Сьогодні поговорю про свідомість.

Чому про неї?

Ця тема напрочуд занедбана

як у науці, так і у філософії.

А чим вона цікава?

Це найважливіший аспект нашого життя

з дуже простої і логічної причини, –

що б ми не робили у житті,

нам необхідно бути при свідомості.

Ніякої тобі науки, філософії,
музики, мистецтва тощо,

якщо ти зомбі чи у комі, еге ж?

Тож свідомість понад усе.

Друга причина – коли люди починають

цікавитися нею, як належить,

то часто стверджують якісь дурниці.

А якщо справді намагаються

грунтовно її дослідити, то

результатів годі дочекатися, 
настільки все повільно.

Коли я вперше цим зацікавився,
подумав, ну що ж,

це недосліджений феномен у біології.

Нехай любителі копирсатися 
у мізках з'ясують,

як це працює в нашій голові.

Я подався до Каліфорнійського
університету

до крутих нейробіологів.

Ті слухали мене трохи роздратовано,

як часто буває, коли задаєш
їм незручні питання.

Мене здивувала фраза 
одного дуже відомого

нейробіолога, що гнівно сказав:

"Слухай, у моїй діяльності природньо
цікавитися свідомістю,

та краще при цьому 
мати штатну роботу".

Над цією темою я працюю вже давно.

Гадаю, вже цілком можна
отримати штатну роботу

як спеціаліст зі свідомості.

Якщо так, то це справжній крок уперед.

Звідки ж це небажання вивчати свідомість

та дивна ворожість до цієї теми?

Гадаю, причина у двох рисах

нашої духовної культури,

що їх помилково вважають протилежними,

хоча, по суті, вони базуються 
на спільних припущеннях.

Перша – традиція релігійного дуалізму,

за якою свідомість –
частина не матеріального,

а духовного світу.

Вона належить душі,

а душа – не матеріальний світ.

Це традиція Бога, душі та безсмертя.

Є й інша традиція, яку вважають 
протилежною першій,

і у неї просто жахлива теорія.

Згідно з нею, ми –
закоренілі матеріалісти.

А свідомість не частина матеріального світу.

Її або не існує взагалі, 
або ж це щось геть інше,

комп'ютерна програма, 
чи ще якась дурня,

у всякому разі вона – не частина науки.

Я мав звичку сперечатися щодо цього
до кольок у животі.

Ось що мені закидали.

Наука – об'єктивна, 
свідомість – суб'єктивна,

тому не може бути науки про свідомість.

Ці традиції-близнята обмежують нас.

Важко мислити поза ними.

Та моя сьогоднішня промова
має лише один лейтмотив:

свідомість – біологічний феномен,

як фотосинтез, травлення чи мітоз –

ви в курсі про ці явища.
І щойно ви це визнаєте,

більшість проблемних питань 
щодо свідомості,

хоч і не усі, просто зникнуть.

Торкнуся кількох із них.

Обіцяв вам розповісти

кілька неймовірних 
речей про свідомість.

Перша: Її не існує.

Це – ілюзія, як захід сонця.

Наукою доведено, що заходи сонця 
та веселки – це ілюзії.

Тож свідомість – також ілюзія.

Друге: Якщо вона й існує, то це 
щось геть інше.

Комп'ютерна програма у нашому мозку.

Третє: Ні, єдине, що справді 
існує – це поведінка.

Аж смішно, наскільки впливовим
був колись біхевіоризм,

але я до нього ще повернусь.

І четверте: Можливо, свідомість й існує,

проте ніяк не впливає на світ.

Як нематеріальне може 
вплинути на матеріальне?

Коли хтось мені це каже,

я такий: хочеш глянути, 
як це можливо?

Дивись: я свідомо вирішив 
підняти руку,

і ця штукенція гоп – і йде вгору. 
(Сміх)

Скажу більше, зауважте,

ми ж не говоримо: "Рука мінлива, 
як погода в Женеві.

Сьогодні піднімається, завтра – ні".

Ні. Вона піднімається, 
коли мені заманеться.

Гаразд, зараз скажу вам, 
як це можливо.

Проте я не дав визначення свідомості.

Не можна йти далі без визначення.

Люди вічно кажуть, що
свідомість важко описати.

А я вважаю, що дуже навіть легко,

якщо не по-науковому.

Ми до такого не готові,

ось вам визначення 
"на хлопський розум".

Свідомість – це сукупність 
усіх станів, за яких

ми відчуваємо, усвідомлюємо світ.

Вона починається зранку,
після сну без сновидінь

і триває весь день, поки не заснете

чи помрете, чи ще якимось чином впадете у несвідомий стан.

А сни, згідно з цим визначенням –
це форма свідомості.

