-
(бадьора фортепіанна музика)
-
Перед нами картина
-
Музею сучасного мистецтва
Ернста Людвіга Кірхера.
-
Це - вулична сцена у Дрездені",
датована 1908 роком.
-
Кірхен - відомий як художник
експресіоніст.
-
Ось його стиль.
-
Він був відомий як член групи,
-
що називалася "Die Brücke".
-
Так, "Міст".
-
"Міст", як вони себе називали.
-
Що означав цей міст?
-
Для чого був цей міст і звідки?
-
З минулого у майбутнє.
-
Що ж, так, з минулого у майбутнє,
-
але це, насправді, відноситься
безпосередньо до Ніцше.
-
Серйозно?
-
Я не знав цього. Я, справді, не знав цього,
-
проте так - набагато цікавіше.
-
Таким чином, говоримо про "Die Brücke".
-
Міст від цивілізації до надлюдини.
-
Коли перетинаєш міст, це, як
подорож до самопізнання,
-
до індивідуальної самореалізації.
-
Тут було дуже багато
німецьких художників
-
і ремісників, що були
справді зацікавлені в творах
-
Ніцше на той момент, так?
-
Одержимі більш підходяще слово.
-
Так, так.
-
Що було про Ніцше?
-
Що ж, він був зацікавлений у
тому, щоб розібрати
-
ідеї моральності, які дуже
звужували культуру,
-
думаю, у всій Європі,
але, особливо, у Німеччині.
-
Вважаю, що молоді художники,
напевне, Кірхеру
-
тоді було не більше 30,
-
вони всі були досить молодими,
-
і вони були дійсно цікавились
оновленням,
-
новими підходами.
-
В Німеччині пізно проявилась
-
індустріальна революція, так?
-
Так.
-
Тож було дуже багато змін, що сталися
-
у досить короткий період часу.
-
Вони, наприкінці 19 століття, насправді
-
намагалися наздогнати Англію та Францію,
-
і вони наполегливо працювали для цього.
-
Потім, відбувся справді дуже швидкий ріст,
-
але всі ці культурні звичаї,
-
над якими вони справді важко
працювали, щоб зламати їх,
-
а Ніцше повністю впливав та надихав,
-
тому що він усвідомлював шляхи,
як вийти з цього
-
обмеження, а обмежень було багато.
-
Відповідальний за ...
-
Так, так, тож вам не треба
-
стримувати себе пристойностями.
-
Навіть у цій картині є свого роду ізоляція
-
серед тих постатей, чи не так?
-
Безсумнівно.
-
Навіть, не дивлячись на це, вона
переповнена, дійсно компактна сцена;
-
насправді це досить "дика" картина.
-
Я повинен сказати, я знаю,
що вам подобається ця картина.
-
Так; я люблю цю картину.
-
Я, насправді, завжди її не любила.
-
Я ж її люблю (сміх).
-
Ну що ж, тоді я хочу почути вас обох.
-
Чому вам подобається ця картина?
-
Таке відчуття, що чоловік
дивиться на жінок
-
на вулиці і я знаю, що вони є ...
-
Я не знаю; мені здається він не
-
вніс суттєві доповнення,
порівняно з 19 століттям,
-
чи "Вуличною сценою на
вулиці Карла Йохана" Мунка.
-
Правильно, це 1982 рік.
-
Виявлений певний інтерес до
психологічної тривоги,
-
і до відчуження в сучасному світі,
-
до використання кольору,
щоб описати ці речі
-
та роботу пензлем.
-
Він, як художник-символіст,
мені подобається.
-
Таким чином робили німці.
-
Так.
-
Вони справді зробили
його героєм, так?
-
Опісля, я зрозуміла
це і те, що кольори
-
стали більш яскравими та складними,
-
структура не набагато більше розроблена,
-
і робота кисті більш відкрита,
-
я не впевнений настільки це доповнює.
