Чому небезпечно приховувати свою сутність

Морґана Бейлі приховувала свою справжню сутність протягом 16 років. У відважній промові вона вимовляє слова, які можуть видатись комусь несуттєвими, але для неї вони були паралізуючими. Чому говорити про це? Бо вона усвідомила, що її мовчання має наслідки особистого, професійного та соціального характеру. Перед аудиторією своїх колег вона роздумує над тим, що означає боятися судження інших, і як це змушує нас засуджувати самих себе.

В молодості я пишалася тим,
що була нонкомформісткою,

живучи у консервативному
штаті США, Канзасі.

Я не слідувала за натовпом.

Не боялася єкспериментувати з
одягом чи зачісками.

Я була відвертою
і надзвичайно компанійською.

Навіть ці фото та листівки з часів
мого навчання в Лондоні, 16 років тому,

доводять, що я геть не турбувалася, чи мене
сприймали як дивачку, чи як особливу.

(Сміх)

Але того ж року,
в Лондоні, 16 років тому,

я зрозуміла дещо про себе,
власне, дещо особливе,

і це все змінило.

Я стала протилежністю тій,
якою себе колись вважала.

Я сиділа в своїй кімнаті
замість того, щоб спілкуватися.

Я перестала займатися в гуртках
і керувати заходами.

Я не хотіла більше виділятися з натовпу.

Я казала собі, що все це через те,
що я росла і дорослішала,

а не тому, що я раптово шукала визнання.

Я завжди вважала, що мала імунітет
до потреби у визнанні.

Зрештою, я стала трохи нешаблонною.

Але тепер я усвідомлюю,

що момент, коли я зрозуміла
щось незвичне про себе,

був саме тим моментом, коли я почала
пристосовуватися і ховатися.

Приховувати щось - це прогресивна звичка,

і коли ти починаєш щось приховувати,

стає все тяжче і тяжче зробити крок уперед
і висловити свою думку.

Насправді, навіть зараз,

коли я розказувала людям
про тему своєї доповіді,

я придумала легенду,

і навіть приховувала правду
про свій виступ на TED.

Тож доречно і лячно

було повернутися в це місто
через 16 років,

і я обрала цю сцену,
щоб врешті перестати ховатися.

Що ж я приховувала цих 16 років?

Я лесбіянка.

(Оплески)

Дякую.

Мені важко було сказати ці слова,

бо я не хочу, щоб вони
мене визначали.

Щоразу, коли я збиралася
сказати про це в минулому,

я думала, що просто воліла б,
щоб мене знали як Морґану,

виключно як Морґану,

та не "мою подругу-лесбійку Морґану",
чи "мою гомосексуальну колегу Морґану".

Просто Морґану.

Для тих з вас, хто мешкає в великих
містах,

це може не видаватись чимось особливим.

Може видаватися дивним,
що я приховувала правду,

і робила це так довго.

Але я була паралізована своїм страхом
бути неприйнятою.

І, звісно, я не одна така.

У 2013 році дослідження компанії Deloitte
виявило, що неймовірна кількість людей

приховує аспекти своєї особистості.

З усіх опитаних працівників

61 відсоток зазначили, що змінювали
якийсь аспект своєї поведінки чи зовнішності,

щоб відповідати своїй роботі.

З усіх геїв, лесбіянок
та бісексуальних працівників

83 відсотки допускали зміну деяких
аспектів особистості,

щоб не видаватися "надто голубими".

Дослідження виявило, що навіть
у компаніях

з політикою толерантності
та програмами інклюзивності

працівники відчували труднощі
у тому, щоб бути собою на роботі,

бо вважали, що традиційні погляди
можуть бути вирішальними

для їхнього кар'єрного росту.

І хоч я була здивована,
що багато людей, так само як я,

витрачають стільки енергії,
намагаючись приховати самих себе,

я жахнулася, коли зрозуміла,
що моє мовчання

має життєво важливі наслідки
та тривалі соціальні наслідки.

Дванадцять років:

саме на стільки вкорочене життя

для геїв, лесбіянок та бісексуалів у
суспільстві проти меньшин

порівняно зі спільнотами, де їх
сприймають.

