Наші нікчемні школи. Досить значить досить!

Чому, чому, чому наша система освіти виглядає схожою на ту, що існувала 50 років тому? Мільйони учнів провалювались тоді так само, як і тепер. Це відбувається тому, що ми чіпляємося за бізнес-модель, яка, очевидно, не працює. Освітній активіст Джеффрі Канада насмілюється кинути виклик системі, щоб проаналізувати дані й подумати про учнів і систематичні зрушення, щоб допоможуть досягти успіху більшій кількості дітей.

Я трохи нервую,
тому що моя дружина Івонн сказала мені:

"Джефф, ти дивишся TED Talks".

Я відповів:
"Так, люба, я люблю TED Talks".

Вона сказала: "Ти знаєш, вони там
такі розумні, талановиті...".

Я сказав: "Знаю, знаю".
(Сміх)

Вона сказала: "Вони не хочуть
сердитого чорного чоловіка".

(Сміх)

Так що я сказав:
"Ні, кохана, я буду добрим,

я буду хорошим, чесно".

Але я злюся.
(Сміх)

І останній раз, коли я дивився, я -

(Оплески)

Так що це, чому я радий,
але сердитий.

Цього року мільйони наших дітей

знову будуть марно втраченими,

але ми могли б просто зараз
врятувати їх усіх.

Ви бачили високий рівень
виступів педагогів, які були тут.

Не кажіть мені, що вони не змогли
достукатися до цих дітей

і врятувати їх.
Я знаю, що могли б.

Це абсолютно можливо.

Чому ми не виправили цього?

Ті з нас, хто займається освітою,
дотримуються бізнес-плану,

і ми не переймаємося, скільки мільйонів
молодих людей зазнають невдачі,

ми збираємося й далі робити
те ж саме, що не працює,

і ніхто не стає божевільним настільки,

щоб сказати: "Досить".

У нас є бізнес-план,
який просто не має ніякого сенсу.

Ви знаєте, я виріс у
бідних кварталах міста,

і там були діти, які відставали

в школі 56 років тому,
коли я вперше пішов до школи,

і ці школи такі ж паскудні, як і раніше,
56 років по тому.

І ви знаєте
щось про паскудні школи?

Це не пляшка вина.

Правильно?
(Сміх)

Коли ви говорите:
"87-ий був хорошим роком, чи не так?"

Це не так.
Я маю на увазі, рік за роком,

один і той самий підхід, правильно?

Один розмір пасуватиме всім,
тобі пасує - відмінно,

не пасує - невдача.
Просто не пощастило.

Чому ми не впроваджуємо інновації?

Не кажіть мені, що ми не можемо
зробити краще, ніж є зараз.

Подивіться, ви ходите до школи,
де впродовж 50 років діти пасуть задніх,

а ви питаєте: "Що робити?"

І вони кажуть: "Ну, ми збираємося зробити

те, що ми зробили в минулому році".

Яка це бізнес-модель?

Раніше банки відкривалися
і працювали з 10 до 3.

Вони працювали з 10 до 3.
Вони були закриті в час обіду.

Хто може прийти в банк
з 10 до 3? Безробітні.

Вони не потребують банків.
Вони не зберігають гроші в банках.

Хто створив цю бізнес-модель?

Так тривало протягом десятиліть.

Знаєте чому?
Тому що ніхто про це не піклувався.

Вони були байдужі до клієнтів.

Головними були банкіри. Вони створили
те, що працювало на них.

Як ви могли піти в банк,

коли ви були на роботі?
Це не мало ніякого значення.

І вони також не переймалися,
чи Джефф засмучений,

що він не може піти в банк.
Йди і знайди інший банк.

Вони всі працюють однаково, еге ж?

Одного прекрасного дня
якийсь божевільний банкір подумав:

можливо, ми повинні тримати банки відкритими,
коли люди приходять з роботи додому.

Вони можуть це сподобати.
Як щодо суботи?

Можливо варто вводити нові технології?

Тепер подивимося, я прихильник технологій,
але повинен визнати,

що я трохи старий.

Так що я був трохи повільним
і не вірив у технології,

і коли вперше з'явилися
ці нові пристрої,

банкомати, які приймали картки
і видавали гроші,

я подумав: "Ця машина ніяк не зможе
рахувати гроші правильно.

Я ніколи не користуватимуся нею,
розумієте?"

В результаті технології змінилися.
Речі змінилися.

Але не в освіті. Чому?

Чому, коли в нас були дискові телефони,

коли людей паралізував поліомієліт,

ми вчили

те ж саме, що вчимо зараз?