Ось всім зрозуміле визначення,
до чого ми й прагнули.

Якщо у вас інше – ви говорите 
не про свідомість.

Та люди думають: "Ой, це ж така 
страшна проблема.

Як щось подібне може існувати 
у реальному світі?"

Хто вивчав філософію, знає,

що це – знаменита проблема 
зв'язку тіла і душі.

Та вона теж просто вирішується.

Ось як: усі наші стани свідомості, 
без винятку,

спричиняються нейробіологічними 
процесами нижчого рівня у мозку

і реалізовуються у мозку

вже як процеси вищого рівня, 
частинки системи.

Нічого загадкового –
це як рідкий стан води.

Рідкий стан – це не якийсь сік,

що його виробляють молекули H2O.

Це – стан, у якому 
знаходиться система.

І так само, як вода в склянці може перейти
з рідкого стану у твердий

залежно від поведінки молекул,

так само ваш мозок може
перейти зі стану свідомості

у несвідомий стан,

також залежно від поведінки молекул.

Знаменита проблема "душа-тіло" –
проста, як стілець.

З цим розібралися. 
Тепер до складніших питань.

Виведемо ознаки свідомості,

щоб мати щось на противагу 
чотирьом твердженням,

які я озвучив раніше.

Перша риса – вона існує
і вона невід'ємна.

Її не позбудешся.

Розумієте, різниця між 
реальністю та ілюзією

у тому, що нам диктує свідомість,

і якими речі є насправді.

Свідомість каже нам, що у небі –

французькою гарно: "arc-en-ciel" -

у небі з'явилася арка,

або ж нам здається, що 
сонце сідає за гори.

Це нам каже свідомість, та насправді 
цього не відбувається.

Та ми не здатні усвідомити різницю

між тим, що бачимо,
і як є насправді

через саме існування свідомості.

Бо сама її суть у наступному:

якщо нам свідомо видається, 
що ми при свідомості –

значить, ми таки при свідомості.

Ну тобто, якщо купка експертів 
закидатиме мені:

"Ми круті нейробіологи 
і провели дослідження,

і виявили, що у тебе, Серле, 
немає свідомості,

ти – вправно змонтований робот".

То у мене не виникне думка: 
"Мабуть, вони мають рацію".

Ні секунди так не думатиму.

Декарт може й наробив купу помилок, 
та в одному він точно був правий.

Ти не можеш сумніватися в 
існуванні власної свідомості.

Це була перша риса свідомості.

Вона існує, і від неї нікуди не втечеш.

Неможливо її позбутися, як інших ілюзій,

просто довівши, що це ілюзія.

Гаразд, тепер друга риса,

і вона викликає багато питань:

усі наші свідомі стани

мають якісні ознаки.

Скажімо, коли п'ємо пиво – одні відчуття,

сплачуємо податки чи 
слухаємо музику – інші.

І цей якісний компонент

автоматично створює третю рису,

а саме – стани свідомості 
апріорі суб'єктивні.

Адже існують лише у тому вигляді, в якому

суб'єкт – людина чи тварина –

їх проживає.

Можливо, нам колись вдасться створити 
механізм зі свідомістю.

Але поки ми не знаємо,
як це робить наш мозок,

то не готові будувати свідомих роботів.

Далі. Наступна риса свідомості –

вона існує у вигляді єдиного 
поля свідомості.

Я не просто бачу 
людей перед собою,

чую звук свого голосу,
чи відчуваю, як черевики

тиснуть на підлогу – усе це 
виникає в моїй голові

як частина великого 
єдиного поля свідомості,

що простягається скрізь.

Це – ключ до розуміння

величезної сили свідомості.

Наразі ми не можемо
наділити цим робота.

Найбільше розчарування 
робототехніки –

неспроможність створити 
робота зі свідомістю.

Ще не винайшли механізм, 
здатний на таке.

Наступна риса свідомості,

після пречудового єдиного поля –

вона має причинно-наслідковий характер.

Я науково це продемонстрував, 
піднявши руку.

Але як це можливо?

Яким чином думка у моїй голові

може рухати матеріальні об'єкти?

А я вам скажу.

Детально ми не можемо 
цього пояснити,

але маємо базову відповідь.

Електричні імпульси

спричиняють секрецію ацетилхоліну

на кінцевих пластинках
аксона мотонейронів.

Вибачте за мудровані терміни,

та коли виділяється ацетилхолін,

в іонних каналах відбуваються дива,

і рука здіймається вгору.

Поміркуйте над тим, що я сказав.

Суто фізичне явище –

моє свідоме рішення підняти руку –

також має усі ці

сентиментальні духовні елементи.

