Ісламофобія вбила мого брата. Час покінчити з нетерпимістю

10 лютого 2015 року брата Сюзан Баракат Діа, її невістку Юсор та сестру невістки Разан вбив їхній сусід у містечку Чапел-Гілл, штат Північна Кароліна. Зловмисник сказав, що вбив їх через суперечку на парковці. Преса та поліція не ставили його свідчення під сумнів, поки Баракат не заявила на прес-конференції, що вбивства скоїли через нетерпимість. Розповідаючи, як вона та її сім'я пережили це, Баракат закликає нас не мовчати, коли ми бачимо нетерпимість і висловлювати підтримку тим, хто стикається з дискримінацією.

Торік

трьох членів моєї сім'ї
жорстоко вбили

через нетерпимість.

Звичайно, що
мені дуже важко

бути тут сьогодні,

але мій брат Діа,

його дружина Юсор

та її сестра Разан

не дали мені іншого вибору.

Я сподіваюсь, що під кінець
цієї промови ви зробите вибір

і виступите зі мною
проти нетерпимості.

Це сталося 27 грудня 2014 року:

зранку в день весілля мого брата.

Він попросив мене
зробити йому зачіску

під час підготовки
для весільної фотосесії.

Йому було 23, баскетбольний зріст-194 см.,
фан Стефена Каррі.

(Сміх)

Громадянин США, вчився на дантиста,
готувався ступити на стежку життя.

Коли Діа та Юсор
танцювали свій перший подружній танець,

я бачила любов в його очах,

та її взаємне задоволення,

емоції переповнювали мене.

Я відійшла в кінець залу
та розплакалась.

І коли пісня скінчилась,

він попрямував до мене,

взяв на руки

та почав гойдати.

Навіть в той момент,

коли я була спантеличена,

він був зі мною.

Він торкнувся
мого обличчя і сказав,

"Сюзан,

ти зробила мене тим, ким я є.

Дякую тобі за все.

Я люблю тебе".

Через місяць я ненадовго приїхала
додому в Північну Кароліну

і в останній вечір
побігла нагору в кімнату Діа,

щоб запитати, як йому
в ролі одруженого чоловіка.

Зі щирою юнацькою посмішкою він сказав,

"Я такий щасливий. Я кохаю її.
Вона дивовижна".

І дійсно, вона така.

Лише в свої 21, вона, як і Діа,
поступила на стоматологічний факультет

університету Північної Кароліни.

Вона розділяла його любов до баскетболу,
та за її ініціативою

вони розпочали свій медовий місяць,
відвідавши гру улюбленої команди ліги NBA,

"Лос Анджелес Лейкерс".

Зацініть цю форму.

(Сміх)

Я ніколи не забуду ту мить,
коли сиділа біля нього--

який він був безтурботний у своєму щасті.

Мій менший брат,
одержимий фанат баскетболу,

перетворився у сформованого
молодого чоловіка.

Він був відмінником на
факультеті дантистів,

разом з Юсур та Разан,

брав участь у місцевих та міжнародних
громадських проектах,

які націлені на допомогу
безхатькам та біженцям

та передбачають надання стоматологічної
допомоги

сирійських біженцям у Туреччині.

Лише в свої 19, Разан

вивчаючи архітектуру,
використовувала всю свою креативність

для того, щоб допомогати усім.

Вона складала пакунки
для місцевих безхатьків,

водночас виконуючи інші проекти.

Ось якими вони були.

В той вечір

я глибоко вдихнула і, дивлячись
на Діа, сказала:

"Я ніколи так не пишалася тобою,
як пишаюся зараз".

Він обійняв мене

і побажав доброї ночі.

Наступного ранку я вирішила
не будити його

і поїхала в Сан-Франциско.

Це був останній раз, коли я обіймала його.

Через десять днів я була на чергуванні
в міській лікарні Сан-Франциско,

коли почався потік невизначених
повідомлень, у яких люди присилали свої співчуття.

Спантеличена, я телефоную своєму тату,
який спокійно відповідає:

"Відбулась стрілянина в сусідів Діа
в Чепел-Гілл.

Все забарикадовано.
Це все, що ми знаємо".

Я поклала трубку і швидко ввела в Ґуґл
"стрілянина в Чепел-Гілл".

З'явилося одне посилання.

Цитую:

"Трьох людей вбили
пострілом в голову,

оперативна група підтвердила смерть".

Якась частина мене просто знала.

Я зіскочила зі стільця і,
знепритомнівши, впала,

застогнавши, на тверду підлогу лікарні.

Я сіла на перший нічний авіарейс
з Сан-Франциско,

в оціпенінні, не розуміючи нічого.

Я прийшла в будинок, в якому народилася,
впала на руки до своїх батьків

і розридалася.

Потім я побігла нагору в кімнату Діа,
як я робила сотні разів,

просто шукаючи його,

але там був лише простір,
який вже ніколи не заповнити.

Розслідування та результати автопсії
з'ясували

послідовність подій.

Діа щойно повернувся з занять.

