Що трапляється, коли осоромлення у соціальних медіа виходить з-під контролю?

Довгий час Джон Ронсон насолоджувався тим, що Twitter дав голос безголосим людям - платформа соціальних медіа надала всім нам шанс висловлювати свої думки та завдавати ударів у відповідь на несправедливість. Але з часом все змінилось. У цій палкій, красномовній промові Ронсон пояснює, чому занадто часто ми поводимося як натовп, що цькує інших, і що саме час переглянути те, як ми впливаємо одне на одного в соціальних медіа.

Коли Twitter тільки запустили, це було
місцем радикального роз-осоромлення.

Одні люди розкривали ганебні
секрети про себе,

а інші казали:
«Боже, та я ж точно такий самий».

Безголосі люди усвідомили,
що в них є голос,

і він був потужним та виразним.

Якщо будь-яка газета вела колонку,
що підтримувала расизм чи гомофобію,

ми усвідомили,
що ми могли щось із цим зробити.

Ми могли їх покарати.

Ми могли застосувати до них ту зброю,
котру ми розуміли, а вони ні -

осоромлення в соціальних медіа.

Рекламодавці відмовились би від
розміщення реклами.

Коли впливові люди зловживали
своїми привілеями -

ми збиралися їх дістати.

Це було щось на кшталт
демократизації справедливості.

Ієрархії було приведено до одного рівня.

Ми збиралися зробити все кращим.

Незабаром зганьбленого письменника
популярної науки Джону Лерера

спіймали на плагіаті
та підробці цитат

і занурили у ганьбу та розкаяння,
як він мені потім зізнався.

І в нього була можливість

публічно вибачитись на обіді фонду.

Це мало бути найважливішою
промовою його життя.

Можливо, це б стало
його спасінням.

До того, як він приїхав,

він знав, що фонд буде
транслювати подію у прямому ефірі,

але, поки не дістався до місця,
він не знав,

що вони звели величезний екран зі
стрічкою Twitter прямо біля нього.

(Сміх)

І ще один у моніторі на рівні його очей.

Я не думаю, що фонд так вчинив
тому, що люди в ньому були безжалісні.

Я думаю, вони навіть не здогадувалися,
що це був унікальний момент,

коли прекрасна наївність Twitter

зіткнулася із щораз більшою
жахливістю реальності.

Ось деякі із Твітів, що з’являлися
перед його очима,

коли він намагався вибачитися:

«Джона Лерер своєю нудною промовою
намагається випросити пробачення».

(Сміх)

І «Джона Лерер не довів,
що він здатний відчувати сором».

Цей твіт мабуть написав
найкращий психіатр усіх часів,

адже він стільки знав про
маленьку людину за кафедрою.

І ще: «Джона Лерер - просто триклятий соціопат».

Останнє слово-властивий людству вчинок-
дегуманізувати людей, котрих ми кривдимо.

Це тому, що ми хочемо зруйнувати людину,
але не відчувати себе при цьому погано.

Уявіть, якби це був справжній суд,

і осуджений, ні про що не
підозрюючи, благав про ще один

шанс, а присяжні кричали:

«Нудно! Соціопат!»

(Сміх)

Коли ми спостерігаємо за подіями
у суді, ми ототожнюємо себе

з добросердечним адвокатом захисту,

але якщо дати нам право –
ми станемо безжалісними суддями.

Влада швидко змінюється.

Ми нападали на Джону, тому що він,
як нам здавалося, зловживав привілеями,

але Джона було звалено з ніг,
а ми й далі його били

і вітали себе за це.

А потім все почало бути дивним і пустим,
коли не було могутньої людини,

що зловжила своїми привілеями,
і котру ми могли за це покарати.

День без осудження почав відчуватися

марним та непродуктивним.

Я розкажу вам одну історію.

Це історія про жінку Джастін Сакко.

Спеціаліст зі зв'язків з громадськістю з
Нью-Йорку, мала 170 послідовників Twitter,

і вона публікувала для них
невеличкі уїдливі жарти.