Це і думка у моїй голові,

і активна секреція ацетилхоліну,

і безліч інших процесів,

що починаються у моторній
зоні кори мозку

і закінчуються в нервових
волокнах руки.

Тепер бачимо, що 
звичні терміни

для позначення цих явищ 
зовсім застаріли.

Одне й те ж явище можна описати

і як нейробіологічне явище,

і ментальне,

саме так працює природа. Тому свідомість

і має причинно-наслідковий характер.

Тепер, пам'ятаючи

усі ці ознаки свідомості,

повернімося до попередніх тверджень.

Перше твердження –
свідомості не існує,

це ілюзія. З цим ми розібралися,

за це не турбуємося.

Проте друге твердження

досі робить погоду:

"Якщо вона й існує, це щось 
геть інше.

Це комп'ютер у мозку,

і для функціонування свідомості потрібна

лише відповідна програма.

З технічної сторони підійде 
будь-яке "залізо",

якщо воно досить складне і стабільне, 
щоб реалізувати програму".

Тепер ми знаємо, що це не так.

Кожен, хто мав справу з комп'ютерами,

погодиться з цим, бо 
комп'ютерне обчислення

– це операціями із символами,

зазвичай нулями, 
але можуть бути будь-які.

Маєш алгоритм, за яким пишеш

бінарний код, і це – основна риса

комп'ютерної програми.

Та ми знаємо, що вона є чисто 
синтаксичною. Символічною.

А людська свідомість – складніша структура.

І має доповнення до синтаксису –

семантику.

Це твердження я вивів,

страшно подумати,

понад 30 років тому,

але у ньому є навіть глибший зміст,

зараз коротко його поясню:

свідомість створює незалежну 
від спостерігача реальність.

Реальність грошей, власності, уряду,

шлюбу, конференцій CERN,

коктейльних вечірок і літньої відпустки,

і усе це – творіння свідомості.

Проте сприйняття цих речей 
залежить від спостерігача.

Лише наша свідомість може визначити, 
що цей шматок паперу –

гроші, або ці кілька споруд – університет.

А тепер подумайте про 
комп'ютерні обчислення.

Чи є вони безумовними, 
як сила, маса і гравітація?

Чи залежні від того, хто їх виконує?

Звісно, деякі обчислення є безумовними.

До двох я додам два і отримаю чотири.

І це аксіома незалежно від того, 
хто як вважає.

Та коли я дістаю свій 
кишеньковий калькулятор

і обчислюю на ньому, то
єдиним незалежним явищем

буде його елекстросхема та її робота.

Це єдине безумовне явище.

Все решта інтерпретується нами.

Обчислення існує лише у 
зв'язку із свідомістю.

Чи то носій свідомості
здійснює обчислення,

чи у нього є механізм, що аналізує їх.

Проте це не означає, що 
обчислення є довільними.

Я витратив чимало на цю техніку.

Та ми часто плутаємося у поняттях

об'єктивності і суб'єктивності 
як ознак реальності,

та як характеристик наших тверджень.

Підсумовуючи, скажу:

може існувати цілком об'єктивна наука,

де можна робити об'єктивно
правдиві висновки

про явища, які є суб'єктивними,

які існують у людському мозку

і формуються з суб'єктивних станів чуттів

чи усвідомлення світу.

Тож твердження про те, що не може 
бути об'єктивної науки про свідомість,

бо свідомість суб'єктивна, а наука 
об'єктивна, – це каламбур.

Невдалий каламбур про 
об'єктивність і суб'єктивність.

Можна робити і об'єктивні твердження

про суб'єктивні речі.

Цим і займаються неврологи.

Ось є пацієнти, яким болить,

а ти намагаєшся вивести з цього 
об'єктивну науку.

Отже, я обіцяв довести,
що ті хлопці неправі,

та у мене не вагон часу на це.

Але таки спростую ще дещо.

Я вже казав, що біхевіоризм –

чи не найбільший сором
духовної культури,

бо неозброєним оком видно 
його нелогічність.

Хіба ваші емоційні стани 
ідентичні поведінці?

Сам біль і ваша больова поведінка

– різні речі.

Не демонструватиму цю поведінку,

та повірте, мені зараз нічого не болить.

Отже, це очевидна помилка. 
Чому її припустилися?

Можете почитати літературу

на цю тему, там вона всюди –

бо вважається, раз ти 
визнав невід'ємність

свідомості – ти махнув 
рукою на науку.

Відправив у смітник 300 років 
прогресу людства,

всю надію і так далі.

Основна моя теза сьогодні –

свідомість потрібно визнати

як справжнє біологічне явище,

що піддається науковому аналізу,

як і будь-яке інше явище у біології

чи науці у цілому.

Щиро дякую.

(Оплески)