Грати, щоб розуміти

Усвідомити масштаби трагічних подій буває дуже непросто. Коли дочка Бренди Бресвейт повернулася одного разу зі школи і запитала маму про рабство, Бренда відповіла за допомогою того, чим займається в житті. Вона придумала гру. Виступаючи на конференції TEDxPhoenix, вона розповідає про дивовижний ефект, якого можна досягти, граючи в ігри. Ігри, що допомагають зрозуміти і відчути історії, які криються за ними.
(Знято на TEDxPhoenix).

Якщо думати про ігри,
то на думку спадає багато чого.

Можливо, вони вас дратують, а може,
ви чекаєте на нову гру.

Або ви грали замість того,
щоб спати вночі.

Зі мною це все траплялося.

Утім, коли думаємо про ігри,

найчастіше ми уявляємо "стрілялки",

або найвідоміші ігри -
так звані ААА-ігри.

Можливо, ви граєте
в ігри на Facebook.

Це гра, над якою
працювали я і мій партнер.

Це те, чим ми займаємося зараз.

Це дещо легша форма ігор.

Можливо, ви думаєте про катастрофічно
нудні настільні ігри,

які беруть нас у заручники
на сімейні свята.

Це, наприклад, одна з цих
катастрофічно нудних ігор,

як ви бачите на власні очі.
(Сміх)

Або, можливо, ви у своїй вітальні,

граєте з дітьми на приставці тощо.

Є ціла низка ігор,

які спадають мені на думку.

Я заробляю на життя іграми.

Мені пощастило робити
це з 15 років.

Можна сказати, що у мене ніколи
не було "справжньої" роботи.

Ми думаємо про ігри, як про щось веселе,
і це абсолютно резонно.

Подумаємо ось про що.

Це фото з Олімпіади 1980 року.

Не знаю, де були ви, а я сиділа
у вітальні перед телевізором.

Це була майже релігійна подія.

Саме тоді американці перемогли
росіян [команду СРСР],

і це була справжня гра.

Хокей - це гра. Але насправді,
чи було це лише грою?

Люди плакали.
Я ніколи не бачила,

щоб моя мати так плакала
після гри в "Монополію".

Це був вражаючий досвід.

Чи є тут хтось з Бостона?

Коли бейсбольна команда
Бостон Ред Сокс

виграла Світову серію чемпіонату
після 351 року поразок,

це було неймовірно.

Тоді я жила у Спрінґфілді,
неподалік від Бостона.

Пригадую цікаві речі:

навіть на дверях жіночих туалетів

писали гасла Бостон Ред Сокс.
Це мене трохи дивувало.

Або як ми виходили
з будинків у перервах,

адже майже кожна гра
виходила пізно ввечері.

Ми бачили, що в усіх будинках
кварталу горіло світло.

Діти теж вболівали,

навіть не ходили до школи.

Це було нормально, адже
це Бостон Ред Сокс, правда?

Тобто, є освіта,
а є Ред Сокс,

і ми знаємо, як
розставлено пріоритети.

Це був неймовірний досвід,
і знову ж таки,

це була гра, але не про це
писали в газетах.

Люди не просто так казали:
"Тепер я можу померти,

адже Ред Сокс виграли".
І багато людей так і робили.

Отже, ігри означають для нас
дещо більше.

Це абсолютна правда.

А тепер дещо різкий перехід.

Упродовж трьох років у мене
таки була "справжня" робота.

Я очолювала кафедру в коледжі,

викладала теорію ігор. Це
була умовно "справжня" робота,

адже я говорила про ігри,
а не робила їх.

Якось я була на вечері.
Такі вечері були частиною

моєї роботи, і вони добре
мені вдавалася.

Тож я була на вечері
з людиною на ім'я Зіґ Джексон.

Це Зіґ на фото.
Це фотографія, яку він зробив.

Він фотограф.

Зіґ подорожує країною,

фотографуючи себе.

Ось тут ви бачите
індіанську резервацію Зіґа.

Це один з традиційних знімків.
Ритуальний танець дощу.

Одне з моїх улюблених фото.

Подивіться, можливо, ви
щось подібне вже бачили.

Це вияв культури, так?

Фото з серії "Деградація".

У цій серії мене глибоко
вразила одна річ.

Подивіться на маленького
хлопчика на фото.

Поряд з ним - індіанець
у традиційному вбранні.

Спробуйте уявити,
що це людина іншої раси.

Уявіть, що він чорношкірий.

"Золотце, йди-но сюди, сфотографуєшся
з чорношкірим дядьком".

Правда ж, ніхто такого б не зробив.

Просто вражає.
Зіґ, як індіанець,

теж дуже вражений цим.
На моєму улюбленому фото,

яке зробив Зіґ
і якого тут немає,

зображений індіанець, який
фотографує білих людей,

які фотографують індіанців.
(Сміх)

Тож я була на вечері
з цим фотографом,

він говорив з іншим
фотографом

про стрілянину, яка сталася
в індіанській резервації.

Він поїхав туди з фотоапаратом,

але коли дістався місця,

зрозумів, що не може
цього зробити.

Вони багато говорили
про цей випадок.

Варто було фотографувати,
чи ні?

Для мене, як розробниці ігор,
це було вражаючим.

Адже мені не доводиться
думати, чи варто

робити гру на таку складну
тему, чи ні?

Ми робимо ігри для розваг,

чи задля того, щоб відчути
страх або захоплення.

Але ж інші медії теж це роблять.

Це моя донька Мейза.
Коли їй було сім років,

вона прийшла якось зі школи

і, як завжди, я запитала у неї:

"Що ви сьогодні робили?"

Вона відповіла:
"Говорили про Серединний прохід".

