Наш спільний стан – свідомість

Філософ Джон Серл висловлює свої погляди на вивчення людської свідомості, кладучи "на лопатки" деякі поширені твердження про те, що не варто сприймати її всерйоз. Дізнаючись щораз більше про процеси, що породжують свідомість у мозку, важливо визнати її за біологічне явище. І ні, свідомість – аж ніяк не якась грандіозна комп'ютерна програма. (Знято під час TEDxCERN)

Сьогодні поговорю про свідомість.

Чому про неї?

Ця тема напрочуд занедбана

як у науці, так і у філософії.

А чим вона цікава?

Це найважливіший аспект нашого життя

з дуже простої і логічної причини, –

що б ми не робили у житті,

нам необхідно бути при свідомості.

Ніякої тобі науки, філософії,
музики, мистецтва тощо,

якщо ти зомбі чи у комі, еге ж?

Тож свідомість понад усе.

Друга причина – коли люди починають

цікавитися нею, як належить,

то часто стверджують якісь дурниці.

А якщо справді намагаються

грунтовно її дослідити, то

результатів годі дочекатися,
настільки все повільно.

Коли я вперше цим зацікавився,
подумав, ну що ж,

це недосліджений феномен у біології.

Нехай любителі копирсатися
у мізках з'ясують,

як це працює в нашій голові.

Я подався до Каліфорнійського
університету

до крутих нейробіологів.

Ті слухали мене трохи роздратовано,

як часто буває, коли задаєш
їм незручні питання.

Мене здивувала фраза
одного дуже відомого

нейробіолога, що гнівно сказав:

"Слухай, у моїй діяльності природньо
цікавитися свідомістю,

та краще при цьому
мати штатну роботу".

Над цією темою я працюю вже давно.

Гадаю, вже цілком можна
отримати штатну роботу

як спеціаліст зі свідомості.

Якщо так, то це справжній крок уперед.

Звідки ж це небажання вивчати свідомість

та дивна ворожість до цієї теми?

Гадаю, причина у двох рисах

нашої духовної культури,

що їх помилково вважають протилежними,

хоча, по суті, вони базуються
на спільних припущеннях.

Перша – традиція релігійного дуалізму,

за якою свідомість –
частина не матеріального,

а духовного світу.

Вона належить душі,

а душа – не матеріальний світ.

Це традиція Бога, душі та безсмертя.

Є й інша традиція, яку вважають
протилежною першій,

і у неї просто жахлива теорія.

Згідно з нею, ми –
закоренілі матеріалісти.

А свідомість не частина матеріального світу.

Її або не існує взагалі,
або ж це щось геть інше,

комп'ютерна програма,
чи ще якась дурня,

у всякому разі вона – не частина науки.

Я мав звичку сперечатися щодо цього
до кольок у животі.

Ось що мені закидали.

Наука – об'єктивна,
свідомість – суб'єктивна,

тому не може бути науки про свідомість.

Ці традиції-близнята обмежують нас.

Важко мислити поза ними.

Та моя сьогоднішня промова
має лише один лейтмотив:

свідомість – біологічний феномен,

як фотосинтез, травлення чи мітоз –

ви в курсі про ці явища.
І щойно ви це визнаєте,

більшість проблемних питань
щодо свідомості,

хоч і не усі, просто зникнуть.

Торкнуся кількох із них.

Обіцяв вам розповісти

кілька неймовірних
речей про свідомість.

Перша: Її не існує.

Це – ілюзія, як захід сонця.

Наукою доведено, що заходи сонця
та веселки – це ілюзії.

Тож свідомість – також ілюзія.

Друге: Якщо вона й існує, то це
щось геть інше.

Комп'ютерна програма у нашому мозку.

Третє: Ні, єдине, що справді
існує – це поведінка.

Аж смішно, наскільки впливовим
був колись біхевіоризм,

але я до нього ще повернусь.

І четверте: Можливо, свідомість й існує,

проте ніяк не впливає на світ.

Як нематеріальне може
вплинути на матеріальне?

Коли хтось мені це каже,

я такий: хочеш глянути,
як це можливо?

Дивись: я свідомо вирішив
підняти руку,

і ця штукенція гоп – і йде вгору.
(Сміх)

Скажу більше, зауважте,

ми ж не говоримо: "Рука мінлива,
як погода в Женеві.

Сьогодні піднімається, завтра – ні".

Ні. Вона піднімається,
коли мені заманеться.

Гаразд, зараз скажу вам,
як це можливо.

Проте я не дав визначення свідомості.

Не можна йти далі без визначення.

Люди вічно кажуть, що
свідомість важко описати.

А я вважаю, що дуже навіть легко,

якщо не по-науковому.

Ми до такого не готові,

ось вам визначення
"на хлопський розум".

