Природа повсюди, лише навчіться її бачити

Що таке природа? Якщо ми вважаємо, що справжня природа не зазнала впливу людей, значить, її вже не лишилося, — запевняє письменниця і захисник природи Емма Марріс. Вона пропонує нам розглянути інший термін, який не лише стосується недоторканої дикої природи, але й покинутих латок заростей у місті. Вона переконує нас брати з собою туди дітей, щоб вони могли доторкнутися до природи і подумати з нею. Так, вони одного дня почнуть любити і захищати її.

Ми крадемо природу в наших дітей.

Коли я це кажу, то не маю на увазі,
що ми знищуємо природу,

яку діти хотіли б, щоб ми зберегли,

хоча, на жаль, це теж одна з проблем.

Думаю, ми почали визначати природу

настільки строго і чітко,

що визначення, яке створюємо ми,

не відповідатиме природі наших дітей

у дорослому віці.

Втім, це можна змінити.

Дозвольте пояснити.

Сьогодні люди використовують півсвіту,

щоб жити, вирощувати культури і деревину,

випасати худобу.

Якщо додати всіх людей,

ми будемо важити вдесятеро більше за
всіх диких ссавців.

Ми проклали дороги через ліс.

Ми залишаємо маленькі пластикові частинки
у пісках на узбережжях океану.

Ми змінюємо склад ґрунту
нашими штучними добривами.

Безперечно, ми змінюємо склад повітря.

Коли ви робите ваш наступний подих,

повітря, яке ви вдихаєте, матиме
на 42 відсотки більше вуглекислого газу,

ніж повітря, яким ви дихали б у 1750 році.

Всі ці й інші зміни

узагальнено у термін "антропоцен".

Цим терміном,
як стверджують деякі геологи,

ми позначаємо сучасну епоху,

враховуючи наскільки поширеним є
вплив людини.

Поки це лише можливе означення епохи,
але, думаю, воно краще допоможе

зрозуміти силу людського впливу
на планету.

Де опиняється тоді природа?

Що є природою у світі,
де людина впливає на все?

25 років тому письменник
і захисник природи Білл Маккіббен сказав,

що якщо природа існує поза людиною,

а зміна клімату означає

людський вплив на кожен сантиметр Землі,

то природи більше немає.

Він назвав свою книжку "Кінець Природи".

Я не погоджуюся з ним.
Я просто не погоджуюся з ним.

Я заперечую це означення природи тому,
що ми, власне, — тварини.

Дійсно? Ми еволюціонували на цій планеті

разом з іншими тваринами,
з якими ми ділимо Землю,

разом з іншими рослинами й мікробами.

Тому не думаю, що природа —

це не щось недоторкане людством,
чоловіками і жінками.

Думаю, природа — у всьому, що живе.

Вона всюди, де співіснують різні види,

всюди, де зелено й блакитно,
всюди, де все квітне, живе

і росте.

Цей термін

змінює вигляд.

Я розумію, що деякі частини природи

ми сприймаємо особливо.

Такі місця, як Єллоустоун,

монгольський степ,

Великий бар'єрний риф

чи Серенгеті.

Місця, які ми вважаємо
зображенням райської природи

перед тим, як ми все зіпсували.

Певною мірою, вони не так зазнали впливу
нашої щоденної діяльності.

У багатьох з цих місць немає доріг,
чи їх зовсім мало тощо.

Зрештою, люди змінюють і ці Едемські сади.

До прикладу, розглянемо Північну Америку,

оскільки ми тут зібралися.

Близько 150 000 тисяч років тому,
коли люди вперше сюди прийшли,

вони почали взаємодіяти з природою,

спричиняючи вимирання
багатьох великих тварин,

від мастодонтів до гігантських лінивців,

шаблезубих тигрів,

усіх крутих тварин,
які, на жаль, ми ніколи не побачио.

Вам відомо, коли тварини вимирають,

екосистема змінюється.

Потужний принцип доміно перетворив
пасовиська у ліси,

змінив лісову композицію.

Навіть у цих Едемських садах,

навіть у цих ідеальних місцях,

які наче нагадують нам
про минуле перед людством,

ми насправді дивимося
на краєвиди, змінені людьми.

Не лише доісторичними людьми,
але й давніми народами, аборигенами,

усіма, аж до перших колонізаторів.

Так само було й на інших континентах.

Люди мали неабиякий вплив на природу

протягом довгого часу.

Нещодавно мені хтось сказав:

"Але ж ще є дикі місця".

Я запитала: "Де? Де? Я хочу туди поїхати".

Мені відповіли: "Амазонка".

А я: "Ех, Амазонка. Та я щойно звідти.
Там надзвичайно".

National Geographic відправили мене в
національний парк Ману,

який знаходитися на території Перу.

Це великий шматок дощового лісу,
нерозчищеного, бездорожнього,

який охороняється як національний парк,

і має найбільшу біорізноманіття у світі.

Коли я припливла туди на своєму каное,
побачила там людей.

Люди жили там сотні і тисячі років.

Вони досі там живуть
і не оминають джунглі.

