Як США мають використовувати свій статус наддержави

Американізація та глобалізація протягом останніх кількох поколінь були одним і тим самим. Проте погляди США на світ (та погляди світу на США) змінюються. У своєму динамічному огляді сучасного стану міжнародної політики Ієн Бреммер обговорює зміни світу, в якому жодна окрема країна чи альянс не в змозі впоратися із викликами глобального лідерства і розмірковує над тим, чи готові Сполучені Штати Америки головувати, подаючи приклад, а не застосовуючи силу.

Приходячи на TEDx, ви завжди
думаєте про технології,

про те, як світ змінюється,
стає сучаснішим.

Ви думаєте про
безпілотні технології.

Усі сьогодні говорять про
авто без водіїв,

і мені до вподоби
така концепція.

Але знаєте, якщо я і сяду
у таку машину,

то хочу, щоб вона їхала
дуже повільно.

Я хочу мати доступ до керма і гальм.
Про всяк випадок.

Не знаю як ви, але я ще
не готовий до безпілотного автобуса.

Я не готовий до безпілотного літака.

А як щодо "безпілотного" світу?

Я питаю вас про це,

бо ми саме живемо у такому світі.

Так не має бути.

Ми ж номер один,

великі та могутні Сполучені Штати.

Американізація та глобалізація
протягом останніх кількох поколінь

були одним і тим самим.

Правда?

Світова організація торгівлі
чи МВФ,

Світовий банк чи Бретон-Вудська
валютна система -

усе це американські установи,

наші цінності, друзі, союзники,
наші гроші та стандарти.

Саме так працював світ.

Тому це вельми цікаво.
Якщо хочете поглянути на те,

як виглядає США,
то ось - дивіться.

Це наш погляд на систему правління світом.

Для президента Обами поклали
червоний килим,

він спускається трапом
власного літака.

І це виглядає гарно,
це здається правильним.

Я не знаю, хто з вас бачив поїздку
у Китай минулого тижня

на саміт Великої двадцятки.

О Боже! Правда?

Це так ми приземлилися

на найважливіші збори світових
лідерів у Китаї.

Радник із національної безпеки
аж лютував через такі

умови прийому:

без червоного килима,

він вийшов з літака

разом із журналістами та
всіма іншими.

Пізніше на саміті,

ну, он де Обама.

(Сміх)

Привіт, Джордж.

Здоров, Норман.

Вони виглядають так, ніби зараз
зійдуться у бою на рингу, правда?

Так воно і було. Матч тривав 90 хвилин
і вони обговорювали Сирію.

Путін хотів говорити саме про це.

Він постійно диктує умови.

Він завжди той, хто хоче
взятися до справи.

Тут не видно взаємної симпатії
чи довіри,

але американці ж не можуть
казати йому, що робити.

А що коли усі двадцять зберуться разом?

Звичайно, коли всі лідери разом на сцені,

то Америка покаже свою перевагу.

Йой. Ні.

(Сміх)

Сі Цзіньпін, здається, задоволений.

У Ангели Меркель такий вигляд...

ну, у неї завжди такий вигляд.

Але Путін говорить турецькому президентові
Ердогану, що робити,

а Обама, мовляв: "А що це у вас там
відбувається?"

Бачите? І проблема не в тому,
що ми живемо у світі Великої двадцятки,

а в тому,

що ми живемо у світі Великого нуля.

За такого порядку жодна країна
чи альянс

не в змозі впоратися із викликами
глобального лідерства.

Формат Великої двадцятки вже не працює.

Як і Велика сімка, і всі наші союзники.
Це все вже історія.

А глобалізація продовжується.

Товари та послуги, люди та капітал
рухаються через кордони

все швидше і швидше,
ніж будь коли раніше.

Але американізація зупинилася.

Тож якщо я вас зміг переконати,

то хочу зробити ще дві речі
до кінця промови.

Я хочу поговорити про
можливі наслідки цього

для усього світу.

Я говоритиме про весь світ.

І ще я хочу поговорити про те,

що ми думаємо про це тут,

у США, у Нью-Йорку.

То ж чому? Які можливі наслідки?
Як ми дійшли до цього?

Так сталося,

бо Сполучені Штати

витратили 2 трильйони доларів
на війни в Іраку та Афганістані,

котрі ми програли.

Ми більше не хочемо так робити.

У нас велика кількість громадян
середнього та трудового класів,

котрі не відчувають
обіцяних глобалізацією переваг

то ж вони взагалі про неї
не думають.

Крім того, ми переживаємо
енергетичну революцію,

за якої нам більше не потрібні
країни ОПЕК чи Близького Сходу.

Тепер ми виробляємо все просто тут,
у США.

То ж американці більше не хочуть бути
шерифами на варті світового порядку

або створювати умови на світовому ринку.

Американці навіть не хочуть більше
заохочувати глобальні цінності.

Говорячи про Європу,

можна згадати, що
найважливішим у світі альянсом

був трансатлантичний союз.

Таким слабким, як тепер, він не був ніколи
від часів Другої світової війни.

