Насильство як інфекційна хвороба

Лікар Ґері Слаткін десяток років воював із туберкульозом, холерою та епідемією СНІДу в Африці. Коли він повернувся до Сполучених Штатів, то сподівався більше не бачити жорстоких смертей від епідемій. Однак він звернув увагу на насильство із застосування вогнепальної зброї та помітив, що воно схоже на інфекційну хворобу. Він поглянув на вже звичну для багатьох громад проблему під незвичним кутом. "Ми змогли подолати так багато хвороб", - каже Слаткін. "І нам під силу зробити те ж саме з насильством". (Знято на TEDMED)

Я - лікар-терапевт і спеціалізуюсь на інфекційних захворюваннях.

У рамках своєї професійної практики

я переїхав із Сомалі

до Сан-Франциско.

Напутні слова

головного лікаря з інфекційних захворювань

у Сан-Франциско звучали ось так:

"Ґері, ти робиш найбільшу помилку у своєму житті".

Але я прибув до притулку біженців,

де у 40 таборах розташувався мільйон біженців,

а нас, лікарів, було шестеро.

Там вирували епідемії.

Я мав справу здебільшого з

туберкульозом,

а потім нас вразила епідемія холери.

Тож, туберкульоз надалі розповсюджувався,

а з ним і холера,

і моїм завданням було стримати їх.

Для того, щоб виконати це завдання, ми,

через брак медичних працівників,

мали залучити біженців та створити з них

нову категорію медичних працівників.

Після трьох років роботи в Сомалі

мене прийняли до Всесвітньої організації охорони здоров'я

і призначили відповідальним за стримання епідемії СНІДу.

Я відповідав за територію Уганди.

Також я працював у Руанді та Бурунді,

в Заїрі - теперішньому Конго,

Танзанії, Малаві та в декількох інших країнах.

Насамкінець я мав запровадити проект,

що звався розробка програми втручання,

тобто я мав розробити відповідні заходи.

За 10 років роботи у різних країнах світу

я страшенно втомився.

У мене залишилось дуже мало сил.

Я постійно переїжджав з однієї країни до іншої.

Я був емоційно вичерпаний.

Волів повернутися додому.

Я бачив багато смертей,

жахливих смертей від епідемій,

а смерть від епідемії залишає особливий відбиток.

Вона сповнена панікою та страхом,

я чув, як жінки голосили та плакали

посеред пустелі.

Тому я прагнув повернутися додому та зробити перерву,

а потім, може, почати знову.

Я не чув про ніякі епідемії

в Америці.

Насправді, я не знав жодних проблем в Америці.

Я говорю цілком серйозно.

Коли я гостював у своїх друзів в Америці,

я помітив, що в них є вода,

яка постачається просто у їхні домівки.

Чи багато з вас має таку розкіш?

(Сміх)

А у декого з них, взагалі-то, у багатьох із них

вода постачається не тільки в одну кімнату.

Я помітив, що вони можуть покрутити

такий маленький терморегулятор

і змінити температуру у своїх домівках

на один або два градуси.

І тепер я теж це роблю.

Тоді я не знав, що буду робити,

та мої друзі почали розповідати мені

про дітей, що стріляють один в одного.

Я спитав їх -

і що ж ви робите з цим?

Що ви в Америці робите з цим?

І почув два основні пояснення

або ж ідеї, які панували в суспільстві.

Перша ідея - покарання.

Я вже про це чув раніше.

Ми, ті хто працювали над поведінкою,

знали, що покарання обговорювали,

але його також вельми переоцінювали.

Покарання не було рушійною силою поведінки

і не мало великого впливу на зміну поведінки.

Окрім цього, я пригадав собі

епідемії у давні часи,

що їх спочатку витлумачили неправильно

через те, що наука не була досить розвинена.

Це були епідемії чуми,

тифу та прокази,

основними причинами яких вважали

поганих людей, чаклунів або злих духів.

Вдовиць тягнули уздовж рову

або саджали до темниць.

Інше пояснення, чи, скоріше,

рішення, яке я почув, звучало так:

будь ласка, наведіть усюди лад:

у школах, громаді, оселях, родинах,

у всьому.

Про це я також чув раніше.

Я б назвав це "всетеорією",

або ж ВНС: Все На Світі.

Але ж ми також розуміємо,

що, займаючись окремими процесами та проблемами,

нема потреби займатись усім відразу.

