Стів Кейл: Маніфест гри для Болгарії та інших

На TEDxBG, в Софії, Стів Кейл бореться з "мемом серйозності", яким інфікована його батьківщина -- Болгарія -- і закликає повертатись у гру, щоб оживити економіку, освіту та суспільство. Запальна промова з універсальним повідомленням для людей у всьому світі, які шукають новий погляд на свої робочі місця, школи та життя.

Сьогодні я тут,

щоб почати революцію.

Але перед тим, як ви візьметеся за зброю,

чи заспіваєте пісню,

чи виберете улюблений колір,

я хочу дати визначення революції.

Під революцією

я розумію різкі та далекосяжні зміни

в тому, як ми думаємо та поводимось...

в тому, як ми думаємо і в тому, як ми поводимось.

Тож чому, Стіве, чому нам потрібна революція?

Нам потрібна революція

тому, що система не працює; вона просто не працює.

І це сильно мене засмучує,

бо я втомився від того, що нічого не працює.

Я втомився від того, що ми не реалізовуємо свій потенціал.

Я втомився від того, що ми завжди останні.

І ми знаходимось на останньому місці в багатьох речах:

для прикладу, соціальний фактор.

Ми останні в Європі по інноваціях.

Ми ось там, в самому кінці, а самому низу.

Останнє місце, як культура, що не цінує інновації.

Ми останні в медицині,

а це важливо для відчуття благополуччя.

І ось ми, не просто останні в ЄС -

ми останні в Європі, в самому низу.

А що найгірше,

це дані з "The Economist" тритижневої давності, багато з вас бачили їх.

Ми найсумніше місце на Землі,

судячи по ВВП на душу населення;

найсумніше місце на Землі.

Це соціальні фактори, поглянем тепер на освіту.

Яке місце ми зайняли три тижні тому

в черговому звіті OECD?

Останнє з грамотності, математики та наукових дисциплін; останнє.

Бізнес:

Найнижчий в ЄС вклад

підприємців в розвиток суспільства.

І що ми отримуємо в результаті?

Найнижчий відсоток підприємців, що починають бізнес.

І це попри той, всім відомий факт,

що малий бізнес

є рушієм економіки.

Ми працевлаштовуємо найбільше людей, платимо найбільше податків.

Тож якщо наш рушій зламався, що буде?

Найнижчий по Європі ВВП на душу населення.

Найнижчий.

Тож не є сюрпризом для нас, що 62 відсотки болгар

не оптимістично налаштовані на рахунок майбутнього.

Ми нещасні, в нас погана освіта,

і в нас найгірша ситуація з бізнесом.

І це факти, товариші.

Це не казки, це не вигадки.

Аж ніяк.

Це не змова, придумана мною проти Болгарії. Це факти.

Тож я думаю, що на цей момент очевидно,

що наша система зламана.

Те, як ми думаємо і як поводимось,

наша операційна система поведінки зламана.

Нам потрібні стрімкі зміни у тому, як ми думаємо та поводимось,

щоб перетворити Болгарію на краще

для нас самих, для наших друзів,

для наших сімей та для нашого майбутнього.

Як же це сталось?

Давайте будемо позитивнішими. Будемо мислити позитивно. Як же це сталось?

Я вважаю, ми останні тому -

і це може здатись комусь надто різким -

що ми штучно обмежуємо себе рамками.

Ми затримуємо себе

тому, що не цінуємо гру.

Так, я сказав гру.

Якщо хтось забув, що таке гра, вона виглядає ось так.

Немовлята граються, діти граються,

дорослі граються.

Ми ж не цінуємо гру.

Більше того - ми знецінюємо гру.

І робимо ми це в трьох категоріях.

Повернемось до цих трьох категорій.

Соціальна: 45 років чого?

Комунізму -

коли суспільство та держава важливіше людини,

побічним ефектом чого є

пригнічення творчості, індивідуального самовираження та інновацій.

