Чому єдине майбутнє, що його варто будувати, охоплює кожного

Щоб існувала надія, достатньо однієї людини, і тією людиною можете бути Ви - каже Його Святість Папа Франциск у цьому палкому виступі на TED, виголошеному просто у Ватикані. У сповненому надії посланні до народів усіх віросповідань, до тих, хто при владі, і тих, хто безвладний, духовний лідер висловлює власну позицію, що проливає світло на становище в сучасному світі, й закликає до рівності, солідарності та ніжності. "Допомагаймо одне одному, всі разом, і не забуваймо, що "інший" - це не статистична одиниця чи число, - каже він. - Ми всі потребуємо одне одного".

[Його Святість Папа Франциск
Знято у Ватикані

Вперше показано на TED2017]

Доброго вечора, або ж доброго ранку -
я не впевнений, котра у вас зараз година.

Та хай там що на годиннику, я дуже радію,
що долучився до вашої конференції.

Мені дуже подобається її назва -
"Майбутні ви" -

бо, зазираючи в завтрашній день,
вона запрошує до відкритого діалогу вже сьогодні:

зазирнути в майбутнє через себе.

"Майбутні ви":

майбутнє складається з багатьох "я",
воно складається з зустрічей,

бо життя минає у світлі
наших стосунків з іншими.

За довгі роки свого життя

я твердо переконався у тому,

що існування кожного з нас
міцно пов'язане з життям інших людей:

життя - це не просто час, який минає,
життя - це взаємини.

Коли я зустрічаюсь із недужими
чи вислуховую їх

або ж мігрантів, які стикаються
з невимовними труднощами

в пошуках кращого майбутнього,

чи в'язнів, чиї серця знемагають
від пекельного болю,

або тих, що не можуть знайти
собі працю - а серед них багато молоді -

я часто задумуюсь:

"Чому вони, а не я?"

Я сам народився
у сім'ї мігрантів;

мій тато, мої бабуся з дідусем,
як і багато інших італійців,

перебралися до Аргентини

і їх спіткала доля тих,
хто залишився ні з чим.

Я теж цілком міг би опинитися сьогодні
серед тих "відкинутих" людей.

І ось чому я завжди глибоко в серці
запитую себе:

"Чому вони, а не я?"

Насамперед скажу, що дуже хотів би,
щоб ця зустріч нагадала нам,

що ми всі потребуємо одне одного,

що ніхто з нас не є островом -

автономним і незалежним "я",
відокремленим від інших,

і що майбутнє можна збудувати
лише разом, пліч-о-пліч з іншими.

Ми нечасто про це задумуємось,
але все на світі взаємопов'язано,

і нам потрібно оздоровити
свої зв'язки.

Навіть суворий осуд, який
криється у моєму серці

проти мого брата чи сестри,

відкрита рана, що так і не загоїлась,
образа, яку я досі не пробачив,

злість, що тільки шкодить мені,

є прикладами внутрішньої боротьби,

іскрою глибоко в моєму серці,
яку потрібно загасити,

перш ніж вона спалахне вогнем,
залишивши по собі лиш попіл.

Сьогодні багато хто з нас

вважає, що щасливе майбутнє -
це щось нереальне.

Такі погляди варто
сприймати дуже серйозно,

але їх можна спростувати.

Якщо не зачиняти дверей
перед зовнішнім світом.

Щастя - це дар гармонії

між цілим і окремими його складовими.

Навіть наука - і ви про це знаєте
краще за мене -

трактує реальність як місце,

де кожен елемент пов'язаний
і взаємодіє з усім решта.

І це наштовхує мене
на другий висновок.

Як чудово було б,

якби поступ наукових і
технологічних інновацій

водночас гарантував рівність і
більшу соціальну залученість.

Як чудово було б, щоб у час,
коли ми відкриваємо далекі планети,

ми б відкривали і потреби наших братів
і сестер, що перебувають на наших орбітах.

Як чудово було б, якби солідарність -

це прекрасне й часами незручне слово -

не просто передбачало соціальну роботу,

а стало ключовим аргументом

в ухваленні політичних, економічних
і наукових рішень,

а також у взаєминах між
людьми, народами й країнами.

Лише виховуючи дітей
у дусі справжньої солідарності

ми зможемо подолати

"культуру марнотратства",

що стосується не тільки
їжі й товарів,

а й - насамперед - людей,

що їх виштовхують на узбіччя
наші техно-економічні системи,

які мимоволі ставлять на перше місце

продукти, що їх виготовляє людина,
а не саму людину.

Солідарність - той термін, що його
багато хто хотів би викреслити зі словника.

Однак солідарність -
не автоматичний механізм.

Її не можна запрограмувати
чи управляти нею.

Це добровільна реакція, що народжується
у серці кожного з нас.

Так, добровільна реакція!

Коли хтось усвідомлює,

що життя - попри численні суперечності -
це дар,

що джерелом і сенсом життя є любов,

як він чи вона може стримати бажання
чинити добро іншій людині?

Щоб чинити добро,

треба мати пам'ять, хоробрість
і творчість.

Я знаю, що TED об'єднує
багато творчих особистостей.

Так, любов справді потребує
творчості, практичності

й винахідливості.

Добрих намірів і усталених формул,

що ними ми так часто заспокоюємо
свою совість, замало.

Допомагаймо одне одному,
всі гуртом, щоб не забути -

інші люди - не цифри
у статистичних даних.

Інші люди мають обличчя.

"Ви" - це завжди реальна присутність,

людина, про яку треба подбати.

Якось Ісус розповів одну притчу,
щоб допомогти нам зрозуміти різницю

між байдужими і тими, хто
піклується про інших.

Я впевнений, що ви вже її чули.
Це притча про доброго самарянина.