Усі ці кризи, розмови
про Брекзіт,

труднощі у відносинах між
Францією та Росією,

між Німеччиною та Туреччиною,
між Британією та Китаєм.

Китай справді хоче бути лідером.

Проте лише в економічній сфері.

І вони хочуть власні цінності, стандарти
та валюту

протиставити цінностям США.

Росіяни теж хочуть більше влади.

Це видно в Україні,

у Балтійських країнах, на
Близькому Сході.

Але вони не хочуть
втручання Америки.

У них свої вподобання та порядки.

Тому маємо, що маємо.

Що ж станеться далі?

Почнімо з найпростішого -

Близького Сходу.

(Сміх)

Ну, ви розумієте, що я не включив
деякі нюанси,

але ви вловили основну думку.

Отже, є три причини

стабільності на Близькому Сході
на даний момент. Так?

По-перше - США та союзники
хотіли допомогти

досягти певного рівня
військової безпеки.

По-друге, було дуже просто дістати
гроші просто з-під землі,

адже ціни на нафту були високі.

І по-третє, хоч якими поганими
були уряди,

населення в основному залишалося осторонь.

Багато громадян не мало можливості
та навіть бажання

насправді повстати.

Я можу точно сказати, що у світі
без лідерів

усі ці три фактори
просто не діють.

Звідси і поразка Штатів,

тероризм, біженці та усі інше.

Невже увесь Близький Схід зруйновано?

Ні. З курдами все буде гаразд,
як з часом і з Іраком, Ізраїлем та Іраном.

Але загалом, це виглядає не дуже гарно.

Добре, а як щодо цього хлопця?

Він дуже добре вдає із себе простака.

Звичайно, він стрибає вище своєї голови.

Але в довгостроковій перспективі - я не
про зріст його казав...

У довгостроковій перспективі,

якщо ви вважаєте, що Росію

спровокували США та Європа, розширивши
вплив НАТО аж до її кордонів,

хоча й казали, що не робитимуть цього,

і що ЄС порушує їх права,

то почекайте поки Китай інвестує
сотні мільярдів доларів

у кожну країну-сусідку Росії,
у котрій вони ніби мали свій вплив.

Там домінуватиме Китай.
А Росія збиратиме крихти.

У світі без лідерів наступне десятиліття
видасться важкеньким для пана Путіна.

Не все так погано, згодні?

Азія, насправді, виглядає набагато краще.

В Азії є сильні лідери,

у них стійка політична стабільність.

Деякий час так і буде.

Пан Моді в Індії,

Пан Абе, котрого, скоріш за все,
втретє висунуть на посаду

прем'єр-міністра від
ліберал-демократів у Японії,

і звичайно Сі Цзіньпін,
у котрого сконцентрована чимала влада,

найсильніший лідер Китаю

з часів Мао.

Разом - це три найважливіші
економіки Азії.

Звичайно, і тут є проблеми.

Існує конфлікт у
Південнокитайському морі.

Кім Чен Ин лише за
останні кілька днів

знову провів випробування
ядерної зброї.

Проте азійські лідери
не бачать потреби

підіймати білий прапор,

ставати ксенофобами,

допускати загострення

геополітичних та міждержавних
протиріч.

Вони приділяють увагу довгостроковій
економічній стабільності та зростанню.

І саме цим вони займаються.

Погляньмо на Європу.

Вона виглядає трохи наляканою
у такому середовищі.

Більшість того, що стається
на Близькому Сході

спливає, у прямому сенсі,
на берегах Європи.

Ми бачимо Брекзіт і занепокоєння
щодо популізму

в усіх європейських країнах.

Хочу зазначити, що, на мою думку,
через деякий час

у світі без лідерів

європейська експансія
вийде з-під контролю.

Європа вже підступає до кордонів Росії
та навіть до Близького Сходу,

і якщо світ і справді ставав би більш
плоским та американізованим,

то це не було б такою проблемою.

Але у світі без лідерів у тих країн, що
знаходяться найближче до Росії

і найближче до Близького Сходу,

насправді різні економічні можливості,

різний рівень соціальної стабільності,

та політичні погляди, що відрізняться від
середньоєвропейських.

Отже, Європа мала справжній шанс
розвинутись

у світі Великої сімки,

але у світі без лідерів, вона ставатиме
дедалі меншою.

Основні країни Європи, як-от Німеччина,
Франція та інші, як і раніше

працюватимуть, будуть ефективними,
стабільними, заможними та інтегрованими.

Але справи у країн на периферії,

таких як Греція, Туреччина та інших,

підуть не настільки добре.

У Латинській Америці популізм

не надто позитивно вплинув
на економіку.

Десятиліттями ці країни були налаштовані
проти США.

Та все більше з них
змінюють своє ставлення.

Ми бачимо це в Аргентині.

Ми спостерігаємо це на Кубі.

Те саме буде і у Венесуелі, коли
Мадуро втратить владу.

До них приєднається Бразилія
після імпічменту

та після обрання нового
легітимного президента.

Єдина країна, яка рухається
в іншому напрямку,

це Мексика, де дуже недолюблюють
президента Пенья Ньєто.