І натомість, що ми цінуємо?

Оскільки відомо, що

те, як ми створюємо та застосовуємо знання,

залежить від соціального та інституційного контексту,

який при комунізмі казав нам що?

Бути серйозними.

Бути дуже, дуже серйозними.

Так і було.

(Оплески)

Бути серйозними.

Не перелічити, скільки разів мене повчали в парку,

що мої діти не повинні гратися на землі.

Боже упаси, вони граються в бруді, в "калі",

чи навіть гірше, "локві", вода, це точно їх вб'є.

Мені це казали "баби" і "дяді",

що не можна, щоб діти так багато гралися,

оскільки життя серйозне

і нам треба готувати їх до серйозності життя.

В нас живе мем серйозності.

Це соціальний ген, який пронизує нас.

Це мем серйозності.

Йому 45 років

і він створив те, що я називаю "фактором баби"

(Сміх)

(Оплески)

І ось як він працює.

Крок перший: жінка каже, - "Я хочу дитину. Іскам дитину."

Крок другий: з'являється дитина. Ура!

А що стається на третьому кроці?

Мені треба йти на роботу,

тому що треба просуватись по кар'єрі, або ж я просто люблю пити каву.

Тож я віддам "бебко" до "баби".

Але треба пам'ятати,

що "баба" інфікована мемом серйозності вже 45 років.

Тож що стається?

Вона передає цей вірус дитині,

і потрібно дуже-дуже-дуже багато часу - як і для секвої -

щоб цей мем серйозності

вивітрився з нашої операційної системи.

Що ж робиться потім?

Він проникає в освіту, де ми отримуємо застарілу систему освіти,

яка майже не змінилася за 100 років,

освіту яка цінує зубріння,

механічне запам'ятовування та стандартизацію

і знецінює самовираження, самодослідження,

допитливість, творчість та гру.

Ця система нікуди не годиться.

Ось правдива історія: я шукав школу для своєї дитини.

Ми пішли в одну престижну, невелику школу

і вони кажуть, що в них математика 10 разів на тиждень,

наукові дисципліни - 8 разів на тиждень,

читання - 5 разів в день і тому подібні речі.

І я запитав, "А як у вас з іграми та перервами?"

І вони сказали: "Ха! В розкладі для цього не буде ні секунди."

(Сміх)

Ми кажем: "Йому ж п'ять років"

Це ж злочин, просто злочин.

І це дійсно злочин,

що наша освітня система така серйозна, бо освіта це серйозно,

що ми створюємо бездумних, роботів-працівників,

які будуть вкручувати шурупи в уже прорізьблені отвори.

Я перепрошую, але сучасні проблеми -

це не проблеми індустріальної революції.

Нам потрібне вміння адаптуватись,

вміння вчитись, бути творчими та винахідливими.

Нам не потрібні механізовані працівники.

Але ж ні, тепер наш мем поширюється і на роботу, де ми не цінуємо гру.

Ми створюємо роботизованих працівників і ставимось до них, як до речей,

які можна використати та викинути.

Які властивості роботи в Болгарії?

Диктатура:

роби, що я наказую, бо я начальник.

Я бос і я знаю краще за тебе.

Недовіра: очевидно, що ти злодій, тому я встановлю камери.

(Сміх)

Контроль:

очевидно, що ти ідіот, тому я зроблю

мільйон дрібних процедур, яких ти повинен дотримуватися, щоб не виходити за рамки.

Постійні обмеження: не користуйся мобільним,

не користуйся ноутбуком, не шукай в інтернеті,

не спілкуйся в особистих цілях.

Чомусь це вважається непрофесійним і поганим.

І в кінці кінців ви почуваєтеся нереалізованим,

бо вас контролюють, обмежують, не цінують,

і ви не отримуєте задоволення.

В соціальному плані, в освіті, в нашому бізнесі

ми не цінуємо гру.

І тому ми на останньому місці -

бо ми не цінуємо гру.

