За вашими словами можна передбачити ваше майбутнє психічне здоров'я

Чи можна за тим, як ви говорите і пишете сьогодні, передбачити ваш майбутній психічний стан і навіть розвиток психозу? У цій дивовижній доповіді нейрофізіолог Маріано Сігман розмірковує про античну Грецію та виникнення самоаналізу, щоб дослідити, як наші слова ховають підказки щодо нашого внутрішнього життя. Він детально описує алгоритм впорядкування слів, що може передбачувати розвиток шизофренії. "У майбутньому ми можемо побачити зовсім іншу форму психічного здоров'я, - каже Сігман, - побудовану на об'єктивному, кількісному й автоматизованому аналізі слів, що ми пишемо, слів, що ми говоримо."

У нас є історичні записи, де можна
дізнатися, як прадавні греки вдягалися,

як вони жили,

як вони воювали...

але як вони думали?

Існує природне припущення,
що найглибші аспекти людського мислення —

наше вміння уявляти,

бути свідомим,

мріяти —

завжди були незмінними.

Інша можливість —

що соціальні трансформації,
які сформували нашу культуру,

могли також змінювати
структурні основи людського мислення.

В усіх нас може бути
різна думка щодо цього.

Насправді, це тривала
філософська полеміка.

Але чи може наука
взагалі відповісти на це питання?

Тут я хотів би припустити,

що так само, як ми реконструюємо
вигляд античних грецьких міст

просто за виглядом кількох цеглин,

писемні пам'ятки культури можна сприймати
як археологічні свідоцтва —

копалини людської думки.

І насправді,

працюючи над психологічним аналізом

деяких найстаріших книг
людської культури,

Джуліан Джейнс у 70-х роках
висловив незвичну і радикальну гіпотезу:

людей, що жили усього 3 000 років тому,

зараз ми визначили б як шизофреників.

І він зробив таке твердження,

базуючись на тому, що всі люди,
зображені у тих книгах,

послідовно поводилися так, —

у різних культурах,
у різних куточках світу, —

ніби вони чують і підкоряються голосам,

що, на їх думку,
належать богам

або музам...

зараз ми назвали б це галюцинаціями.

І тільки пізніше, із плином часу,

вони починали усвідомлювати,
що вони самі були творцями

і володарями
тих внутрішніх голосів.

А разом з цим
вони здобули самоаналіз:

вміння думати про свої власні думки.

Тож теорія Джейнса
полягає в тому, що свідомість,

принаймні у тому сенсі,
в якому ми розуміємо її сьогодні,

коли ми відчуваємо, що самі керуємо
нашим існуванням,

не так вже й давно
розвинулася в нашій культурі.

І ця теорія доволі вражаюча,

але має й очевидну проблему —

вона базується на незначній кількості
дуже конкретних прикладів.

Тож питання в тому,
чи теорія,

за якою самоспоглядання виникло
близько 3 000 років тому,

може бути перевірена
у кількісний і об'єктивний спосіб.

І як із цим обійтися — доволі очевидно.

Малоймовірно, що одного ранку Платон
прокинувся і написав:

"Привіт, я Платон,

і від сьогодні в мене повністю
самоаналітична свідомість."

(Сміх)

Це вказує на саму суть проблеми.

Потрібно знайти час виникнення концепції,
яку ніколи не називали вголос.

Слово "самоаналіз"
жодного разу не з'являється

у книгах, які ми хочемо проаналізувати.

Тож наш підхід до розв'язання —
побудувати словесний простір.

Це величезний простір,
що містить усі слова

таким чином, що відстань
між будь-якими двома з них

свідчить про те,
наскільки вони споріднені.

Наприклад,

слова "собака" та "кішка"
ви поставите дуже близько,

а слова "грейпфрут" та "логарифм"
будуть далеко одне від одного.

І це правило має зберігатися
для будь-яких двох слів у межах простору.

Словесний простір можна побудувати
у кілька способів.

