Моя подорож по "найбіліших" містах Америки

В той час, як Америка стає все більш мультикультурною, Річ Бенджамін помітив феномен: деякі спільноти втрачають свою розмаїтість. Отже, він відкрив карту, знайшов "найбіліші" міста в США та відправився туди пожити. У цьому веселому, чесному і людяному виступі він ділиться тим, що дізнався, будучи чорношкірим у Білотопії.

Уявіть місце, де сусіди вітаються з
вашими дітьми по імені,

місце із вражаючими краєвидами,

місце, що знаходиться лише
в 20 хвилинах їзди,

де можна кататись на своєму вітрильнику.

Спокусливе місце, чи не так?

Я не живу там.

(Сміх)

Але за два роки я здійснив подорож
завдовжки 43 000 км

по швидкозростаючих та
"найбіліших" округах Америки.

Що таке "Білотопія"?

Я визначаю Білотопію за трьома ознаками.

Перша: Білотопія показала як мінімум
60%-ий приріст населення з 2000 року.

Друга: основну частину цього приросту
складають білі мігранти.

І третя: Білотопію характеризують
невимовна чарівність,

приємний вигляд і відчуття,

і ще якісь незрозумілі речі.

(Сміх)

Щоб зрозуміти, як і чому
Білотопії існують,

на декілька місяців я занурився
у три із них:

перша – Сент-Джордж, Юта,

друга – Кер-Д'Ален, Айдахо,

третя – Округ Форсайт, Джорджія.

Перша зупинка - Сент-Джордж, гарне місто
з червоними кам'янистими пейзажами.

У 1850-ті роки Бригам Янґ відправив сім'ї
у Сент-Джордж

вирощувати бавовну
у сухому кліматі.

Це місце назвали Діксілендом Юти,
ця назва побутує і до сьогоднішнього дня.

До кожної поїздки у Білотопію я ставився
як антрополог.

Я склав детальні списки
всіх впливових людей спільноти,

із ким повинен був познайомитись,
місця, де повинен був побувати,

і я із задоволенням поринув
у ці спільноти.

Я відвідав засідання комісії з районування,

ходив до клубів демократів
та республіканців.

Я проводив ночі за покером.

У Сент-Джорджі я орендував
будинок в Ентраді,

одному з найдорожчих закритих
котеджних районів міста.

Мені не потрібні були мотелі чи хостели.

Я знаходився у Білотопії як житель,
а не як гість.

Я орендував цей дім по телефону.

(Сміх)

(Оплески)

Гольф - ідеальний спокусливий
символ Білотопії.

Коли я тільки почав свою подорож,

я ніколи не тримав у руках ключки.

Наприкінці я грав
тричі на тиждень.

(Сміх)

Гольф зближує.

Найкращі інтерв'ю під час поїздки
я взяв на полі для гольфу.

Один венчурний капіталіст, наприклад,
запросив мене у свій приватний гольф-клуб,

де не було членів, які належать до меншин.

Я також ходив рибалити.

(Сміх)

Я ніколи не рибалив,
тому друг мене вчив,

як закинути вудку і
яку приманку використовувати.

Я також грав у покер кожні вихідні.

Це був Техаський холдем
із початковою ставкою 10$.

Мої партнери блефували,
теревенячи про розіграні карти,

але вони не блефували, коли розповідали
про свої соціальні принципи.

Найбільш прямолінійні, відверті розмови
під час моєї подорожі

траплялись якраз за покерним столом.

Я надзвичайний витівник:

люблю готувати,
провів багато вечірок,

і мене теж запрошували на вечері,

на пікніки, на вечірки біля басейну

та на дні народження.

Але були не тільки розваги.

Іміграція – значна
проблема.

Громадська рада Сент-Джорджа через
нелегальну іміграцію

регулярно та активно проводила протести
проти іміграції,

і я побачив, наскільки пекельними можуть
бути суперечки на цю тему.

Тоді були лише витоки,
а зараз це почалось.

Наступна зупинка: "Майже в Раю",
будиночок, орендований мною

в Кер-Д'Ален, у мальовничому районі
на півночі Айдахо.

Я орендував це місце таким же способом
- по телефону.

(Сміх)

Це місце необхідно відвідати.

Це рай для мисливців, любителів
прогулянок човном та рибалок.

Набуті навички гри в гольф
стали в нагоді у Кер-д'Ален.

Я грав із поліцейським у відставці
з Лос-Анджелеса.

У 1993 році приблизно
11000 поліцейських з родинами

після расових безладів в місті
втікали з Лос-Анджелеса

у Північний Айдахо,
де вони заснували діаспору.