І якщо ви придумали план,
як змінити стан речей,

люди вважатимуть вас радикалом.

Про вас говоритимуть найгірше.

Одного разу я сказав,
добре, подивіться, що каже наука -

наука, а не я, - що наші бідні діти

втрачають знання під час літніх канікул.

Ось їхній рівень в червні,
вони - ось тут.

І подивіться на них у вересні,
їхній рівень впав.

Ви скажете: "Ой!".
Я почув про це в 1975-ому,

коли навчався в Гарвардській вищій школі
педагогічних наук.

І сказав:
"О, нічого собі, це важливе дослідження".

Тому що воно передбачає,
що ми повинні щось зробити.

(Сміх)

Кожні 10 років вони відтворюють
те ж дослідження.

Висновок завжди однаковий:

рівень знань бідолашних дітей
знижується під час літніх канікул.

Система вирішила, що школа не може
працювати в літній час.

Ви знаєте, я завжди запитую себе,
хто складає ці правила?

Я навчався в Гарвардській вищій школі
педагогічних наук.

І думав, що щось знаю.

Вони говорили, що раніше був
аграрний календар, і люди повинні...

Але я скажу вам,
чому це не має сенсу.

Я ніколи не розумів цього,
ніколи,

бо всі знають,
якщо у вас є ферма,

ви не садите зернові культури
в липні і серпні.

Ви садите їх навесні.

Так хто придумав цю ідею?
Кому вона належить?

Чому ми взагалі це
коли-небудь зробили?

Виявляється, в 1840-х
у нас дійсно були школи,

відкриті протягом усього року.
Вони були відкриті цілий рік,

тому що багато людей повинні
були працювати цілий день.

Вони не мали іншого місця,
куди діти своїх дітей.

Школи були ідеальним місцем для цього.

Так що це не було велінням

богів освіти.

То чому б нам не змінити це?
Чому ні?

Тому що наша освіта відмовилася
використовувати науку.

Наука. Прийде Білл Ґейтс і скаже:

"Подивіться, це працює, правильно?
Ми можемо зробити це".

Скільки місць в Америці зміниться?
Жодного.

Жодного. Добре, два.
Добре?

Так, там буде якесь місце, тому що деякі
вчинять правильно.

Працюючи там, ми повинні зупинити це.
З наукою все ясно.

Ось те, що ми знаємо тепер.

Ми знаємо, що проблема
починається миттєво.

Правильно? Ця ідея для дітей
від нуля до трьох.

У нас з дружиною Івонн
четверо дітей,

троє дорослих і один - 15-річний.

Це довга історія.

(Сміх)

З першими нашими дітьми
ми не знали наукового підходу

щодо розвитку мозку.

Ми не знали, наскільки важливі
ці перші три роки.

Ми не знали, що відбувається
з молодими мізками.

Ми не знали ролі мови,

стимулу і реакції, виклику і відповіді,

як сильно вони
впливають на розвиток дітей.

Ми знаємо це зараз.
Що ми робимо з цими знаннями? Нічого.

Багаті люди знають.
Освічені люди знають.

І їхні діти мають перевагу.

Бідні люди про це не знають,

і ми нічого не робимо, щоб допомогти їм.

Але ми знаємо, що це
має вирішальне значення.

Тепер, беремо дитячий садок.

Ми знаємо, що він важливий для дитини.

Бідним дітям потрібний цей досвід.

Але ні, в багатьох місцях
їх не існує.

Ми знаємо важливість
медичного обслуговування.

Ви знаєте, що ми надаємо
медичні послуги,

і люди сердяться на мене,

тому що я приділяю велику увагу
звітам і даним

і всьому іншому. Але ми
надаємо медичні послуги,

і я мушу зібрати багато грошей.

Люди, які стали нашими спонсорами,
питали:

"Джефф, чому ти надаєш ці
медичні послуги?"

Я мусив щось вигадувати.

Я говорив:
"Ну, ви знаєте, дитина з карієсом

не зможе

добре вчитися".

І я повинен був так говорити,
тому що мені потрібні були гроші.

Але зараз я старший,
і ви знаєте, що я їм відповідаю?

Знаєте, чому я забезпечую дітей
медичними послугами,

спортом, відпочинком і мистецтвом?

Бо я насправді люблю дітей.

Я справді люблю дітей.
(Сміх) (Оплески)

Але коли вони насправді стають наполегливими,
а люди дійсно бувають наполегливим,

я кажу: "Я роблю це тому, що ви робите це
для вашої дитини".