-
Мені здається, тут є якийсь незручний
момент для мене,
-
мова про такий погляд на жінок
як тут зображено.
-
Для мене, колір та його варіації
є саме тим,
-
що приваблює у картині.
-
Я люблю спотворення.
-
Я люблю зелений; я люблю помаранчевий.
-
Я люблю помаранчевий контур
навколо капелюха жінки.
-
Він світиться.
-
Я просто люблю дивитися на це.
-
Це, здається, наче неоновим.
-
І якщо подивитися на всю композицію,
-
мені подобається, що різні
речі кидаються в очі
-
у різні моменти.
-
Я думаю, ця картина про
спостереження і про
-
вуайєризм, та про чоловічий погляд.
-
Якщо подивитися на праву сторону картини,
-
то мені подобається те, що він наполовину
-
випадає із композиції.
-
Дега зробив це у 1872 році.
-
Я думаю, це своєрідне сильне відчуття
-
ізоляції та німецької тривоги.
-
Теза, яку ви зробили про Дега,
-
була дуже цікавою,
-
тому що, певним чином,
-
Франція, в період творчості Дега,
пройшла через ті ж проблеми,
-
що і Німеччина, правда
-
трохи пізніше, але це не робить картину
-
не таким реалістичним,
-
відображенням того моменту.
-
Я не кажу, що мова йде
про однакові речі,
-
але питання індустріальної відчуженості та
-
питання міської самотності,
на мою думку, обидва є
-
дуже важливими моментами у
-
роботах цих обох авторів.
-
Це,безумовно, робота 20-го століття.
-
Він багато навчився і
-
звільнився від того, що сформувалося
-
пост-імпресіоністами
та іншими художниками.
-
Я думаю фовістами.
-
Саме так.
-
Лише забарвлення, на мою думку,
-
є характерним для початку 20-го століття.
-
Це не краса фовізму.
-
Справді, це не так.
-
Це, наче, своєрідна агресія.
-
Мені це подобається.
-
Тож у "Нічному кафе" Ван Гог,
також хотів передати у
-
"Нічному кафе" відчуття
темряви та злиднів (сміх)
-
за допомогою червоного
та зеленого кольорів.
-
Саме це Ван Гог сказав
-
за 20 чи 30 років до цього.
-
Він помістив цей жахливий
рожевий колір у цю картину.
-
Можливо, сила тут у кожній речі,
-
яка вам не подобається,
жінки, як об'єкти.
-
Що ж, я знаю, що він хотів зобразити
-
проституток на вулицях і я здогадуюсь,
-
що сам факт цього пояснює
-
мій погляд на цю картину.
-
Це змушує мене хвилюватись
щодо того,
-
як сучасні історики дивляться
на ці зображення.
-
Я вважаю,
що його проститутки, тобто
-
сцени з вуличними проститутками
з'явилися п'ятьма роками пізніше.
-
У Берліні, так?
-
У Берліні і вони були, ніби,у
-
Постдамі чи Фрідріхсхафені,
-
у цих основних міських центрах,
і де жінки ...
-
Є набагато різкішими, і жінки є,
-
безумовно, в центрі уваги чоловіків.
-
Багато чоловіків, ніби,
кружляють
-
навколо жінок.
-
Це нецікаво для мене.
-
Крім того, я думаю, якщо просто
дивитися з точки зору
-
кольору та композиції,
деякі моменти, я
-
знаю, багатьом людям
вони подобаються більше.
-
Його стиль більш розвинений
-
і він більше дозрів як художник.
-
Мені більше подобається,
що ця є більш грубою.
-
Кірхен, він, справді, зосередив
увагу на цій аутентичності,
-
своєрідному безпосередньому зв'язку,
-
досвіду міста,
-
електрики, руху.
-
Свого роду постійне
зміщення та зміна тут
-
як усіх цих пустот, цього
прекрасного рожевого простору,
-
що постійно змінюється
та переміщується, як і
-
фігури, що визначають цей простір.