Можна передбачити, що
країна віддалиться від США

у прийдешні роки.

Великий вплив на це також матимуть
вибори у США.

(Сміх)

Африка, так?

Багато хто казав, що нарешті,
це буде чудове десятиліття для Африки.

У світі без лідерів це абсолютно
неймовірний час

для кількох африканських країн

із ефективними урядами,
високим рівнем урбанізації,

великою кількістю розумних людей,
де жінки долучаються до роботи,

а малий бізнес розвивається.

Але для більшості африканських країн

цей час стане непередбачуваним:

екстремальні погодні умови,

радикалізм із боку як ісламістів,
так і християн,

погане державне управління,

кордони, котрі неможливо обороняти,
багато вимушених мігрантів.

Ці країни можуть взагалі зникнути з мапи.

Тож можна буде спостерігати
чіткий поділ

на переможців та невдах
серед африканських країн.

Нарешті, повернемося і до США.

Що я думаю про нас?

Адже є багато засмучених людей,

не тут, на TEDx, знаю,

але у США.
Боже мій, після 15 місяців

президентських перегонів
нам має бути сумно.

Я це розумію.

Але більшість з нас сумні, бо вважають,
що "Вашингтон упав".

"Ми не довіряємо уряду,
ми ненавидимо мас-медіа".

Та що там, такі глобалісти як я
не занепадають духом.

Знаєте, ми маємо визнати,

мої любі туристи,

що коли за нами женеться ведмідь,

(у глобальному контексті)
то ми не маємо обганяти ведмедя.

Треба лише обігнати
наших сусідів-туристів.

(Сміх)

Ну от я вам щойно розповів

про наших сусідів.

Так? І з цієї точки зору

ми досить непогано живемо.

Багато хто з огляду на це скаже:

"Робімо вклади у доларах.
Придбаймо дім у Нью-Йорку.

Відправмо наших дітей
до американських університетів".

Знаєте, у нас чудові сусіди:

Канада, Мексика та
дві величезних водойми.

Туреччина душу б віддала за
таких сусідів.

Це не сусіди - а мрія.

Тероризм - ось це проблема для США.

Ми у Нью-Йорку знаємо про це,
як ніхто інший.

Проте ця проблема набагато
гостріша у Європі.

На Близькому Сході вона
ще гостріша,

ніж у Європі.

Це широкомасштабні фактори.

Ми нещодавно прийняли 10 тисяч сирійських
біженців і дуже про це бідкаємося.

А знаєте чому?
Бо вони не можуть дістатися сюди вплав.

Я про те, що наприклад турки були б раді,
якби у них було лише 10 тисяч біженців.

Як і йорданці, німці чи британці.

Але зараз не про це.

Це сьогодення у Сполучених Штатах.

Тепер це не звучить так погано.

Але ось завданнячко:

у світі без лідерів єдиний прийнятний
спосіб головувати -

це подаючи приклад.

Якщо ми більше не хочемо бути
всесвітнім правоохоронцем,

або створювати умови на світовому ринку,

чи заохочувати глобальні цінності,

то ми не будемо цього робити
як раніше.

21 століття змінюється.

Ми маємо подавати приклад.
Бути настільки переконливими, щоб

усі інші все одно вважали,

що ми не просто
"туристи, які гарно бігають".

Навіть якщо за нами не женеться ведмідь,
це не погана річ.

Ми все ще хочемо змагатися.

Цьогорічні вибори -

це не найкращий приклад вияву лідерства.

Гілларі Клінтон каже, що ми повернемося
у дев'яності.

Ми все ще можемо заохочувати
глобальні цінності,

створювати умови на світовому ринку

та охороняти світовий правопорядок.

А Дональд Трамп має намір
повернути нас у тридцяті роки.

Він каже: "Роблю, що хочу. Якщо не
подобається - це ваші проблеми".

Проте жоден із них не визнає
основний принцип світу без лідерів:

навіть попри те, що
США не занепадають,

американцям стає дедалі важче

диктувати свої правила

чи навіть просто впливати

на світовий порядок.

Чи справді ми готові подавати приклад?

Що нам треба буде зробити,
аби виправити це

після листопада,

коли ми оберемо нового президента?

Нашим активним діям може посприяти
нова криза.

Наприклад, нова Велика депресія.

Чи ще одна всесвітня фінансова криза.

Чи, боронь Боже, нові теракти
на кшталт 11 вересня.

Або взагалі відсутність кризи.

Ми маємо зрозуміти, що спустошення,
нерівність та інші проблеми,

що накопичуються у
Сполучених Штатах,

вже самі по собі достатньо серйозні,

аби спонукати наших лідерів до дії.

Треба зрозуміти, що ми маємо
право голосу.

Через наші телефони чи особисто,

ми усі маємо голос, аби закликати
їх до змін.

Звичайно, є і третій шлях.

Чи не найбільш імовірний.

Ми не підемо жодним із двох
попередніх шляхів,

і через чотири роки
ви знову запросите мене,

і я знову виголошу цю саму промову.

Дякую. Дуже вдячний.

(Оплески)