Ернст Людвіг Кірхер, "Вулиця", Дрезден,1908

Ернст Людвіг Кірхер, "Вулиця", Дрезден, олія на полотні, 1908 (Музей сучаного мистецтва)

Мовці: д-р Юліана Крейник, д-р Стівен Цукер, д-р Бет Харріс

(бадьора фортепіанна музика)

Перед нами картина

Музею сучасного мистецтва
Ернста Людвіга Кірхера.

Це - вулична сцена у Дрездені",
датована 1908 роком.

Кірхен - відомий як художник
експресіоніст.

Ось його стиль.

Він був відомий як член групи,

що називалася "Die Brücke".

Так, "Міст".

"Міст", як вони себе називали.

Що означав цей міст?

Для чого був цей міст і звідки?

З минулого у майбутнє.

Що ж, так, з минулого у майбутнє,

але це, насправді, відноситься
безпосередньо до Ніцше.

Серйозно?

Я не знав цього. Я, справді, не знав цього,

проте так - набагато цікавіше.

Таким чином, говоримо про "Die Brücke".

Міст від цивілізації до надлюдини.

Коли перетинаєш міст, це, як
подорож до самопізнання,

до індивідуальної самореалізації.

Тут було дуже багато
німецьких художників

і ремісників, що були
справді зацікавлені в творах

Ніцше на той момент, так?

Одержимі більш підходяще слово.

Так, так.

Що було про Ніцше?

Що ж, він був зацікавлений у
тому, щоб розібрати

ідеї моральності, які дуже
звужували культуру,

думаю, у всій Європі,
але, особливо, у Німеччині.

Вважаю, що молоді художники,
напевне, Кірхеру

тоді було не більше 30,

вони всі були досить молодими,

і вони були дійсно цікавились
оновленням,

новими підходами.

В Німеччині пізно проявилась

індустріальна революція, так?

Так.

Тож було дуже багато змін, що сталися

у досить короткий період часу.

Вони, наприкінці 19 століття, насправді

намагалися наздогнати Англію та Францію,

і вони наполегливо працювали для цього.

Потім, відбувся справді дуже швидкий ріст,

але всі ці культурні звичаї,

над якими вони справді важко
працювали, щоб зламати їх,

а Ніцше повністю впливав та надихав,

тому що він усвідомлював шляхи,
як вийти з цього

обмеження, а обмежень було багато.

Відповідальний за ...

Так, так, тож вам не треба

стримувати себе пристойностями.

Навіть у цій картині є свого роду ізоляція

серед тих постатей, чи не так?

Безсумнівно.

Навіть, не дивлячись на це, вона
переповнена, дійсно компактна сцена;

насправді це досить "дика" картина.

Я повинен сказати, я знаю,
що вам подобається ця картина.

Так; я люблю цю картину.

Я, насправді, завжди її не любила.

Я ж її люблю (сміх).

Ну що ж, тоді я хочу почути вас обох.

Чому вам подобається ця картина?

Таке відчуття, що чоловік
дивиться на жінок

на вулиці і я знаю, що вони є ...

Я не знаю; мені здається він не

вніс суттєві доповнення,
порівняно з 19 століттям,

чи "Вуличною сценою на
вулиці Карла Йохана" Мунка.

Правильно, це 1982 рік.

Виявлений певний інтерес до
психологічної тривоги,

і до відчуження в сучасному світі,

до використання кольору,
щоб описати ці речі

та роботу пензлем.

Він, як художник-символіст,
мені подобається.

Таким чином робили німці.

Так.

Вони справді зробили
його героєм, так?

Опісля, я зрозуміла
це і те, що кольори

стали більш яскравими та складними,

структура не набагато більше розроблена,

і робота кисті більш відкрита,

я не впевнений настільки це доповнює.

Мені здається, тут є якийсь незручний
момент для мене,

мова про такий погляд на жінок
як тут зображено.

Для мене, колір та його варіації
є саме тим,

що приваблює у картині.

Я люблю спотворення.

Я люблю зелений; я люблю помаранчевий.

Я люблю помаранчевий контур
навколо капелюха жінки.

Він світиться.

Я просто люблю дивитися на це.

Це, здається, наче неоновим.

І якщо подивитися на всю композицію,

мені подобається, що різні
речі кидаються в очі

у різні моменти.

Я думаю, ця картина про
спостереження і про

вуайєризм, та про чоловічий погляд.

Якщо подивитися на праву сторону картини,

то мені подобається те, що він наполовину

випадає із композиції.

Дега зробив це у 1872 році.

Я думаю, це своєрідне сильне відчуття

ізоляції та німецької тривоги.

Теза, яку ви зробили про Дега,

була дуже цікавою,

тому що, певним чином,

Франція, в період творчості Дега,
пройшла через ті ж проблеми,

що і Німеччина, правда

трохи пізніше, але це не робить картину

не таким реалістичним,

відображенням того моменту.

Я не кажу, що мова йде
про однакові речі,

але питання індустріальної відчуженості та

питання міської самотності,
на мою думку, обидва є

дуже важливими моментами у

роботах цих обох авторів.

Це,безумовно, робота 20-го століття.

Він багато навчився і

звільнився від того, що сформувалося

пост-імпресіоністами
та іншими художниками.

Я думаю фовістами.

Саме так.

