Чи можемо ми запобігти кінцю світу?

Постапокаліптична Земля, вільна від людства, здається чимось із науково-фантастичних фільмів чи серіалів. Але у цій короткій вражаючій промові лорд Мартін Різ запрошує нас подумати над реальними загрозами усьому світу – природними та породженими людьми – які можуть знищити людство.

Десять років тому
я написав книгу під назвою

"Наше останнє століття?" Знак питання.

У видавництві знак питання вирізали.
(Сміх)

Американське ж видавництво
взагалі змінило назву

на "Наша остання година ".

Американці полюбляють і винагороду,
і покарання цієї ж миті.

(Сміх)

Тема книги:

Наша Земля проіснувала
45 мільйонів століть,

але наше століття особливе.

Воно перше, коли майбутнє усієї планети

в руках одного виду тварин -- нашого.

На протязі майже всього існування Землі

загрози для неї були природними --

захворювання, землетруси,
астероїди тощо --

але знедавна найбільші загрози
йдуть від нас.

Мова йде не лише про ядерну загрозу;

в нашому взаємопов’язаному світі

несправності мереж можуть мати
глобальні наслідки;

подорожі літаком можуть поширити пандемію
на весь світ за лічені дні;

а засоби масової інформації
можуть поширювати паніку та чутки

буквально зі швидкістю світла.

Ми занадто переймаємося
малими проблемами --

маловірогідними авіакатастрофами,
канцерогенами в їжі,

малими дозами радіації тощо --

але ми та наші політичні лідери

заплющуємо очі
на катастрофічні сценарії.

Дякувати Богу, найгірші ще не скоїлись.

Можливо, і не скояться.

Але якщо подія може мати
жахливі наслідки,

варто прикласти максимум зусиль,

щоб запобігти їй,
навіть якщо вірогідність її мала,

як ми страхуємо будинок
на випадок пожежі.

Наука пропонує все більші
можливості та перспективи,

але їх зворотній бік
стає все жахливішим.

Ми стаємо більш вразливими.

За кілька десятиріч

мільйони людей зможуть зловживати

біотехнологіями,
що стрімко розвиваються,

так, як сьогодні відбувається
з комп’ютерами.

Фрімен Дайсон в доповіді
на TED передбачав,

що діти проектуватимуть
та створюватимуть нові організми

так запросто, як його покоління
гралося з хімічними наборами.

Це може нагадувати наукову фантастику,

але якщо навіть частина сценарію
стане реальністю,

наша екологія та ми самі

не зможемо довго уникати шкоди.

Наприклад, деякі
так звані еко-екстремісти вважають,

що було б краще для нашої планети,

для Гайї, якби людей було значно менше.

Що станеться, коли такі люди оволодіють

засобами синтетичної біології,

що будуть у широкому вжитку в 2050 році?

А на цей час і інші жахи
з наукової фантастики

можуть втілитися в життя:

мовчазні роботи збунтуються,

або мережа усвідомить себе

та почне загрожувати усім нам.

Чи можемо ми захиститися
від цих загроз регулюванням?

Звісно, намагатися треба,
але ці підприємства

настільки глобалізовані,
в такій конкуренції,

з такою жагою до зиску,

що все, що можна зробити,
буде зроблено

незважаючи на будь-які закони.

Це схоже на закони щодо наркотиків –
ми намагаємось керувати, але не здатні.

І всесвітнє селище матиме
своїх селищних дурнів,

які зможуть дотягнутися будь-куди.

Як я писав у своїй книзі,

наш шлях цим сторіччям буде тряским.

Суспільство може відкинути назад --

і з вірогідністю 50 відсотків
далеко назад.

Але чи можливі події

з іще гіршими наслідками,

події, що можуть
загасити життя повністю?

Коли запускали
новий прискорювач часток,

дехто запитував з тривогою,

чи може це знищити Землю,
або, ще гірше,

порушити структуру простору?

На щастя, дещо заспокоює нас.

Я та інші вказували, що природа

робила такі експерименти

вже багато разів

при зіткненні космічних променів.

Але вчені повинні
завжди ставитися обережно

до дослідів, які створюють умови,

що не існують у природі.

Біологи повинні уникати вивільнення
потенційно руйнівних

генетично модифікованих патогенів.

До речі, наша особлива відраза

до можливості справді світової трагедії

зумовлюється філософським
та етичним питанням,

а саме:

Розгляньте два сценарії.

Перший знищує 90 відсотків людства.

Другий знищує 100 відсотків.

Наскільки другий гірший за перший?

Дехто скаже, що на 10 відсотків.

Кількість загиблих
більша на 10 відсотків.

Але я вважаю,
що другий незрівнянно гірший.

Як астроном, я не можу повірити,

що історія людства добігає кінця.

Пройде ще п’ять мільярдів років
перш, ніж сонце вибухне,

а всесвіт може існувати вічно,

тому еволюція після людства

тут, на Землі, та далеко за її межами

може бути довшою за той процес,

що призвів до нас, і ще більш вражаючою.

Насправді, у майбутньому
еволюція може йти значно швидше,

за шкалою часу технологій,

а не природного відбору.

Зважаючи на такі величезні ставки,

навіть вірогідність
один на мільярд того,

що вимирання людства знищить
цей величезний потенціал,

є неприпустимою.

Деякі з передбачуваних сценаріїв

і справді можуть бути лише фантастикою,

але реальність інших викликає тривогу.

Є дуже важливий принцип: незнайоме

і неможливе – це не одне й те ж.

Саме тому ми, в університеті Кембріджа,

створюємо центр, що займатиметься

пом’якшенням цих всесвітніх ризиків.

Здається, лише кілька людей
вважають потрібним

обмірковувати ці потенційні нещастя.

Ми приймемо будь-яку допомогу від інших,

бо ми – хранителі

дорогоцінної блакитної цяточки
у безмежному космосі,

планети, у якої попереду
ще 50 мільйонів сторіч.

Давайте не ризикувати цим майбутнім.

Хотів би закінчити цитатою

великого вченого Пітера Медавара.

Він казав: «Дзвони,
що дзвонять за людством,

схожі на бубонці альпійських корів.

Вони прив’язані до наших ший,

і якщо вони не звучать
мелодійно та гармонійно,

це наша провина».

Велике спасибі.

(Оплески)