Чому дизайн повинен включати кожного

Сінеад Бурке неймовірно обізнана у деталях, що практично невидимі для багатьох із нас. При зрості у 105 см (або or 3' 5") світ дизайну - від висоти замка до ряду відповідного розміру взуття - часто визначає її можливість робити речі самостійно. Вона розповідає нам, як це - переміщатися у світі як маленька людина, і запитує: "Для кого ми не створюємо дизайн?"

Я хотіла б дати Вам нову точку зору.

Звучить грандіозно, і так воно і є.

Я виїхала з Ірландії вчора вранці.

Я подорожувала з Дубліна до Нью-Йорка

самостійно.

Але дизайн аеропорту,

літака і терміналу

пропонують мало незалежності,
коли ти 105,5 см на зріст.

Для американців це 3' 5".

Мене везли у візку через аеропорт
працівники авіакомпанії.

Я не змушена використовувати
інвалідний візок,

але дизайн аеропорту

і брак можливостей пересування

означає, що це мій єдиний спосіб
туди потрапити.

З моєю сумочкою між ногами

мене провели через охорону,
попередню реєстрацію

і я потрапила на посадку.

Я користуюся спеціальними
можливостями у аеропорту,

тому що більшість терміналів
не спроектовані з думкою про мене.

Візьмімо, до прикладу, охорону.

Я не настільки сильна,
щоб підняти мою сумку

з підлоги на конвеєр.

Я з ним на рівні очей.

А ті, хто працюють у відділі
безпеки, не можуть мені допомогти

і не можуть зробити це за мене.

Дизайн впливає на мою свободу
і незалежність.

Але подорожування при такому зрості
не настільки вже й погане.

Відділення для ніг у економ-класі,
як бізнес-клас.

(Сміх)

Я часто забуваю, що я невелика людина.

Мені про це нагадують лише
фізичне оточення і суспільство.

Користування громадським туалетом
неймовірно болісний досвід.

Я заходжу в кабінку,

але я не можу дотягнутися до замка
на дверях.

Я креативна і життєрадісна.

Я озираюся і бачу, що є корзина,
яку я можу перекинути догори дном.

Чи це безпечно?

Не зовсім.

Чи це гігієнічно і санітарно?

Точно ні.

Але альтернатива ще гірша.

Якщо це не спрацьовує,
я беру свій телефон.

Це дає мені додаткових 4-6 дюйми,
щоб дотягнутися,

і я намагаюся клацнути замок
моїм айфоном.

Гадаю, це не те, що задумував
Джоні Айв, коли створював айфон,

але це працює.

Як альтернатива - звернутися
до незнайомця.

Я дуже прошу вибачення

і прошу незнайому людину
почергувати під дверима кабінки.

Люди погоджуються

і я вдячна,

але повністю засоромлена.

і надіюсь, що вони не помітили,

що я вийшла, не помивши руки.

Я ношу з собою антисептик
кожен Божий день,

бо раковина, мило, сушка для рук
і дзеркало

недосяжні для мене.

Туалет для людей з обмеженими
можливостями щось як варіант.

У цьому місці я можу дотягутися до замка,

раковини, мила, сушки для рук і дзеркала.

Все ж я не можу використовувати туалет.

Він навмисне спроектований вище,

щоб люди на інвалідних візках
могли легко рухатися.

Це прекрасна і потрібна інновація,

але у світі дизайну, коли ми описуємо
новий проект чи ідею як доступні,

що це означає?

Для кого саме це доступно?

І чиї потреби це не задовольняє?

Тож, туалет - це лиш приклад,

як дизайн впливає на мою гідність,

але фізичне оточення діє на мене
і в ще буденніших справах також,

щось просте, як замовити каву.

Так, я визнаю це.

Я п'ю занадто багато кави.

Я замовляю дієтичне ванільне лате,

але я намагаюся відівчити себе від сиропу.

Але кав'ярня не спроектована вдало,

принаймні для мене.

Чекаючи у черзі, я стою поруч
із шафою з випічкою,

і бариста гукає за наступним замовленням.

"Наступний, будь ласка!", - кличуть вони.

Вони не бачать мене.

Людина поруч зі мною у черзі
вказує на моє існування

і всі знічені.

Я замовляю швидко, як тільки можу,
і рухаюся далі, щоб забрати свою каву.

Тож, подумайте лиш на мить.

Куди вони її ставлять?

Згори та без кришечки.