Враховуючи консерватизм поліцейських,

не дивно, що в Північному Айдахо
культ вогнепальної зброї.

У Північному Айдахо більше магазинів
зброї, ніж автозаправок.

Отже, що робить місцевий житель,
щоб відповідати оточенню?

Я став членом збройного клубу.

У зброярні пан за прилавком

був надзвичайно ввічливим та приємним,

поки я не показав йому
нью-йоркські водійські права.

В той момент він захвилювався.

Виявилось, я непогано стріляю.

У Північному Айдахо я дізнався
про своєрідну параною,

яка може виникнути в суспільстві
при такій кількості зброї та поліцейських.

У Північному Айдахо,
в своєму червоному пікапі,

я тримав блокнот,
у якому нарахував

більше прапорів,
ніж чорних.

У Північному Айдахо
я бачив прапори Конфедерації

на брелках, на аксесуарах для мобільних

та на автомобілях.

Поблизу мого будинку

знаходилось Об'єднання арійських націй,

група прибічників
ідеології вищості білих.

Американська
Церква Обітниць

якраз організувала свій триденний зліт
під час мого перебування.

І я вирішив навідатись до них
без запрошення.

(Сміх)

Я - єдиний журналіст-неарієць,
який це зробив.

(Сміх)

У той пам'ятний день..

(Сміх)

до мене підійшов арієць.

Він ляснув мене по коліну та сказав:
"Ей, Річ, я просто хочу, щоб ти знав.

Ми – не прибічники вищості білих.
Ми – білі сепаратисти.

Ми не думаємо, що ми кращі від вас,

ми просто хочемо бути подалі від вас."

(Сміх)

Дійсно, більшість білих людей у Білотопії
не білі расисти

чи білі сепаратисти;

насправді, це не
через расу взагалі.

Вони радше емігрують

заради дружелюбності, комфорту,
безпеки та захисту –

причин, із якими вони асоціюють свою расу.

Наступна зупинка – Джорджія.

Я жив у поселенні
на північ від Атланти.

У штаті Юта я знайшов покер;

у штаті Айдахо я знайшов зброю;

у штаті Джорджія я знайшов Бога.

(Сміх)

Поринувши у цю Білотопію,

я став активним членом
Церкви Першого Спасителя,

що була величезних розмірів
та мала автомобілі

для перевезення прихожан
до безлічі автостоянок на території.

Я був активним у молодіжному служінні.

Власне, саме у цій Білотопії
я почував себе краще,

ніж у Колорадо, Айдахо чи навіть
у міщанському Бостоні.

А це тому, що у Джорджії

білі та чорні люди є більш
близькими історично.

Я виглядав тут не так екзотично.

(Сміх)

Але що це все означає?

Мрії про Білотопію –
двояке явище,

сповнене недоліків
і переваг,

Білотопія функціонує на рівні
свідомих та підсвідомих упереджень.

Люди можуть жити у Білотопії
не через расистські причини,

проте це має расистські наслідки.

Багато людей страждає тут від беззаконня,

соціальної несправедливості,
переповнених шкіл.

Багатьох ваблять переваги,

свобода, приватизація місць та людей,

приватизовані речі.

Саме в Білотопії я зрозумів,
чому в країні існує расизм

без расистів.

Багато моїх самовдоволених міських друзів

не вірили, що я
піду на таке.

Насправді, білі американці
привітні та добрі.

Міжособистісні расові відносини

були кращими у часи моїх батьків.

Можете уявити мою подорож
до Білотопії 40 років тому?

Оце була б пригода!

(Сміх)

Проте деякі речі досі не змінились.

Америка розділена за сферами,

як і в 1970.

Американці готують один для одного,

танцюють один із одним,

гостюють один в одного,

але чому це не на
рівні спільнот?

Це жахлива іронія,

як прогресує індивідуалізм

та регресують спільноти.

Мене вразив світогляд Білотопії,

виражений прислів'ям:

"Один чорний – хороший гість,

50 чорних – це гетто."

Одна із найяскравіших подорожей -
у 2042 році.

У 2042 білі вже не будуть більшістю.

Якщо так, то чи
існуватимуть Білотопії?

Зважаючи на це,

чим більше ми розділяємо речі,

тим рідше ми бачимо упередження.

Я пішов на цю подорож,

щоб зрозуміти мотивацію
білих людей,

проте я не очікував таких веселощів.

(Сміх)

Я не очікував пізнати себе.

Я не марю Білотопією

чи Чорнотопією.

Але далі планую грати у гольф.

(Сміх)

І покину зброю та церкви у Білотопії.

Дякую вам.

(Оплески)