Уявіть собі поліцейський відділок,
де десятьох свідків
просять впізнати грабіжника банку, якого
вони бачили під час втечі з місця злочину.
Якщо шість із них виберуть
ту ж людину,
то є велика ймовірність,
що це справжній злочинець,
а якщо всі десять виберуть одного,
ви, ймовірно, подумаєте що це залізний
доказ -
і помилитеся.
Для більшості з нас
це звучить дивно.
Адже більшість людей із нашого суспільства
сподівається на більшість та одностайність -
чи це політика,
бізнес
чи розваги.
Природно думати,
що одностайність - це хороша річ.
І до певного моменту
саме так і є.
Та іноді що ближче ви
до загального схвалення,
то менш надійним буде результат.
Це зветься парадоксом одностайності.
Щоб зрозуміти цей
очевидний парадокс,
треба проаналізувати
загальний рівень невпевненості
у тій ситуації,
з якою ви маєте справу.
Якби ми, наприклад, попросили свідків
показати в цьому ряду яблуко,
нас би не здивувало одностайне рішення.
Та у випадках, коли ми очікуємо на
певну природну розбіжність,
ми також маємо чекати
й різноманітного розподілу результатів.
Якби ви підкидували монетку тисячу разів,
то сподівалися б отримати тисячу орлів
десь приблизно у 50% спроб.
Та якщо ваш результат став би наближатись
до 100% орлів,
ви б запідозрили,
що щось не так,
не з тим як ви кидаєте,
а з самою монеткою.
Звичайно, підозрюваного
не вибирають навмання,
але вибір усе одно не такий однозначний,
як у випадку з яблуками та бананами.
В 1994 дослідження показало,
що 48% свідків
мають схильність вибирати
неправильну особу в ряді,
навіть коли більшість
впевнена у своєму виборі.
Спогади, які залишилися в вас
після одного-двох поглядів - не надійні,
і ми часто переоцінюємо
власну точність.
Якщо знаєш про все це,
ситуація, коли люди одноголосно
впізнають винуватця починає здаватися
систематичною помилкою
або неправильним підбором людей
для впізнання.
А систематичні помилки не з'являються
у людських судженнях ні з того ні з сього.
З 1993 по 2008
той же взірець жіночої ДНК знайшли
в численних місцях злочинів у Європі,
в яких звинувачували невловимого вбивцю,
так званого фантома з Гайльбронна.
Але взірці ДНК постійно сходилися
тому, що були неправильні.
Виявилось, що ватні тампони,
якими брали зразки ДНК,
випадково забруднила жінка,
яка працювала на фабриці тампонів.
В інших випадках систематичні помилки
виникають через умисний обман,
як-от президентський референдум, проведений
Саддамом Гуссейном в 2002,
який засвідчував стовідсоткову явку
зі стовідсотковою перемогою
і переобрання на ще один 7-річний термін.
З цього погляду
парадокс одностайності не є
парадоксальним.
Спільна згода
досі є теоретично ідеальною,
особливо у випадках, коли очікується низька
ймовірність несходжень та невпевненості,
та на практиці,
в ситуаціях, коли повна згода
досить неправдоподібна,
на систему, скоріш за все, впливає
якийсь прихований фактор.
Хоча ми всі прагнемо до гармонії
та згоди,
в багатьох ситуаціях помилка та
розбіжності природні.
Ідеальний результат видається занадто
гарним, щоб бути правдивим,
саме так, ймовірно, і є.