Маєте смартфон? Починайте стрімити

У 2001 році журналіст Бруно Тортурра висвітлював протест у Сан-Паулу, який мав погані наслідки. Після атаки сльозогінним газом він зазнав впливу на свій спосіб мислення про власну роботу, покинув її і зосередився на живому стрімінгу, онлайн досвіді, який не передати словами. У цій вражаючій промові він розповідає про те, як еспериментував зі стрімінгом в інтернеті і як цей процес допоміг йому створити дуже сучасну медіа мережу.

Чи хтось серед вас коли-небудь
відчував на собі вплив сльозогінного газу?

Сльозогінний газ? Хтось відчував?

Мені шкода це чути, отже ви, мабуть, знаєте,
що це дуже токсична речовина,

та ви можете не знати,
що це дуже проста молекула

з невимовною назвою:

вона зветься хлоробензальмалонодинітрил.

Я це вимовив.

Цій речовині десятки років, та вона стає
дуже популярною серед сил поліції

останнім часом у всьому світі,

і, з мого досвіду, як того,
хто проти волі вдихнувв цю речовину,

скажу, що сльозогінний газ має дві основні,
проте досить протилежні властивості.

Перше, він може справді попекти ваші очі,

і друге, він може також
допомогти їх відкрити.

Сльозогінний газ однозначно допоміг
мені відкрити свої очі на дещо,

чим я хочу сьогодні з вами поділитися:

що живий стрім, сила
незалежних трансляцій через веб,

може бути поворотним моментом
в журналістиці,

в громадській діяльності, а також,
на мою думку, в політичному дискурсі.

Для мене ця ідея з'явилася
на початку 2011,

коли я висвітлював
протест у Сан-Паулу.

Це був Марш маріхуани,

зібрання людей, що виступали
за легалізацію канабісу.

Коли ця група почала рухатися,

спецпідрозділи поліції надійшли ззаду
з гумовими кулями, світлошумовими гранатами,

а також із газом.

Щоб розповісти все коротко,

я увійшов до лав протестуючих
як головний редактор

добре відомого журналу,
де вже встиг пропрацювати 11 років,

і завдяки цьому непроханому
ефекту сльозогінного газу,

я вийшов звідти, як журналіст,
покликаний до нових шляхів

поширення живого досвіду того,
як це - бути на місці реальних подій.

Отже наступного тижня,
я знову опинився серед протесту,

та цього разу я вже не був
представником жодного ЗМІ.

Я був там як незалежний стрімер,
і все, що я мав при собі

- просте позичене обладнання.

У мене була дуже проста відеокамера
та наплічник з 3G модемами.

І в мене була сторінка в інтернеті, яку
можна було поширити в соціальних мережах,

опублікувати на будь-якому сайті,

і на той час протест проходив добре.

Не було насильства.

Не було активних дій.

Але було щось справді хвилююче,

я міг бачити журналістів телеканалів,
що висвітлювали протест на відстані,

у них були величезні вантажівки,
а також команди з телекамерами,

а я робив практично те саме,

і все, що в мене було
при собі - наплічник.

Для журналіста це було справді захопливо,

та найцікавіше, коли я повернувся додому,

я взнав, що мій стрім переглядало

більше 90 000 людей,

і я отримав сотні листів та повідомлень
від людей, котрі запитували мене,

як я це зробив,

як можливо зробити таке.

І ще я взнав дещо:
фактично, це було вперше,

коли хтось показував живий стрім
з вуличних протестів

в нашій країні.

Це мене справді вразило,

адже я не був помішаним на комп'ютері,
я не був технологом,

все потрібне для цього обладнання
вже існувало,

і було легкодоступне.

І я зрозумів,
що ми стоїмо на рубежі,

на дуже важливому рубежі,

вся справа полягала у зміні перспективи,

інтернет міг бути використаний,

вже використаний, як гігантський
та неконтрольований

високоанархічний телеканал,
телемережа,

де кожен, хто володіє основними навиками
та простеньким обладнанням,

навіть хтось такий, як я, у кого
є невеличка проблема затинання, -

якщо я затнусь,
будь ласка, будьте терплячі до мене -

навіть хтось такий, як я,
може стати стрімером.

