Дивне розуміння посвяти, в яке вірить моя матір

Хадіджа Ґбла росла в двох країнах, де по-різному розуміли, що таке "жіноча посвята". Її матір, уродженка Сьєрри-Леоне, вірила, що жіноче обрізання - а отже, придушення статевого потягу - це найвища форма посвяти. Тоді як культура Австралії, куди вона перебралась у підлітковому віці, стверджувала, що вона заслуговує на задоволення, і називала те, що сталось з нею, "каліченням жіночих статевих органів". У цій відвертій і сповненій гумору промові Хадіджа розповідає, як їй живеться у "клітороцентричному суспільстві" та яких зусиль вона докладає, щоб іншим жінкам не довелося такого пережити. (Увага: в цьому ролику згадуються деякі відверті подробиці).

Доброго дня.

Сьогодні я поділюся своєю історією,

яка пов'язана з жіночим обрізанням.

Не соромтесь плакати, сміятися, закинути
одну ногу на іншу,

або робити будь-що, чого хочеться вашому
тілу.

Я не стану вказувати, що саме ви робите.

Я народилася у Сьєрра-Леоне.

Хтось дивився "Кривавий діамант"?

Якщо у вас виникло запитання -

у мене з собою немає діамантів,
до речі.

Якщо ви чули про еболу,
це теж є в Сьєрра-Леоне.

У мене немає еболи. Ви всі в безпеці.

Не біжіть до дверей.

Залишайтеся на місцях. Все в порядку.
Мене перевірили перед тим, як приїхати.

У мого дідуся були три дружини.

Не питайте, чому чоловікові потрібно
більше однієї дружини.

Чоловіки, вам потрібно більше однієї
дружини?

Я так не думаю. От і воно.

Він хотів отримати сердцевий напад,
ось як я це називаю.

О так, саме цього він і хотів.

Коли мені було три роки, у Сьєрра-Леоне
почалася війна у 1991 році.

Я чітко пам'ятаю, як лягала спати однієї
ночі, все було добре.

Наступного дня я прокинулася,

навкруги падали бомби.

І якісь люди намагалися вбити
мене та мою сім'ю.

Ми втекли від війни і опинилися у Гамбії,
у західній Африці.

Ебола там також є. Не їдьте туди.

Поки ми були там в якості біженців,

ми не знали, що станеться з нами далі.

Моя мама подала заявку на отримання
статусу біженців.

Вона надзвичайна, розумна жінка,

і нам пощастило.

Австралія погодилася прийняти нас.

Молодці, австралійці!

Перед тим як нам потрібно було їхати,

моя мама прийшла додому одного разу
і сказала:

"Ми влаштуємо невеличкі канікули,
поїдемо в коротку подорож".

Вона посадила нас в машину,

і ми їхали годинами, поки не опинилися
посеред лісу

у віддалених районах Гамбії.

Посеред лісу ми знайшли дві хатинки.

До нас підійшла стара пані.

Вона виглядала як корінна жителька, дуже
стара.

Вона поговорила з моєю мамою і пішла назад.

Потім вона повернулася і пішла
повз нас у другу хатинку.

Я стояла там і думала:

"Це дуже збиває з пантелику.
Я не знаю, що відбувається".

Та ось уже за мить

моя мама вела мене в ту хатинку.

Вона зняла з мене одяг

і притисла мене до підлоги.

Я пручалася і намагалася скинути її з себе,
але не могла.

Потім стара пані підійшла до мене з
іржавим ножем у руці,

дуже гострим ножем,

оранжевого кольору, бо він ніколи не бачив
ані води, ні сонячного світла.

Я думала, вона випатрає мене,

але цього не сталося.

Вона повільно сковзнула вздовж мого тіла

і зупинилася на рівні піхви.

Вона взяла в руки те, що, як мені
тепер відомо, називається клітор,

вона взяла той іржавий ніж і почала різати
дюйм за дюймом.

Я кричала, я плакала,

я просила маму відпустили мене, щоб цей
біль нарешті скінчився,

але вона тільки казала:
"Тихіше!"

Ця стара жінка відрізала мою плоть,
здавалось, цілу вічність,

а коли вона закінчила,

вона кинула цей шматок плоті на підлогу,

неначе це була найбільш огидна річ, якої
вона коли-небудь торкалася.

Вони обидві злізли з мене,
залишивши мене стікати кров'ю,

в сльозах і збиту з пантелику від того,
що щойно сталося.

Ми ніколи не розмовляли про це знову.

Дуже скоро ми дізналися, що їдемо до
Австралії,

і це сталося, коли у вас проходили
Олімпійські ігри у Сіднеї того разу,

і люди казали, що ми їдемо назустріч
кінцю світу,

бо після Австралії далі вже їхати нікуди.

