Прихована сила глобальної економіки: надсилання грошей додому

У 2013 році міжнародні мігранти надіслали додому своїм сім'ям і друзям 413 млрд доларів. Ця сума утричі перевищує загальний розмір міжнародної допомоги з розвитку (близько 135 млрд доларів).
Грошові перекази змінюють життя одержувачів і відіграють важливу роль в економіці багатьох країн. Економіст Діліп Рата говорить про дальшу перспективу цих «доларів, надісланих з любов'ю» і досліджує, як їх придушують практичні та регулятивні перепони.

Я живу у Вашингтоні,

але я виріс у Синдгекелі,

в селі індійського штату Орісса.

Мій батько був чиновником.

Моя мати не вміла читати і писати,

але вона казала мені: "Королю

поклоняються лише в його королівстві,

а поета поважають усюди".

Тому я хотів стати поетом, коли виросту.

Але я майже не ходив у старші класи школи,

поки тітка не допомогла фінансово.

Я поїхав навчатись у Самбалпур,

найбільше місто мого регіону.

Там, вже у коледжі,

я вперше побачив телевізор.

Я мріяв поїхати до Сполучених Штатів

навчатись в університеті.

Коли з'явилась така можливість,

я перетнув два океани,

позичивши гроші на авіаквиток.

Я мав із собою лише 20 доларів.

В США я працював неповний день

у дослідницькому центрі і одночасно

вивчав економіку в університеті.

Зі свого невеличкого заробітку

я платив за себе

і надсилав гроші брату і батьку.

Моя історія не поодинока.

Мільйони людей мігрують щороку.

З допомогою своїх сімей

вони перетинають океани,

пустелі, ріки, гори.

Вони ризикують життям заради своєї мрії -

вони мріють отримати

стабільну роботу, щоб могти

надіслати гроші додому і допомогти

своїм сім'ям, які допомогли їм раніше.

У світі є 232 млн міжнародних мігрантів.

Це ті люди, які живуть в іншій країні,

ніж та, де вони народились.

Якби існувала країна, де мешкають

лише міжнародні мігранти,

вона була би більшою за населенням,

ніж Бразилія.

Вона була би більшою

за розміром економіки, аніж Франція.

Близько 180 млн мігрантів з бідних країн

надсилають гроші додому постійно.

Ці гроші називаються переказами.

Ось дивовижний факт.

413 млрд доларів, 413 млрд доларів

становила сума переказів,

що їх торік надіслали мігранти

до країн, що розвиваються.

Мігранти з країн, що розвиваються,

гроші надіслані до країн, що розвиваються.

413 мільярдів доларів.

Це дуже значна цифра, адже вона

утричі перевищує розмір міжнародної

допомоги на розвиток бідних країн.

Тим не менш, ви і я,

мої колеги з Вашингтону,

ми нескінченно дискутуємо

про допомогу на розвиток,

ігноруючи перекази як дрібну решту.

Справді, люди надсилають

в середньому 200 доларів на місяць.

Але перекази здійснюють мільйони людей

з місяця в місяць,

тож ці суми перетворюються

на зливи іноземної валюти.

Так, торік Індія одержала

72 млрд доларів.

Це більше, ніж

її експорт інформаційних технологій.

В Єгипті перекази утричі перевищують

збори за перетин Суецького каналу.

У Таджикистані перекази сягають 42 % ВВП.

А в бідних країнах, маленьких країнах,

вразливих країнах,

країнах, охоплених конфліктами,

перекази є способом виживання.

Як у Сомалі або на Гаїті.

Не дивно, що ці струмки переказів

так сильно впливають на економіку

і становище бідних людей.

На відміну від приватних інвестицій,

перекази не втікають з країни

за перших ознак негараздів.

Вони діють як страхівка.

Коли сім'я відчуває труднощі,

злидні й випробування,

перекази зростають, як страхівка.

Тоді мігранти надсилають більше грошей.

Допомогу на розвиток

мають переказувати офіційні установи,

виконавча влада.

Тоді як перекази одразу потрапляють

до нужденних, до сімей,

часто у супроводі бізнес-ідей.

Так, у Непалі у 1995 році

було 42 % бідних.

До 2005 року, за 10 років,

у часи політичної та економічної кризи,

частка бідного населення

скоротилась до 31 %.

Це зниження бідності

десь наполовину завдячує

переказам з Індії,

ще однієї бідної країни.

У Сальвадорі частка дітей,

які кидають школу,

нижча у сім'ях-одержувачах переказів.