Ця революційна думка
звучала в моїй голові.

Отже, протягом
декількох наступних років

я почав по-різному
експериментувати зі стрімінгом,

не тільки на вулицях
але також в студіях та квартирах,

аж до початку 2013, минулого року,

коли я став співзасновником групи,
що зветься Mídia NINJA.

NINJA - це акронім,

що значить Narrativas Independentes
Jornalismo e Ação,

тобто "незалежні розповіді,
журналістика та діяльність."

Це була медіа група,
що мала невеличкий медіа план.

У нас не було жодної фінансової структури.

Ми не планували заробляти цим гроші,

і це було мудро, адже не варто
намагатися заробляти журналістикою.

Але в нас було дуже стійке
та чітке переконання,

ми знали, що об'єднані
середовища соціальних мереж

можуть дати нам можливість створити

мережу експериментальної журналістики
для всієї країни.

Спершу ми створили сторінку у Фейсбуці,
а згодом - плакат,

і почали поширювати на вулицях
у дуже простий спосіб.

І тоді сталося щось непередбачене,

щось, що ніхто не міг передбачити.

В Сан-Паулу почали
вибухати вуличні протести.

Вони з'явилися
як дуже локальні та специфічні.

Це були протести проти недавнього
зростання тарифів за проїзд в автобусі.

Це - автобус.

Тут написано: "Пограбування."

Такого типу прояви почали зростати

та продовжували відбуватись.

Отже відповідно зростали прояви
насильства поліції щодо протестуючих.

Але також мав місце інший конфлікт,

на мою думку, більш важливий.

Зверну увагу, що це був
конфлікт розповідей.

Існували версії фактів щодо протестів
від основних ЗМІ,

які з легкістю могли бути спростовані
будь-ким, хто був на той час на вулиці,

якщо б така людина представила власне
бачення того, що насправді відбувається.

Це була сутичка поглядів,
сутичка розповідей,

яка, на мою думку, обернула ці протести

у довгі періоди політичних розплат
по всій країні,

де сотні тисяч людей,

ймовірно, більше ніж мільйон людей

по всій країні вийшли на вулиці.

Але вже не йшлося про
зростання проїзних тарифів.

Йшлося про все загалом.

Вимоги народу, його очікування,

причини, через яку вони вийшли на вулиці,

могли бути настільки різноманітні,
що, у деяких випадках, були протилежними.

Якби ви могли це прочитати,
ви б мене зрозуміли.

Все це відбувалося в атмосфері
політичного очищення,

через яке проходила наша країна,

тому це було пов'язано з політикою,

але також це було пов'язано
з новим способом організації,

з новим способом комунікації.

Саме в таких обставинах виникла
Mídia NINJA

і пройшла шлях від майже анонімності
до явища національного рівня,

тому що у нас було правильне обладнання.

Ми не використовуємо відеокамери.

Ми користаємось ось цим.

Ми користаємось смартфонами.

Це давало нам можливість бути непомітними
серед протестуючих,

але також завдяки цьому
ми могли робити ще дещо:

ми показували, як це -
бути в гущі протесту,

ми представляли суб'єктивну точку зору
для людей, що перебували у себе вдома.

Але, на мою думку,
було дещо більш важливе,

ніж обладнання.

Це був наш спосіб мислення,

ми поводились не так,
як звичайне ЗМІ.

Ми не ганялися за новинами.

Ми намагалися заохочувати людей,

запрошувати людей,
і, власне, вчити людей,

як це робити, як їм самим
стати стрімерами.

Вирішальним стало зростання Mídia NINJA
з невеличкої групки людей,

всього за декілька тижнів,

ми зросли експоненційно
та розповсюдились по всій країні.

Отже, протягом одного чи двох тижнів,
поки тривали акції протестів,

ми згуртували сотні молодих людей,

об'єднаних у цю мережу
по всій території країни.

Ми працювали одночасно
у більше, ніж 50-ти містах.