Так, це нас трошки заспокоювало.

Дорога туди зайняла в нас три дні.

Ми поїхали до Сенегалу, потім до Франції,
а потім до Сингапуру.

Ми пішли у туалет помити руки.

Ми витратили 15 хвилин, відкриваючи кран
таким чином.

Потім хтось зайшов,

провів рукою під краном, і вода полилася,

і ми подумали: "Так ось, у що ми вплутались?"

Типу, серйозно.

Ми поїхали до Аделаїди, маленьке містечко,

де нас буквально викинули, я б сказала.

Нас викинули там.

Ми були дуже вдячні.

Ми влаштувались там, і нам сподобалось.

Потім хтось повіз нас до торгівельного
центру Rundle.

В Аделаїді лише один торгівельний центр,

настільки це маленьке містечко.

І ми побачили багато азіатів.

Раптом, моя мама сказала, в паніці:

"Ви привезли нас не в те місце. Ви
повинні відвезти нас назад до Австралії".

Таааак. Довелося пояснювати їй, що в
Австралії багато азіатів,

і ми були у правильному місці.

Добре, з цим розібралися.

У моєї мами виникла геніальна ідея,

що я повинна піти до дівчачої школи, бо
там менше расизму.

Я не знаю, де вона це прочитала. (Сміх)

Ніколи не могла знайти докази цього, до
сьогодні.

Шістсот білих дітей, і я єдина - чорна.

Ні, я була єдиною, хто мав колір.

Дозвольте мені це сказати. Шоколадного
кольору.

Там не було ані азіатів, ані корінних
жителів.

У нас було кілька засмаглих дівчат,

дівчат, які вважали, що їм потрібно більше
бути на сонці,

тим не менш, це не був мій шоколадний
колір. Це не одне і те ж.

Влаштуватися в Австралії було доволі важко,

але стало ще важче, коли я стала
волонтером в організації,

що називалася Women's Health Statewide
(Жіноче здоров'я у всій країні),

і я приєдналася до їхньої програми, що
стосувалася жіночого обрізання,

не знаючи, про що саме була ця програма,

чи яким чином вона мене стосувалася.

Я місяцями навчала медсестер та лікарів,

що таке жіноче обрізання,

і де його практикують:

Африка, Близький Схід, Азія, а зараз
Австралія, Лондон і Америка,

бо ми всі знаємо, що живемо у
мультикультурному суспільстві,

і люди, які приїжджають з цими звичаями,
зі своєю культурою,

часом мають культурні практики, яких ми
можемо не схвалювати,

і продовжують їх практикувати.

Одного разу я дивилася на таблицю

різних типів жіночого обрізання,

Ж.О., я буду називати це Ж.О., щоб було
коротше.

Тип 1, коли відрізають лише крайню
плоть клітора.

Тип 2, коли відрізають весь клітор,

і трохи зовнішніх статевих губ,

і тип 3, коли відрізають весь клітор і
потім зашивають тебе,

щоб залишилася маленька дірочка, щоб
справляти нужду та виводити місячні.

Мої очі зупинилися на другому типі.

До всього цього у мене була амнезія.

Я була настільки шокована і травмована
тим, що сталося,

що я нічого не пам'ятала.

Так, я знала, що щось погане сталося зі
мною,

але я не пам'ятала, що саме сталося.

Я знала, що там у мене є шрам,

але я думала, що у всіх там є шрам.

Це сталося з усіма іншими.

Але коли я побачила тип 2,
спогади повернулись до мене.

Я згадала, що зі мною зробили.

Я згадала, як була у хатинці,

і стару пані, і як моя мама притискала
мене до підлоги.

Словами не можна виразити біль, який я
переживала,

подив, який я відчувала,

тому що тепер я розуміла, що те, що
зробили зі мною, було жахливо,

що в суспільстві це вважається варварським,

що це називалося жіночим обрізанням.

Моя мама сказала,что це називалось
духовним очищенням,

але тут це було жіночим обрізанням.

Я думала, я обрізана?
Я обрізана людина.

О боже!

А потім прийшла злість.

Я була розлюченою чорною жінкою. (Сміх)

О, так.

Маленькою, але, тим не менш, розлюченою.

Я прийшла додому і сказала мамі:

"Ти щось зробила!"

Це не по-африканськи тицяти пальцем
у власну матір, але

я була готова до будь-яких наслідків.

"Ти щось зробила зі мною!"

Вона відповіла: "Про що ти говориш,
Кадіджа?"

Вона звикла закривати мені рота.

Я відповіла: "Багато років назад. Ти
зробила мені обрізання.

Ти відрізала щось, що належало мені".

Вона сказала: "Так, я це зробила.

Я зробила це для твого добра.

Я зробила це в твоїх інтересах.