У Мексиці та Шрі-Ланці

вага новонароджених

вища у сім'ях-одержувачах переказів.

Перекази — це долари, обгорнуті турботою.

Мігранти надсилають гроші на їжу,

на купівлю необхідного, на будівництво,

на навчання, на лікування літніх,

на бізнес-інвестиції

друзям і сім'ям.

У таких особливих випадках,

як хірургічні операції або весілля,

мігранти переказують ще більше.

І мігранти надто часто надсилають гроші

на непередбачені похорони,

які вони не в змозі відвідати.

Скільки б добра не приносили ці струмки,

ці 400 млрд доларів переказів

зіштовхуються з перепонами.

Головна серед них —

космічна вартість

надсилання грошей додому.

Системи міжнародних готівкових переказів

встановлюють тарифи, зависокі для бідних.

Вони кажуть: "Якщо ви переказуєте

до 500 доларів, це вам коштуватиме

30 доларів".

Якщо ви бідний і хочете надіслати

лише 200 доларів, це все одно
коштуватиме 30.

Середня вартість надсилання грошей

в світі становить 8 відсотків.

Тобто коли ви надсилаєте 100 доларів,

ваша сім'я одержує 92.

Грошовий переказ в Африку

ще дорожчий: 12 відсотків.

Грошовий переказ усередині Африки

ще дорожчий: понад 20 відсотків.

Наприклад, переказ з Беніна в Нігерію.

А ще є Венесуела, куди,

через валютний контроль,

ви надсилаєте 100 доларів

і вважаєте за щастя, якщо

ваша сім'я одержить 10.

Зрозуміло, ніхто не надсилає гроші

до Венесуели офіційним шляхом.

Гроші їдуть у валізах.

Як тільки тарифи стають надмірними,

гроші йдуть в тінь.

Ще гірше, що чимало

країн, що розвиваються,

повністю забороняють грошові перекази

за межі країни.

Багато розвинених країн також

забороняють переказувати гроші

до певних країн.

Чи це означає, що не існує ліпших,

дешевших варіантів надіслати гроші?

Вони існують.

M-Pesa в Кенії дає людям змогу

надсилати й одержувати гроші

з фіксованим тарифом 60 центів за переказ.

Федеральна резервна система
[центральний банк США]

створила програму з Мексикою,

зя якою спеціалізовані організації

можуть переказувати гроші в Мексику

за 67 центів за операцію.

Втім, ці швидші, дешевші, кращі системи

не можна впровадити усюди в світі

через побоювання відмивання грошей.

Тоді як немає достатніх даних,

що свідчили би про будь-який

відчутний зв'язок між відмиванням грошей

і цими маленькими переказами.

Сьогодні багато міжнародних банків

побоюються відкривати рахунки

компаніям, що обслуговують перекази,

особливо тим, що працюють у Сомалі.

Сомалі — країна, чий рівень ВВП
на душу населення

становить лише 250 доларів на рік.

Перекази в Сомалі, як правило,

щомісяця перевищують цю суму.

Перекази — кров життя у Сомалі.

І тим не менш, це приклад того,

як права рука дає чималу допомогу,

а ліва надмірним регулюванням перерізає

кровоносну судину цієї економіки.

Також ми маємо справу з бідними селянами,

такими як я.

У селі єдине місце, де можна

одержати гроші — це пошта.

Більшість урядів світу дозволили

поштовим службам укласти ексклюзивні угоди

про партнерство з компаніями,

що переказують гроші.

Отже, коли мені потрібно надіслати гроші

батьку в село, я маю це робити через

конкретну компанію з грошових переказів,

навіть якщо це дорого.

Я не можу обрати дешевшу послугу.

Від цього треба відмовитись.

Що можуть зробити міжнародні організації

та соціальні підприємці, щоб зменшити

вартість грошових переказів?

По-перше, послабити регулювання невеликих

переказів, що не перевищують 1 тис. доларів.

Влада має визнати, що малі перекази

не є відмиванням грошей.

По-друге, влада має скасувати

ексклюзивні угоди між поштовою службою

та компаніями з грошових переказів.

Тобто, скасувати угоди між поштою

і будь-якою національною
банківською системою

з великою мережею відділень,

де обслуговуються бідні.

Фактично, влада має сприяти конкуренції,

бути відкритою до співпраці,

аби знизити ціни так,

як це зробив телекомунікаційний сектор.

Ви бачили, що там відбулось.

По-третє, великі неприбуткові

благодійні організації

мають створити неприбуткову

платформу з грошових переказів.

