукраїнська влада.

І далі по класику йде друга
половина запитання -

а що ж робити?

І тут знову-таки великої різноманітності
думок не спостерігається.

Бо очевидна відповідь і на це питання.

Владу треба змінювати.

І ми це робили, багато разів.

Робили і так,

і так,

і так.

(Сміх)

Але чи змінилася країна?

Чи в Україні стали жити по-іншому?

Не в якихось дрібницях,
не в якихось місцевих питаннях,

а кардинальні незворотні зміни
- чи вони відбулися.

Відповідь дуже проста. Ні.

А чому ж так відбулося?

Чому постійні зміни влади
не призвели до кардинальних змін

в суспільстві і в країні,
яку я дуже люблю?

Я сьогодні спробую запропонувати
Вам власну відповідь на це питання.

Моя відповідь буде
дуже прозорою і зрозумілою:

дял того, щоби краще жити,
лише змін влади абсолютно недостатньо.

Головне, що треба українцям зробити
- треба змінити себе.

Влада - це лише наше відображення.

Бо чиновник, що сидить в своєму кабінеті,
ставиться таким чином до українців,

яким він має надавати послуги.

Міліціонер замість того,
щоб захищати, пресує українців.

Податківець, який приходить в компанію,
замість того,щоб перевірити сплату податків,

пресує і вимагає у національного виробника
і вимагає хабаря.

Інспектор, пожежник,
санепідемпредставник, еколог -

всі поводять себе таким чином

по відношенню до українців лише тому, що

українці дозволяють так ставитися до себе.

Політики, які обіцяють нездійсненні
райські чертоги.

Політики, які експлуатують тему популізму,

які кажуть, що вам нічого не треба робити,
лише проголосуйте і оберіть

таких-то і таких-то людей,
які дуже схожі на клоунів

і теж так себе поводять,

бо люди спочатку їм вірять
в нездійсненні обіцянки.

Ключова характеритика яких одна -
Вам нічого не треба робити,

Все буде зроблено за Вас.
Лише проголосуйте.

А потім люди й далі голосують
за цих політиків.

Отже, коли ми справді хочемо
щось змінити у власній країні

нам треба перестати шукати винних у владі.

І треба змінити ставлення до влади,

як ставиться роботодавець
до найманих працівників.

Бо це народ України наймає мера,бюрократа,
чиновника,депутата,міністра і президента.

І тут має бути дві складових.
Складова перша -

це є чітке поставлення завдання,
що саме ми від них чекаємо.

І тут немає багато дискусій.

Насправді все зрозуміло.

Бо ми хочемо країну,яка була б орієнтована
на добробут кожної окремої людини.

І достойний рівень життя для всіх.

Хочемо країну, яка буде базуватися
на принципах свободи.

Свободи волевиявлення під час
виборів, демократії,

свободи слова - і журналістів,
і засобів масової інформації.

Бо ми маємо право знати,
що відбувається в країні.

Свободи творчої реалізації.

Свободи у великому сенсі цього слова

для того, щоби країна була демократичною,
авторитетною в світі,

Де можна було би захистити
своє право в суді,

де можна було би мати соціальний ліфт
і можлвості для будь-якої реалізації.

Всі ми знаємо, про яку країну ми мріємо.

А яким же чином зробити так,
щоб ця казкова мрія була

перетворена в реальність.

І тут Вам є ще одна дуже популярна теза,
яку експлуатують політики.

Слухайте, все ж зразу не зробиш.

Нам потрібно для цього роки й роки,
а може й навіть десятиріччя,

бо зміни відбуваються
дуже повільно і поступово.

На це потрібен час, зусилля,
гроші і все таке інше.

Я хочу категорично заперечити цю умову.

Зміни або відбуваються швидко,

або не відбуваються ніколи.

Люди або відчувають це за лічені місяці,
або за перший-другий-третій рік,

або вони переконані в тому,
що тут змін чекати марно.

