Мистецтво перших вражень - у дизайні й житті

Книжковий дизайнер Чіп Кідд краще за всіх знає, що ми часто оцінюємо речі на підставі першого враження. Під час цього веселого, насиченого виступу він розповідає про ясність і таємничість - два прийоми, що їх використовують дизайнери, щоб створити перше враження - і про те, коли, чому і як вони спрацьовують. Чіп Кідд хвалить гарні, корисні взірці дизайну, критикує менш успішні роботи й розповідає, як саме створив одні зі своїх найлегендарніших обкладинок.

Бла бла бла бла бла.

Бла бла бла бла,

бла бла, бла бла бла бла бла бла.

Бла бла бла, бла.

Що це за маячня?

Ви її не втямили, тому що
було незрозуміло.

Нічого не було ясно.

Але сподіваюсь, це було сказано
досить впевнено,

щоб принаймні заінтригувати вас.

Ясність чи таємниця?

Я за фахом графічний дизайнер
і мушу шукати баланс між цими двома явищами.

Так само як і в своєму житті
в Нью-Йорку

кожного дня.

І я абсолютно зачарований
цими двома поняттями.

Наприклад,

хто знає, що це таке?

Добре. А тепер?

Завдяки ще двом вправним штрихам
генія - Чарльза М. Шульца.

Ось ці сім вправних помахів пензля

самі по собі створюють
ціле емоційне життя,

яке захоплює сотні мільйонів фанатів

уже понад 50 років.

Насправді це обкладинка,

яку я створив для книжки про
роботу і творчість Шульца.

Вона з'явиться на полицях цієї осені,

і це все, що буде на обкладинці.

Більше ніяких написів чи малюнків.

Книжка матиме назву - "Лише необхідне".

І все це до певної міри символізує
рішення, які я мушу приймати щодня

стосовно дизайну, що його я бачу,

і дизайну, який створюю.

Отож, ясність.

Ясність - це коли у вас не виникає питань.

Вона пряма, чесна, відверта.

Ми питаємо себе
["Коли я маю бути зрозумілим?"]

Наприклад, ось такі малюнки,
читабельні вони чи ні,

мають бути дуже, дуже зрозумілими.

Чи це справді так?

Це яскравий приклад міської ясності,
мій улюблений,

головним чином тому, що я постійно
поспішаю і завжди запізнююсь.

Тому коли ці лічильники почали
вперше з'являтися на вулицях,

я страшенно зрадів -
нарешті мені відомо,

скільки я маю часу,
щоб перебігти дорогу,

перш ніж мене розчавить автівка.

Шість секунд? Встигну. (Сміх)

Тепер розглянемо зворотню сторону ясності.

Це таємничість.

Таємничість за визначенням
набагато складніша.

Таємниця жадає бути розкритою,

та лише правильне її виконання
створює жагу до розкриття.

["Коли варто бути загадковим?"]

Упродовж Другої світової війни
німці жадали розшифрувати це,

але марно.

Ось зразок обкладинки,
яку я нещодавно розробив

для роману Хірукі Муракамі.

Я займаюсь дизайном
його книжок понад 20 років.

Роман розповідає про хлопця
і його чотирьох нерозлучних друзів,

які після першого року в коледжі

раптово припиняють спілкуватися з ним
без усіляких пояснень.

Він спустошений.

Ім'я кожного з друзів на японській мові
асоціюється з кольором.

Є пан Червоний, пан Блакитний,
пані Біла та пані Чорна.

Головний герой - Цукуру Тазакі, його ім'я
не відповідає жодному кольору,

тому його прізвисько - Безбарвний,
і, озираючись на їхню дружбу,

він згадує, що вони були
як ті п'ять пальців на руці,

тому я створив доволі абстрактне
зображення історії,

але під поверхнею сюжету коїться
набагато більше,

так само як і під поверхнею обкладинки.

Чотири пальці перетворюються
на чотири колії

в метро Токіо,

що переплітається з сюжетом роману.

Ми бачимо одну безбарвну колію,

що перетинає усі інші кольори,

як і головний герой пізніше у книжці.

Він зустрічає кожного з друзів,

щоб з'ясувати причину їхньої поведінки.

Так виглядає тривимірний
кінцевий екземпляр роману,

який стоїть на столі в моєму офісі.

Я сподівався
заінтригувати вас

загадковою зовнішністю книжки,

щоб викликати бажання прочитати її,

розшифрувати і з'ясувати напевно,
чому вона так виглядає.

["Мова візуального сприйняття"]

Цей спосіб застосовує більш
знайомий нам тип загадки.

Що це означає?

А ось що.
["Змусити щось виглядати як щось інше"]

Це коли ми беремо якусь річ

і поєднуємо її з чимось кардинально іншим,
щоб вона сприймалась по-іншому.

Я хотів застосувати цей підхід
до збірки есе Девіда Седаріса,

яка мала цю назву.
["Вся краса, яка вам колись знадобиться"]

Сенс назви в тому, що сенсу в ній немає.

Вона не стосується жодного есе в книжці.

Насправді, назва наснилась коханому автора.