Деякі заперечать, "Це ж смішно, Стіве. Що за дурнувата ідея.

Це не може бути через гру.

Просто через гру, це якась дурниця."

В нас мем серйозності.

Я відповім: "Ні".

І я доведу це вам у наступній частині промови, що

гра - це каталізатор, це і є революця,

за допомогою якої ми можемо зробити Болгарію кращою.

Гра:

наш мозок

налаштований на гру.

В процесі еволюції,

що тривала мільйони та мільярди років,

була відібрана гра, серед людей та тварин.

І знаєте що?

Еволюція дуже добре справляється

з відсіюванням непотрібних для нас рис

і збереженням рис, які потрібні нам для конкурентних переваг.

Природа не дурна і вона вибрала для нас гру.

В світі тварин, для прикладу,

зокрема, світі мурах - мурахи граються.

Можливо, ви не знали цього.

Але коли вони граються,

вони вчаться соціальному устрою та динаміці явищ.

Щурі граються, але чого ви, напевно, не знали,

що у щурів, які граються більше -

більший мозок

і вони швидше розуміють задачі;

навики.

Кошенята граються. Всім відомо, що кошенята граються.

Але чого ви, можливо, не знаєте, так це того, що

кошенята, яких позбавили гри,

не можуть взаємодіяти соціально.

Вони можуть полювати, але не можуть спілкуватися з іншими.

Ведмеді граються.

Але ви, мабуть, не знали, що

ведмеді, які більше граються - живуть довше.

Не ті ведмеді, які краще рибалять.

А ті, які більше грають.

І останнє з цікавих досліджень

показує зв'язок

між грою та розміром мозку.

Чим більше граєш - тим більший розмір твого мозку.

Дельфіни мають досить великий мозок - багато граються.

Але хто б ви подумали

має найбільший мозок і є найактивнішим гравцем?

Щиро ваші, люди.

Діти граються, ми граємося -

люди усіх рас та національностей,

усіх кольорів та релігій,

це універсальне явище - ми граємо.

І не тільки діти - дорослі теж.

Крутий термін: неотенія -

збереження вміння гратися та інших дитячих рис у дорослих.

І хто найбільші неотеніки?

Люди. Ми граємо у спортивні ігри.

Ми робимо це для задоволення, як олімпійці чи як професіонали.

Ми граємо на музичних інструментах.

Ми танцюємо, цілуємося, співаємо

чи просто дуріємо.

Ми створені природою, щоб гратися

від народження до старості.

Ми створені робити це постійно -

грати; грати багато і

і не припиняти гру.

Це величезна перевага.

Ті ж самі переваги, що отримують тварини,

отримують і люди.

Для прикладу, було доведено, що гра

стимулює зростання миндалевидного тіла мозку,

в області, що відповідає за контроль емоцій.

Вона посилює розвиток передфронтальної кори головного мозку,

де відбувається пізнання та розуміння.

І що в результаті?

Якщо ми граємо - ми отримуємо більшу емоційну зрілість.

Ми виробляємо краще вміння приймати рішення,

якщо ми більше граємо.

І це, мої друзі, факти.

Це не вимисел, не казки і не вигадки;

це холодна, точна наука.

У гри є переваги.

Це генетичне право, дане нам при народженні,

як вміння ходити, говорити чи бачити.

І обмежуючи себе в грі,

ми калічимо себе,

як і з будь-якими іншими рисами, даними нам при народженні.

Ми стримуємо себе.

Невелика вправа, всього на секунду:

закрийте очі

і спробуйте уявити світ без гри.

Уявіть світ без театрів, без мистецтва,

без пісень, без танців,

без футболу та реґбі,

без сміху.

Як виглядає такий світ?

Досить блякло.

Досить понуро.

Тепер уявіть своє робоче місце.

Чи цікаве воно? Чи веселе?

Чи робочі місця ваших друзів (ми тут думаємо наперед).

Чи цікаві вони? Веселі?