Разан готувала обід

вдома, разом з Юсур.

Як тільки вони почали обідати,
почулося гупання у двері.

Коли Діа відчинив,

їхній сусід декілька разів
вистрелив у нього.

Згідно зі звітом служби 911,

було чути дівчачі крики.

Чоловік повернувся на кухню
і зробив єдиний вистріл в бедро Юсур,

знерухомивши її.

Потім він підійшов до неї ззаду,

натиснув дулом пістолета в голову

і однією кулею
прострелив їй мозок.

Він повернувся до Разан,
яка кричала, прагнувши зберегти життя,

і в розправницькій манері, єдиною кулею

в голову

убив її.

Коли він виходив,

він вистрелив у Діа в останнє--
кулею в рот--

в загальному, виходить 8 куль:

дві застрягли в голові,

дві - в грудях,

а інші -- в його кінцівках.

Діа, Юсур і Разан вбили

в місці, яке мало би бути
безпечним -- в їхньому домі.

Цей чоловік місяцями
турбував їх:

гупав у двері,

розмахував пістолетом.

Його профіль у Фейсбуці переповнювали
антирелігійні пости.

Юсур боялася його.

Коли вона поселялась у квартиру,

він сказав їй та її мамі,
що йому не подобається, як вони виглядають.

У відповідь мама Юсур сказала їй
бути доброю з сусідом,

що коли він пізнає їх краще,

то побачить, які вони насправді.

Я гадаю, що ми всі так збайдужіли
до нетерпимості,

що навіть не могли б уявити,
як вона перетворюється у фатальну жорстокість.

Чоловік, який вбив мого брата,
сам здався поліції

незадовго після цього,

зізнавшись, що вбив трьох дітей

у розправницькій манері

через суперечку на парковці.

Поліція передчасно зробила
публічне оголошення того ж ранку,

слово в слово повторюючи заяву вбивці,
навіть не засумнівавшись у ній

і не провівши власного розслідування.

Виявилось, що не було
ніякої суперечки на парковці.

Жодних дискусій.

Жодних образ.

Але шкоду вже заподіяно.

У 24-х годинному медіа-циклі,

слова "суперечка на парковці" вже встигли
стати звичайними.

Я сиділа на ліжку свого брата
і згадала його слова,

слова, які вилились з його уст
так невимушено і з такою любов'ю:

"Ти зробила мене тим, ким я є".

Ось що це означає для мене--
переступити через непосильне горе

і говорити.

Я не можу дозволити, щоб смерть моєї сім'ї
звели до сюжету,

який час від часу обговорюють
у місцевих новинах.

Сусід убив їх через їхню віру,

через шматок тканини,
який вони вирішили носити на голові,

тому що були мусульманами.

В той час я відчувала гнів.

Що сталося б, якби змінилися ролі,

і араб, мусульманин чи людина, яка виглядає,
як мусульманин,

вбила трьох білих американців,
студентів, розправилася з ними

в їхніх власних домівках,

як би ми це назвали?

Атака терористів.

Коли білий чоловік здійснює
акт насилля в США,

його вважають самітником,

психічно хворим

або ж він це зробив через
суперечку на парковці.

Я знала, що повинна говорити від
імені своєї сім'ї

і робила це так, як знала:

розсилала повідомлення у Фейсбуці
усім, кого я знала з телебачення.

Через декілька годин

у будинок, де панував безлад,
де зібралися всі наші друзі й родина,

зайшов наш сусід Ніл,
сів напроти моїх батьків

і спитав: "Що я можу зробити?"

Ніл має понад 20 років досвіду
в журналістиці,

але він пояснив, що прийшов
не як журналіст,

а як сусід, що хоче допомогти.

Я спитала, що на його думку
нам варто робити.

Бомбардувати ЗМІ з проханням
дати інтерв'ю?

Він запропонував зібрати прес-конференцію
в місцевому громадському центрі.

Я дотепер не можу підібрати слів,
щоб виразити мою вдячність йому.

"Просто скажи коли і я забезпечу присутність
представників усіх телеканалів," сказав він.

Він зробив для нас те,
чого ми самі не змогли б зробити

у момент спустошення.

Я оголошувала заяву для преси,

одягнена в медичну форму
з минулої ночі.

Через добу після вбивства

Ендерсон Купер з телеканалу CNN
взяв у мене інтерв'ю.

Наступного дня головні видання --

зокрема Нью-Йорк Таймс і
Чикаго Триб'юн --

опублікували історію про Діа,
Юсор та Разан,

що дало нам можливість подати апеляцію

та привернути увагу до поширення
анти-мусульманської нетерпимості.

Сьогодні

здається, що ісламофобія --
це прийнята суспільством форма расизму.

Ми повинні терпіти це та посміхатися.

Ці злі погляди,

цей відчутний страх, коли починається
посадка на літак,

ці перевірки в аеропорту в
99 відсотках перельотів.

І це лише початок.

Деякі політики переслідують політичні
та фінансові цілі за нашими спинами.