Вони відчувають природу навколо.

Вони полюють. Вирощують культури.

Освоюють дикорослі рослини.

Вони будують свої хатинки
з природних матеріалів,

роблять з них покрівлю.

Вони навіть одомашнюють тварин,
яких ми вважаємо дикими.

Ці люди там живуть

і взаємодіють
зі своїм середовищем змістовно,

так, що це можна помітити навколо.

Я подорожувала разом з антропологом.

Коли ми пливли по річці, він сказав:

"На Амазонці немає
демографічних порожнин".

Його твердження вразило мене,

бо це означало, що вся Амазонка така.

Тут усюди люди.

Інші тропічні ліси такі ж,

втім, не тільки тропічні.

Люди впливали на екосистеми в минулому.

Вони продовжують впливати на них сьогодні,

навіть там, де це майже непомітно.

Якщо ж усі визначення природи,
якими ми користуємося,

стосуються лише незайманих

чи безлюдних місць,

якщо ж всі вони виключають
існування природи,

то, може, вони неправильні.

Можливо, нам потрібно характеризувати її
за кількістю сусідських видів

і за наявністю життя.

Якщо ми так зробимо,

що отримаємо?

Станеться диво.

Раптом навколо з'явиться природа.

Враз ми побачимо гусеницю метелика-монаха,

яка щось їсть на листочку.

Ми зрозуміємо, це і є природа.

Вона в цьому пустирі в Чаттануґа.

Подивіться на це запущене місце.

Думаю, що тут росте

мінімум десяток різних рослин,

які дають притулок різним комахам.

Це дике місце, за яким ніхто не доглядає.

Приклад дикої природи перед самим носом,

який ми не помічаємо.

Ще один дивний парадокс.

Ця природа —

дика і незалежна — існує

в наших міських, приміських,
провінційних середовищах не поміченою.

Можливо, вона більш дика,
ніж у національних парках.

Бо національні парки під пильним наглядом

у 21 столітті.

Озеро Крейтер на півдні Орегону
(найближчий до мене національний парк) —

яскравий приклад місцевості,
яка наче виринула з минулого.

Але за нею ретельно доглядають.

Одна з проблем сьогодні —
вимирання білостовбурової сосни.

Білостовбурова сосна гарна і дивовижна.

Я сказала б, що це дивовижна мегафлора,

яка росте на вершині

і страждає через хворобу.

У неї смоляний рак

і короїди.

Щоб вирішити проблему,
працівники парку висаджують

білостовбурові сосни,
які можуть опиратися ракові,

навіть у місцях, які прийнято
називати дикими.

На основних ділянках вони розпилюють
засоби проти жуків,

я це бачила, коли там проходила.

Такі методи набагато звичніші,
ніж ви думаєте.

Національні парки сумлінно доглядають.

Дика природа збережена у визначених
кількості та структурі.

Пожежі зупиняють.

Пожежі починають.

Немісцеві види знищують.

Місцеві види відтворюють.

Власне, я зазирнула

у національний парк Банф,
де роблять саме так:

гасять пожежі, розпочинають пожежі,

помічають вовків, знову запускають зубрів.

Треба багато працювати, щоб знову
зробити ці місця недоторканими.

(Сміх)

(Оплески)

Іронічно, але наші найулюбленіші місця

ми інколи любимо занадто.

Багато хто любить їх відвідувати,

але оскільки ми намагаємося
зробити їх стабільними

у час змін на планеті,

вони часто стають більш уразливі.

Отже, це найбільш непридатні місця,

щоб поїхати туди з дітьми на відпочинок,

тому що там нічого не можна робити.

Не можна лазити по деревах.

Не можна рибалити.

Не можна розвести багаття будь-де.

Не можна назбирати додому шишок.

Там багато правил і заборон,

що на думку дитини,

роблять її найгіршою можливою природою.

Діти не хочуть йти гарною місцевістю

п'ять годин,

щоб подивитися на чудовий краєвид.

Певно, хочемо цього ми, дорослі.

Діти ж хочуть сховатися в одному місці,

копирсатися там, досліджувати,

перебирати, будувати будинок
чи фортецю, а може, й ще щось.

До того ж, ці Едемські місця знаходяться

далеко від того, де живуть люди.

Туди дорого доїхати. Важко дістатися.

А це означає, що вони часто доступні
лише обраним.

Це велика проблема.

The Nature Conservancy опитали молодь,

запитавши, як часто вони бувають
за межами дому.

Тільки двоє з п'яти проводили час не вдома

хоча б раз на тиждень.

Інші троє з п'яти залишалися
в чотирьох стінах.

Коли їх запитали чому і що заважає
їм вийти на вулицю,

61 відсоток відповіли:

"Біля мого дому немає природи".

Нісенітниця. Очевидно, що це не так.

У США 71 відсоток людей

живе за 10 хвилин від міського парку.

Впевнена, що так само і в інших країнах.

В статистику навіть не додані садки,

міські річки, закинуті землі.

Усі живуть поблизу природи.

Кожна дитина живе біля природи.

