В молодості я пишалася тим,
що була нонкомформісткою,
живучи у консервативному
штаті США, Канзасі.
Я не слідувала за натовпом.
Не боялася єкспериментувати з
одягом чи зачісками.
Я була відвертою
і надзвичайно компанійською.
Навіть ці фото та листівки з часів
мого навчання в Лондоні, 16 років тому,
доводять, що я геть не турбувалася, чи мене
сприймали як дивачку, чи як особливу.
(Сміх)
Але того ж року,
в Лондоні, 16 років тому,
я зрозуміла дещо про себе,
власне, дещо особливе,
і це все змінило.
Я стала протилежністю тій,
якою себе колись вважала.
Я сиділа в своїй кімнаті
замість того, щоб спілкуватися.
Я перестала займатися в гуртках
і керувати заходами.
Я не хотіла більше виділятися з натовпу.
Я казала собі, що все це через те,
що я росла і дорослішала,
а не тому, що я раптово шукала визнання.
Я завжди вважала, що мала імунітет
до потреби у визнанні.
Зрештою, я стала трохи нешаблонною.
Але тепер я усвідомлюю,
що момент, коли я зрозуміла
щось незвичне про себе,
був саме тим моментом, коли я почала
пристосовуватися і ховатися.
Приховувати щось - це прогресивна звичка,
і коли ти починаєш щось приховувати,
стає все тяжче і тяжче зробити крок уперед
і висловити свою думку.
Насправді, навіть зараз,
коли я розказувала людям
про тему своєї доповіді,
я придумала легенду,
і навіть приховувала правду
про свій виступ на TED.
Тож доречно і лячно
було повернутися в це місто
через 16 років,
і я обрала цю сцену,
щоб врешті перестати ховатися.
Що ж я приховувала цих 16 років?
Я лесбіянка.
(Оплески)
Дякую.
Мені важко було сказати ці слова,
бо я не хочу, щоб вони
мене визначали.
Щоразу, коли я збиралася
сказати про це в минулому,
я думала, що просто воліла б,
щоб мене знали як Морґану,
виключно як Морґану,
та не "мою подругу-лесбійку Морґану",
чи "мою гомосексуальну колегу Морґану".
Просто Морґану.
Для тих з вас, хто мешкає в великих
містах,
це може не видаватись чимось особливим.
Може видаватися дивним,
що я приховувала правду,
і робила це так довго.
Але я була паралізована своїм страхом
бути неприйнятою.
І, звісно, я не одна така.
У 2013 році дослідження компанії Deloitte
виявило, що неймовірна кількість людей
приховує аспекти своєї особистості.
З усіх опитаних працівників
61 відсоток зазначили, що змінювали
якийсь аспект своєї поведінки чи зовнішності,
щоб відповідати своїй роботі.
З усіх геїв, лесбіянок
та бісексуальних працівників
83 відсотки допускали зміну деяких
аспектів особистості,
щоб не видаватися "надто голубими".
Дослідження виявило, що навіть
у компаніях
з політикою толерантності
та програмами інклюзивності
працівники відчували труднощі
у тому, щоб бути собою на роботі,
бо вважали, що традиційні погляди
можуть бути вирішальними
для їхнього кар'єрного росту.
І хоч я була здивована,
що багато людей, так само як я,
витрачають стільки енергії,
намагаючись приховати самих себе,
я жахнулася, коли зрозуміла,
що моє мовчання
має життєво важливі наслідки
та тривалі соціальні наслідки.
Дванадцять років:
саме на стільки вкорочене життя
для геїв, лесбіянок та бісексуалів у
суспільстві проти меньшин
порівняно зі спільнотами, де їх
сприймають.
На дванадцять років скоротилась
тривалість життя.
Коли я прочитала це в журналі
The Advocate цього року
то усвідомила, що більше не можу
мовчати.
Особистий стрес та соціальні догмати
є смертельним поєднанням.
Дослідження виявило, що геї
в антигейських спільнотах
мають вищий рівень серцевих захворювань,
насильства та суїциду.
Те, що я раніше вважала просто
особистою справою,
як виявилось, має неоднозначний ефект,
який потрапляє в робоче середовище,
та виходить у спільноту
з кожною історією,
подібною до моєї.
Мій вибір приховувати, а не розповідати,
ким я насправді є,
може мимоволі вплинути
на це середовище
та атмосферу дискримінації.
Я завжди казала собі, що немає сенсу
розповідати, що я лесбіянка.
Та думка про те, що моє мовчання
має соціальні наслідки,
втрапила в правильний грунт цього року,
коли я втратила нагоду
змінити атмосферу дискримінації
у моєму рідному місті в штаті Канзас.
В лютому Канзаська палата представників
подала на голосування законопроект,
який би, фактично, дозволив
бізнес-структурам
використовувати свободу релігії
як причину для заборони послуг для геїв.
Батько моєї колишньої колеги
та товаришки
служить в Канзаській палаті представників.
Він голосував за цей законопроект,
на користь закону, який дозволив би
компаніям не надавати мені послуги.
Що відчуває моя подруга
щодо лесбіянок, геїв, бісексуалів,
транссексуалів та інших з нетрадиційною орієнтацією?
Що відчуває її батько?
Я не знаю, бо я ніколи не була з ними
чесною щодо того, ким я є.
І це зачепило мене до кісток.
А якби я розповіла їй свою історію
кілька років тому?
Чи розповіла б вона батькові
про мій досвід?
Чи могла б я значимо вплинути
на його голосування?
Я ніколи не дізнаюся,
і це змусило мене усвідомити,
що я нічого не зробила,
щоб спробувати щось змінити.
Яка іронія, що я працюю у сфері
людських ресурсів,
професія, яка приймає працівників,
тримає з ними зв'язок та мотивує
розвиток працівників,
професія, яка пропагує, що культурна
різноманітність у суспільстві
повинна відображатися
в робочому середовищі.
А я нічого так і не зробила
заради підтримки різноманітності.
Коли я прийшла в цю компанію
рік тому,
я подумала, що ця компанія
має антидискримінаційну політику,
яка захищає геїв, лесбіянок,
бісексуалів та транссексуалів.
Їхня орієнтація на культурну різноманітніть
очевидна через їх глобальні інклюзивні програми.
Коли я увійду в двері цієї компанії,
я врешті заявлю про себе.
Але я цього не зробила.
Замість того, щоб скористатися цією нагодою,
я нічого не зробила.
(Оплески)
Коли я переглядала свій записник
з Лондона та альбом
з мого навчання в Лондоні
16 років тому,
я натрапила на цю змінену цитату
з книги Тоні Моррісона "Рай":
"Є набагато жахливіші речі
всередині, ніж назовні".
І тоді я написала собі нотатку
внизу:
"Запам'ятай це".
Я впевнена, що намагалась тоді підбадьорити
себе вийти на вулицю і пізнавати Лондон,
але я пропустила послання про потребу
почати пізнавати та приймати себе.
Усі ці роки я не усвідомлювала,
що найбільшими перешкодами,
які мені доводилось долати,
були мої власні страхи та невпевненість.
Я вірю, що глянувши у вічі своїм внутрішнім
страхам, я зможу змінити зовнішню реальність.
Сьогодні я зробила вибір
відкрити частину себе,
яку я так довго приховувала.
Сподіваюся, що це означає,
що я більше ніколи не ховатимусь,
і надіюся, що заговоривши сьогодні,
я можу зробити щось для зміни,
та допомогти тим, хто почувається іншим,
бути самими собою та більше повноцінними,
як у професійному,
так і особистому житті.
Дякую.
(Оплески)