Чому людина стала правителем планети?

70 тисяч років тому наші предки були незначними тваринами, які - поруч із іншими тваринами - тихенько займалися власними справами в закутку Африки. Проте сьогодні мало хто заперечуватиме, що людина панує на планеті Земля. Ми розійшлись по всіх континентах, а наші вчинки визначають долю інших тварин (і, цілком можливо, самої планети). Яким чином ми дійшли до цього? Історик Ювал Ноа Гарарі наводить несподівану причину, чому людство стало правителем Землі.

70 тисяч років тому наші предки
були незначними тваринами.

Найважливіший факт про
доісторичних людей полягає в тому,

що вони всі були неважливі.

Їхній вплив на світ був не більший
за вплив медузи,

світлячків, чи дятлів.

А сьогодні ми вже керуємо планетою.

Постає питання:

як ми пройшли такий шлях?

Як ми перетворилися з
незначних мавп,

яких турбували лише їхні власні справи
у закутку Африки,

у правителів планети?

Зазвичай ми шукаємо різницю між нами
та іншими тваринами

на індивідуальному рівні.

Ми хочемо вірити - я хочу вірити -

що в мені є щось особливе,

що стосується мого тіла, мого розуму,

що робить мене кращим за собаку,
за свиню чи шимпанзе.

Проте правда в тім,
що на індивідуальному рівні

я, на жаль, схожий на шимпанзе.

Якщо мене й шимпанзе помістити
на безлюдний острів,

і нам доведеться боротися за виживання,
щоб зрозуміти, хто ж виживе,

я б зробив ставку на шимпанзе,
не на себе.

І не тому, що зі мною щось не так.

Якщо будь-кого з вас помістили б
на острів

з шимпанзе,

у шимпанзе були б кращі показники.

Реальна відмінність між тваринами
та людьми

не на індивідуальному рівні,

а на колективному.

Люди управляють планетою,
тому що вони єдині тварини,

які можуть співпрацювати
у великих кількостях.

Проте існують й інші тварини -

як-от соціальні комахи,
бджоли, мурахи -

вони можуть співпрацювати у великих
кількостях, проте їм бракує гнучкості.

Їхнє співробітництво дуже жорстке.

Вулик може функціювати лише
в один спосіб.

Якщо з'являється нова можливість
чи небезпека,

бджоли не можуть миттєво створити
нову систему.

Вони не можуть вбити Королеву

та утворити республіку бджіл,

чи комуністичну диктатуру
бджіл-робітників.

Інші тварини - зокрема,
соціальні ссавці -

вовки, слони, дельфіни, шимпанзе -

можуть співпрацювати
з більшою гнучкістю,

проте вони це роблять у маленьких
кількостях,

адже співпраця серед шимпанзе

базується на близькому знанні
одне одного.

Я - шимпанзе, і ви - шимпанзе,

і я хочу з вами співпрацювати.

Мені потрібно знати вас ближче.

Який ви шимпанзе?

Ви гарний шимпанзе?

Ви злий шимпанзе?

Вам можна довіряти?

Якщо я вас не знаю,
як я можу з вами співпрацювати?

Єдина тварина, яка може поєднати
обидві здатності -

і співпрацювати у гнучкому режимі,
і у великих кількостях,

- це ми, Homo sapiens

Один проти одного, чи 10 проти 10,

шимпанзе можуть бути
кращими за нас.

Проте якщо поставити 1000 людей
проти 1000 шимпанзе,

люди виграють по одній простій
причині:

1000 шимпанзе взагалі не в змозі
співпрацювати.

Якщо ви помістите 100 тисяч шимпанзе

на Оксфорд-стріт
чи на стадіон Вемблі,

чи на площу Тьянаньмень,
чи у Ватикан,

ви отримаєте повний хаос.

Уявіть стадіон Вемблі
зі 100 тисячами шимпанзе.

Повний безлад.

На противагу їм, люди зазвичай
збираються десятками тисяч,

і до хаосу це не призводить.

Ми отримуємо складну, але ефективну
систему співпраці.

Всі визначні досягнення людства
протягом історії,

чи то будівництво пірамід,
чи то політ на Місяць,

базувались не на індивідуальних
здібностях людей,

а на здатності гнучко співпрацювати
у великих кількостях.

Подумайте над тим,
що я зараз говорю:

я стою перед 300-400 глядачами,

більшості з яких я навіть не знаю.

Так само я не знаю людей,
які організували

і працювали над подією.

Я не знаю пілота чи
членів екіпажу літака,

на якому я сюди прилетів.

Я не знаю людей,
які винайшли та зробили

цей мікрофон і ці камери,
які записують усе, що я кажу.

Я не знаю людей,
які написали книжки чи статті,

які я прочитав,
коли готувався до цього виступу.

Звісно, я не знаю тих людей,

які, можливо, дивляться мій виступ
по інтернету,

вони десь у Буенос-Айресі чи Нью-Делі.