Ось один із них, під час перельоту
з Нью-Йорку у Лондон:

[«Дивний німець: Ти у першому класі.
Це 2014 рік. Придбай дезодорант»

-Внутрішній монолог, вдихаючи аромати.
Дякую Богу за медпрепарати.]

Джастін засміялася, відправила
повідомлення, і не отримала відгуків,

і відчула те сумне почуття,
яке ми всі знаємо,

коли Інтернет не вітає нас за наш гумор.

(Сміх)

Чорна тиша, коли Інтернет нам
не відповідає.

Потім вона добралася до аеропорту Хітроу,
і мала трішки вільного часу

до останньої пересадки, тому вона
придумала ще один невеликий, смішний жарт:

[Лечу в Африку. Сподіваюся, що не заражусь
СНІДом. Жартую. Я ж біла!]

Вона засміялася, відправила повідомлення,
сіла на літак, не отримала відгуків,

вимкнула телефон, заснула,

прокинулася 11 годин потому,

увімкнула телефон, коли літак рухався
по злітно-посадковій смузі,

і відразу ж побачила повідомлення
від декого,

з ким вона не розмовляла зі школи:

«Мені дуже шкода бачити,
що з тобою відбувається».

А потім ще одне повідомлення
від найкращого друга:

«Негайно подзвони мені.

Ти – найпопулярніша тема на
Twitter у всьому світі».

(Сміх)

А сталося те, що один із 170 послідовників
надіслав її повідомлення

журналісту з Gawker, а той переслав
15 000 своїх послідовників:

[Cвятковий жарт від керівника
зв'язків з громадськістю IAC]

А потім все поширилось
блискавично.

Через декілька тижнів я
спілкувався з тим журналістом.

Я запитав, як він себе від цього почував,
і він відповів: «Це було чудово».

А потім він сказав:
«Я впевнений, що з нею все добре».

Але це було не так,
тому що поки вона спала,

Twitter взяв її життя під контроль
і розібрав його на шматки.

Першими були філантропісти:

[Якщо невдалі слова @ДжастінСакко...
вас непокоять,

приєднуйтесь до підтримки
роботи @CARE в Африці.]

[У світі...відразливого, расистського
твіту, я надаю кошти @care]

Потім прийшла черга
шокованих:

[...немає слів для жахливо огидного
расистського твіту від Джастін Сакко.

Я безмежно шокований.]

Хтось був на Twitter тієї ночі?
Дехто був.

Чи заполонив жарт Джастін вашу
стрічку так само, як мою?

Він заполонив мою, і я думав те,
що і всі тієї ночі:

«Вау, оце хтось попав!

Чиєсь життя ось-ось стане кошмарним!»

І я сів у ліжку,

поклав подушку під голову,

і потім подумав, що я не впевнений,
що її жарт був задуманий як расистський.

Можливо, замість радісного
хизування своїми привілеями,

вона кепкувала над радісним
хизуванням привілеями.

У світі комедії існує така традиція,

наприклад, у South Park,
або у Колберта, або Ренді Ньюмана.

Можливо, злочин Джастін Сакко не був
таким вдалим, як у Ренді Ньюмана.

Коли я зустрів Джастін декілька
тижнів потому у барі,

вона була просто розчавлена,

і я попросив її пояснити цей жарт,

і вона сказала: «Життя в Америці поміщає
нас у бульбашку,

коли йдеться про Третій світ.

Я кепкувала над тією бульбашкою».

Тієї ночі інша жінка на Twitter,
журналістка New Statesman Гелен Льюїс,

яка рецензувала мою книгу про
публічне осоромлення, написала на Twitter:

«Я не впевнена, що її жарт був
задуманий, як расистський»,

і вона одразу ж отримала
безліч лютих твітів, як-от

«Ти просто така сама
привілейована погань».