На дванадцять років скоротилась
тривалість життя.

Коли я прочитала це в журналі
The Advocate цього року

то усвідомила, що більше не можу
мовчати.

Особистий стрес та соціальні догмати
є смертельним поєднанням.

Дослідження виявило, що геї
в антигейських спільнотах

мають вищий рівень серцевих захворювань,
насильства та суїциду.

Те, що я раніше вважала просто
особистою справою,

як виявилось, має неоднозначний ефект,

який потрапляє в робоче середовище,
та виходить у спільноту

з кожною історією,
подібною до моєї.

Мій вибір приховувати, а не розповідати,
ким я насправді є,

може мимоволі вплинути
на це середовище

та атмосферу дискримінації.

Я завжди казала собі, що немає сенсу
розповідати, що я лесбіянка.

Та думка про те, що моє мовчання
має соціальні наслідки,

втрапила в правильний грунт цього року,
коли я втратила нагоду

змінити атмосферу дискримінації
у моєму рідному місті в штаті Канзас.

В лютому Канзаська палата представників
подала на голосування законопроект,

який би, фактично, дозволив
бізнес-структурам

використовувати свободу релігії
як причину для заборони послуг для геїв.

Батько моєї колишньої колеги
та товаришки

служить в Канзаській палаті представників.

Він голосував за цей законопроект,

на користь закону, який дозволив би
компаніям не надавати мені послуги.

Що відчуває моя подруга

щодо лесбіянок, геїв, бісексуалів,
транссексуалів та інших з нетрадиційною орієнтацією?

Що відчуває її батько?

Я не знаю, бо я ніколи не була з ними
чесною щодо того, ким я є.

І це зачепило мене до кісток.

А якби я розповіла їй свою історію
кілька років тому?

Чи розповіла б вона батькові
про мій досвід?

Чи могла б я значимо вплинути
на його голосування?

Я ніколи не дізнаюся,

і це змусило мене усвідомити,
що я нічого не зробила,

щоб спробувати щось змінити.

Яка іронія, що я працюю у сфері
людських ресурсів,

професія, яка приймає працівників,

тримає з ними зв'язок та мотивує
розвиток працівників,

професія, яка пропагує, що культурна
різноманітність у суспільстві

повинна відображатися
в робочому середовищі.

А я нічого так і не зробила
заради підтримки різноманітності.

Коли я прийшла в цю компанію
рік тому,

я подумала, що ця компанія
має антидискримінаційну політику,

яка захищає геїв, лесбіянок,
бісексуалів та транссексуалів.

Їхня орієнтація на культурну різноманітніть
очевидна через їх глобальні інклюзивні програми.

Коли я увійду в двері цієї компанії,
я врешті заявлю про себе.

Але я цього не зробила.

Замість того, щоб скористатися цією нагодою,

я нічого не зробила.

(Оплески)

Коли я переглядала свій записник
з Лондона та альбом

з мого навчання в Лондоні
16 років тому,

я натрапила на цю змінену цитату
з книги Тоні Моррісона "Рай":

"Є набагато жахливіші речі
всередині, ніж назовні".

І тоді я написала собі нотатку
внизу:

"Запам'ятай це".

Я впевнена, що намагалась тоді підбадьорити
себе вийти на вулицю і пізнавати Лондон,

але я пропустила послання про потребу
почати пізнавати та приймати себе.

Усі ці роки я не усвідомлювала,

що найбільшими перешкодами,
які мені доводилось долати,

були мої власні страхи та невпевненість.

Я вірю, що глянувши у вічі своїм внутрішнім
страхам, я зможу змінити зовнішню реальність.

Сьогодні я зробила вибір

відкрити частину себе,
яку я так довго приховувала.

Сподіваюся, що це означає,
що я більше ніколи не ховатимусь,

і надіюся, що заговоривши сьогодні,
я можу зробити щось для зміни,

та допомогти тим, хто почувається іншим,
бути самими собою та більше повноцінними,

як у професійному,
так і особистому житті.

Дякую.

(Оплески)