Дуже йому дякую. (Сміх)
Зазвичай я розробляю дизайн

до книжок, у яких назва й текст пов'язані,
але тут я працював лише з назвою.

Загадковою назвою без усілякого сенсу.

Тому я задумався:

де я міг зустрічати текст, що на перший
погляд, має сенс, але насправді ні?

І невдовзі після цього,

після вечері в китайському ресторані

в мене з'явилась ідея,
і я подумав: "Бінго, ідеагазм!" (Сміх)

Я завжди любив загадкові рядки,
заховані в печиві з передбаченнями,

які, на перший погляд, щось означають,

але коли починаєш розмірковувати,
то не бачиш ніякого сенсу.

Тут пише: "Мало хто уявляє,
як багато здобуваєш, нехтуючи майбутнім".

Дуже дякую. (Сміх)

Але це передбачення можна використати
для книжки Девіда Седаріса.

Передбачення з китайського печива
так добре нам знайомі,

що нам навіть не потрібно самого печива.

Ми просто бачимо цю дивовижу,

відразу зацікавлюємося книжкою
Девіда Седаріса

та сподіваємося на приємне читання.

["Збірка есе "Шахрай" Девіда Ракоффа"]
Отже, Девід Ракофф -

чудовий письменник, який назвав свою
першу книжку "Шахрай",

тому що різні журнали
відсилали його у відрядження

робити речі, яких він не вмів.

Він був низьким, худорлявим
хлопцем з міста,

якого журнал "GQ" сплавляє, як ту колоду,
вниз по річці Колорадо,

щоб подивитись, чи він випливе.

А потім він пише про це
і почувається шахраєм,

видаючи себе не за того, ким він був.

Тому я хотів відобразити
на обкладинці його слова,

а також реакцію читача на них.

Це привело мене до ґрафіті.

Це мистецтво мене приголомшує.

Гадаю, що всякий мешканець міста

постійно стикається з ґрафіті,
а воно буває різноманітне.

Я зробив це фото на Нижньому Іст-Сайді.

Звичайну трансформаторну будку
на тротуарі

розписали вздовж і впоперек.

І незалежно, як ви це назвете -
сучасним мистецтвом

чи хуліганством -

всі погодяться з одним:

тут неможливо нічого прочитати.

Немає ніякого сенсу.

Але існує інший вид ґрафіті,
як на мене, набагато цікавіший.

Я назвав його редакторським графіті.

Це фото я зробив недавно в метро.

У більшості випадків ми стикаємось
з непристойністю та лайкою,

але цей мене заінтригував.

Це агітка за "Airbnb",

але хтось взяв маркер

і написав, що він думає з цього приводу.

Це і привернуло мою увагу.

Я подумав, що це можна якось
застосувати до книжки.

Тож я розпочав читати книжку Ракоффа
і невдовзі подумав:

"Стійте! Цей хлопець не той, за кого
себе видає. Він...Він - шахрай!"

Я дістав маркер

і в відчаї нашкрябав це упоперек книги.

Обкладинка готова. (Сміх)

І це спрацювало! (Сміх)

Автору сподобалось, видавцю також.

І саме в цьому вигляді
книжка з'явилась на полицях.

Згодом було приємно бачити людей,
які читали її в метро,

і взагалі ходили з книжкою під пахвою
по всьому місту.

Всі вони виглядали трохи дивакуватими.

(Сміх)

[""Перфідія" - роман Джеймса Еллроя"]
Джеймс Еллрой пише детективи.

Дивовижний письменник, з яким
я працюю досить довго.

Його найвидатніші романи:

"Чорна орхідея" і "Секрети Лос-Анджелеса".

Назва його останнього роману
[Перфідія] дуже загадкова.

Впевнений, багатьом відомо,
що це, але багатьом - ні.

За сюжетом японсько-американський
детектив у Лос-Анджелесі в 1941

розслідує вбивство.

І тут стаються події у Перл-Гарбор,

наче лише цього йому не вистачало,

а тепер ще й вороже ставлення оточення.

І масові ув'язнення японської діаспори
американською владою.

Напруга зростає,

але він все ще продовжує розслідування.

Cпочатку я розмірковував
про все це дуже буквально.

Візьмемо і з'єднаємо Перл-Гарбор
разом із Лос-Анджелесом

і створимо апокаліптичний світанок
на обрії міста.

Ось фото з Перл-Гарбора,

накладене на фото Лос-Анджелеса.

Але головний редактор сказав:
"Цікаво, але

ти можеш зробити це краще і простіше".

Це означало, що треба все починати
з нуля. Та це не вперше.

Я маю звичку роздивлятися навкруги.

Бачите, я працюю у багатоповерхівці
в центрі міста.

І кожного вечора, перед
тим, як вийти з будівлі,

я маю натиснути цю червону кнопку,

щоб відчинилися великі, важкі
скляні двері ліфта.

Раптом, одного вечора,

натискаючи кнопку, я подивився на неї
зовсім іншими очима.

Велика червона куля - небезпека.

Ідея здалась мені настільки простою,

що я подумав, що хтось колись це вже робив.