У дослідженнях Массачусетського технологічного інституту
не пише,

що навчаючи дитину танцям,

ви сприятимете її успіхам в алгебрі.

Але надавши дитині можливість
ходити на танці,

ви будете на сьомому небі від того, що
ваша малеча дійсно захоче вчитися танцювати.

Ви будете щасливі.
Чому б дітям з бідних сімей

не надати такої можливості?
Це основа для цих дітей.

(Оплески)

Ось ще одна річ.

Я люблю все перевіряти. Я вважаю, що
потрібні дані, потрібна інформація,

бо працюючи над чимось,
ви думаєте, що це працює,

а потім виявляєте, що це не працює.

Я маю на увазі, ви як педагоги.
Ви навчаєте, ви говорите,

що діти зрозуміли. А потім дізнаєтеся,
що вони не засвоїли це.

І от виникає проблема з тестуванням.

Тестування, що ми проводимо -

ми плануємо наше тестування
в Нью-Йорку наступного тижня -

у квітні.

Ви знаєте, коли ми отримаємо
результати тестів?

Можливо, в липні або в червні.

І в результатах є важлива інформація.

Вони покажуть, що у Рахіма дійсно
є труднощі

із множенням двозначних чисел -
так що це дуже важливо,

але ви дізнаєтеся це,
коли закінчиться навчальний рік.

І що ви будете робити?

Ви підете у відпустку.
(Сміх)

Ви повертаєтеся з відпустки.

Тепер у вас є всі результати
тестів минулих років.

Ви в них навіть не дивитеся.

Чому б вам дивитися в них?

Вам треба починати нову програму
цього року.

Так скільки грошей ми просто
витратили на все це?

Мільярди і мільярди доларів

для даних, які занадто
пізно використовувати.

Мені потрібні ці дані у вересні.

Мені потрібні ці дані в листопаді.

Мені потрібно знати, хто має труднощі,
а хто - ні,

і чи я виправив це.

Мені потрібні ці дані цього тижня.

Мені не потрібно знати це в кінці року,
коли вже надто пізно.

Тому що з віком я став
таким собі ясновидцем:

я можу передбачити шкільні оцінки.

Відведіть мене в будь-яку школу.

Я дійсно добре знаюся на міських школах
в бідних районах, які мають труднощі.

Ви скажете, що торік 48% тих дітей

були на рівні свого класу.

І я запитаю: "Добре, який наш план,
що ми зробили краще,

ніж у минулому році?"

Ви скажете: "Ми робимо все те ж саме".

Тоді я зроблю передбачення.
(Сміх)

Цього року, приблизно від
44% до 52% цих дітей

будуть на рівні свого класу.

І щоразу я матиму рацію.

Таким чином, ми витрачаємо всі ці гроші,
але що ми отримуємо?

Учителям вже сьогодні необхідні
реальні дані про те,

що відбувається з їхніми учнями.

Це важливо сьогодні, тому що сьогодні
ви можете щось з цим зробити.

Так ось іще одна проблема,

над якою нам варто задуматись.

Ми не можемо задушити
інновації в нашій справі.

Ми повинні впроваджувати інновації.
Але людей у нашій справі злять інновації.

Вони сердяться,
якщо ви зробите щось по-іншому.

Якщо ви спробуєте зробити щось нове,
люди завжди реагують так:

"Ох, ці експериментальні школи".
Давайте спробуємо щось зробити.

Це не працює вже протягом 55 років.

Давайте спробуємо щось інше.
І ось починаються перепони.

Дещо з того не спрацює.
Ви знаєте, люди кажуть мені:

"Так, ці експериментальні школи,
багато з них не працюють".

Багато хто з них не працюють.
Їх треба закрити.

Я дійсно вважаю,
що їх треба закрити.

Але поки ми розбираємося з наукою,
і щось не спрацьовує,

це не означає, що ми не повинні
нічого робити.

Хіба не так? Тому що
так влаштований світ.

Якщо ви думаєте про технології,

уявіть собі, що ми б так
думали про технології.

Щоразу коли б
щось не працювало,

ми би просто здавалися і говорили:
"Забудьмо про це".

Ви знаєте, вони переконали мене. Я впевнений,
що деякі з вас були такими, як і я -

новітня і найкраща річ - PalmPilot.

Вони казали мені: "Джефф, якщо ви
купите цей PalmPilot,

Ви ніколи не будете потребувати
нічого іншого".

Цієї штукенції вистачило всього на три тижні.
І все, крапка.