Лише забарвлення, на мою думку,

є характерним для початку 20-го століття.

Це не краса фовізму.

Справді, це не так.

Це, наче, своєрідна агресія.

Мені це подобається.

Тож у "Нічному кафе" Ван Гог,
також хотів передати у

"Нічному кафе" відчуття
темряви та злиднів (сміх)

за допомогою червоного
та зеленого кольорів.

Саме це Ван Гог сказав

за 20 чи 30 років до цього.

Він помістив цей жахливий
рожевий колір у цю картину.

Можливо, сила тут у кожній речі,

яка вам не подобається,
жінки, як об'єкти.

Що ж, я знаю, що він хотів зобразити

проституток на вулицях і я здогадуюсь,

що сам факт цього пояснює

мій погляд на цю картину.

Це змушує мене хвилюватись
щодо того,

як сучасні історики дивляться
на ці зображення.

Я вважаю,
що його проститутки, тобто

сцени з вуличними проститутками
з'явилися п'ятьма роками пізніше.

У Берліні, так?

У Берліні і вони були, ніби,у

Постдамі чи Фрідріхсхафені,

у цих основних міських центрах,
і де жінки ...

Є набагато різкішими, і жінки є,

безумовно, в центрі уваги чоловіків.

Багато чоловіків, ніби,
кружляють

навколо жінок.

Це нецікаво для мене.

Крім того, я думаю, якщо просто
дивитися з точки зору

кольору та композиції,
деякі моменти, я

знаю, багатьом людям
вони подобаються більше.

Його стиль більш розвинений

і він більше дозрів як художник.

Мені більше подобається,
що ця є більш грубою.

Кірхен, він, справді, зосередив
увагу на цій аутентичності,

своєрідному безпосередньому зв'язку,

досвіду міста,

електрики, руху.

Свого роду постійне
зміщення та зміна тут

як усіх цих пустот, цього
прекрасного рожевого простору,

що постійно змінюється
та переміщується, як і

фігури, що визначають цей простір.

Таке відчуття, що він
екпериментує з чимось.

Можемо побачити тут жінок,
привабливих,

певним чином, якби я не сприймала їх

через зображення

проституток на вулицях.

Я маю на увазі, що вона
лише дивиться на нас.

Вона освітлена вогнями міста.

Коли ви сказали неон,
я могла відчути це,

можливо це - своєрідне світло у

сутінках міста.

Вона дивиться на нас.

Що ж, якщо чесно, ці жінки не
виглядають для мене

як проститутки.

Правильно, я кажу, вони є
буржуазними жінками,

але, можливо і є щось

симпатичне в ній, якщо ми
не будемо дивитись неї

через призму цих
пізніших зображень.

Думаю є.

Я припускаю, що для мене
це - просто зображення

цих ізольованих фігур і саме це

приваблює мене у них.

Це як театр; якщо ви дивитеся збоку,

це майже схоже на колону,

ця чоловіча фігура,

яка тримає картину разом і це

приваблює ваш погляд і він справа,

ніби розташований між вами і
жіночими фігурами.

Потім все ніби відступає назад по

діагоналі, вліво, вверх.

Ви бачите дівчину у центрі "сцени".

Що робить її театральною постановкою?

Я думаю, що освітлення
та спосіб, у який

розташовані фігури.

Це - майже як світло прожектора,

що йде знизу.

Те, що мені подобається в цьому,
не зважаючи на те, що це місто,

ви бачите ледве намічені
трамвайні шляхи,

тут немає жодної будівлі.

Весь простір визначений як заповнений

цими фігурами, або їхнім
положенням у просторі.

У цьому сенсі, це місто
визначене цими людьми,

визначене простором, що
надає сам собі форми

цим мінливим натовпом і що,
я вважаю, є, справді,

цікавою ідеєю.

Він не використовує будівлі.

Він насправді, навіть не
використовує роздоріжжя.

Він використовує людей,
щоб визначити простір

і потім, у певному сенсі,
побудувати місто з

людей ...

Із маси, що рухається.

Це Кьонігштрассе у Дрездені, яка є

основною магістраллю
для магазинів, тому тут багато

вуличного руху та пожвавленого
пересування і це, звісно, є

частиною дуже добре
відомої вулиці та дуже

добре відомої площі, яка завжди
заповнена.

Це друга половина 19-го століття,

коли художники малювали
вуличні сцени, як і Дега,

бо мені здається він звертається до

Дега, але тут є більше відчуття

будівель та місця.

Так, тут немає нічого,
що було би стабільним.

Все тут може бути
різним в один момент,

і в цьому є щось дивовижне.

Так. Я думаю мені також подобається
лише дивитися на цю

маленьку дівчину та її
великий капелюх, та на її

потворну, ніби кігтеподібну руку.

Я думаю, що вона тримає якусь іграшку.

Або квіти можливо.

Або квіти, або щось інше,

але на картині це виглядає дійсно страшно.

Так, так. Також щодо її ніг, які

є трохи неприродними та, в дечому,

дуже незграбними.

Її волосся ніби звисає вниз, по боках

її обличчя.

Так, це ніби неелегантно.

Насправді, у всій картині,

є ця цікава напруженість між

зусиллями та елегантністю в сукнях,

але потім між невитонченим та агресивним

зображенням.

Це - своєрідні дивовижні
коливання туди і назад.

(бадьора музика фортепіано)