Твоя бабуся зробила це зі мною, а я
зробила це з тобою.

Це зробило тебе жінкою".

Я запитала: "Яким чином?"

Вона сказала: "Ти тепер посвячена, Кадіджа.

У тебе чешеться там внизу?"

Я відповіла: " Ні, чого б це в мене
чесалося там?"

Вона відповіла: "Якщо б тобі не зробили
обрізання,

у тебе б там чесалося.

у необрізаних жінок там постійно чешеться.

Потім вони сплять з усіма підряд.

Ти не будеш спати з усіма підряд".

І я подумала,

її визначення посвяти дуже дивне. (Сміх)

Це був кінець нашої першої розмови.

Я повернулася до школи.

Це був той час. коли в нас були журнали
Dolly та Girlfriend.

У них завжди були запечататні секції.
Хтось пам'ятає ці запечатані секції?

Пікантні частини, розумієте про що я?

О так. Я люблю їх. (Сміх)

Тим не менш, це завжди були статті про
задоволення

та взаємовідносини, та звичайно, про секс.

Але там завжди припускали, шо у вас є
клітор,

та, думала я, це мені не підходить.

Там не йде мова про таких як я.

У мене немає клітора.

Я дивилася телебачення, де жінки стогнали:
"О! О!"

Я думала, ці люди і їхній клятий клітор!

(Сміх)

Що жінка без клітора повинна робити
зі своїм життям?

Це те, про що я хотіла дізнатися.

Я хотіла так теж: "О! О!" і все в
цьому роді.

Але цього не сталося.

Тоді я знову прийшла додому і сказала мамі

"Dolly та Girlfriend кажуть, що я
заслуговую на задоволення,

що в мене повинні бути оргазми,

і що білим чоловікам повинно
вдатися знайти клітор".

Очевидно, у них проблема зі
знаходженням клітора.

(Сміх)

Я просто кажу, ідея не моя.
Це Dolly сказала.

І я подумала, у мене в голові виник жарт,

в якому йшла мова: "Я вийду заміж
за білого чоловіка.

У нього не буде зі мною проблеми". (Сміх)

Тож я сказала мамі:

"Dolly і Girlfriend сказали, що я
заслуговую на задоволення, чи ти знаєш,

що відібрала у мене,
у чому відмовила мені?

Ти посягнула на щось святе у мені.

Я хочу задоволення.

Я хочу збуджуватись, чорт забирай, також".

Вона спитала в мене: "Хто такі Dolly і
Girlfriend?

Це твої нові друзі, Кадіджа?"

Я відповіла: "Ні, це журнали, мамо, журнали".

Вона не зрозуміла.

Ми походили з двох різних світів.

Коли зростала вона, не мати клітор
було нормою.

Це віталося.

Я була австралійкою африканського
походження.

Я жила в суспільстві, яке було дуже
сконцентроване на кліторі.

Все було пов'язано з чортовим клітором!

І у мене його не було!

Це бісило мене.

Тож я проходила через цю дивну фазу злості

і болю, і спантеличення,

я пам'ятаю, як домовилася про зустріч
зі своїм терапевтом.

Так, я африканка, в якої є терапевт.
Ось так.

І я сказала їй.

Мені було 13. Я була ще дитиною.

Я намагалася влаштуватися у новій країні.

Я протистояла расизму та дискримінації.

Англійська була моєю третьою мовою.
І ось я там.

Я сказала: "Я відчуваю, що я не жінка,

через те, що зі мною зробили.

Я відчуваю себе неповноцінною.

Я буду асексуальною?"

Бо, виходячи з того, що мені було
відомо про Ж.О.,

вся ідея була у контролі жіночої
сексуальності.

Для того, щоб у нас не виникало
сексуального бажання.

І я промовила: "Я тепер асексуальна?

Чи тепер мені усе життя не буде
хотітися сексу?

Чи я ніколи не буду отримувати від
нього задоволення?"

Вона не могла відповісти на мої питання,

тож вони залишилися без відповіді.

Коли у мене почалися місяні десь у 14
років,

я зрозуміла, що через Ж.О. у мене не було
нормальних місячних.

Вони були тяжкими, дуже довгими
і дуже болючими.

Потім мені сказали, що у мене фіброма.

Це ніби маленькі кульки там всередині.

Одна з них закривала мій яєчник.

А потім я отримала великі новини.

"Ми не думаємо, що ти зможеш мати дітей,
Кадіджа".

І знову я була розлюченою чорною жінкою.

Я пішла додому і сказала мамі:

"Твої дії, твій вчинок, незалежно від
твоїх аргументів" -

бо вона вважала, що зробила це з
любові до мене -

"Те, що ти зробила з любові, шкодить мені,
завдає мені болю.

Що ти скажеш на це?"