У США

такі кандидати в президенти,
як Дональд Трамп,

закликають реєструвати
американських мусульман

та забороняти мусульманам - емігрантам
та біженцям - в'їжджати в країну.

Це не збіг, що злочини на основі
нетерпимості зростають

паралельно з виборами.

Лише кілька місяців тому
Халіда Джабару,

лівійсько-американського християнина,

вбили в Оклахомі.
Це зробив його сусід,

який називав його "брудним арабом".

Цей чоловік уже був ув'язнений
приблизно на 8 місяців

після спроби переїхати машиною
матір Халіда.

Існують шанси, що ви не чули про
історію Халіда,

тому що її не зробили
національною новиною.

Найменше, що ми можемо зробити -
це назвати цей інцидент

злочином на основі нетерпимості.

Найменше, що ми можемо--
говорити про це,

тому що злочини насилля та нетерпимості
не відбуваються у вакуумі.

Незадовго після
повернення на роботу -

я працюю старшим черговим лікарем -

одна з моїх пацієнток
глянула на мою колегу,

і, показавши на її обличчя,
сказала: "Сан-Бернардіно",

натякаючи на нещодавню атаку терористів.

Тоді, щойно втративши трьох членів сім'ї
через ісламофобію,

виступаючи з програмою

як боротися з мікроагресією,

я

змовчала.

Я була розчарована.

Принижена.

Коли через кілька днів я
навідалась до тієї ж самої пацієнтки,

вона подивилась на мене
і сказала:

"Ваші люди вбивають наших
людей в Лос-Анджелесі".

Я подивилася на неї вичікувально.

І знову

промовчала.

І знову усвідомила,

що маю заступитися за себе.

Я сіла на її ліжко і спокійно сказала:

"Чи я особисто зробила вам щось погане,
крім того, що ставилася з добротою та повагою?

Чи я хоч раз не надала вам необхідну
допомогу?"

Вона відвела очі і усвідомила,
що її слова - неправильні,

і перед усією командою,

вона вибачилась:

"Я мала б стриматись,
я сама родом з Мексики.

До мене весь час так ставляться".

Багато з нас стикаються з
мікроагресією щодня.

Дивно те, що це відбувається

через вашу расу,

стать,

сексуальну орієнтацію

чи релігійні погляди.

Всі ми були свідками ситуацій,
коли щось відбувалося не так,

але ми не говорили про це.

Можливо, ми не знали, як відповісти
на той момент.

Можливо, ми навіть боялися
своєї потенційної необ'єктивності.

Всі ми повинні погодитись, що
нетерпимість неприйнятна,

але коли ми бачимо її,

ми мовчимо,

тому що нам зручно мовчати.

Проте коли ви виходите з зони комфорту,

ви стаєте на сторону союзників.

В Америці проживає понад
три мільйони мусульман.

Це лише один відсоток
загального населення.

Мартін Лютер Кінг якось сказав:

"Врешті-решт,

ми запам'ятаємо не слова
наших ворогів,

а мовчання наших друзів".

Що ж зробило союзництво мого
сусіда Ніла таким значним?

Декілька речей.

Йому не тільки було небайдуже -

він також застосував
свої професійні можливості,

коли це знадобилось.

Інші зробили те ж саме.

Ларисія Гокінз,

перша афро-американська професорка
у Вітон-коледжі,

почала носити хіджаб
на знак солідарності

з мусульманками,
які щодня стикаються з дискримінацією.

В результаті, вона втратила роботу.

Через місяць

її взяли на роботу до
Університету штату Вірджинія

і тепер вона працює над темами
плюралізму, раси, віри та культури.

Співзасновник сайту Reddit, Алексіс Оганян,

продемонстрував, що не все союзництво
має бути серйозне.

Він підтримав проект
15-річної мусульманки,

яка розробила смайлики в хіджабі.

(Сміх)

Це простий жест,

але він має значний вплив
на підсвідомість,

показує, що мусульмани --
нормальні люди,

як і решта спільнот,
що є частиною "нас" ,

а не "іншими".

Головна редакторка журналу
"Вімен Ранінґ"

вперше поставила на обкладинку
жінку в хіджабі.

Все це різні приклади того,

як люди використали свої
можливості та ресурси

у сферах науки, техніки та медіа

для того, щоб показати свою підтримку.

Що ви можете зробити?

Чи хочети ви вийти зі
своєї зони комфорту

і говорити, коли бачите
нетерпимість?

Чи будете ви, як Ніл?

В цій історії фігурувало багато сусідів.

Кожного з вас оточують
мусульмани: по сусідству,

на роботі,

у школі, де навчаються
ваші діти.

Не стороніться їх.

Дайте їм знати, що ви
виступаєте за солідарність.

Це може здаватися дрібницею,

але я гарантую, що різниця
відчувається.

Діа, Юсор та Разан
вже ніколи не повернути.

Але тоді, коли ми всі разом заговоримо,

ми покладемо край нетерпимості.

Дякую.

(Оплески)