Це щось, що не можливе
для жодного телеканалу.

І в результаті цього
ми раптом перетворилися

у мейнстрім для соціальних медіа.

Отже, у нас було декілька тисяч
послідовників у Facebook,

і досить скоро ми мали
чверть мільйона послідовників.

Наші публікації та відео

переглядалися більше
11 мільйонів разів на тиждень.

Це було більше, ніж могла б досягти
будь-яка газета чи журнал.

Це перетворило Mídia NINJA
у щось зовсім інше,

у щось, більше ніж ЗМІ,
більше, ніж медіа проект.

Ми майже перетворилися
на громадську службу

для громадян, для протестуючих,

для активістів,

адже у них був дуже простий,
ефективний та мирний інструмент

для протистояння впливу
поліції та мас медіа.

Багато наших сюжетів почали
використовувати на звичайних телеканалах.

Наші прямі трансляції почали передавати
навіть по звичайному телебаченню,

коли події ставали жорсткішими.

Завдяки нашим відео
декотрих ув'язнених відпустили на волю,

цих людей несправедливо арештували

за фальшивими обвинуваченнями,
а ми змогли довести їхню безвинність.

На жаль, через це Mídia NINJA дуже швидко

стали вважати ворогом поліції,

нас почали бити та арештовувати
під час заворушень.

Це ставалося часто.

Але це також принесло користь,
адже ми все ще були в інтернеті,

отже це допомогло розпочати
важливу для країни суперечку

щодо ролі медіа як таких

та щодо стану свободи слова
в періодиці країни.

Mídia NINJA
стала більш професійною

і врешті об'єдналася у щось,
що ми хотіли створити від початку:

у національну мережу
із сотень молодих людей,

що організувалися самі на місцях

для того, щоб висвітлювати
соціальні та правозахисні проблеми

та виражати себе
не тільки політично,

але й у журналістиці.

На початку цього року
я розпочав дещо нове,

оскільки Mídia NINJA вже була
самоорганізованою мережею,

я присвятив себе іншому проекту.

Він має назву Fluxo,
з португальської - "стрім", "потік."

Це журналістська студія
в центрі Сан-Паулу,

саме там я стрімив,
експериментуючи

з тим, що я називаю
пост-телевізійними форматами.

Але я також шукав шляхи
для фінансування незалежної журналістики

через прямий зв'язок
з аудиторією,

з активною аудиторією,

тому що тепер я хотів
почати заробляти на життя

за рахунок давнього рішення,
прийнятого під дією сльозогінного газу.

Та є щось більш важливе,

щось, що я вважаю більш важливим
та вирішальним, ніж мій власний приклад.

Я казав, що стрімінг може перетворити
інтернет у велетенську телемережу,

та я вважаю, що стрімінг робить ще дещо,

бо після перегляду
люди починають користуватись ним,

не тільки для висвітлення подій, але і для
політичного вираження та організації.

Я думаю, що стрімінг може обернути
кіберпростір у глобальну політичну арену,

на якій кожен може мати голос,

власний голос,

тому що стрімінг відбирає монополію
транслювання політичного дискурсу,

вербального аспекту
політичного діалогу

з уст лише політиків
та політичних експертів,

та наділяє громадян
прямою неопосередкованою силою

обмінюватись досвідом та діалогом,

дає їм можливість запитувати
та впливати на владу

у спосіб, який ми продемонструємо
найближчим часом.

Переконаний, стрімінг робить дещо,
можливо, навіть більш важливе,

адже простота цієї технології дозволяє
поєднувати суб'єктивність та об'єктивність

в дуже політичний спосіб, на мою думку,

це дуже допомагає глядачам,

громадянам, побачити світ
очима когось іншого,

отже це допомагає громадянам
поставити себе

на місце інших людей.

Гадаю, ця ідея
повинна бути наміром,

метою будь-якої доброї журналістики,
будь-якого правильного активізму,

а понад усе -
будь-якої доброї політики.

Дуже вам дякую.
Це була честь для мене.

(Оплески)