І подібний повільний темп
лише консолідує

відсталість, хабарництво,
неефективність, непрозорість,

і ніхто нічого змінювати не збирається,
бо для них це невигідно.

І в такий спосіб ми фактично
не маємо іншого виходу

як чітко визначати, що ми змін
вимагаємо вже зараз і негайно.

І ми готові для цього
дуже серйозно працювати.

Я впевнений в тому, що ми в цих проблемах
не є унікальними.

І в багатьох країнах світу,
ці країни стикалися з цими проблемами.

І намагалися дуже успішно їх вирішувати.

Досвідчені вчені, визначні
державні діячі запропонували

варіанти виходу з подібних криз,

а досвідчені практики дуже успішно
імплементували і реалізували цей сценарій.

Я спробую це пояснити
на дуже конкретному прикладі.

Що є символом України?

(Сміх)

Жаба. Ні.

Я не хочу ні в якому разі чіпляти
струни національної гідності,

або глузувати з нашої
характерної особливості

ставлення до більш успішного сусіда,

який купив нову хату, або нову машину,
або нову модель телефона.

Ні, жаба не про це.

Жаба - це тоді, коли жаба не бачить
нічого далі власного болота.

І я впевнений в тому, що подібним чином
можна охарактеризувати ситуацію

теж не лише в Україні.

Десятки і десятки країн світу
демонструють подібне ставлення

аутсайдерів в глобальному світі,
позбавлені будь-якої надії

на те, що ситуація може
кардинальним чином змінитися на краще.

Існує декілька періодів
світової історії нещодавньої,

коли ці країни жили в такому середовищі.

Я можу навести декілька прикладів.

Наприклад, Сінгапур. 60-ті роки.

Входить до кола одних
з найбідніших країн світу.

Країна, де 60 відсотків
населення переконані,

що суверенітет країни
не вдасться зберегти.

Країни, яка роздирається
національними, релігійними протиріччями,

коли Китай і Малайзія просто
здатні розірвати країну.

Країну, яка позбавлена будь-яких шансів.

Країні повертається гордість
і національна гідність,

приходить лідер, який вже
за декілька років продемонстрував,

що країна кардинальним чином змінилася.

Корея, Південна її частина.

Країна, яка знаходиться в стані війни,
яка розколота надвоє.

Загроза втрати суверенітету

демонструє фантастичні результати
за перші три роки.

Тайвань, який не визнається
багатьма країнами світу,

який має загрозу континентального Китаю,

який фактично позбавлений
будь-яких ресурсів для розвитку.

Ця позиція настільки мобілізувала
населення Тайваню,

що вони продемонстрували шалені
темпи зміни макроекономічних показників.

Але це не тільки Південно-Східна Азія.
Ірландія.

Остання історія. Грузія.
Я був там в 2003 році.

Мав можливість
безпосередньо спілкуватися

і знати, чим живе
звичайний громадянин Грузії.

Друзі мої, абсолютно в країні
немає електричества.

Пенсіонери бідкаються,
не отримуючи пенсії роками.

Не мають чого їсти.

Політики повністю дескридитовані.

Країна позбавлена третини своєї території.

Немає жодної ідеї, в який спосіб
країну виводити з цього.

Але всі ці країни, які я перерахував,
продемонстрували дивну траєкторію,

дивну траєкторії зміни
своїх макроекономічних показників.

В економічній теорії ця траєкторія зміни
показників називається дуже цікаво.

І от цей стрибок Україні треба готувати.

Тим країнам, які не здатні далі миритися,

з тим положенням перебування в болоті.

І чому я впевнений в тому,
що на індивідуальному рівні

кожен абсолютно переконливо доведе,

що я готовий до того,
щоби продемонструвати стрибок.

Я особисто готовий все робити для того,
щоби кардинально змінити ситуацію

навколо і вирватися з болота.

І знаєте що це доводить?