Дотягнутися за своєю кавою,
за яку я заплатила,

невимовно небезпечна річ.

Але дизайн впливає також і на одяг,
що я хочу носити.

Я хочу вбрання, що відображає
мою індивідуальність.

Це важко знайти у відділі дитячого одягу.

Частенько жіноче вбрання вимагає
досить багато змін.

Я хочу взуття, яке підкреслює зрілість,
професіоналізм і вишуканість.

Натомість, мені пропонують снікери
з липучими смужками або ж з підсвітленням.

Я не зовсім таки проти черевиків
з підсвітленням.

(Сміх)

Але дизайн позначається на
таких простих речах

як сидіння на стільці.

Я не можу переходити зі стоячої
у сидячу позицію граційно.

Через стандарти
дизайну висоти стільців,

я маю повзти на руках і колінах,

тільки, щоб потрапити нагору,

усвідомлюючи, що стілець може
перекинутися будь-якої миті.

Але тоді, коли дизайн впливає на мене,

чи це стілець, туалет, кав'ярня чи одяг,

я покладаюся на інших і користуюся

добротою незнайомців.

Але не кожен аж так доброзичливий.

Мені нагадують, що я маленька,

коли незнайомець вказує,

пильно дивиться,

сміється,

обзиває мене

чи знімає мене.

Це трапляється майже щодня.

З посиленням ролі мас медіа
у мене з'явилися можливість

і засоби мати голос
як блогерка та активістка,

Але це змусило мене хвилюватися,

що я можу стати мемом

або вірусним захворюванням,

і все це без моєї згоди.

Отож, давайте зупинимося на мить,

щоб дещо добре прояснити.

Слово "карлик" - образа.

Воно з'явилося в еру П.Т. Барнума,
у цирковому і дивакуватому шоу.

Суспільство розвинулося.

Тож розвинутися мав би і наш словник.

Мова - потужний інструмент.

Вона не лише називає наше суспільство.

Вона її формує.

Я неймовірно пишаюся тим,
що я невелика людина,

що я успадкувала стан ахондроплазії.

Але більше я пишаюся тим, що я Сінеад.

Ахондроплазія - найбльш поширена форма
ліліпутства.

Ахондроплазія перекладається як
"без хрящових утворень".

У мене короткі кінцівки і ахондропластичні
риси обличчя,

лоб і ніс.

Мої руки не випрямляються повністю,

але я можу лизнути лікоть.

Я не покажу Вам це.

(Сміх)

Ахондроплазія трапляється приблизно
раз на 20 тис. народжень.

80 відсоткіів маленьких людей
народжені від батьків з нормальним зростом.

Це означає, що будь-хто у цій
кімнаті міг би мати таку дитину.

Все ж я вспадкувала мій стан від тата.

Я б хотіла показати Вам моє сімейне фото.

Моя мама середнього зросту,

мій тато - маленька людина,

а я - найстарша з п'яти дітей.

У мене троє сестер і один брат.

Вони усі нормального зросту.

Я неймовірна щасливиця,
що народилася у сім'ї,

що виховала у мені допитливість і
наполегливість,

що захищала мене від непривітності
і нерозуміння незнайомців,

і що озброїла мене життєрадісністю,
креативністю і впевненістю,

яких я потребувала, щоб вижити
і діяти у фізичному оточенні.

Якщо я мала б зазначити причину,
чому я успішна,

це тому, що я була і є коханою дитиною,

ну, коханою дитиною
з чималим запасом нахабності і сарказму,

тим не менш, коханою дитиною.

Відкриваючи вам,
ким я є сьогодні,

я хотіла запропонувати вам
нову перспективу.

Я хотіла випробувати ідею,

що дизайн - це інструмент
для створення функції і краси.

Дизайн неймовірно позначається
на житті людей,

усіх життях.

Дизайн - це спосіб, у який
ми можемо відчути себе включеними у світ,

але також спосіб, у який ми можемо
підтримати людську гідність

і людські права.

Дизайн також завдає вразливості

групі, чиї потреби не розглядаються.

Сьогодні я хочу, щоб ваші
відчуття змінилися.

Для кого ми не створюємо дизайн?

Як ми можемо посилити їхні голоси

і їхній досвід?

Який наступний крок?

Дизайн - це надзвичайний привілей,

але й ще більша відповідальність.

Я хочу, щоб ви відкрили очі.

Дуже дякую!

(Оплески)