Тим не менш, хоча ми
й не знаємо одне одного,

ми можемо співпрацювати, щоб створити
всесвітню мережу обміну ідеями.

Це те, чого не можуть зробити шимпанзе.

Звісно, вони спілкуються,

але ви не зустрінете шимпанзе,
який їде до дальнього племені шимпанзе,

щоб розповісти їм про банани
чи про слонів,

чи про будь-що інше,
що може зацікавити шимпанзе.

Але співробітництво не завжди
буває гарне.

Скільки жахливих речей зробили люди
за всю історію -

і ми далі робимо жахливі речі -

і ті жахіття також базуються на
масштабній співпраці.

В'язниці - це системи співпраці,

бойні - система співпраці,

концтабори - система співпраці.

Шимпанзе не мають в'язниць, боєнь
чи концтаборів.

Припустимо, що мені вдалось вас
переконати, що так,

ми контролюємо світ, тому що вміємо
гнучко співпрацювати у великих кількостях.

Тоді в голові допитливого слухача

миттєво постає запитання:

а як же ми це робимо?

Що дає нам змогу серед інших тварин
співпрацювати у такий спосіб?

Відповідь - наша уява.

Ми можемо гнучко співпрацювати
з численними незнайомцями,

ми - єдині тварини на цій планеті,

які можуть вигадувати історії.

Поки всі вірять в єдину вигадану історію,

всі підкоряються одним правилам,

одним нормам і одним цінностям.

Всі інші тварини використовують
систему комунікації,

тільки щоб дати опис реальності.

Шимпанзе може сказати: "Дивіться! Там лев!
Тікаймо!"

Чи "Дивіться! Там бананове дерево!
Дістаньмо собі бананів!"

Люди, навпаки, практично не застосовують
мову для опису реальності.

Натомість за допомогою мови
створюють нову реальність.

Людина може сказати: "Дивіться! Там Бог
над хмарами!

Якщо ви не будете робити, що я вам кажу,

ви помрете, і Бог відішле вас до пекла".

А якщо ви повірите в мою історію,

то дотримуватиметесь однакових правил,
законів і цінностей,

ви будете співпрацювати.

На це здатні лише люди.

Ви ніколи не переконаєте шимпанзе віддати
вам банан,

пообіцявши йому, що після смерті
він потрапить у рай для шимпанзе.

(Сміх)

І що він отримає багато бананів
за свої хороші вчинки.

Отже, дай мені свій банан.

Жоден шимпанзе не повірить
цій історії.

Тільки люди вірять цим історіям,

тому ми і контролюємо світ,

а шимпанзе замкнені у зоопарках та
дослідницьких лабораторіях.

Можливо, ви вважаєте,
що це прийнятно:

люди співпрацюють на релігійній основі,
якщо вони вірять в одну історію.

Мільйони людей збираються разом,
щоб побудувати собор чи мечеть,

чи воювати у хрестовому поході,
чи на джихаді, тому що вони вірять в одну

історію про Бога, про рай та пекло.

Проте я хочу підкреслити, що той самий
механізм

покладений в основу інших видів
співпраці,

не тільки в царині релігії.

Наприклад, закон.

Більшість юридичних систем світу базуються
на вірі у права людини.

Але що таке ці права людини?

Права людини - це як Бог, рай чи пекло -
історія, яку ми створили.

Це не об'єктивна реальність;

це не біологічний ефект Homo sapiens.

Візьміть людину, розріжте
та зазирніть всередину.

Ви знайдете серце, нирки, нейрони,
гормони, ДНК,

проте жодного права людини.

Єдине місце, де ви знаходите права, -
в історіях,

які були створені та поширювались по світу
останні декілька століть.

Це можуть бути позитивні історії,
дуже добрі історії,

проте це все вигадка, яку ми створили.

Те ж стосується і політики.

Найважливіші фактори в сучасній
політиці - країни та нації.

Проте що це: країни та нації?

Вони не є об'єктивною реальністю.

Гора - це об'єктивна реальність.

Ви можете її побачити, ви можете
її понюхати.

Проте нація чи держава,

як-от Ізраїль, Іран, Франція чи Німеччина,

це - лише створена нами історія,

до якої ми занадто звикли.

Те ж стосується і економіки.

Найважливіші актори у світовій
економіці

- компанії та корпорації.

Багато хто з вас працює на
корпорації,

наприклад, Google, Toyota чи McDonalds.

Що ж воно таке?

Юристи називають це юридичною
фікцією.

Це - історії, що їх створили
та підтримують

могутні чарівники,
яких ми звемо юристами.

(Сміх)

Що ж роблять корпорації цілий день?

Здебільшого вони намагаються
заробити гроші.

А що таке гроші?

Гроші - це, знову ж таки, не об'єктивна реальність.
Вони не мають об'єктивної цінності.