І до свого сорому, як вона написала,

вона замовкла і спостерігала, як
руйнувалося життя Джастін.

Потім все стало ще гіршим:

[Кожен повинен повідомити
про цю погань @ДжастінСакко]

Потім з’явилися заклики до її звільнення.

[Успіху в пошуках роботи в
наступному році #Звільнення]

Тисячі людей у світі вирішили,

що її звільнення було їхнім обов’язком.

[@ДжастінСакко останній твіт твоєї
кар’єри. #ВибачНеШкода]

Корпорації також долучилися,
сподіваючись збільшити свої продажі

на фоні повного знищення Джастін:

[Іншим разом, коли плануєте затвітити
дещо дурне перед польотом,

переконайтесь у тому,
що Ви на рейсі @Gogo!]

(Сміх)

Багато компаній заробило
чималі гроші тієї ночі.

Зазвичай, ім'я Джастін у Google
шукали 40 разів у місяць.

Того місяця, з 20 грудня до кінця місяця

її ім'я шукали 1,220,000 разів.

Один економіст Інтернету розказав,що таким
чином Google заробив

від 120,000 доларів до 468,000 доларів,

тоді як ті, хто власне займався
осудженням -

ми не заробили нічого.

(Сміх)

Ми були такими собі неоплачуваними
осуджуючими інтернами Google.

(Сміх)

А потім настала черга тролів:

[Я сподіваюся, що
Джастін Сакко дістане СНІД? Хаха]

А дехто написав:

«Потрібно, щоб ВІЛ-інфікована людина
згвалтувала цю погань, так ми

взнаємо,чи захистив колір її
шкіри від СНІДу».

І тій людині нічого не було.

Ніхто не почав її переслідувати.

Ми були у такому захваті від
знищення Джастін,

і наші осуджуючі мізки настільки прості,

що ми не могли впоратися
зі знищенням когось,

хто недоречно знищував Джастін.

Джастін насправді об'єднувала
безліч несумісних груп тієї ночі,

від філантропістів до
«згвалтуйте цю погань».

[@ДжастінСакко Сподіваюся тебе звільнять!
Ти недоумкувата погань...

Дай знати, коли ти плануєш
зайнятися незахищеним сексом у Африці.]

Жінки завжди дістають більше,
ніж чоловіки.

Коли осуджують чоловіка, то це:
«Я тебе звільню».

Коли осуджують жінку, це:

«Я тебе звільню, згвалтую
і виріжу твою матку».

А потім приєднався роботодавець Джастін:

[IAC про твіт @ДжастінСакко:
Це обурливий та образливий коментар.

Наразі даний працівник на міжнародному
рейсі та недоступний.]

І ось тоді злість перейшла у захоплення:

[Найкращим подарунком на Різдво буде
побачити лице @ДжастінСакко, коли вона

перевірить пошту/автовідповідач
#Звільнено]

[Ох, у @ДжастінСакко буде найгірше
увімкнення телефону

за всі часи, коли її літак приземлиться]

[Скоро побачимо, як падлюку @ДжастінСакко
звільнять. У РЕАЛЬНОМУ часі.

До того, як вона ВЗНАЄ,
що її звільнили.]

Ми мали чудову оповідальну дугу.

Ми знали щось, чого не знала Джастін.

Чи зможете ви згадати
щось менш розсудливе?

Джастін спала у літаку і не
мала змоги пояснити свій вчинок,

і ця неспроможність була великою
частиною всієї історії.

Тої ночі на Twitter ми були як діти,
що повзуть до рушниці.

Хтось дізнався, на якому саме літаку
вона була, і прив’язав

її ім’я до сайту відстеження рейсів.

[British Airways Рейс 43. Приземлиться
вчасно за 1 годину 34 хв.]

Хештег: #ЧиПриземлиласьДжастін?

вийшов у світові тренди Twitter.

[Дещо страшно бачити
самознищення людини,

яка навіть не здогадується про це
#ЧиПриземлиласьДжастін?]