Свідомість – це сукупність
усіх станів, за яких

ми відчуваємо, усвідомлюємо світ.

Вона починається зранку,
після сну без сновидінь

і триває весь день, поки не заснете

чи помрете, чи ще якимось чином впадете у несвідомий стан.

А сни, згідно з цим визначенням –
це форма свідомості.

Ось всім зрозуміле визначення,
до чого ми й прагнули.

Якщо у вас інше – ви говорите
не про свідомість.

Та люди думають: "Ой, це ж така
страшна проблема.

Як щось подібне може існувати
у реальному світі?"

Хто вивчав філософію, знає,

що це – знаменита проблема
зв'язку тіла і душі.

Та вона теж просто вирішується.

Ось як: усі наші стани свідомості,
без винятку,

спричиняються нейробіологічними
процесами нижчого рівня у мозку

і реалізовуються у мозку

вже як процеси вищого рівня,
частинки системи.

Нічого загадкового –
це як рідкий стан води.

Рідкий стан – це не якийсь сік,

що його виробляють молекули H2O.

Це – стан, у якому
знаходиться система.

І так само, як вода в склянці може перейти
з рідкого стану у твердий

залежно від поведінки молекул,

так само ваш мозок може
перейти зі стану свідомості

у несвідомий стан,

також залежно від поведінки молекул.

Знаменита проблема "душа-тіло" –
проста, як стілець.

З цим розібралися.
Тепер до складніших питань.

Виведемо ознаки свідомості,

щоб мати щось на противагу
чотирьом твердженням,

які я озвучив раніше.

Перша риса – вона існує
і вона невід'ємна.

Її не позбудешся.

Розумієте, різниця між
реальністю та ілюзією

у тому, що нам диктує свідомість,

і якими речі є насправді.

Свідомість каже нам, що у небі –

французькою гарно: "arc-en-ciel" -

у небі з'явилася арка,

або ж нам здається, що
сонце сідає за гори.

Це нам каже свідомість, та насправді
цього не відбувається.

Та ми не здатні усвідомити різницю

між тим, що бачимо,
і як є насправді

через саме існування свідомості.

Бо сама її суть у наступному:

якщо нам свідомо видається,
що ми при свідомості –

значить, ми таки при свідомості.

Ну тобто, якщо купка експертів
закидатиме мені:

"Ми круті нейробіологи
і провели дослідження,

і виявили, що у тебе, Серле,
немає свідомості,

ти – вправно змонтований робот".

То у мене не виникне думка:
"Мабуть, вони мають рацію".

Ні секунди так не думатиму.

Декарт може й наробив купу помилок,
та в одному він точно був правий.

Ти не можеш сумніватися в
існуванні власної свідомості.

Це була перша риса свідомості.

Вона існує, і від неї нікуди не втечеш.

Неможливо її позбутися, як інших ілюзій,

просто довівши, що це ілюзія.

Гаразд, тепер друга риса,

і вона викликає багато питань:

усі наші свідомі стани

мають якісні ознаки.

Скажімо, коли п'ємо пиво – одні відчуття,

сплачуємо податки чи
слухаємо музику – інші.

І цей якісний компонент

автоматично створює третю рису,

а саме – стани свідомості
апріорі суб'єктивні.

Адже існують лише у тому вигляді, в якому

суб'єкт – людина чи тварина –

їх проживає.

Можливо, нам колись вдасться створити
механізм зі свідомістю.

Але поки ми не знаємо,
як це робить наш мозок,

то не готові будувати свідомих роботів.

Далі. Наступна риса свідомості –

вона існує у вигляді єдиного
поля свідомості.

Я не просто бачу
людей перед собою,

чую звук свого голосу,
чи відчуваю, як черевики

тиснуть на підлогу – усе це
виникає в моїй голові

як частина великого
єдиного поля свідомості,

що простягається скрізь.

Це – ключ до розуміння

величезної сили свідомості.

Наразі ми не можемо
наділити цим робота.

Найбільше розчарування
робототехніки –

неспроможність створити
робота зі свідомістю.

Ще не винайшли механізм,
здатний на таке.

Наступна риса свідомості,

після пречудового єдиного поля –

вона має причинно-наслідковий характер.

Я науково це продемонстрував,
піднявши руку.

Але як це можливо?

Яким чином думка у моїй голові

може рухати матеріальні об'єкти?

А я вам скажу.

Детально ми не можемо
цього пояснити,

але маємо базову відповідь.

Електричні імпульси

спричиняють секрецію ацетилхоліну

на кінцевих пластинках
аксона мотонейронів.

Вибачте за мудровані терміни,

та коли виділяється ацетилхолін,

в іонних каналах відбуваються дива,

і рука здіймається вгору.

Поміркуйте над тим, що я сказав.

