Небезпека мовчання

"Ми стільки часу витрачаємо, слухаючи, що нам говорять, рідко звертаючи увагу, про що люди мовчать," - стверджує слем-поет и вчитель Клінт Сміт. Переконливий і щирий виступ про те, як знайти сміливість виступити проти невігластва та несправедливості.

У 1968 році виступаючи з промовою

про Рух за громадянські права,
Мартін Лютер Кінг зазначив:

"Зрештою, нам запам'ятаються

не слова наших ворогів,

а мовчання наших друзів."

Ця думка стала моїм гаслом як вчителя.

Щодня у нашому житті

ми стикаємося з безпосередніми

наслідками мовчання: дискримінація,

насильство, геноцид та війни.

На уроках я пропоную учням

за допомогою віршів помічати

мовчання в їхньому житті.

Ми разом вчимося заповнювати

порожнечу, визнати її, дати їй ім'я

та зрозуміти, що вона не має
бути джерелом сорому.

Для створення сприятливої
атмосфери на заняттях,

де студентам було б комфортно
розкривати

найпотаємніші мотиви
свого мовчання,

я причепив на дошку чотири
основні принципи,

яких ми дотримуємося

і на початку навчального року
кожен студент їх підписує:

читай критично ,
пиши свідомо,

висловлюйся зрозуміло,
розкажи свою правду.

Я чимало розмірковував
про останній пункт:

розкажи свою правду.

Тоді я зрозумів,

що якщо вимагаю відкритості
від своїх учнів,

то маю розказати власну правду

і не приховувати випадків,

коли я відмовчувався.

Отож, я розповів їм про своє виховання

у католицькій родині в Новому Орлеані.

Мене вчили, що найголовніше протягом

Великого Посту - утримуватися,
відмовитися

від потурання своїм

звичним бажанням,

демонструючи Господу, що ви розумієте
його святість.

Я відмовився від газованої води,
походів у "МакДональдс",

від картоплі фрі,
французьких поцілунків та ще купи чого.

А одного року припинив висловлюватися.

Мені спало на думку, що
найціннішою аскезою

буде мій голос. Але тоді я не усвідомив,

що вже бозна-коли відмовився від нього.

За своє життя я стільки разів

казав людям те, що вони хотіли почути,

замість того, що їм потрібно.

Я заспокоював себе, що я не
голос свідомості інших,

бо мені ще належало віднайти
власний голос,

отже, іноді я просто мовчав,

виправдовуючи невігластво своїм мовчанням.

не уявляючи, що докази
не потребують слів

для свого існування.

Крістіана відлупцювали, бо
він гей,

а я собі заклав руки в кишені

і, зіщулившись, пошкандибав,
наче нічого не помічав.

Мене аж корчило, коли я бачив
замок на своїй шафці,

бо такий самий
я повісив на свій рот,

коли бездомний бідолага

подивився мені в очі, лише шукаючи

підтвердження, що він вартий уваги.

Але мені важливіше було тицяти
по "яблуку",

ніж нагодувати цього чоловіка.

Коли жінка на благодійному
концерті

співала мені дифірамби: "Я так
пишаюся вами.

Мабуть, неймовірно важко
навчати цих бідних дурників."

Я закусив губу, бо нам більш
були потрібні її гроші,

ніж моїм учням їх гідність.

Ми так багато часу

слухаємо, що нам кажуть,

і рідко звертаємо увагу
про що люди мовчать.

Справжня причина мовчання - страх.

Вона відчуває ваші слабкості,

відрубує вам язика.

Звільняється з грудей
переривчастим диханням,

бо повітрю тісно у легенях.

Мовчання - це як геноцид в Руанді.
Мовчання - це як ураган Катріна.

Воно кричить, коли закінчилися
поховальні мішки.

Це звук натягнутої петлі на шиї.

Тиша обпікає. Заковує в кайдани.
Це - привілей. Це - біль.

Немає сенсу змінювати рішення,

коли вони вже прийняті.

Я не дозволю мовчанню приховати
мою нерішучість.

Я скажу Крістіану, що він - лев,

втілення хоробрості та геніальності.

Я запитаю, як звати безпритульного,

як він живе, бо іноді

єдине, що нам потрібно -
просто бути людьми.

Я відповім тій жінці, що мої учні

обговорюють трансценденталізм,
наче його засновники.

Якщо ви подивилися одну серію
розкрученого серіалу,

не означає, що ви знаєте
моїх учнів.

Отже, цього року

я не буду не від чого відмовлятися,

а навпаки проживу кожен день,

наче у мене під язиком мікрофон,

а все стримане вийде на сцену.

Навіщо нам імпровізована трибуна,

коли достатньо лише вашого голосу?

Дякую.

(Оплески)