Вона відповіла: "Я зробила те, що
мала зробити як матір".

До речі, я досі чекаю на вибачення.

Потім я вийшла заміж.

І знову ж, Ж.О. не припиняє дарувати
"подарунки".

Ви скоро про це дізнаєтесь.

Секс був дуже болючим.

Боляче було постійно.

І звичайно, я розуміла, що вони сказали:
"В тебе не може бути дітей".

Я подумала: "Вау, і це моє існування?
Таким буде все моє життя?"

Я горда сказати вам,

5 місяців тому

мені сказали, що я вагітна.

(Оплески)

Я дуже щаслива дівчина.

Є дуже багато жінок, які після Ж.О.

стають безплідними.

Я знаю 9-річну дівчинку, яка живе з
постійними інфекціями і в постійному болі.

Ж.О. ніколи не припиняє дарувати
"подарунки".

Це впливає на кожну сферу вашого життя,

і це сталося зі мною, тому що я
народилася дівчинкою

в неправильному місці.

Саме тому це сталося зі мною.

Я направила всю злість і весь цей біль на
захист від Ж.О.,

тому що я хочу, щоб цей біль був чогось
вартий.

Я - директор організації під назвою
"Ні Ж.О. Австралія".

Ви почули мене правильно.

Чому "Ні Ж.О. Австралія"?

Бо Ж.О. є в Австралії.

Два дні тому мені довелося дзвонити
у службу з захисту дітей,

бо десь у Австралії

є чотирирічна дитина

мати якої збирається провести їй Ж.О.

Ця дитина ходить у дитячий садок.
Я нагадаю: їй чотири рочки.

Кілька місяців тому я зустріла жінку, яка
одружена з малайзійцем.

Її чоловік одного разу приїхав додому і
сказав, що він збирається повезти дочок

назад до Малайзії, щоб відрізати їм клітор.

Вона спитала: "Чому?"
Він відповів, що вони брудні.

Тоді вона сказала: "Але ж ти оженився
на мені".

Він відповів: "Це моя культурна традиція".

Тоді у них почалася дискусія, під час
якої вона сказала:

"Тільки через мій труп ти зробиш це
з моїми дочками".

Але уявіть, що б сталося, якби вона
не знала, що таке Ж.О.,

якщо б них ніколи не було тієї розмови?

Її дітей відвезли б до Малайзії,

і вони б повернулися зміненими до кінця
свого життя.

Знаєте, скільки мільйонів долларів

нам потрібно, щоб боротися з цією
проблемою?

Кожна третя дитина у Австралії

піддається ризику проведення Ж.О..

Це проблема Австралії, люди.

Це не проблема Африки. Це не проблема
Близького Сходу.

Вона не чорна і не біла, у неї немає
кольору, це спільна проблема.

Ж.О. - це насилля над дитиною.

Це насилля над жінкою.

Це казати, що жінка не має права на
сексуальну насолоду.

Це заперечення наших прав на власне тіло.

Я кажу, що це не може бути так.
І знаєте що? Це дурниці!

Ось, що я маю сказати.

(Оплески)

Я горда визнати, що беру участь у
припиненні практики Ж.О.

А що ви будете робити?

Можливо, у вашому класі є дитина під
загрозою Ж.О.

Це може бути пацієнт, який приходить
до вашої лакарні

і перебуває під загрозою Ж.О.

Але це реальність,

навіть у нашій улюбленій Австралії,

найкращому місці у світі,

існує насилля, направлене на дітей,
через культуру.

Культура не має бути захистом насилля
над дітьми.

Я хочу, щоб кожен з вас побачив Ж.О.
як виклик для вас самих.

Зробіть його особистим.

Це могла б бути ваша дочка,сестра
чи кузина.

Я не можу боротися з Ж.О. сама.

Я можу спробувати, але мені не вдасться.

Тож прошу вас, будь ласка, приєднуйтесь.

Підпишіть мою петицію на Change.org

введіть Khadija, моє ім'я, вона з'явиться
- підпишіть її.

Ціль цього - отримання підтримки жертвами
Ж.О. в Австралії

та захист дівчат, які зростають тут,

від зла, яке можуть вчинити над ними,

бо кожна дитина має право на задоволення.

Кожна дитина має право, щоб її тіло
було недоторканим,

і, чорт забирай, кожна дитина має право
на клітор.

Тож приєднуйтесь до мене, щоб припинити це.

Моя улюблена цитата:

"Все, що потрібно, щоб зло одержало гору,

це купка хороших людей, які нічого не
роблять".

Невже ви дозволите злу жіночого обрізання

взяти гору в Австралії?

Я так не думаю.

Тому ваше приєднання є гарантією,
що це скінчиться в моєму поколінні.

Дякую вам.

(Оплески)