Коли Ісуса запитали:
"Хто мій ближній?" -

тобто "Про кого я маю подбати?" -

він розповів історію про чоловіка,
який став

жертвою нападу: його пограбували,
побили й покинули на дорозі.

Його побачили священик і левит -
двоє дуже впливових на той час людей -

але пройшли повз, не зупинившись,
щоб допомогти.

Невдовзі тим шляхом проходив
самарянин - його народ усі зневажали.

Побачивши побитого чоловіка,
який лежав на землі,

він не проігнорував його так,
наче там нікого не було.

Йому стало його шкода,

і співчуття спонукало його діяти.

Він полив на рани безпомічного
чоловіка оливу й вино,

привіз до найближчої оселі

і з власної кишені заплатив
за те, щоб ним заопікувалися.

Притча про доброго самарянина -
це притча про сучасне людство.

Людське життя вкрите ранами,

бо все крутиться довкола грошей
і речей, а не людей.

І люди, які називають себе "достойними",

часто не дбають про інших,

залишаючи тисячі людей,
цілі народи

на узбіччі.

На щастя, є люди, які
творять новий світ,

опікуючись одне про одного,
витрачаючи кошти з власної кишені.

Мати Тереза сказала,

що любити можна тільки
власним коштом.

Нам так багато треба зробити,
і ми повинні діяти разом.

Але як нам це вдасться,
коли ми щодня дихаємо злом?

Дякувати Богу,

жодна система не здатна знищити
наше бажання відкритися добру,

співчуттю і здатності
реагувати на зло -

все це проростає
глибоко в наших серцях.

Ви заперечите:

"Ну так, чудові слова,

але я не добрий самарянин
і не Мати Тереза з Калькутти".

Навпаки: ми - дорогоцінні,
кожен-кожнісінький з нас.

Кожен-кожнісінький з нас -
незамінний в очах Бога.

Серед мороку нинішніх конфліктів

кожен із нас може стати
яскравою свічкою,

нагадуванням про те, що світло
долає темряву,

і що ніколи не буває навпаки.

Для християн майбутнє
має ім'я,

і звучить воно Надія.

Мати надію не значить
бути наївним оптимістом

і не звертати уваги на трагедію,
що спіткала людство.

Надія - це чеснота серця,

яка не замикається у темряві,
не живе минулим,

не старається жити тільки сьогоднішнім,
а здатна побачити день завтрашній.

Надія - це двері,
які ведуть у майбутнє.

Надія - це скромна, потаємна
насінина життя,

з якої поступово виростає
розлоге дерево.

Це наче невидимі дріжджі,
на яких росте тісто,

і які надають присмаку
всім аспектам життя.

І вона всесильна,

бо досить крихітної іскорки,
що плекає надію,

щоб зруйнувати мури пітьми.

Щоб надія існувала,
досить і одної людини -

і тією людиною можете бути "ви".

А потім ще одні "ви" і ще,

і врешті "ви" перетвориться на "ми".

Отож, надія починається з "ми"?

Ні.

Надія починається з одного "ви".

Коли є "ми", спалахує революція.

І третя думка, що нею я хочу
поділитися з вами сьогодні,

стосується - так! - революції:
революції ніжності.

Що ж таке ніжність?

Це любов, яка наближається
і стає реальною.

Це рух, що починається з серця

і сягає очей, вух і рук.

Ніжність означає дивитися
очима, щоб бачити іншого,

і слухати вухами - щоб чути іншого,

щоб слухати дітей, убогих,
тих, хто боїться майбутнього.

Слухати мовчазний плач
нашої спільної домівки,

нашої хворої, забрудненої Землі.

Ніжність означає задіювати
свої руки й серце,

щоб заспокоїти іншого,

подбати про тих, хто
потребує опіки.

Ніжність - це мова малих дітей,

тих, хто потребує іншого.

Любов дитини до мами й тата

зростає через їхній дотик і погляд,
через їхній голос і ніжність.

Я люблю слухати, як батьки

розмовляють з дітьми,

пристосовуючись до їхнього
рівня спілкування.

Ось що таке ніжність -
перебування на одному рівні з іншим.

Сам Бог зійшов до нас як Ісус,
щоб бути на нашому рівні.

Добрий самарянин став
на ту ж стежку.

Тією ж стежкою пішов і Ісус.

Він спустився

і прожив усе своє життя,

розмовляючи справжньою
мовою любові.

Так, ніжність - це шлях

для найсильніших,
найхоробріших чоловіків і жінок.

Ніжність - це сила, а не слабкість.

Це стежка солідарності,
стежка смирення.

Я хочу сказати це чітко й голосно:

що більше влади у ваших руках,

то сильніше ваші дії
впливають на людей

і то смиренніше ви
маєте діяти.

Інакше влада знищить вас,
а ви знищите інших.

В Аргентині кажуть:

"Мати владу - це начебто пити
джин на порожній шлунок".

Вам паморочиться у голові, ви п'янієте,
втрачаєте рівновагу

і врешті завдаєте шкоди
собі й людям довкола,

якщо не поєднуєте своєї влади
зі смиренням і ніжністю.

Завдяки смиренню і практичній любові

влада - навіть найвища й найсильніша -
стає служінням добру.

Майбутнє людства - не тільки
в руках політиків,

визначних лідерів чи великих компаній.

Так, вони справді несуть
чималу відповідальність.

Але майбутнє насамперед у руках
тих людей,

які бачать в іншій людині її "Я"

і сприймають себе як частину "нас".

Ми всі потребуємо одне одного.

Отож, прошу вас - думайте
і про мене з ніжністю,

щоб я міг виконати завдання,
яке мені дали

заради добра інших,

кожної людини і всіх вас,

заради усіх нас.

Дякую!