[Серйозно. Я просто хочу піти додому
спати, але усі в барі ТАК хочуть

знати #ЧиПриземлиласьДжастін?
Не можу не дивитись.Не можу піти]

[#ЧиПриземлиласьДжастін? Можливо,
найкраще, що сталося цього вечора]

[Ніхто у Кейптауні не поїде у аеропорт
затвітити її приліт?

Ну ж бо, Тwitter! Я хочу
фотографій!]

І знаєте, що?
Такі люди були.

[@ДжастінСакко ТАКИ приземлилась
у аеропорту Кейптауна.

Якщо ви хочете дізнатися, яке
це відчуття – дізнатися,

що тебе тільки що розірвали на шматки
через неправильно витлумачений жарт,

і це були не тролі,
а хороші люди,

як і ми, ось як це виглядає:

[...Вона вирішила заховатися
за окулярами]

Чому ми так вчинили?

Я думаю, що деякі люди насправді
були засмучені цим жартом

але щодо інших людей

це трапилось тому, що Twitter –
це машина взаємного схвалення.

Ми оточуємо себе людьми,
котрі думають, як і ми,

і схвалюємо одне одного,

і це дуже гарне відчуття.

А коли хтось цьому заважає,
ми його виштовхуємо.

І ви знаєте, чому це протилежне?

Це протилежне демократії.

Ми хотіли показати, що турбуємось про
людей, які вмирають від СНІДу у Африці.

Наше палке бажання видаватись
співчутливими призвело нас до

цього глибого неспівчутливого вчинку.

Меґан О'Ґіблін написала у Boston Review:

«Це не соціальна справедливість.
Це очисна альтернатива».

Протягом трьох років

я їздив по світу, зустрічаючи
таких людей, як Джастін Сакко,

і повірте мені, таких людей дуже багато.

І їх більшає з кожним днем.

І ми хочемо думати, що з ними все
добре, але це не так.

Люди, яких я зустрічав, були скалічені.

Вони мені розказували про депресію,

тривогу, безсоння і думки про самогубство.

Одна жінка, з якою я розмовляв,
також мала історію з невдалим жартом.

Вона провела півтора року вдома.

Перед цим вона працювала з дорослими
людьми, у яких були труднощі з навчанням,

і дуже вдало справлялася
зі своєю роботою.

Джастін, звичайно, звільнили, тому що
соціальні медіа цього вимагали.

Але насправді все було гірше.

Джастін втрачала себе.

Вона прокидалася серед ночі,
забуваючи, хто вона є.

Її покарали, тому що вважали, що вона
зловживала своїми привілеями.

Звичайно, це є набагато кращою
причиною дістатись до людей, аніж

те, що ми використували раніше,
наприклад позашлюбних дітей.

Сама фраза «зловживання привілеями»
стала вільним пропуском

для того, щоб розірвати на шматки
майже будь-кого, на наш вибір.

Цей термін знецінюється

і позбавляє нас
здатності співчувати

і відокремлювати серйозні проступки
від несерйозних.

У Джастін було 170 послідовників, і для
того, щоби це спрацювало,

її потрібно було белетризувати.

Поширились плітки, що вона була дочкою
мільярдера Десмонда Сакко.

[Не дамо #ДжастінСакко нас обдурити. Її
тато - мільярдер у ПАР.

Вона ні про що не шкодує.
Її тато також.]

Я думав, що це була правда,

доки не зустрів її в барі й не запитав
про тата мільярдера,

і вона сказала:
«Мій тато продає килими».

І я згадую ті ранні дні Twitter,

коли люди розкривали ганебні
секрети про себе,

а інші люди казали: «Боже,
та я ж точно такий самий»

Тепер йде полювання за
ганебними секретами людей.

У вас може бути гарне, моральне життя,

але погана фразеологія у твіті
може це все зруйнувати,

стати ключем до вашого
секретного внутрішнього демона.