Перший — запитати експертів,

щось подібне
ми робимо зі словниками.

Інша можливість —

це просто припустити,
що якщо два слова споріднені,

вони з'являються в одному реченні,

в одному абзаці,

в одному документі

частіше, ніж можна очікувати
в межах чистої випадковості.

І ця проста гіпотеза,

цей простий метод,

із кількома фокусами обчислення,

спричиненими тим фактом,

що це дуже складний
і багатовимірний простір,

виявляється доволі ефективним.

І як наочний приклад того,
як добре це насправді працює,

ось результат, що ми отримаємо,
проаналізувавши деякі поширені слова.

Перш за все, видно,

що слова автоматично збираються
у семантичні групи.

Тож ви отримаєте фрукти, частини тіла,

частини комп'ютера,
наукові терміни тощо.

Алгоритм також показує,
що ми об'єднуємо поняття ієрархічно.

От наприклад,

ви бачите, що наукові терміни
поділяються на дві підкатегорії:

терміни астрономії та терміни фізики.

Тут є і дуже цікаві речі.

Наприклад, слово "астрономія"

виглядає досить дивно на своєму місці,

але воно саме там, де має бути —

між тим, чим воно є,

тобто розділом науки,

і тим, що воно описує, —

астрономічними поняттями.

Так можна продовжувати й продовжувати.

Власне, якщо ви подивитесь
на це якийсь час

і просто побудуєте випадкові траєкторії,

ви помітите, що за відчуттям
це трохи схоже на складання віршів.

А це тому, що певною мірою

блукання у цьому просторі
подібне до блукання розумом.

І останнє —

цей алгоритм також визначає
наші інтуїтивні припущення

щодо того, які слова мають
вести до групи самоаналізу.

Приміром, слова

як "себе", "вина", "причина",
"емоція"

дуже близькі до "самоаналіз",

а от інші слова,

приміром "червоний", "футбол",
"свічка", "банан"

знаходяться дуже далеко.

Тож щойно ми побудували простір,

питання історії самоаналізу

або історії будь-якого поняття,

яке досі здавалося абстрактним
і дещо туманним,

стає чітким —

стає підвладним кількісним методам науки.

І все, що треба зробити, — взяти книжки,

оцифрувати їх

і взяти цей потік слів
як траєкторію,

зробити проекцію на наш простір,

а потім спитати себе, чи ця траєкторія
крутиться помітний час

поряд із поняттям
самоаналізу.

І таким чином

ми можемо проаналізувати
історію самоаналізу

у давньогрецькій традиції,

з якої ми маємо
найбільшу кількість пам'яток.

Тож ми взяли усі книжки,

впорядкували їх за часом написання,

з кожної книжки ми взяли слова

і зробили проекцію на простір,

а тоді перевірили кожне слово,
чи воно близьке до самоаналізу,

і взяли середнє значення.

І тоді ми спитали,
чи з плином часу

ці книжки наближалися

до поняття самоаналізу.

І саме це й трапилося
у давньогрецькій традиції.

Можна побачити, що для найдавніших
книжок традиції Гомера

є тільки невеличкий зріст
наближення до самоаналізу.

Але десь за 4 століття до нової ери

крива злітає вгору дуже швидко,
майже у п'ять разів ближче,

коли книжки наближаються
й наближаються

до поняття самоаналізу.

І от дуже цікава річ —

зараз ми можемо запитати,

чи стається те саме в іншій,
незалежній традиції.

Тож ми запустили той самий аналіз
в іудейсько-християнській традиції,

і отримали фактично той самий паттерн.

І знов видно незначний зріст
для найдавніших книжок Старого Заповіту,

а потім зріст дуже прискорюється

у нових книжках Нового Заповіту.

А потім ми отримуємо пік самоаналізу

у "Сповіді" Блаженного Августина,

десь у четвертому сторіччі нашої ери.

І це було дуже важливо,

бо Блаженний Августин
визнаний науковцями,

філологами, істориками

як один із засновників самоаналізу.

