Чому мені треба визнати себе?

Коли фотомодель Джина Росеро вперше побачила професійне фото себе в бікіні, вона була у нестямі від радості. "Я думала, ... що досягла всього!", - гордо говорить вона. Можливо, це нетипове враження, але, за словами Джини, це тому, що вона народилася з гендерною ідентичністю "хлопчика". Джина вважає, що її діяльність у транссексуальному русі дає їй абсолютно нові почуття гордості і нові цілі.

Світ робить вас тим, ким ви не є,

але в душі ви знаєте, ким ви є насправді,

і це питання допікає вас:

Як ви стали таким?

Можливо, я дещо унікальна в цьому,

але я не одна,

зовсім не одна.

Коли я стала супер-моделлю,

я відчула, що нарешті досягла мрії,

якої жадала з самого дитинства.

Моя зовнішність нарешті почала відповідати істинній мені,

моєму внутрішньому світу.

З певних складних причин, про які розповім пізніше,

коли я дивлюсь на це фото,

я відчуваю " Джина, ти змогла,

ти це зробила,

ти досягла цього".

Але в жовтні минулого року,

я зрозуміла, що це - лише початок.

Всіх нас поміщають у рамки, створені нашою родиною,

релігією,

соціумом,

історичною епохою,

навіть нашими власними тілами.

Деякі люди мають мужність, щоб вирватися на свободу,

і не сприймати обмеження,

встановлені кольором шкіри

чи переконаннями тих, хто їх оточує.

Ці люди завжди складають загрозу

для суспільних догм,

які вважаються прийнятними.

В моєму випадку, останні дев'ять років,

деякі мої сусіди,

деякі мої друзі, колеги і навіть мій агент,

не знали моєї їсторії.

Думаю, цю таємницю можна розкрити.

Ось вона.

При народженні мою стать визначили як чоловічу,

грунтуючись на присутності чоловічих геніталій.

Я пам'ятаю, коли мені було п'ять років,

прогулюючись навколо дому в Філіппінах,

я завжди надягала футболку на волосся.

І моя мама питала мене:

"Навіщо ти постійно вдягаєш футболку на голову?"

Я відповідала: "Мамо, це моє волосся, я дівчинка."

Я знала, як само ідентифікувати себе.

Стать завжди вважалась фактом,

який не змінити,

але зараз ми знаємо, що це більше флюїд,

складний і загадковий.

Через мій успіх я ніколи не мала мужності

розказати свою історію,

не тому, що думала, що я неправа,

а через те, як світ поводиться з тими,

хто порушує встановлені положення.

Кожень день

я радію тому, що я жінка.

В мене є мама, тато і сім"я,

які сприймають мене такою, як я є.

Багато кому не так пощастило.

В культурі Азії є давня традиція,

за якою освячується таїнство флюїда статі.

Існує Буддійська Богиня співчуття.

Існує індуська богиня, богиня Хіджра.

Коли мені було вісім років,

я була на Філіппінах, на святі,

присвяченому цьому таїнству.

Я стояла навпроти сцени,

і пам'ятаю, як побачила цю прекрасну жінку

перед собою.

Я пам'ятаю, в цей момент я зрозуміла,

що хочу стати такою ж жінкою.

Мені було 15 років,

я досі вдягалася, як хлопчик,

я зустріла цю жінку, на ім'я Т.Л.

Вона виявилась менеджером транссексуальних конкурсів краси.

Тієї ночі вона мене спитала:

"Як так? Ви не берете участі у конкурсі краси?"

Вона переконала мене в тому, що якщо я приєднаюсь,

вона подбає про реєстраційний внесок

та одяг,

і цієї ночі

я перемогла у змаганні в купальниках

та змаганні у довгих сукнях,

і посіла друге місце в списку

серед більше, ніж 40 кандидатів.

Цей момент змінив моє життя.

Раптово я відкрила

світ конкурсів краси.

Небагато людей зможуть сказати, що їх першою роботою

була участь в транссексуальних жіночих конкурсах краси,

але я можу.

Отже з п'ятнадцяти до сімнадцяти років я брала участь

як у найбільш престижних конкурсах,

так і в конкурсах, котрі проводились, буквально, в причепі вантажівки,

а іноді це міг бути тротуар поруч із рисовим полем,

і коли дощило -

а на Філіппінах дощить досить часто -

організатори переносили конкурс

до чийогось дому.

Я також відчула доброту незнайомців,

особливо, коли ми подорожували

у віддалені провінції Філіппін.