Мені було так огидно,
що я витратив свої гроші на цю річ.

Хіба хто-небудь припинив винаходити?
Жодна людина. Жодна душа.

Люди пішли далі й продовжували винаходити.

Провали не повинні зупинити вас

від просування науки вперед.

Наша робота, як педагогів,
полягає в тому,

що є речі, які ми знаємо,
що ми можемо зробити.

І ми повинні зробити їх кращими.
Оцінювання, раннє навчання,

ми повинні переконатися,
що ми надаємо підтримку молодим людям.

Ми мусимо дати їм усі ці можливості.

Ось що ми повинні робити.
Але ця проблема інновацій,

думка про те, що ми повинні й далі
впроваджувати інновації,

поки дійсно не досягнемо
цілковитого успіху -

ось що вкрай необхідно.

І, до речі,

я думаю, що це буде викликом
для всієї нашої сфери.

Америка не може чекати ще 50 років,
щоб зробити це, як треба.

Ми вичерпали час.

Я нічого не знаю про фінансові прірви,
але в цю секунду

ми наближаємось до прірви освітньої,

і якщо ми дозволимо людям
продовжувати цю дурість

про те, що ми не можемо собі цього дозволити...

Якщо Білл Ґейтс каже, що це буде
коштувати п'ять мільярдів доларів.

Що таке п'ять мільярдів доларів
для Сполучених Штатів?

Скільки ми витратили на Афганістан
минулого року?

Скільки трильйонів?
(Оплески)

Коли країна чимось переймається,

ми витрачаємо трильйони доларів,
й оком не змигнувши.

Коли безпека Америки
перебуває під загрозою,

ми витратимо будь-які гроші.

Реальна безпека нашого народу

полягає в підготовці
наступного покоління,

щоб вони могли зайняти наше місце

і бути лідерами у світі,

коли справа йде про мислення,
технології, демократію

і все інше, що нам небайдуже.

Насмілюсь сказати,
що це тільки частинка того,

що від нас дійсно вимагається,

щоб почати розв'язувати лише
деякі з цих проблем.

Тому, як тільки ми це зробимо,
я більше не буду злитися. (Сміх)

Отож, люди, допоможіть мені
цього досягти.

Дуже дякую всім. Дякую.

(Оплески)

Джон Ледженд: Який рівень відрахувань
із шкіл в Дитячій зоні Гарлема?

Джеффрі Канада: Ну, знаєте, Джоне,

100% наших дітей закінчили
середню школу

торік у моїй школі.

100% з них пішли в коледж.

Цього року 100% випускників закінчили
середню школу.

Останнє, що я чув, 93% зарахували
в коледж.

Було б добре досягти успіху з цими 7%.

Так що ось такі справи.
(Оплески)

ДЛ: Отже, як ви продовжуєте працювати з ними
після того, як вони закінчили школу?

ДК: Знаєте, одна з серйозних проблем

в цій країні - такі діти,

бо коли приводиш таких
соціально незахищених дітей до школи,

вони масово її кидають.

Таким чином, ми з'ясували,
що потрібно створювати

мережу підтримки для цих дітей,
яка значною мірою

імітує поведінку хороших батьків.

Хороші батьки дістають вас, правда?
Кличуть вас і питають:

"Я хочу подивитися на твої оцінки.
Скільки тобі поставили на останньому тесті?

Що ти маєш на увазі -
"покинути школу"?

Тоді більше сюди не приходь".

Так що купа моїх дітей знають,
що не можуть повернутися в Гарлем,

бо Джефф їх шукає.

Вони кажуть: "Я дійсно не можу
повернутися". Ні, тобі краще залишитися в школі.

Але я не жартую з цього приводу,

і тут йдеться про проблеми
з твердістю характеру.

Коли діти знають, що ти
не дозволяєш їм провалитися,

вони несуть додаткову
відповідальність

і так легко не здадуться.

Іноді це не властиво
для їхнього характеру,

і вони говорять:
"Ви знаєте, я не хочу це робити,

але я знаю, що моя мати буде злитися".

Це має значення для дітей
і допомагає їм дійти до кінця.

Ми намагаємося створити набір стратегій,
щоб знайти для них репетиторів,

допомогу і підтримку,
а ще - безліч заохочень,

що начебто кажуть їм: "Ви можете зробити це.
Це буде важко,

але ми не дозволимо тобі провалитися".

ДЛ: Дякую, докторе Канада.

Будь ласка, прошу оплесків
для нього ще раз.

(Оплески)