Власне, деякі вважають його
батьком сучасної психології.

Тож наш алгоритм,

враховуючи переваги того,
що він кількісний,

що він об'єктивний

і, звісно, надзвичайно швидкий —

він працює за долі секунди —

може схопити деякі з найважливіших
висновків

довгої традиції досліджень.

І в цьому певною мірою
полягає краса науки, —

що зараз цей підхід
може бути перенесено

й узагальнено для безлічі
інших галузей.

Тож ми питали
про минуле людської свідомості,

і може, найсміливіше питання,
яке ми можемо собі поставити, —

чи може усе це сказати нам щось
про майбутнє нашої власної свідомості.

Якщо точніше,

чи можуть слова, що ми говоримо сьогодні,

сказати нам щось
про те, де буде наш розум за кілька днів,

за кілька місяців

або за кілька років.

Так само багато хто зараз
вдягає сенсори,

що аналізують пульс,

дихання

або гени, —

з надією, що це може допомогти
передбачити хворобу.

Ми можемо запитати, чи моніторинг
і аналіз слів, що ми говоримо,

пишемо у Твіттер, електронною поштою
чи просто пишемо,

може вказати нам зазделегідь,
чи виникнуть проблеми із нашим розумом.

Разом із Джильєрмо Сеччі,

що став моїм побратимом у цій пригоді,

ми взялися за це завдання.

Для цього ми проаналізували
записане мовлення 34 молодих осіб,

що мали високий ризик розвитку шизофренії.

Ми виміряли мовлення на початку,

а потім поставили питання, чи можуть
особливості мовлення передбачити

на проміжку майже у три роки

майбутній розвиток психозу.

Але попри всі сподівання,

ми отримували поразку за поразкою.

У семантиці було просто
недостатньо інформації,

щоб передбачити майбутню
організацію розуму.

Досить добре вдавалося

знайти відмінності між групою
шизофреніків і контрольною групою,

десь так, як ми робили
із давніми текстами,

але не передбачити
майбутнє виникнення психозу.

Але тоді ми зрозуміли,

що найважливіше може полягати не в тому,
що саме вони кажуть,

але в тому, як вони це кажуть.

Якщо точніше,

справа не в тому, в якій семантичній групі
були слова,

а в тому, як часто й далеко
вони перестрибували

з однієї семантичної групи
до іншої.

Тож ми ввели цей показник,

назвавши його семантична зв'язність,

по суті вимірюючи постійність мовлення
в межах однієї семантичної теми,

однієї семантичної категорії.

І виявилося, що для цієї групи
з 34 осіб

алгоритм, побудований на семантичній
зв'язності, міг передбачити

з точністю 100 відсотків,

у кого розвинеться психоз, а в кого ні.

І чогось подібного не може досягти —

навіть близько —

жоден з існуючих
клінічних показників.

І я яскраво пригадую,
як поки я працював над цим,

я сидів за своїм комп'ютером

і побачив кілька твітів від Поло —

Поло був моїм першим учнем
ще у Буенос Айресі,

але в той час він мешкав в Нью-Йорку.

І щось було у цих твітах,

я не міг точно сказати що,
бо нічого не було сказано напряму, —

але я мав це сильне почуття,

сильний голос інтуїції,
що щось не так.

Тож я взяв телефон й зателефонував Поло,

і насправді він почувався зле.

І цей простий факт,

що читаючи поміж рядків,

я міг крізь слова зрозуміти
його почуття,

виявився простим, але дуже ефективним
способом допомогти.

Сьогодні я стверджую,

що ми наближаємося
до розуміння,

як нам перетворити цю інтуїцію,
яку ми всі маємо,

яку всі поділяємо,

на алгоритм.

І зробивши це,

ми можемо побачити в майбутньому
зовсім іншу форму психічного здоров'я —

побудовану на об'єктивному, кількісному
і автоматизованому аналізі

слів, що ми пишемо,

слів, що ми говоримо.

Дякую.

(Оплески)