Коротка історія меланхолії - Кортні Стефенс

Переглянути повну версію уроку можна за посиланням: http://ed.ted.com/lessons/a-brief-history-of-melancholy-courtney-stephens

Якщо ви людина, що живе та дихає, ймовірно, що ви відчували сум хоча б кілька разів у своєму житті. Але чим саме є меланхолія та що (якщо таки щось) ми повинні з нею робити? Кортні Стефенс детально розглядає наше досі змінне розуміння суму та навіть виступає проти його безкорисності.

Урок - Кортні Стефенс, анімація - Шарон Кольман Ґрехем.

Сум є частиною досвіду людини,

але століттями існувало
чимале непорозуміння

щодо того, чим саме він є
та що з ним робити.

Простими словами,

сум вважають

природною реакцією на складну ситуацію.

Ви відчуваєте сум, коли друг їде
чи домашня тваринка помирає.

Коли друг каже "Я сумний",

то ви, зазвичай, запитуєте
"що трапилося?".

Але ваше переконання, що сум має
зовнішню щодо людини причину,

є відносно новою ідеєю.

Давньогрецькі лікарі не розглядали
сум таким чином.

Вони були переконані
що це темна рідина всередині тіла.

Згідно з їхньою гуморальною системою,

людське тіло та душа контролюються чотирма рідинами, відомими під назвою гумори,

а їх баланс безпосередньо впливав
на здоров'я та темперамент людини.

Меланхолія походить від "melaina kole",

що означає чорну жовч - гумор, який,
як вважалося, спричиняє сум.

Змінивши власну дієту
та завдяки медичним практикам

ви можете збалансувати гумори.

Більше того, зараз ми знаємо
значно більше про системи,

які керують людським тілом.

Грецькі ідеї про сум

співзвучні з сучасними поглядами,

не щодо суму, який ми всі
іноді відчуваємо,

а щодо клінічної депресії.

Лікарі переконані, що такі
види довготривалого,

непояснюваного емоційного стану
хоча б частково пов'язані з хімією мозку -

балансом різноманітних хімічних
елементів всередині мозку.

Подібно до грецької системи,

зміна балансу цих хімічних елементів
може вагомо вплинути

на те, як ми реагуємо
на екстремально складні обставини.

Також є довга традиція спроб визначити

цінність суму,

і в цій дискусії,

ви знайдете вагомий аргумент,
що сум - це не лише

невід'ємна частина життя, а й суттєва.

Якщо ви ніколи не відчували меланхолії,

то пропустили частину з того,
що означає бути людиною.

Багато мислителів стверджують, що
меланхолія необхідна в отриманні мудрості.

Роберт Бертон, народжений в 1577 році,

провів своє життя вивчаючи
випадки та досвід суму.

У своєму шедеврі "Анатомія меланхолії"

Бертон написав: "Чия мудрість зростає,
того й страждання зростає".

Поети-романтики початку 19 ст.

були переконані, що меланхолія дозволяє
нам краще зрозуміти інші глибокі емоції,

такі як краса чи радість.

Зрозуміти сум дерев, що втрачають
своє листя восени, -

означає повніше збагнути цикл життя,
що приносить квіти навесні.

Однак, мудрість та емоційний інтелект
знаходяться доволі високо в ієрархії потреб.

Чи має сум значення на
більш базовому, відчутному

чи навіть еволюційному рівні?

Науковці думають, що плач
та відчуття ізольованості -

є тим, що допомогло нашим предкам
забезпечити соціальні зв'язки

та допомогло їм отримати необхідну допомогу.

Сум, як протилежність до злості
та насилля, був виявом стражадання,

що могло одразу ж наблизити людей
до того, хто страждає,

й це допомогло і людині,
і великій общині процвітати.

Можливо, сум допомагав забезпечити
єдність, необхідну для виживання,

однак, багато замислюються над тим,
чи страждання, яке відчувають інші,

є ідентичним стражданням до того,
яке відчуваємо ми.

Поетеса Емілі Дікінсон написала:

"Я смуток міряю щораз,
як бачу де його —

Чи стільки ж важить він, як мій,
чи менше від мого".

А в 20 столітті

медичні антропологи,
такі як Артур Клейнман,

зібрали інформацію про те,
як люди говорять про біль

для доведення неуніверсальності емоцій,

та того, що культура, а особливо
спосіб використання мови,

можуть впливати на наші відчуття.

Коли ми говоримо про "розбите серце",

відчуття зламаності стає
частиною нашого досвіду,

тоді як в культурі говорять
про "понівечене серце",

що передбачає трохи інший
суб'єктивний досвід.

Деякі сучасні мислителі незацікавлені

в суб'єктивності суму
на противагу універсальності,

а, радше, використали б засоби
для знищення страждання у всіх формах.

Девід Пірс стверджує, що генна інженерія

та інші сучасні процеси

не можуть змінити спосіб, в який люди
відчувають емоційний та фізичний біль,

але, що світ екосистем варто змінити,

щоб тварини не страждали в дикій природі.

Він називає свій проект
"конструювання раю".

Але, чи нема чогось сумного
в світі без суму?

Наші печерні предки та улюблені поети,

можливо, й не захотіли б такого раю.

Загалом, те єдине про сум,
з чим погоджуються всі,

є те, що його відчували більшість
людей у всі часи,

та те, що протягом тисяч років

одним із найкращих шляхів упоратися
з цією складною емоцією -

є артикуляція, спроба висловити те,
що видається невисловлюваним.

Словами Емілі Дікінсон,

“Надія” — щось пернате
на сідалі в душі —

співає пісеньку без слів
всі дні і ночі всі".