Готовність українців виїхати з країни.

Вони готові на все для того,
щоби змінити ситуацію

вплоть до того, щоби покинути країну.

І тому абсолютно недарма
на сьогоднішній день

ключова позиція,
яка нам потрібна сьогодні, -

це гідність.

Загалом українці є одні
з найбільш невдоволених націй.

Якщо Ви візьмете рейтинг,
світовий рейтинг,

який складається відомими
світовими соціологічними фірмами,

є так званий показник щастя.

От наскільки громадяни України відчувають
себе щасливими у власній країні.

Уявіть собі, що багато мешканців
країн Африки відчувають себе

набагато щасливішими, ніж українці.

Українці займають одне з останніх місць
в цьому рейтингу.

І в тому числі,
я ще раз повертаюся до цього.

Одне з перших місць по бажанню
наших громадян виїхати з країни.

І ця нелюбов, недовіра, невдоволення
станом справ передовсім,

нелюбов до себе і недовіра до самого себе.

Є інший парадокс.
Друзі, адже ми дуже любимо Україну.

Якщо Україна для нас є поняття
батьківської хати, нашої мови,

наших пісень, нашої культури,
наших традицій національних.

Я впевнений в тому, що
сьогодні абсолютно більшість українців

буде здатна віддати життя для того,
щоби захистити нашу державу.

Я думаю, що це дуже гідна
характеристика нас.

А що ж нас, що ж українців
не влаштовує в країні?

А самі українці.

Бо українці недовіряють українцям,
не люблять українців,

заздрять один одному.

Немає традицій взаємодопомоги
і взаємовиручки.

Я переконаний в тому,
що саме в такий спосіб

нам на сьогодні в Україні
треба змінювати наш народ.

Бо і я впевнений в тому,
що розірвати це зачароване коло

може, це буде єдина можливість це зробити

для того, щоби справдилися
слова нашого пророка.

І на оновленій землі
врага не буде супостата,

і буде син, і буде мати,
і будуть люди на землі.

І без таких змін громадян
я впевнений, що можемо писати

дуже багато кількість стратегій,
робити багато революцій.

Все воно закінчиться нічим,
якщо ми не змінимо українців.

Якщо ми не змінимо самих себе.

І тут величезну надію на це
я покаладаю на молодь.

Чому я впевнений в тому,
що в нас це все получиться?

Є дві складові,
які є надзвичайно важливими.

Перша - це інформація.

Інформація про сучасний світ.

І саме тому я боюсь за те, щоби головне,
щоб ми отримали в 2014 році -

це право безвізового режиму.

Бо українці, які будуть
виїжджати і дивитися,

як живуть наші сусіди
з Європейського Союзу,

повірте мені це не тільки
і не стільки туризм.

Чи челночний бізнес. Чи щось таке.

Це ключова зміна світогляду.

Бо Європейський Союз -
це не просто рівень життя.

Це цінності, це ставлення
одного громадянина до іншого,

це ставлення держави до громадянина.

Це те, що необхідно для того, щоб нам
продемонструвати яскраві переваги України.

Я впевнений в тому,
що все у нас тут получиться.

І ті недоліки, які сьогодні викликані
можливо недостатністю освіти,

можливо відсутністю комунікацій,
можливо інших речей,

які або просто байдужістю до того,
що відбувається в країні.

Нам все вдасться змінити.

І друга позиція,
яка теж назвичайно важлива -

це дуже позитивні приклади
власної гідності,

з якими я стикаюся,
до речі, достатньо часто.

Знову таки, коли податківці
роблять тиск на підприємство,

виконуючи завдання свого керівництва,

для того, щоби або витиснути хабар,
або забезпечити тиск політичний

я був свідком того, що
пишуть заяви і звільняються.

Це не часто, але я б дуже хотів, щоб така
поведінка була дуже розповсюдженою.