Тож у мене склалося враження,

що у цьому місці є велика прогалина.

Проблему насильства досі не розв'язали,

але в історії було

чимало таких проблем.

Проблему шлунково-кишкових захворювань не могли розв'язати.

Проблему малярії також.

Найчастіше доводилося переосмислювати стратегію.

Ні, я не мав жодного уявлення, як це зробити,

однак розумів, що нам доведеться

створити якісь нові категорії робітників,

якось змінити поведінку,

чи може зробити якісь зміни в освіті громадян.

Я почав ставити запитання

і досліджувати звичні речі,

які вивчав і раніше,

на кшталт - як виглядає мапа?

Як виглядають графіки?

Який вид мають дані?

Карти випадків насильства

у більшості міст Сполучених Штатів

виглядали ось так.

Там був осередок.

І це нагадало мені осередки, які ми бачили

при інфекційних епідеміях,

наприклад, холери.

А потім ми подивились на карти,

де побачили типові хвилі,

що йдуть одна за одною,

тому що всі епідемії

є поєднанням багатьох епідемій.

І це також виглядало мов епідемія.

А потім ми запитали,

то що ж таки може попередити випадок насильства?

Виявилося, що найкращий провісник

випадків насильства - це попередній випадок насильства.

Це схоже на захворювання на грип,

коли хтось заразив іншого грипом або застудою.

Найбільший фактор ризику захворювання на туберкульоз -

це контакт із хворим.

Так само і з насильством,

воно - як інфекційна хвороба.

Так чи так, нам відомо

навіть з нашого загального досвіду

чи з газетних статей

про розповсюдження насильства від бійок

до бандитських або громадянських війн

або навіть до геноцидів.

Проте є і хороші новини,

тому що існує спосіб загасити епідемію.

Всього існує три шляхи,

як згасити епідемію,

і перший з них - зупинити розповсюдження хвороби.

А для того, щоб це зробити,

необхідно відстежити та вивчити перші випадки.

Іншими словами, у випадку з туберкульозом, треба знайти того,

хто хворіє на нього і заражає інших людей.

Розумієте?

Існують спеціальні робітники, які займаються цим.

Зумисне для цієї роботи

ми створили нову категорію робітників,

які - як їхні колеги, що стежать за захворюваннями на атипову пневмонію

або пташиний грип -

фіксують перші випадки зараження насильством.

У цьому випадку - це хтось дуже злий,

через те, що хтось подивився на його дівчину

або винен йому гроші.

Ви шукаєте робітників та навчаєте їх

розпізнавати ці категорії людей.

Друга спосіб боротися з епідемією -

попередити подальше розповсюдження.

Це означає - знайти тих, хто вже контактував із "хворим",

але ще не передає хворобу далі.

Як, наприклад, хворий на легку форму туберкульозу,

або хтось, хто просто волочиться околицями

в одній і тій же групі.

Ними потрібно певною мірою

керувати,

особливо на деяких характерних стадіях захворювання.

І нарешті третій спосіб - це зміна норм,

що означає цілу купу суспільних заходів,

зміну поглядів, суспільне виховання,

Таким чином можна отримати так званий

груповий імунітет.

За допомогою поєднання усіх цих способів

було успішно подолано

епідемію СНІДу в Уганді.

Отже, у 2000 році ми вирішили

застосувати всі ці заходи,

залучивши нові категорії робітників,

перші з яких запобігали б насильству.

А потім ми зібрали їх усіх в одному місці

в одному районі,

що за даними поліції був найгіршим

у Сполучених Штатах на той час.

Запобігачів насильства наймали з тіє ж групи населення -

бо це дає довіру і доступ -

так само як у випадку з медичними працівниками у Сомалі.

Проте вони належали до різних категорій

і навчались умінню переконувати,

заспокоювати людей, вигравати час, змінювати погляди.

Ще одна категорія робітників -

майстри пропаганди - мали проводити людям

своєрідну терапію від 6 до 24 місяців.

Точно так само, як із туберкульозом, тільки тут ішлося про зміну поведінки.

А далі - ціла купа суспільних заходів

задля зміни усталених норм.

На даний момент наш перший експеримент

дав результат: кількість випадків стрілянини та вбивств

у районі Вест Ґарфілд, що в Чикаго,

зменшилася на 67 відсотків.

(Оплески)

Чудовий показник

для самого району,

який тримався перші 50 або 60 днів, потім 90 днів,

а потім, на жаль, знову трапилася стрілянина

у наступні 90 днів.