Візьміть цей зелений шматок паперу,
доларову купюру.

Подивіться на неї. Вона не має жодної
цінності.

Ви не можете її з'їсти, не можете випити,

не можете вдягти.

Потім з'явилися майстерні
оповідачі казок -

великі банки -

міністри фінансів -

прем'єр-міністри -

вони розповідають нам
переконливі історії:

"Ви бачите цей шмат паперу?

Він вартий 10 бананів".

Якщо я повірив, ви повірили,

всі повірили,

це спрацює.

Я можу взяти цей непотрібний шмат
паперу,

піти до супермаркету,

дати його незнайомцю,
якого я раніше не бачив,

і отримати реальні банани,
які я можу з'їсти.

Дивовижно!

Таке неможливо провернути з шимпанзе.

Шимпанзе також торгують:

"Ти мені кокос,
я тобі банан".

Це може спрацювати.

Проте ти хочеш мені дати непотрібний
шмат паперу

і отримати за нього банан?

Нізащо!

За кого ти мене приймаєш, людино?

(Сміх)

Гроші - це найуспішніша історія,

яку створили люди,

тому що це єдина історія,
у яку всі вірять.

Не всі вірять в Бога,

не всі вірять у права людей,

не всі вірять у націоналізм,

але всі вірять у гроші,
у доларову купюру.

Навіть Осама бен Ладен.

Він ненавидів американських політиків
та американську релігію,

американську культуру,

проте він не мав нічого проти
американських доларів,

Він їх навіть любив.

(Сміх)

Підсумуємо.

Ми, люди, керуємо світом,
тому що живемо в подвійній реальності.

Всі інші тварини живуть
в об'єктивній реальності.

Їхня реальність складається з
об'єктивних речей, якими є

ріки, дерева, леви та слони.

Ми, люди, також живемо
в об'єктивній реальності.

В нашому світі також існують ріки, дерева,
леви та слони.

Проте за декілька століть

ми добудували до цієї реальності
ще один шар,

шар вигаданої реальності,

де існують вигадані речі,

як-от нації, боги, гроші, корпорації.

Цікаво, що по мірі творення історії,

фіктивна реальність набувала
все більшої могутності,

а сьогодні найвпливовіші сили світу -

вигадані речі.

Сьогодні виживання річок, дерев,
левів і слонів

залежить від рішень вигаданих інститутів,

на кшталт США, Google, Всесвітнього банку -

інститутів, що існують лише
у нашій уяві.

Дякую.

(Оплески)

Бруно Джуссані: Ювале,
Ви видали нову книжку.

Після "Сапієнс" Ви написали ще одну,

цього разу на івриті,
вона ще не перекладена.

Ювал Ноа Гарарі: Я вже працюю над
перекладом, поки ми говоримо.

БДж: У цій книжці, якщо я не помиляюсь,

Ви стверджуєте, що приголомшливий прогрес
нашого часу

не тільки покращить наші життя,

а й створить - цитую Ваші слова -

"... нові класи й нову боротьбу класів, як
колись створила індустріальна революція".

Не могли б Ви детальніше
це пояснити?

ЮНГ: Так, звісно. За часів
індустріальної революції

ми спостерігали за створенням нового
класу - міського пролетаріату.

За останні 200 років політична та
соціальна історія включає

пов'язані з цим класом
нові проблеми та можливості.

А тепер ми спостерігаємо за створенням
нового численного класу непотрібних людей.

(Сміх)

Що досконалішими стають комп'ютери
в багатьох сферах,

то більше з'являється шансів,
що комп'ютер перевершить нас

у багатьох завданнях, і люди стануть
непотрібними.

Надалі постане величезне політичне та
економічне питання

21-го століття:

"Нащо потрібні люди?"

чи принаймні "Нащо нам потрібно
стільки людей?"

БДж: Ви відповідаєте на це питання
у своїй книжці?

ЮНГ: На сьогодні найкращим рішенням для
того, щоб люди й надалі були задоволені,

треба зайняти їх наркотиками і
комп'ютерними іграми...

(Сміх)

проте це не дуже привабливе майбутнє.

БДж: Добре, тож Ви говорите у книжці,

що попри всі ознаки

значної економічної нерівності,
це тільки початок

цього процесу?

ЮНГ: Наголошу ще раз -
це не передбачення,

я просто перераховую всі можливі
варіанти майбутнього.

Один із можливих варіантів - створення
нового численного класу непотрібних людей.

Другий варіант: розділення людей

на різні біологічні касти,

де багаті будуть немов віртуальні боги,

а бідних віднесуть до класу
непотрібних людей.

БДж: Передчуваю, що Ви ще з'явитесь на
сцені TED через 1-2 роки.

Дякую Вам, Ювале, за те,
що приїхали до нас.

ЮНГ: Дякую Вам!

(Оплески)