Суто фізичне явище –

моє свідоме рішення підняти руку –

також має усі ці

сентиментальні духовні елементи.

Це і думка у моїй голові,

і активна секреція ацетилхоліну,

і безліч інших процесів,

що починаються у моторній
зоні кори мозку

і закінчуються в нервових
волокнах руки.

Тепер бачимо, що
звичні терміни

для позначення цих явищ
зовсім застаріли.

Одне й те ж явище можна описати

і як нейробіологічне явище,

і ментальне,

саме так працює природа. Тому свідомість

і має причинно-наслідковий характер.

Тепер, пам'ятаючи

усі ці ознаки свідомості,

повернімося до попередніх тверджень.

Перше твердження –
свідомості не існує,

це ілюзія. З цим ми розібралися,

за це не турбуємося.

Проте друге твердження

досі робить погоду:

"Якщо вона й існує, це щось
геть інше.

Це комп'ютер у мозку,

і для функціонування свідомості потрібна

лише відповідна програма.

З технічної сторони підійде
будь-яке "залізо",

якщо воно досить складне і стабільне,
щоб реалізувати програму".

Тепер ми знаємо, що це не так.

Кожен, хто мав справу з комп'ютерами,

погодиться з цим, бо
комп'ютерне обчислення

– це операціями із символами,

зазвичай нулями,
але можуть бути будь-які.

Маєш алгоритм, за яким пишеш

бінарний код, і це – основна риса

комп'ютерної програми.

Та ми знаємо, що вона є чисто
синтаксичною. Символічною.

А людська свідомість – складніша структура.

І має доповнення до синтаксису –

семантику.

Це твердження я вивів,

страшно подумати,

понад 30 років тому,

але у ньому є навіть глибший зміст,

зараз коротко його поясню:

свідомість створює незалежну
від спостерігача реальність.

Реальність грошей, власності, уряду,

шлюбу, конференцій CERN,

коктейльних вечірок і літньої відпустки,

і усе це – творіння свідомості.

Проте сприйняття цих речей
залежить від спостерігача.

Лише наша свідомість може визначити,
що цей шматок паперу –

гроші, або ці кілька споруд – університет.

А тепер подумайте про
комп'ютерні обчислення.

Чи є вони безумовними,
як сила, маса і гравітація?

Чи залежні від того, хто їх виконує?

Звісно, деякі обчислення є безумовними.

До двох я додам два і отримаю чотири.

І це аксіома незалежно від того,
хто як вважає.

Та коли я дістаю свій
кишеньковий калькулятор

і обчислюю на ньому, то
єдиним незалежним явищем

буде його елекстросхема та її робота.

Це єдине безумовне явище.

Все решта інтерпретується нами.

Обчислення існує лише у
зв'язку із свідомістю.

Чи то носій свідомості
здійснює обчислення,

чи у нього є механізм, що аналізує їх.

Проте це не означає, що
обчислення є довільними.

Я витратив чимало на цю техніку.

Та ми часто плутаємося у поняттях

об'єктивності і суб'єктивності
як ознак реальності,

та як характеристик наших тверджень.

Підсумовуючи, скажу:

може існувати цілком об'єктивна наука,

де можна робити об'єктивно
правдиві висновки

про явища, які є суб'єктивними,

які існують у людському мозку

і формуються з суб'єктивних станів чуттів

чи усвідомлення світу.

Тож твердження про те, що не може
бути об'єктивної науки про свідомість,

бо свідомість суб'єктивна, а наука
об'єктивна, – це каламбур.

Невдалий каламбур про
об'єктивність і суб'єктивність.

Можна робити і об'єктивні твердження

про суб'єктивні речі.

Цим і займаються неврологи.

Ось є пацієнти, яким болить,

а ти намагаєшся вивести з цього
об'єктивну науку.

Отже, я обіцяв довести,
що ті хлопці неправі,

та у мене не вагон часу на це.

Але таки спростую ще дещо.

Я вже казав, що біхевіоризм –

чи не найбільший сором
духовної культури,

бо неозброєним оком видно
його нелогічність.

Хіба ваші емоційні стани
ідентичні поведінці?

Сам біль і ваша больова поведінка

– різні речі.

Не демонструватиму цю поведінку,

та повірте, мені зараз нічого не болить.

Отже, це очевидна помилка.
Чому її припустилися?

Можете почитати літературу

на цю тему, там вона всюди –

бо вважається, раз ти
визнав невід'ємність

свідомості – ти махнув
рукою на науку.

Відправив у смітник 300 років
прогресу людства,

всю надію і так далі.

Основна моя теза сьогодні –

свідомість потрібно визнати

як справжнє біологічне явище,

що піддається науковому аналізу,

як і будь-яке інше явище у біології

чи науці у цілому.

Щиро дякую.

(Оплески)