Чи може це нісенітниця? Може, там панує диктатура, контроль,

заборони, недовіра та невдоволення?

В нас є такий стереотип, що

протилежність гри - це робота.

Ми навіть почуваємося винними, якщо нас застали на роботі за грою.

"Співробітники побачили, як я сміюся. Подумають, що в мене мало роботи",

або: "Ой, треба ховатись, бо якщо шеф побачить,

подумає, що я погано працюю."

Але в мене для вас новина: ми думаємо задом-наперед.

Протилежність гри -

це не робота.

Протилежність гри -

це депресія; депресія.

Насправді ж

гра покращує нашу роботу.

Ті самі переваги, які гра дає тваринам та людям,

вона дає нам і в роботі.

Для прикладу, вона стимулює творчість.

Вона робить нас відкритішими до змін.

Покращує вміння вчитися.

Дає нам відчуття цілі та майстерності -

два ключових мотиваційних аспекти,

які збільшують нашу продуктивність

за допомогою гри.

Але поки ви почали думати, що гра це не серйозно, скажу, що

гра не означає легковажність.

Професійний спортсмен, який любить лижний спорт -

він ставиться до нього серйозно, але із захопленням.

Він отримує задоволення, він в ритмі, він в потоці.

Лікар може бути серйозним,

але, тим не менше, сміх - хороші ліки.

Ми мислимо в зворотньому напрямку.

Ми не повинні почувати вину.

Ми повинні славити гру.

Короткий приклад із корпоративного світу.

Девіз компанії FedEx простий: люди, сервіс, прибуток.

Якщо ви ставитеся до людей по-людськи, якщо ставитеся добре,

вони щасливіші, вони задоволеніші, вони мають відчуття мети та майстерності.

Що відбувається? Вони надають кращий сервіс -

не гірший - кращий.

І коли клієнти замовляють послуги

і при цьому мають справу з людьми, які можуть приймати рішення і є задоволеними,

як почуває себе клієнт? Чудово.

А що роблять клієнти, які почувають себе чудово?

Купують більше послуг і радять їх друзям,

що веде до більшого прибутку.

Люди, сервіс, прибуток.

Гра підвищує продуктивність, а не понижує.

Але ви скажете:

"Ні, ну це може спрацювати для FedEx там, в Сполучених Штатах,

але не спрацює в Болгарії.

Аж ніяк. Ми інші."

Це працює в Болгарії, друзі. З двох причин

По-перше - гра універсальна.

В болгар нема нічого такого дивного, що б заважало їм грати,

крім мема серйозності, який нам треба з себе виштовхати.

По-друге, я це перевірив. Я перевірив це на прикладі Sciant.

Коли я прийшов туди, в них було нуль задоволених клієнтів.

Жоден клієнт не рекомендував нас.

Я опитав їх всіх.

В нас був мінімальний прибуток. (Так, я зробив це)

В нас був мінімальний прибуток

і незадоволені ділові партнери.

Завдяки простим змінам,

таким як більша прозорість,

заохочення особистих ініціатив,

заохочення до співпраці

замість диктатури,

орієнтація на результат.

Мені не важливо, коли ти приходиш на роботу. Мені не важливо, коли ти ідеш додому.

Мені важливо, щоб твій клієнт та твоя команда були задоволені,

а ти підтримував такий стан речей.

Чому я повинен переживати, щоб ти прийшов о дев'ятій?

Тобто, ми сприяли веселішій та цікавішій атмосфері.

За допомого веселішого та цікавішого оточення

нам вдалося перетворити Sciant -

і це всього за три коротких роки -

звучить, як досить тривалий період, але зміни повільні -

кожен клієнт, з нуля до кожного клієнта, що рекомендує нас,

рівень прибутку більше середнього по галузі

і задоволені ділові партнери.

Ви запитаєте: "Як ви знаєте, що вони задоволені?"