Але найважливіше те, що я зустріла

частину своїх найкращих друзів у цьому товаристві.

В 2001

моя мама переїхала до Сан-Франциско,

вона подзвонила мені і сказала, що моя зелена карта вже готова,

і що я вже можу перебиратися жити в США.

Я пручалася цьому.

Я казала: "Мамо, мені добре тут.

Тут я зі своїми друзями.

Я люблю подорожувати та бути королевою конкурсів краси."

Але через два тижні вона знову зателефонувала, і сказала :

" Чи ти знаєш, що якщо переїдеш в США,

то зможеш змінити своє ім'я і відмітку статі?"

Це все, що мені потрібно було почути.

Моя мама попросила мене поставити дві літери Е

в ім'я.

Вона також поїхала зі мною на операцію

в Таїланді, коли мені було дев'ятнадцять.

Цікаво, що в деяких селищах у Таїланді

виконують найбільш престижні,

безпечні і складні операції.

В цей час у США

необхідно було зробити операцію,

перж ніж змінити ім'я та стать.

Отже з 2001 року я переїхала до Сан-Франциско,

я пам'ятаю, як дивилась на свої каліфорнійські водійські права

з ім'ям Джина

і відміткою статі Ж.

Це був сильний момент.

Для деяких людей

їх посвідчення особи - це дозвіл на водіння

чи можливість купити алкоголь,

але для мене це було право на життя,

почуття гідності.

Раптом всі мої страхи були зведені до мінімуму.

Я відчула, що зможу досягти своєї мрії,

переїхати до Нью-Йорка і стати моделлю.

Багато кому не так пощастило.

Я думаю про цю жінку на ім'я Айла Нетлз.

Вона з Нью-Йорка, молода жінка,

яка мужньо жила зі своєю правдою,

але ворожість позбавила її життя.

Для більшості моєї спільноти

це реальність, в котрій ми живемо.

Наш рівень самогубств в 9 разів вищий,

ніж у населення в цілому.

Щороку 20 листопада

у нас глобальне вшанування

дня пам'яті транссексуалів.

Я тут на цій сцені,

тому що це довга історія людей, які боролись

і повстали проти несправедливості.

Це Марша П. Джонсон і Сільвія Рівера.

Сьогодні, в цей самий момент,

моя суть вийшла.

Я більше не змогла б жити без правди

про себе і для себе.

Я хочу зробити все можливе, щоб допомогти іншим

жити своєю правдою без сорому і жаху.

Я тут, перед вами,

щоб в один прекрасний день ніколи не було потреби

у вшануванні дня 20 листопада.

Моя глибока правда дозволила прийняти себе такою як я є.

А вам?

Дуже дякую.

(Оплески)

Дякую. Дякую. Дякую. (Оплески)

Кетрін Шульц: Джино, одне коротке питання до вас.

Мене цікавить, що ви скажете,

особливо батькам,

але в більш широкому сенсі - усім друзям

та близьким тих, хто відкриває себе,

хто не може прийняти дитину чи особу в собі,

і бореться з некомфортним для себе

визначенням статі,

Що б ви сказали

членам родини цієї особи,

щоб допомогти їм стати хорошими, дбайливими і добрими

членами родини?

Джина Роцеро: Звичайно. Отже,
по-перше, дійсно, я благословенна.

Система підтримки, особливо моєю мамою

і моєю сім'єю, це само по собі

є дуже великою силою.

Я пам'ятаю, щоразу, коли тренувала

молодих трансвеститів-жінок, давала їм настанови,

вони іноді мені телефонували

і казали, що їх батьки не можуть цього сприйняти,

Я брала телефон і казала мамі,

"Мамо, можеш зателефонувати цій жінці?"

І часом це працювало, часом ні,

Але це ж тільки гендерна ідентичність,

яка знаходиться в основі нашого життя, вірно?

Я маю на увазі, що стать визначається при народженні,

а те, що я намагаюся зробити,

це донести,

що іноді гендерна стать не зберігається

і мусить бути певна можливість,

яка дозволить людині самоідентифікуватися,

і ця розмова має відбуватися

з батьками та колегами.

Трансгендерний рух

тільки починається,

подібно до того, як починався рух гомосексуалістів.

Зараз ще багато роботи, яку потрібно виконати.

Має настати розуміння.

Має бути простір зацікавлень

і питань,

і я сподіваюся, що усі ви будете моїми союзниками.

Дякую тобі. Це так мило. Дякую

(Оплески)