Проект миру, що простягся на 50 будинків

Ель Сід поєднує арабську каліграфію з ґрафіті, створюючи яскраві, химерні повідомлення надії та миру на будинках від Тунісу до Парижу. Митець та стипендіат TED ділиться історією його найамбітнішого проекту: муралк, що простягся на 50 будинків у Маншият-Насірі, районі Каїру в Єгипті. Цей мурал можна побачити повністю лише з гори, що височіє неподалік.

Коли я вирішив створити витвір мистецтва
у Маншият-Насір,

районі сміттярів у Каїрі, що в Єгипті,

я й уявити не міг, що цей проект стане

найкращим досвідом мого життя.

Будучи митцем, я мав ці
гуманістичні прагнення

прикрасити бідний та занедбаний район

та, можливо, привернути до нього увагу
людей за допомогою мистецтва.

Вперше я почув про цю громаду
християн коптів

у 2009 році, коли єгипетський уряд за
режиму Хосні Мубарака

вирішив убити 300 000 свиней
під приводом вірусу H1N1.

Здебільшого, це були
селекціонери свиней.

Вони годували свиней та інших тварин
органічними відходами,

що їх збирали кожного дня.

Ця подія звела нанівець
їхні засоби до існування.

Коли я вперше увійшов до Маншият-Насір,
я почувався мов у лабіринті.

Я шукав Монастир Св. Симона на вершині
гори Мукаттам.

Повертаєте направо, йдете прямо,
знову поворот направо, потім наліво

і ось ви вже на вершечку.

Але щоб дійти туди, потрібно протиснутися
між вантажівками зі сміттям

та прослизнути між тук-туками,

найшвидшим транспортом
для пересування районом.

Сміття, яке вивантажували
з вантажівок, жахливо смерділо,

а машини гучно й нестерпно гуділи.

Додайте сюди гуркіт дробарок у
тих сховищах уздовж вулиць.

Ззовні все вилядає хаотично,
та насправді все працює злагоджено.

Зараіб, як вони себе називають,

що означає селекціонери свиней,

збирають сміття по всьому Каїрі

та сортують його у власному районі
вже протягом багатьох десятиліть.

Вони розробили одну з найдієвіших

та найприбутковіших систем у світі.

І тим не менше, це місце вважають брудним,
маргінальним та ізольованим

через асоціацію зі сміттям.

Я хотів створити анаморфний малюнок,

який можна побачити лише з одного місця.

Я кидав собі виклик, бажаючи розмістити
малюнок на багатьох будівлях

так, щоб його було видно лише з
гори Мукаттам.

Гора Мукаттам - це гордість громади.

Саме тут звели монастир Св. Симона,

церкву, висічену в печері,
що вміщує 10 000 людей.

Тож, коли я вперше вийшов на вершину гори

і поглянув на район,

я запитав себе, яким чудом я зможу
переконати усіх жителів

дозволити мені розмалювати їхні будинки?

Тоді до мене підійшов Маґд.

Маґд проводить екскурсії церквою.

Він сказав, що єдина людина, яку мені
потрібно переконати - це отець Самаан,

лідер громади.

Але щоб переконати отця Самаана,
я мушу переконати Маріо,

польського митця, який 20 років тому
переїхав у Каїр

і є автором усіх витворів церкви у горі.

Я безмежно вдячний Маріо.
Він був ключем до реалізації цього проекту.

Він зумів організувати мені зустріч
з отцем Самааном,

і той, на диво, був
у захваті від моєї ідеї.

Він запитав, де я малював до цього

і як я втілю проект у життя.

Він переживав за те, що я напишу.

У кожній своїй роботі
я залишаю послання

у стилі арабської каліграфії.

Для мене важливо, щоб ці послання
відповідали місцю, де я їх малюю,

і водночас були універсальні,

щоб у цілому світі їх розуміли.

Для Маншият-Насір

я обрав слова Афанасія Великого
з Александрії,

коптського єпископа у третьому столітті.

Він сказав: (Арабською),

що по-українськи означає:

"Усі, хто хоче чітко бачити сонячне світло

повинен спочатку протерти свої очі".

Мені було важливо,

щоб громада відчула
актуальність цих слів.

Як на мене, ця фраза ідеально
відображала суть проекту.

Тож отець Самаан благословив проект,

завдяки чому до нього приєдналися
усі мешканці району.

Сотні літрів фарби,
десятки блакитних підйомників,

численні поїздки в Каїр,

потужна команда з Франції,
Північної Африки, Близького Сходу та США,

і після року планувань та
постачань, нарешті,

моя команда та члени місцевої спільноти

почали створювали картину,
що простягнеться на 50-ох будинках.

Дехто замальовував частинки каліграфії,

які я вивів фарбами.

Трохи блакитного, жовтого, помаранчевого.

Інші - носили мішки з піском

та складали їх на дахах будинків,

щоб притримувати підйомники.

Ще хтось збирав і розбирав
ті самі ж підймники

та переносив їх до інших будинків.

На початку проекту

всі ці будинки я позначив
номерами на моєму ескізі,

і ніяк не спілкувався з громадою.

Люди не розуміли суті цього проекту.

Але досить швидко
номери стали прізвищами.

Будинок №1 - дім дядька Ібрагіма.

Дядько Ібрагім надзвичайно
запальна людина.

Він постійно співав та жартував,

а його доньки та сини врятували мене
від його бика,

який хотів напасти на мене
на четвертому поверсі.

(Сміх)

Взагалі-то, бик побачив мене з вікна і
вийшов на балкон.

(Сміх)

Так.

Дядько Ібрагім завжди сидів на балконі

та розмовляв зі мною, поки я малював.