Однак матусі почали виходити на прогулянки по обіді.

Вони ходили до парків, де раніше не з'являлись.

Сонце сяяло, і всі були щасливі.

Але, звичайно ж, спонсори сказали: "Та заждіть,

чи зможете ви це повторити?"

На щастя, нам вдалося отримати кошти

і повторити успіх,

але вже в інших районах,

де кількість випадків стрілянини та вбивств знизилась на 45 відсотків.

Відтоді ми повторили цю програму

20 разів.

Університет Джона Гопкінса провів незалежне оцінювання

за підтримки Міністерства юстиції

та Міністерства охорони здоров'я.

Згідно з результатами дослідження, кількість випадків

стрілянини та вбивств знизилася з 30 до 50 та з 40 до 70 відсотків відповідно,

завдяки цьому новому методу.

Наразі існує три незалежні

оцінювання цього методу.

Наша робота отримала чималий розголос,

зокрема публікацію

на першій сторінці недільного випуску "Нью Йорк Таймз".

У 2009 році журнал "Економіст"

написав, що "це підхід, що веде до популярності".

На цю тему навіть зняли фільм.

[Переривачі]

Однак не все так гладко.

Багато людей не згодні

з таким шляхом розв'язання проблеми.

Ми отримали багато критики,

чимало заперечень

і силу-силенну супротивників.

Мовляв, що ви розумієте під проблемами зі здоров'ям?

Що ви вважаєте епідемією?

Що ви маєте на увазі, коли кажете "не буде поганих хлопців"?

Але ж існують цілі галузі,

які вчать управляти поганими людьми.

Що ви маєте на увазі, коли кажете "наймати людей

з минулим"?

Мої друзі-бізнесмени сказали:

"Ґері, тебе нещадно критикують.

Мабуть, ти робиш щось дійсно правильне".

(Сміх)

Мої друзі-музиканти ще додали слово "чувак".

Так що, у будь-якому випадку,

проблема і досі залишалась.

І нас ущент розкритикували за те,

що ми не займалися усіма іншими проблемами.

Проте ми змогли справитися з малярією

і знизити захворювання на ВІЛ та кишково-шлункові хвороби

у місцях із жахливою економікою,

не виліковуючи при цьому саму економіку.

Насправді,

хоча у нас досі є противники,

наш рух набуває сили.

Багато великих міст у Сполучених Штатах,

зокрема Нью-Йорк і Балтимор,

а також Канзас-Сіті,

запровадили цей метод у своїх відділах охорони здоров'я.

Відділи охорони здоров'я у Чикаго та Новому Орлеані

також зацікавилися цією програмою.

Програму активно підтримують

органи правопорядку.

Травмопункти та лікарні

роблять свій внесок у справу.

А Конференція мерів США

схвалила не тільки цей підхід,

а й спеціальну модель.

Нашу програму охоче сприйняли

на міжнародному рівні:

кількість випадків насильства у першому районі в Пуерто-Рико

знизилася на 55 відсотків,

у Гондурасі програма запобігання лише починається,

у Кенії цю стратегію застосували

під час нещодавніх виборів,

в Іраку попередили 500 злочинів.

Тож насильство реагує як хвороба

і навіть поводиться як хвороба.

Отож спосіб "лікування"

підтверджує нашу теорію.

Нещодавно Інститут медицини

виступив зі стендовою доповіддю,

яка подає певні дані,

зокрема з неврології,

про те, як проблема насильства передається від людини до людини.

Тож я думаю, це гарні новини,

адже ми маємо можливість

вийти з Середньовіччя,

на рівні якого перебуває ця проблема.

Також ми маємо змогу подумати над тим,

щоб на місці окремих в'язниць

збудувати дитячі майданчики та парки,

і розглянути можливість

перетворити усі наші райони,

запровадивши там нову стратегію,

новий набір методів, залучивши нових робітників.

Тобто замінити мораль наукою.

Перейти від емоцій

до науки -

ось ключ до розв'язання проблеми.

Я не мав жодного наміру розробляти усю цю концепцію.

Взагалі-то,

я хотів відпочити.

Але ми почали дивитись на мапи і графіки,

ставити запитання,

пробувати різні методи,

які вже використовувались не один раз

для розв'язання інших проблем.

Я намагався втекти від

інфекційних захворювань,

але в мене не вийшло.

Дякую.

(Оплески)