Чарівна музика мови жестів.

Художниця Крістін Сун Кім має вроджену глухоту і її переконували, що звук не був частиною її життя, що він тільки для людей зі слухом. Через свою творчість вона виявила схожість мови жестів та музики і зрозуміла, що звук можна пізнати не тільки через слух, а його можна відчути, побачити та подумати про нього. У цьому привабливому виступі вона закликає відкрити очі та вуха і зануритись у цінний скарб візуальної мови.

Сурдоперекладач: Піаніно, "п" –
мій улюблений музичний символ.

Він означає "грати тихо".

Якщо, граючи на музичному інструменті,
ви помічаєте "п" в партитурі,

ви маєте грати тихіше.

Дві "п" – ще тихіше.

Чотири "п"– неймовірно тихо.

Це мій малюнок "п"-дерева,

який демонструє,

що неважливо, скільки тисяч
і тисяч "п" там буде,

ви ніколи не досягнете абсолютної тиші.

Це моє визначення тиші –

дуже приглушений звук.

Хочу поділитись

історією американської мови
жестів (амслену),

і розповісти трішки про себе.

Французька мова жестів була привезена
в Америку на початку 1800-х,

і з часом змішалась з місцевою,

вона перетворилась на мову,
яку ми знаємо як амслен.

Тож він пройшов шлях в 200 років.

Я народилась глухою,

і мені всі доводили,
що звук не є частиною мого життя.

І я вірила, що так і є.

Зараз я розумію, що це неправда.

Звук був значною частиною мого життя,

він зі мною щодня.

Глуха людина, яка живе
у світі звуку, -

це так само, як жити
в іншій країні,

сліпо слідуючи правилам,
звичаям, традиціям і нормам,

навіть нічого не запитуючи.

То як сталось, що я розумію звук?

Я спостерігаю, як люди реагують на звук.

Люди – як динаміки,
вони посилюють звук.

А я відображаю цю поведінку.

І виявилось, що я сама створюю звук,

і я бачила, як люди відповідали мені.

Так я вивчила, наприклад:

"Не гримай дверима!"

"Не їж чіпси так гучно!"

(Сміх)

"Стримуй відрижку!"

"І, коли їси,

слідкуй, щоб не шкребти
виделкою по тарілці!"

Все це я називаю "звуковим етикетом".

Мабуть, я думаю про звуковий етикет

більше за пересічну людину без вад слуху.

Я гіперчутлива до звуку.

І я завжди нервую,
коли чекаю реакції на звук,

коли чекаю, що буде далі.

Ось ще один малюнок.

TBD – буде вирішено.

TBC – далі буде.

TBA – буде оголошено.

І ви помітили,

що нот на лініях немає.

Це того, що лінії уже містять звук,

що показують ці ледь помітні помарки.

В культурі глухих
рух – еквівалент звуку.

Це – символ нотного стану на амслені.

Як правило, він містить п'ять ліній.

Але, як на мене, показувати його
всіма п'ятьма пальцями

здається ненатуральним.

Ось чому на моїх малюнках
ви помітите тільки чотири лінії.

В 2008 році я мала можливість
поїхати в Берлін,

в резиденцію художників.

До цього я працювала художником.

Протягом літа я відвідала
різні музеї та галереї,

і в жодному місці

я не помітила візуального мистецтва.

В той час був популярним звук,
і це мене вразило ...

ніякого візуального мистецтва,

тільки звук.

Так звук прийшов
на мою територію мистецтва.

Чи він віддалить мене від мистецтва?

Я зрозуміла, що це
не обов'язково відбудеться.

Я знаю, що таке звук.

Я знаю настільки добре,

що я не повинна навіть чути його.

Його можна відчути,

на нього можна дивитись,

чи навіть уявити як ідею.

Тож я вирішила, що звук належить і мені,

і зробити його частиною моїх робіт.

І все, чому мене вчили про звук,

я вирішила забути.

Я почала створювати нові типи робіт.

І коли я показала їх
професійним митцям,

то отримала неймовірно велику
підтримку та увагу.

Я зрозуміла:

звук – як гроші,

це – влада, контроль,

це – соціальна валюта.

Я завжди відчувала, що звук належить вам -

людям, котрі чують.

І звук настільки могутній,

що може забрати силу у мене і моїх робіт,

чи, навпаки, наділити мене силою.

Я обрала другий варіант.

Довкола усної мови –
товста стіна культури.

І тільки тому, що я не використовую
свій голос, щоб розмовляти,

в очах суспільства – це те саме,
що не мати голосу взагалі.

Тому я маю працювати саме з тими,
хто підтримає мене як рівну

і стане моїм голосом.

Так я можу залишатись важливою частиною
сучасного суспільства.

В школах, на роботі, в інших закладах

я працюю з багатьма
перекладачами з амслену.

І їхній голос стає
моїм голосом, моєю особистістю.

Вони допомагають людям почути мене.

І їхні голоси мають цінність, як валюта.

Позичаючи їхні голоси,

я тимчасово отримую валюту,

це як брати кредит
під великі відсотки.