Ми якось забули, як бачити її.

Ми забагато дивимося документальні фільми
Девіда Аттенборо,

де природа дуже приваблива.

(Сміх)

Ми забули, як помічати природу
біля наших дверей,

природу міського дерева.

Ось вам приклад: Філадельфія.

Це закинута підвісна колія,

яку ви бачите з нижнього ракурсу.

Схоже на початок історії
про Хай-Лайн у Мангеттені.

Вони й справді схожі,
тільки тут ще не перетворили колію у парк,

хоча й працюють над цим.

Зараз це ще залишається таємною
дикою природою

в серці Філадельфії.

Якщо ви знаєте, де дірка у паркані,

то можете вилізти на гору

і знайти цей дикий луг,

який розташований над містом Філадельфія.

Кожна рослина виросла зі зернинки,

яка випадково сюди потрапила.

Це самостійна, саморегульована природа.

Вона знаходиться просто в центрі міста.

Туди направили людей,
щоб провести так зване біодослідження.

Виявилося, що там росте
більше, ніж 50 видів рослин.

А там є не лише рослини.

Це екосистема, жива екосистема.

Тут створюється ґрунт.
Тут зменшується кількість вуглецю.

Відбувається запилення.

Це справжня екосистема.

Вчені почали називати такі
екосистеми "новаторськими",

тому що там переважають немісцеві види.

Та й тому, що вони досить химерні.

Вони не схожі ні на що,
бачене нами раніше.

Дуже довго думали,
що ці новаторські системи просто сміття.

Маємо на увазі відновлені
сільськогосподарські поля,

ліси, за якими не доглядають кожного дня,

молоді ліси, які розтягнулися по всьому
східному узбережжю США,

де з'явилися ліси, коли сільське
господарство перейшло на захід.

Безперечно, можна говорити про всі Гаваї,

де новаторські екосистеми є нормою,

де екзотичні види домінують.

У цьому лісі росте квінслендський клен,

нефролепіс з Південно-Східної Азії.

Ви теж можете створити
власну новаторську екосистему.

Це просто.

Лише не скошуйте траву.

(Сміх)

Фінський еколог Ханскі Ілкка
провів такий експеримент.

Він перестав косити свій газон.

Після декількох років
він запросив студентів старших курсів

провести щось схоже на
біологічну звітність на його подвір'ї.

Вони знайшли 375 видів рослин,

два з яких на межі вимирання.

Тому, коли потрапляєш у майбутній
Хай-Лайн Філадельфії,

навколо дика природа,

переповнена різноманіттям,
багатством, барвами.

Поглянувши у сторону,

можете побачити дитячий майданчик
місцевої школи,

ось так все виглядає.

У цих дітей є це.

Згідно з моїм визначенням,

велика частина планети
вважається природою,

але саме це одне з небагатьох місць,
яке не є природою.

Окрім людей,
там немає ані рослин, ані тварин.

Я справді хотіла

перекинути туди драбину

і запросити дітей прогулятися зі мною
по чудовому лузі.

Якимось чином, думаю, у цьому
постає наш вибір.

Якщо ми відкинемо цю нову природу,
як щось неприйнятне, брудне і непотрібне,

ми просто прокладемо ще одну дорогу.

Тому у світі, де все змінюється,

ми повинні уважно тлумачити природу.

Щоб не красти її у наших дітей,

нам треба зробити дві справи.

По-перше, ми не маємо визначати природу
як щось недоторкане.

Хай там що, це ніколи не мало сенсу.

Люди впливали на природу протягом
тисячі років.

Таке ставлення також знищує природу,
куди легко можуть прийти люди

і почати будувати відносини,

природу, до якої не зможуть доторкнутися
наші діти.

Як наслідок, постає друга справа,
яку ми маємо зробити, —

ми маємо дозволити дітям
торкатися природи,

адже те, що не люблять,
і пальцем не торкнуть.

(Оплески)

Сьогодні відбуваються
страшні екологічні зміни на планеті.

Серед них — зміна клімату.

Існують й інші. До прикладу, від думки про
втрату середовища існування

я прокидаюся вночі.

Щоб вирішити їх,

нам потрібні розумні й віддані люди,

які турбуються про природу.

Єдина можливість виховати покоління людей,

небайдужих до природи, —

дозволити їм торкатися її.

Я розробила теорію екологічної фортеці,

теорію природно-заповідної фортеці.

Всі відомі мені екологи, біологи,

інші спеціалісти з охорони природи

будували фортеці у дитинстві.

Якщо покоління не знає,
як будувати фортецю,

то це покоління не знає,
як піклуватися про природу.

Я не хочу казати цій дитині

зі спеціальної програми,

яка знайомить дітей з бідних районів
Філадельфії

з міськими парками.

Я не хочу йому казати,
що квітка, яку він тримає, —

нетутешній бур'ян, який треба викинути.

Думаю, я повчуся у цього хлопчика,

що незалежно від того, звідки ця рослина,

вона прекрасна і заслуговує
на дотик і захоплення.

Дякую.

(Оплески)