Це був важливий момент.
Батько Мейзи - чорношкірий,

тож я знала, що цей момент
наближається.

Чомусь я не очікувала, що
він настане, коли їй буде сім років.

Тож я запитала її:
"Що ти про це думаєш?"

Вона почала
мені розповідати.

Усі батьки в цій залі
впізнають ключові слова.

Кораблі вирушають з Англії,

пливуть до Африки,
далі через океан -

саме це є Серединний прохід -
і припливають до Америки.

"Там рабів продають", -
каже мені донька.

Але Авраама Лінкольна
обрали президентом,

і він скасував рабство,
тому тепер раби вільні.

Далі пауза на 10 секунд.

"Мамусю, можна я пограю в гру?"

Я подумала:
"І це все?"

Це надзвичайно
важлива подія,

а вона сприймає її,

неначе чорношкірі люди просто
поїхали в круїз,

приблизно так це для неї звучить.
(Сміх)

Я хотіла дати їй
глибше розуміння, тож,

коли вона спитала,
чи може погратися у гру,

я відповіла: "Так".
(Сміх)

У мене вдома є багато
маленьких фігурок.

Я роблю ігри, тому в мене
чимало такого.

Кажу їй: "Так, пограємо у гру".

Даю їй кілька фігурок
і прошу розмалювати їх,

наче це декілька родин.

Ось фото, де Мейза
розмальовує фігурки,

малює свої маленькі родини.

Потім я беру кілька з них
і саджаю в човен.

Це був човен. Як бачите, зробила
його нашвидкуруч. (Сміх)

Отже, я схопила декілька сімей,

а донька каже: "Мамо,
ти забула рожеву фігурку дитини,

і забула синю фігурку тата,

і багато кого ще забула".

Вона каже:
"Вони хочуть пливти".

Я відповідаю: "Сонечко,
вони не хочуть пливти".

"Ніхто не хоче пливти.
Це Серединний прохід".

Вона подивилася на мене,

як лише донька розробника ігор
може подивитися на матір.

Ми попливли через океан,
дотримуючись правил гри,

Вона усвідомлює, що
випадають великі цифри,

і каже: "Ми не зможемо доплисти".

Вона усвідомлює,
що у нас недостатньо їжі,

і питає, що робити.
А я відповідаю

(пам'ятайте, що їй сім років):

"Ми можемо викинути
деяких людей у воду,

або сподіватися, що вони
не захворіють,

і ми зможемо дістатися
іншого берега".

У неї змінився вираз обличчя,

вона спитала -

і це після того, як у школі був
Місяць історії чорношкірих -

після цього місяця вона питає:

"Це справді відбувалося?"

Я відповіла: "Так".

Вона спитала: "То
якби я врятувалася,

Авалон і Донована (це її брат та сестра)
могли забрати?" - "Так".

"Але я б побачила їх в Америці".
"Ні".

"Але якби побачила? Ми б могли
лишитися разом?" - "Ні".

"І тата могли б забрати?"
"Так".

Вона була так вражена цим,
що почала плакати.

Я теж почала плакати,
і її батько.

Раптом ми всі плакали.
Він не очікував, що прийде з роботи,

а там буде епізод
з Серединного проходу.

Але так сталося.
(Сміх)

Ми зробили гру,
і вона зрозуміла.

Вона зрозуміла історію, адже
провела час з цими людьми.

Це вже не було абстрактне поняття
з брошури чи кіно.

Це був надзвичайний досвід.

Ми назвали цю гру
"Новий Світ",

адже мені подобається
ця фраза.

Я не думаю, що Новий Світ
здавався дивовижним і вражаючим

тим людям, які припливали
на кораблях работорговців.

Коли це сталося, я наче
відкрила цілу планету.

Це мене так захопило, адже
я робила ігри понад 20 років.

Тому вирішила
зробити це знову.

У мене є ірландські корені.

Це гра під назвою "Síochán Leat",
що значить "Мир з тобою".

Це повна історія моєї родини
в одній грі.

Я зробила ще одну гру
під назвою "Поїзд".

Зробила серію з шести ігор,

які розкривали складні теми.
Ця була присвячена темі,

яку не можна було обійти,

дам вам самостійно здогадатися,
про що вона.

Також зробила гру про Дорогу сліз
[переселення індіанських племен].

У ній понад 50 000 окремих елементів.

Я була божевільною, коли
вирішила її розпочати.

Але зараз я у процесі
її створення.

Роблю це, бо сподіваюся,

що зможу за допомогою ігор
навчити культурі.

Над цією грою я працюю зараз,

з якоїсь причини вона
неймовірно мене хвилює, -

це гра під назвою "Мексиканські
працівники кухні".

Спершу гра була схожа на
задачу з математики.

Вона була про економічну сторону
нелегальної імміграції.

Що більше я дізнавалася
про мексиканську культуру

(мій партнер - мексиканець),
то більше розуміла,

що для усіх нас їжа є
базовою потребою,

і для мексиканців, звісно, теж,
але вона набагато важливіша.

Це вияв любові. Це вияв,

здається, я хвилююся
більше, ніж уявляла.

Я не буду дивитися
на зображення.

Це вияв краси.Так вони
говорять про любов.

Так вони виявляють турботу.
Ви не почуєте, як хтось

розповідає про свою
мексиканську бабусю,

не вживаючи слово "їжа"
вже у першому реченні.

Ця неймовірна культура,
ця краса -

це те, що я хочу
показати через свої ігри.

Ігри змінюють наші погляди
на різні теми.

Вони змінюють наші погляди
на цих людей,

і змінюють нас.

Ми, як особистості, змінюємося
під час ігор,

адже втягуємося, граємо,

і вчимося у грі. Дякую.
(Оплески)