Можливо, у світі є два типи людей:

ті, хто надають перевагу людям
перед ідеологією,

і ті, хто надають перевагу
ідеології перед людьми.

Я надаю перевагу людям
перед ідеологією,

але наразі ідеології перемагають,

вони створюють сцену для нескінченних
фальшивих високих драм,

де кожен або величний герой,

або огидний лиходій,

навіть якщо ми знаємо, що
це неправда.

Правда те, що ми розумні і дурні,

правда те, що ми – сіра зона.

Це чудово, що соціальні медіа
дали голос

безголосим людям,

але ми створюємо суспільство нагляду,

де найкращим способом виживання буде
стати знову безголосим.

Давайте не допустимо цього.

Дякую.

(Оплески)

Бруно Джуссані: Дякую, Джоне.

Джон Ронсон: Дякую, Бруно.

БД: Не йдіть.

В історії Джастін мене вражає

той факт, що якщо ви наберете
її ім'я в Google,

ця історія буде на 100 перших
сторінках результатів -

і більше ні слова про неї.

У Вашій книзі ви писали про іншу жертву,

за яку взялась компанія управління
репутацією,

і створюючи блоги, та публікуючи гарні,
безвинні історіі про її любов до котів,

свята й таке інше, їм вдалося
витіснити цю історію

з перших сторінок результатів Google,
але це тривало недовго.

Через декілька тижнів ця історія знову
почала наближатися до перших сторінок.

Чи це абсолютно програна битва?

Джон Ронсон: Я думаю, що найкраще,
що ми можемо зробити,

коли бачимо несправедливе
або двозначне осудження,

це не мовчати, тому що найгірше,
що трапилось із Джастін –

це те, що ніхто не підтримав її,
всі були проти неї.

І це було глибокою травмою –

почути від десятків тисяч людей,
що тобі потрібно зникнути.

Але коли під час осудження існують
різні голоси, як у демократії,

коли люди дискутують, це
завдає набагато менше шкоди.

Я думаю, що це
правильний напрямок,

але це важко, тому що коли
ти за когось заступаєшся –

це надзвичайно неприємно.

БД: Поговорімо
про Ваш досвід.

Ви протистояли цьому,
написавши книгу.

До речі, кожен повинен її
прочитати, домовились?

Ви протистояли цьому, тому що книга
привернула увагу до тих, хто осуджує.

І я припускаю, що реакція на Twitter
не завжди була дружня.

ДР: Так, деякі люди не зовсім
добре її сприйняли.

(Сміх)

Не потрібно
зосереджуватися на цьому,

тому що багато людей її зрозуміли
і дуже гарно її сприйняли.

Але так, 30 років я писав історії
про зловживання владою,

і коли я говорю про впливових людей
у військовіх сфері

чи фармацевтичній – люди мені аплодують.

Але як тільки я кажу: «Ми впливові люди
і зараз зловживаємо нашою владою»,

мені відповідають: «Мабуть,
Ви також расист».

БД: Отже, вчора за вечерею

ми мали дві дискусії.

З одного боку Ви розмовляли
з людьми за столом,

і це була гарна, конструктивна дискусія.

А з іншого боку, як тільки
Ви перевіряли телефон,

там була злива образ.

ДР: Так. Це сталося вчора ввечері.
У нас була вечеря TED.

Ми розмовляли, все було гарно і мило,
і я вирішив перевірити Twitter.

Хтось написав: «Ви прихильник
домінування білої раси».

І потім я повернувся до гарної розмови,

а тоді знову перевірив Twitter,

і там хтось написав, що саме
моє існування погіршило світ.

Мій друг Адам Куртіс сказав,

що може Інтернет – це фільм Джона
Карпентера з 1980-их,

коли в деякий момент всі
починають кричати

та стріляти одне в одного,
а потім всі

тікають в безпечніше місце,

і я починаю думати, що це було
би дуже гарним варіантом.

БД: Джоне, дякую.
ДР: Дякую, Бруно.

(Оплески)