Ну, ми виграємо кожного року, коли номінуємось,

одну з категорій в конкурсі на кращого роботодавця в малому бізнесі.

Незалежний аналіз анонімних працівників

згідно опитувань.

Це може працювати і це працює в Болгарії.

Нас нічого не тримає,

крім власного менталітету стосовно гри.

Ось деякі кроки, які ми можемо зробити - для завершення -

щоб зробити революцію з допомогою гри.

В першу чергу ви повинні мені повірити.

Якщо ви мені не вірите -

що ж, ідіть додому і подумайте над цим іще.

По-друге, якщо ви не відчуваєте в собі вміння гратися -

вам треба віднайти його.

Що подобалося та приносило вам радість в дитинстві,

що сподобалося вам шість місяців тому,

але чим ви не можете більше займатися, бо отримали підвищення,

бо тепер вам здається, що треба бути серйозним,

відкрийте це в собі.

Неважливо, чи це гірський велосипедний спорт чи читання книжок чи якась гра,

відкрийте це в собі.

Бо ви лідери,

лідери іновацій, передові мислителі.

Ви повернетеся в офіси,

чи обговорите це з друзями

і розпалите вогонь змін у революції гри.

Вам потрібно це зробити і, якщо ви цього не відчуваєте -

ваші колеги та співробітники цього не відчують.

Вам треба повернутися і сказати: "Я буду довіряти вам."

Дивна ідея. Я взяв вас на роботу. Я повинен вам довіряти.

Я дозволю вам приймати рішення. Я дам вам владу.

І я уповноважу кожного працівника до найнижчих рівнів замість того, щоб давати владу верхам.

Я буду сприяти конструктивній критиці.

Я дозволю вам кидати виклик владі.

Оскільки тільки за допомогою виклику ми можемо

вибитися з прокладеної колії

і створити інноваційні рішення

у відповідь на сучасні проблеми.

Ми не завжди праві в якості лідерів.

Ми викорінимо страх.

Страх - це ворог гри.

І ми впровадимо зміни,

такі як відміна заборон.

Знаєте, хай вони користуються мобільними

для особистих цілей - Боже упаси.

Хай сидять в інтернеті.

Хай переписуються та спілкуються.

Хай беруть довгі обідні перерви.

Обід - це як шкільна перерва на роботі.

Це коли ти виходиш в світ

і перезаряджаєш свій мозок, зустрічаєшся з друзями,

п'єш пиво, їсиш, говориш,

ви обмінюєтеся ідеями,

чого ви, можливо, не робили раніше.

Дозвольте їм це. Дайте їм трошки свободи.

А в загальному - дозвольте їм грати. Дозвольте отримувати задоволення на роботі.

Ми проводимо на роботі стільки часу,

і вона повинна бути чим, страждальною м'ясорубкою,

щоб через 20 років ви прокинулись і сказали: "І це все?

Це все, що було?"

Це неприйнятно, "непріємліво".

(Сміх)

Тож у підсумку,

нам потрібні різкі зміни

у тому, як ми думаємо та поводимося,

але нам не потрібна

революція робочого класу.

Нам не потрібна революція робочих.

Нам потрібне

повстання гравців.

Нам потрібне повстання гравців.

Нам потрібне повстання гравців.

Серйозно, ми повинні об'єднатись.

Сьогодні - початок повстання.

А що треба зробити вам,

так це роздути полум'я революції.

Вам треба поділитись вашими ідеями та історіями успіху

про те, що спрацювало,

про вливання свіжих сил в наші життя, школи

і нашу роботу за допомогою гри;

про те, як гра сприяє

відчуттю впевненості та самореалізації;

як гра сприяє інноваціям та продуктивності;

і врешті-решт, як гра створює сенс.

Бо ми не зробимо цього самі. Ми повинні робити це разом.

А разом, якщо ми візьмемось і поширимо ці ідеї про гру -

ми можемо перетворити Болгарію на краще.

Дякую вам.

(Оплески)