-
Таке відчуття, що він
екпериментує з чимось.
-
Можемо побачити тут жінок,
привабливих,
-
певним чином, якби я не сприймала їх
-
через зображення
-
проституток на вулицях.
-
Я маю на увазі, що вона
лише дивиться на нас.
-
Вона освітлена вогнями міста.
-
Коли ви сказали неон,
я могла відчути це,
-
можливо це - своєрідне світло у
-
сутінках міста.
-
Вона дивиться на нас.
-
Що ж, якщо чесно, ці жінки не
виглядають для мене
-
як проститутки.
-
Правильно, я кажу, вони є
буржуазними жінками,
-
але, можливо і є щось
-
симпатичне в ній, якщо ми
не будемо дивитись неї
-
через призму цих
пізніших зображень.
-
Думаю є.
-
Я припускаю, що для мене
це - просто зображення
-
цих ізольованих фігур і саме це
-
приваблює мене у них.
-
Це як театр; якщо ви дивитеся збоку,
-
це майже схоже на колону,
-
ця чоловіча фігура,
-
яка тримає картину разом і це
-
приваблює ваш погляд і він справа,
-
ніби розташований між вами і
жіночими фігурами.
-
Потім все ніби відступає назад по
-
діагоналі, вліво, вверх.
-
Ви бачите дівчину у центрі "сцени".
-
Що робить її театральною постановкою?
-
Я думаю, що освітлення
та спосіб, у який
-
розташовані фігури.
-
Це - майже як світло прожектора,
-
що йде знизу.
-
Те, що мені подобається в цьому,
не зважаючи на те, що це місто,
-
ви бачите ледве намічені
трамвайні шляхи,
-
тут немає жодної будівлі.
-
Весь простір визначений як заповнений
-
цими фігурами, або їхнім
положенням у просторі.
-
У цьому сенсі, це місто
визначене цими людьми,
-
визначене простором, що
надає сам собі форми
-
цим мінливим натовпом і що,
я вважаю, є, справді,
-
цікавою ідеєю.
-
Він не використовує будівлі.
-
Він насправді, навіть не
використовує роздоріжжя.
-
Він використовує людей,
щоб визначити простір
-
і потім, у певному сенсі,
побудувати місто з
-
людей ...
-
Із маси, що рухається.
-
Це Кьонігштрассе у Дрездені, яка є
-
основною магістраллю
для магазинів, тому тут багато
-
вуличного руху та пожвавленого
пересування і це, звісно, є
-
частиною дуже добре
відомої вулиці та дуже
-
добре відомої площі, яка завжди
заповнена.
-
Це друга половина 19-го століття,
-
коли художники малювали
вуличні сцени, як і Дега,
-
бо мені здається він звертається до
-
Дега, але тут є більше відчуття
-
будівель та місця.
-
Так, тут немає нічого,
що було би стабільним.
-
Все тут може бути
різним в один момент,
-
і в цьому є щось дивовижне.
-
Так. Я думаю мені також подобається
лише дивитися на цю
-
маленьку дівчину та її
великий капелюх, та на її
-
потворну, ніби кігтеподібну руку.
-
Я думаю, що вона тримає якусь іграшку.
-
Або квіти можливо.
-
Або квіти, або щось інше,
-
але на картині це виглядає дійсно страшно.
-
Так, так. Також щодо її ніг, які
-
є трохи неприродними та, в дечому,
-
дуже незграбними.
-
Її волосся ніби звисає вниз, по боках
-
її обличчя.
-
Так, це ніби неелегантно.
-
Насправді, у всій картині,
-
є ця цікава напруженість між
-
зусиллями та елегантністю в сукнях,
-
але потім між невитонченим та агресивним
-
зображенням.
-
Це - своєрідні дивовижні
коливання туди і назад.
-
(бадьора музика фортепіано)