Щоб міліціонер, який чесно зупинив
автомобіль за перевищення швидкості

при спробі дати йому хабаря
склав протокол про корупцію.

Щоби хабарі не брали ніхто - ні лікарі,
ні врачі, ні чиновники, ні міністри,

ні депутати, ніхто.

І коли не розповідями
про гідну поведінку когось,

а гідні приклади цієї поведінки
людина буде зустрічати кожен день в житті

я впевнений, що віра в силу
і можливості України

обов'язково повернуться.

І тут, я ще раз кажу, що особливі надії
я покладаю на молодь,

бо вона має дві дуже
важливі характеристики.

Характеристика перша.

Це відчуття внутрішньої свободи,

яке в старшого покоління
було просто в більшості витравлено роками

рабства, несвободи, тиску,
злочинів, які діяв комуністичний режим.

Молодь наша сьогодні цього позбавлена.

І я дуже покладаюся на те, що це абсолютно
фантастичне відчуття сучасної молоді

є дуже гарною рисою того, що ми
маємо фантастичні великі перспективи.

І друга проблема, яка остаточно важлива,
надзвичайно важливе питання,

яке ми маємо визначити, повертаючись
до цієї алегорії "стрибок жаби".

Це місце приземлення.

Куди жаба має стрибати.

І я хочу Вам продемонструвати опитування.
Це чесні, реальні опитування,

які були проведені і які демонструють
абсолютно різні результати.

В першій країні, Ви бачите,
за вступ в Європейський Союз

проголосувало 70 відсотків людей.

І це абсолютно очевидно.
Той напрямок, який люди вибрали для себе -

куди їм рухатися, як їм розвиватися.

І куди (...), яке її чекає майбутнє.

Так само як і друге опитування
за вступ до Митного союзу

проголосувало трохи менше
58 відсотків людей.

Також очевидно,
куди підуть ці люди,

і куди вони бажають,
щоб пішла ця країна.

Як Ви думаєте, які це були країни?

Думаєте, що це була Польща,
а це була Білорусь.

Ні. Я не буде довго тримати інтригу.

Обидва дослідження проведені
в один і той самий час,

в одній і тій самій країні.

Назва цієї країни - це Україна.

Проведені вони зараз.

Єдине, що відрізняє ці дослідження.

До речі, хтось може подумати,
що це опитування на Сході, це опитування на Заході.

Ні, бо думають так само.

Єдине що відрізняє -
це вік тих, хто відповідав.

Зверніть увагу, тим, хто до 30 років
70 відсотків по всій країні впевнені,

що ми маємо йти в Євросоюз.

А тим, кому більше 55 років,
на жаль, 58 відсотків,

хочуть зберегти традиції
і рухатися в іншому напрямку.

Я дуже зрадів цьому опитуванню.

Чому особисто мене вони радують?

Тому що відсоток прихильників
європейської інтеграції серед молоді

є дуже обнадійливим.

Бо молодь розуміє,
яке величезне навантаження

лягає на їх плечі.

Бо молодь несе відповідальність за те,
що їм доведеться будувати.

А не люди похилого віку.

Вони вже просто в силу часу
не можуть це будувати.

І молодь розуміє, що Європейський Союз
і європейська інтеграція -

це не лише якісь подарунки, гроші, гранти.

А це просто відкриття нових можливостей.

І вони готові до цих можливостей.

Вони готові змінюватися.

Вони готові важко працювати для того, щоб

скористатися цими можливостями
і кардинально змінити країну.

Одночасно не знімаючи
актуальності питання зміни влади.

Отже нам треба дуже ретельно
підготуватися до стрибка.

Продемонструвати свою
готовність до стрибка.

І

стрибати.

28 листопада Україна отримує
це вікно можливості.

Я впевнений, що все буде добре.

Бо все тільки починається.

Друзі, стрибаємо разом.

Дякую.

(Оплески)

Спасибі.

(Оплески)