Якщо я не продовжуватиму це робити,

здається, що я кану в порожнечу,

а моя соціальна цінність зникне.

Тож, зі звуком є моїм
новим художнім засобом,

я поринула в музику.

І була здивована схожістю
музики та амслену.

Наприклад,

музична нота

не може бути цілком
відображена на папері.

Це справедливо і для амслену.

Вони обоє не одномірні та не постійні,

тобто невеликі зміни

можуть вплинути назначення в цілому

і жестів, і звуку.

Я приведу порівняння
з грою на фортепіано,

щоб ви краще зрозуміли
принцип спілкування на амслені.

Уявіть фортепіано.

Амслен складається з великої кількості
граматичних параметрів.

Це як аплікатура.
Кожен палець має свій параметр –

вираз обличчя, рухи тіла,

швидкість, позиція рук і так далі.

Все це – ніби граєш на фортепіано,

але англійська мова лінійна,

це як натискати на клавіші по одній.

А от мова жестів більше схожа на акорд:

всі пальці одночасно працюють,

щоб виразити чітку думку на амслені.

Якщо в комбінації змінюється один елемент,

вона повністю змінить свій сенс.

Так само в музиці змінюються
висота звуку, тон і гучність.

Говорячи мовою жестів,
ви можете гратись з цими параметрами,

ви можете змінювати сенс.

Наприклад, жест "дивитись".

Це – жест "дивитись".

Я дивлюсь на тебе.

Витріщаюсь на тебе.

(Сміх)

(Сміх)

Оу! Мене помітили!

(Сміх)

Ой!

Чого витріщився?

Та годі тобі!

(Сміх)

Я почала думати:

що, якщо спроектувати
музику на мову жестів?

Якщо б я створила жест
і постійно його повторювала,

він став би чимось на кшталт
візуальної музики.

Наприклад, це – жест для слова "день",

ніби сонце сходить і заходить.

А це – жест для "весь день".

Якщо повторювати його повільно,

він виглядатиме, як музичний витвір.

Весь ... день.

Здається, що те саме можна застосувати
до виразу "вся ніч".

"Вся ніч".

Цей малюнок показує "всю ніч".

І тоді я задумалась
над трьома різними типами ночі:

"минула ніч",

"протягом ночі",

(Співає) "цілісіньку ніч".

(Сміх)

Мені здається, що остання –
наймелодійніша.

(Сміх)

Цей малюнок показує,
як виглядає час на мові жестів,

як він виражається відстанню
між тілом і руками.

Наприклад,

1H позначає одну руку, 2H – дві.

Теперішній час – найближчий
до передньої частини тіла,

майбутнє – спереду тіла,
а минуле – позаду.

Тож, перший жест – "дуже давно".

Далі "в минулому",

"бувало"

і останній, мій улюблений,

дуже романтичний та ефектний –

"колись давно".

(Сміх)

"Чотири чверті" –

музичний термін,

який позначає чотири долі в такті.

Але коли я бачу "чотири чверті",

то автоматично згадую слово "одночасно".

Дивіться: RH – права рука, LH – ліва.

Нотний стан проходить
в області голови та грудей.

[Голова: зігнута права кисть]

[Чотири чверті]

[Груди: зігнута ліва кисть]

Зараз я покажу жест "зігнута кисть".

Будь ласка, повторюйте за мною.

Підійміть руки вгору.

А зараз те саме і на рівні голови,
і на рівні грудей,

як "чотири чверті" та "одночасно".

Так, чудово.

На міжнародній мові жестів
це означає "закохатись".

(Сміх)

Міжнародна мова жестів –

це візуальний засіб комунікації
для людей з вадами слуху

незалежно від їх культури та походження.

А це другий жест, який я хочу показати.

Повторюйте за мною.

А зараз так.

Це "колонізація" на амслені.

(Сміх)

І зараз третій.

Повторюйте за мною знову.

І ще раз.

Це "освіта" на амслені.

Давайте повторимо все разом.

"Закохатись",

"колонізація"

та "освіта".

Гарна робота.

(Сміх)

Зауважте, що всі три жести схожі,

руки увесь час на рівні голови та грудей,

але мають зовсім різне значення.

Дивовижно, як розвивається мова жестів,

наче музика.

Проте в сьогоденні

ми живемо в дуже аудіоцентричному світі.

А оскільки в мові жестів немає звуку,

для суспільства він втрачає цінність.

Ми повинні переосмислити те,
що суспільство вважає цінним,

і як мова жестів може стати цінною

без звуку.

Можливо, цей крок зробить
суспільство більш відкритим.

Можливо, тоді люди зрозуміють,

що люди не повинні бути глухими,
щоб вивчати мову жестів,

як і мати слух, щоб займатись музикою.

Мова жестів – скарб настільки цінний,

що я хотіла б поділитись ним із вами.

Закликаю вас слухати уважно,

уважно дивитись,

бути частиною нашої культури

і зануритись у мову жестів.

І хто знає,

можливо, ви покохаєте нашу культуру?

(Оплески)

Дякую.

Деніс Калер-Браатен: Та це ж я.

(Оплески)