Пошукавши в Ґуґлі, я не знайшов
жодної книжки

з подібною обкладинкою.

Це й стало рішенням.

Графічно це цікавіше,

виразніший натяк

на нове сонце, що сходить
над Лос-Анджелесом і Америкою.

[""Ковток. Подорож системою травлення
людини" Мері Роуч"]

Мері Роуч - дивовижна письменниця,

яка бере нудні наукові теми

і робить з них щось надзвичайно цікаве.

У цьому випадку

йдеться про систему травлення людини.

То як має виглядати
обкладинка такої книги?

Це автопортрет. (Сміх)

Кожного ранку я дивлюсь у дзеркало,

щоб переконатись, що в мене
не почорнів язик.

Якщо ні - все добре.

(Сміх)

І вам раджу.

І тут я подумав, що це
може бути презентацією.

Як вам? З рота починається
вся система травлення.

Гадаю, всі погодяться, що

справжні фото рота людини,
наприклад, цієї,

огидні. (Сміх)

Тому для обкладинки
я розробив цю ілюстрацію,

на яку приємніше дивитись.

Вона нагадує, що краще наближатись
до системи травлення

зверху ніж...

(Сміх)

Навіть не треба завершувати речення.

["Непотрібна таємничість"]

Що трапляється, коли ясність
і таємниця переплутані?

Це трапляється постійно.

Перед вами наочний доказ
непотрібної таємничості.

Я спускаюсь у метро,
(користуюсь метро доволі часто),

і бачу цей папірець.

Я думаю: "Що за...?"

Вагон уже на підході, а я все намагаюсь
зрозуміти, що воно таке,

І взагалі красно їм дякую.

Частково проблема в тому,
що інформацію поділили так,

як вони гадали корисно, але
насправді маємо зворотній ефект.

Це і є непотрібна таємничість.

Нам потрібна корисна ясність, тому
для розваги, я переробив оголошення.

Використовуючи ті самі елементи.

(Оплески)

Дякую. Я все ще чекаю на дзвінок
з адміністрації метрополітену.

Насправді, я не використав
більше кольорів ніж вони.

Адміністрація навіть не потурбувалась
зафарбувати 4 і 5 в зелений,

ну і бовдури. (Сміх)

Перше, що впадає в очі,
це зміна графіку,

а потім - двома повними реченнями,
з початком, серединою і кінцем,

пояснюється, що і як змінюється.

А кажуть, що я навіжений! (Сміх)

["Корисна таємничість"]

Наступну форму таємничості я обожнюю -

упаковка.

Новий дизайн дієтичної коли,

що його розробив Тернер Дакворт -
витвір мистецтва,

справжній шедевр.

Мене як дизайнера надихає те,

що він узяв візуальні
образи дієтичної коли -

шрифт, кольори, сріблясте тло -

а потім зменшив їх до
найсуттєвіших частин.

Те саме я зробив із обкладинкою
книжки Шульца.

Дав лише натяк,

який викликає спогади, засновані
на вже наявних у нас знаннях

стосовно певної речі.

Це дійсно вдалий дизайн.
Зайшовши в будь-який гастроном,

ви впізнаєте цю банку на полиці.
Її неможливо не помітити.

Але наступна річ має зворотний ефект,

["Непотрібна ясність"]

принаймні на мою думку.

Знову повертаємось до метро.

Після редизайну,

коли я зробив декілька фото

на станціі метро "Таймс Сквер",

Кока-Кола викупила всю
площу для реклами.

Може хтось з вас знає, до чого це все.

Хм.

"Ти переїхав до Нью-Йорка
з торбою на плечі,

готівкою в кишені й блиском в очах.

Ти на Кока-Колі". (Сміх)

"Ти переїхав до Нью-Йорка з дипломом MBA,
одним чистим костюмом

та надзвичайно міцним потиском.

Ти на Кока-Колі". (Сміх)

Це не сон! (Сміх)

Вони не пошкодували навіть
опорних стовпів.

Хіба що переключили
слоган в режим Йоди.

"На Кока-Колі - ти".

["Перепрошую, я на ЧОМУ??"]

Ця рекламна кампанія
була великою помилкою.

Її негайно припинили
через негативну реакцію споживачів

та кепкування в мережі.

(Сміх)

І крапка поруч з "Ти на" зовсім не
крапка, а знак торгівельної марки.

Тож велике їм спасибі.

Мені все це здалось дуже дивним.

Маю на увазі таку таємничу
і гарну обгортку з одного боку -

і таку її бездарну презентацію з іншого.

Повна нісенітниця, як на мене.

Отож, сподіваюся, мені вдалося
поділитися з вами своїми поглядами

на застосування таємничості
і ясності у моїй роботі.

Можливо, це допоможе
вам бути яснішим у житті

чи, навпаки, більш таємничим
і не ділитись надміру особистим у соцмережах.

(Сміх)

І останнє, що я хотів сказати,

це ось що:

Бла бла бла бла. Бла бла бла бла.
["Оцініть це", Чіп Кідд"]

Бла бла бла бла бла.
Бла бла бла.

Бла бла.

(Оплески)