Треба створити неприбуткову

платформу з переказів, яка б допомогла

компаніям з грошових переказів знизити

тарифи, дотримуючись складних вимог

законодавства по всьому світу.

Спільнота зацікавлених у розвитку

має встановити ціль:

знизити вартість переказів

до 1 % з сьогоднішніх 8 %.

Якщо ми знизимо вартість до 1 %,

це вивільнить

30 млрд доларів заощаджень на рік.

30 млрд доларів — це більше, ніж

загальний бюджет двосторонньої допомоги,

що надається Африці щороку.

Це трохи більше, ніж

сукупний бюджет допомоги уряду США,

найбільшого донора на планеті.

Насправді, заощадження перевищили б

ті 30 млрд, оскільки канали переказів

також використовуються для допомоги,

торгівлі, інвестицій.

Ще одна відчутна перепона

руху переказів до сімей —

захмарна нелегальна вартість

працевлаштування, суми,

що мігранти платять посередникам,

які знаходять їм роботу.

Кілька років тому я був у Дубаї,

де відвідав робітничий табір.

О 8 вечора було темно, спекотно, волого.

Робітники повертались

після виснажливого робочого дня.

Я розговорився

з будівельником із Бангладешу.

Його турбувало, що він

вже кілька місяців

надсилає гроші додому,

а їх більша частина

йде посереднику з найму,

рекрутинговому агенту,

який знайшов йому роботу.

Я уявив собі дружину,

яка щомісяця чекає переказу.

Переказ надходить.

Вона бере гроші

й віддає їх рекрутинговому агенту,

а її діти нічого не розуміють.

Цьому треба покласти край.

Питання стосується не лише

будівельників з Бангладешу,

воно стосується всіх.

Мільйони працівників-мігрантів

потерпають від цього.

Будівельник з Бангладешу

в середньому платить 4 тис. доларів агенту

за роботу, яка приносить йому

лише 2 тис. доларів доходу на рік.

Це означає, що впродовж двох–трьох років

свого життя він надсилає гроші,

аби заплатити за працевлаштування.

Сім’я не бачить цих грошей.

Проблема — не лише в Дубаї.

Проблема існує в усіх

великих містах світу.

Проблема — не лише

будівельників з Бангладешу,

проблема — робітників

з усіх куточків світу.

Проблема — не лише чоловіків.

Жінки особливо вразливі

до зловживань у наймі.

Інновації у залученні

заощаджень і благодійних пожертв

діаспори — захоплююча новина

у сфері переказів.

Мігранти надсилають гроші додому,

але вони також роблять

суттєві заощадження там, де живуть.

Заощадження мігрантів оцінюються

у 500 млрд доларів на рік.

Більшість цих грошей

стає банківськими депозитами

з нульовою відсотковою ставкою.

Якби країна запропонувала

3–4 відсотки річних

з умовою, що гроші підуть

на відбудову шкіл, доріг, аеропортів,

залізниць у рідній країні мігранта,

багато мігрантів погодилися б

віддати на це гроші,

адже так вони дістануть і прибуток,

і можливість долучитися

до розвитку своїх спільнот.

Продавати мігрантам такі облігації

можна під час грошових переказів.

Коли мігранти приходять

зробити щомісячний переказ,

з’являється нагода

продати їм ці облігації.

Так само можна залучити

благодійну допомогу діаспори.

Я би залюбки інвестував

у систему швидкісної залізниці в Індії

і хотів би підтримати боротьбу

з малярією у своєму селі.

Перекази — чудовий спосіб

цілеспрямовано поділитися

добробутом з іншим місцем так,

щоб його одержали найбільш нужденні.

Перекази дають людям сили.

Ми маємо зробити все можливе,

щоб перекази і працевлаштування

стали безпечнішими і дешевшими.

І цього можна досягти.

Що до мене, то вже 20 років,

як я поїхав з Індії.

Моя дружина — венесуелка.

Мої діти — американці.

Я все більше почуваюсь

як громадянин світу.

І тим не менш, я відчуваю ностальгію

до країни, де я народився.

Я хочу бути в Індії та США водночас.

Моїх батьків там більше немає.

Мої брати і сестри переїхали.

Мені не треба

негайно надсилати гроші додому.

Але час від часу

я надсилаю гроші додому своїм друзям,

родичам, селу,

аби бути там, аби не втрачати зв’язку —

це частина моєї ідентичності.

І я все ще намагаюсь бути поетом

за мігрантів, що важко працюють,

і за їхню боротьбу,

щоб вирватися з кола бідності.

Дякую.

(Оплески)