Я пам'ятаю, як він сказав, що не
піднімався на гору вже протягом 10 років,

і що в нього ніколи немає вихідних.

Він сказав, хто зупинить потік сміття,
якщо він візьме вихідний?

Але, на диво, вкінці проекту,

він піднявся на гору,
щоб подивитися на результат проекту.

Він дуже пишався,
коли побачив малюнок на своєму будинку,

і сказав, що це проект миру та -

вибачте --

(Оплески)

Дякую.

ВІн сказав, що це проект миру та єдності,

і що він об'єднав людей.

Він змінив своє ставлення до проекту,

а я змінив своє ставлення до спільноти

та до того, чим ці люди займаються.

І все сміття, яке викликає стільки огиди
- воно не їхнє.

Це лише їхня сировина.

Насправді, вони не живуть у смітті.
Вони живуть за рахунок сміття.

Тож я почав сумніватися і задумався

над справжньою суттю цього проекту.

Метою не було прикрасити цей район
за допомогою мистецтва.

Метою було змінити світоляд та сприйняття

громад, про які нам мало що відомо.

Тож день за днем

коло з краснопису набирало своїх обрисів,

і ми з задоволенням піднімалися на гору,
щоб подивитися на цілу картину.

І коли я щодня стояв на тому самому місці,
то усвідомлював

символізм цієї анаморфної картини.

Якщо бажаєш побачити когось справжнім,

спробуй змінити точку спостереження.

Були сумніви та складнощі,

як і страхи та переживання.

Було не легко працювати за умов,

коли між ногами бігають свині

чи коли потрібно лізти по горах сміття,
щоб добратися до підйомника.

Але ми всі перебороли свої страхи висоти,
ліфтів, що хитаються,

сильний сморід,

а також страх не встигнути
завершити проект вчасно.

Завдяки доброті всіх цих людей,
ми забули про свої страхи.

Будинок номер 3 - дім дядька Бакхіта та
тітоньки Фаріди.

У Єгипті є вислів "Ahsen Nas" ,

що означає "найкращі люди".

Вони були найкращими людьми.

Ми проводили свої перерви
біля їхнього будинку,

і до нас приєднувалися

всі сусіди.

Я дивуюся і захоплююся дітьми
Маншият-Насіру.

Перші декілька днів вони відмовлялися від
усього, що ми їм пропонували,

чи то перекус, чи напій.

Тож я запитав тітоньку Фаріду, чому.

І вона розповіла, що вони вчать
своїх дітей відмовлятися від будь-чого,

що їм пропонують незнайомці,

оскільки тій людині це потрібно більше,
ніж їм.

У цю мить я насправді зрозумів,

що громада Зараіб була ідеальним місцем,

щоб порушити тему сприйняття.

Нам потрібно задуматися над рівнем нашого
помилкового сприйняття

та осуду, що з ними ми,
як суспільство, ставимося

до несхожих на нас громад.

Пам'ятаю, як роботи над будинком
дядька Ібрагіма затягнулися,

бо свині, яких розводили на даху,

їли мішки з піском, якими фіксували
підйомники.

(Сміх)

Дім дядька Бакхіта та тітоньки Фаріди

був місцем зістрічі.

Всі завжди там збиралися.

Я думаю, що саме це і мав на увазі
дядько Ібрагім,

коли казав, що це проект миру та єдності,

тому що я насправді відчув,
як люди об'єднувалися.

Нас усі вітали з посмішками,
пропонували випити

чи запрошували до своїх будинків на обід.

Інколи, коли ти працюєш на першому
будинку,

хтось відкриває вікно і пропонує тобі чай.

Потім те ж саме
відбувається на другому поверсі.

І так геть до самого верху.

(Оплески)

(Сміх)

Я, напевно, ніколи не пив так багато чаю,
як у Єгипті.

(Сміх)

Буду з вами відвертим,
ми могли б закінчити раніше,

але, думаю, лише на перерви на чай
пішло десь зо три тижні.

(Сміх)

В Єгипті є ще один вираз - "Nawartouna" ,

що означає "Ви принесли нам світло".

Вони завжди казали нам це в
Маншият-Насірі.

Каліграфія, а насправді

для каліграфії я використовував
люмінесцентну фарбу.

Тож, наприкінці проекту ми орендували
ультрафіолетові проектори

і підсвітили ними весь район,

дивуючи цим всіх навколо.

Ми хотіли донести до них,

що це вони принесли світло в наше життя.

(Оплески)

Громада Зараіб - це сильні, чесні та
завзяті робітники,

і вони знають собі ціну.

Люди Каїру називають їх Зарабліїнцями,

що означає "люди сміття",

але за іронією долю, люди Маншият-Насіру

називають Зарабліїнцями людей з Каїру.

Вони кажуть, що саме каїряни є
джерелом всього сміття,а не вони.

(Сміх)

(Оплески)

Метою проекту було залишити
щось цій громаді,

але в мене є відчуття, що це вони
додали щось до нашого життя.

Знаєте, цей проект був лише приводом

для неймовірного життєвого досвіду.

З часом арт-об'єкт зникне, пропаде.

Вже почали будувати другий поверх
прямо

перед будинком дядечка Ібрагіма,

так, що він закриває частину малюнку.

Тож, можливо, мені доведеться повернутися і
малювати поверх нього.

(Сміх)

Все було заради досвіду,

історії,

миті.

Якщо дивитися на малюнок з вулиць району,

його видно лиш частинками,

які ізольовані одна від одної,

як окремі картини.

Але вони об'єднані знаком каліграфії,

який несе потужне повідомлення,
над яким усім нам варто задуматися

перед тим, як когось у чомусь засуджувати.

Хто хоче чітко бачити сонце,

повинен спочатку протерти очі.

Дякую.

(Оплески)