Чи варто довіряти одностайним рішенням? - Дерек Еббот

Дивіться повний урок на: http://ed.ted.com/lessons/should-you-trust-unanimous-decisions-derek-abbott
Уявіть поліцейський відділок, де десятьох свідків просять вказати на грабіжника банку, якого вони помітили, коли той втікав із місця злочину. Якщо шість із них вкажуть на одну й ту ж особу, є всі шанси за те, що це злочинець. А якщо всі десять, то ви подумаєте, що з цим усе ясно. Та іноді що ближче ви наближаєтесь до повної згоди, то менш надійним є результат. Дерек Еббот пояснює, що таке парадокс одностайності.

Уявіть собі поліцейський відділок,
де десятьох свідків

просять впізнати грабіжника банку, якого
вони бачили під час втечі з місця злочину.

Якщо шість із них виберуть
ту ж людину,

то є велика ймовірність,
що це справжній злочинець,

а якщо всі десять виберуть одного,

ви, ймовірно, подумаєте що це залізний
доказ -

і помилитеся.

Для більшості з нас
це звучить дивно.

Адже більшість людей із нашого суспільства
сподівається на більшість та одностайність -

чи це політика,

бізнес

чи розваги.

Природно думати,
що одностайність - це хороша річ.

І до певного моменту
саме так і є.

Та іноді що ближче ви
до загального схвалення,

то менш надійним буде результат.

Це зветься парадоксом одностайності.

Щоб зрозуміти цей
очевидний парадокс,

треба проаналізувати
загальний рівень невпевненості

у тій ситуації,
з якою ви маєте справу.

Якби ми, наприклад, попросили свідків
показати в цьому ряду яблуко,

нас би не здивувало одностайне рішення.

Та у випадках, коли ми очікуємо на
певну природну розбіжність,

ми також маємо чекати
й різноманітного розподілу результатів.

Якби ви підкидували монетку тисячу разів,

то сподівалися б отримати тисячу орлів
десь приблизно у 50% спроб.

Та якщо ваш результат став би наближатись
до 100% орлів,

ви б запідозрили,
що щось не так,

не з тим як ви кидаєте,

а з самою монеткою.

Звичайно, підозрюваного
не вибирають навмання,

але вибір усе одно не такий однозначний,
як у випадку з яблуками та бананами.

В 1994 дослідження показало,
що 48% свідків

мають схильність вибирати
неправильну особу в ряді,

навіть коли більшість
впевнена у своєму виборі.

Спогади, які залишилися в вас
після одного-двох поглядів - не надійні,

і ми часто переоцінюємо
власну точність.

Якщо знаєш про все це,

ситуація, коли люди одноголосно
впізнають винуватця починає здаватися

систематичною помилкою

або неправильним підбором людей
для впізнання.

А систематичні помилки не з'являються
у людських судженнях ні з того ні з сього.

З 1993 по 2008

той же взірець жіночої ДНК знайшли
в численних місцях злочинів у Європі,

в яких звинувачували невловимого вбивцю,
так званого фантома з Гайльбронна.

Але взірці ДНК постійно сходилися
тому, що були неправильні.

Виявилось, що ватні тампони,
якими брали зразки ДНК,

випадково забруднила жінка,
яка працювала на фабриці тампонів.

В інших випадках систематичні помилки
виникають через умисний обман,

як-от президентський референдум, проведений
Саддамом Гуссейном в 2002,

який засвідчував стовідсоткову явку
зі стовідсотковою перемогою

і переобрання на ще один 7-річний термін.

З цього погляду

парадокс одностайності не є
парадоксальним.

Спільна згода
досі є теоретично ідеальною,

особливо у випадках, коли очікується низька
ймовірність несходжень та невпевненості,

та на практиці,

в ситуаціях, коли повна згода
досить неправдоподібна,

на систему, скоріш за все, впливає
якийсь прихований фактор.

Хоча ми всі прагнемо до гармонії
та згоди,

в багатьох ситуаціях помилка та
розбіжності природні.

Ідеальний результат видається занадто
гарним, щоб бути правдивим,

саме так, ймовірно, і є.