Жінкам варто представляти жінок у ЗМІ

Як розповідати про жіночі історії? Попросіть жінок розказати їх. Меґан Камерік показує, що у галузі новин бракує журналісток та жінок-фахівців. І через це новини не подають цілісної картини. (Знято на TEDxABQ)

Як і більшість журналістів, я ідеаліст.

Я люблю розшукувати хороші історії, які ще ніхто не розповів.

І я й гадки не мала, що у 2011 році

жінки досі належатимуть до цієї категорії.

Я президент Симпозіуму з питань журналістики та жіноцтва

JAWS. Це вимоглива робота (Сміх)

Я приєдналась до цієї організації 10 років тому, бо хотіла побачити жіночу рольову модель.

І розчарувалася низьким статусом жінок

у нашій професії і його впливом на наш образ

у медіа.

Ми становимо половину населення світу,

але про жінок розповідають лише у 24 відсотках

новин.

А серед фахівців, яких цитують у новинах, тільки 20 відсотків жінок.

Сучасні технології

дозволяють взагалі усунути жінок з телевізійної картинки.

Це фотографія президента Барака Обами

і його радників, які відстежують убивство Усами бен Ладена.

Праворуч - Гілларі Клінтон.

Подивімось, як цю фотографію покажуть

у православній єврейській газеті з Брукліна.

Гілларі кудись зникла. (Сміх)

Редактори газети вибачились, сказавши,

що вони ніколи не публікують фотографій з жінками.

Жінки, мабуть, наштовхують на непристойні думки. (Сміх)

Так, це особливий випадок, але справа в тому, що

про жінок йдеться лише у 19 відсотках

політичних історій,

і у 20 відсотках статей на економічну тематику.

Новини вперто змальовують світ, де чоловіки

перевершують жінок за кількістю у чи не всіх професійних категоріях,

за винятком двох: студенти і домогосподарки. (Сміх)

Тому ми всі отримуємо дуже спотворену картину дійсності.

Проблема в тому, що

у відділах новин працює замало жінок.

Вони розповідають лише 37 відсотків історій

у пресі, на телебаченні та радіо.

Навіть в історіях про насильство стосовно жінок

чоловіки отримують більше уваги на шпальтах газет

і в ефірному часі.

Зокрема, цьогоріч

у березні, газета New York Times опублікувала статтю

Джеймса МакКінлі про групове зґвалтування 11-річної

дівчинки у маленькому техаському місті.

МакКінлі пише, що громада не могла зрозуміти:

"Як їхні хлопці могли в це потрапити?"

"Потрапити в це," так наче їх

спокусили вчинити акт насильства.

І перша особа, яку цитує автор статті, каже:

"Цим хлопцям доведеться жити з цим до кінця життя".

(Реакція залу)

Про одинадцятирічну жертву майже нічого не сказано,

окрім того, що вона була вбрана в одяг, який більше пасував би старшим дівчатам,

і мала макіяж.

Газету ущент розкритикували.

Спочатку вона себе захищала: "Це не наші погляди.

Ми отримали такий репортаж".

Ось і секрет, який ви вже, мабуть, знаєте:

історії вибудовують.

Ми, кореспонденти, досліджуємо, беремо інтерв'ю.

Намагаємося адекватно відтворити реальність.

Ми також маємо власні несвідомі упередження,

але Times здається, що

будь-хто розповів би цю історію так само.

Я з цим не погоджуюсь.

Через три тижні Times переглянула цю історію.

Цього разу окрім підпису МакКінлі з'явився ще один:

Еріка Ґуд.

Вийшла дуже сумна, жахлива історія про молоду дівчину

і її сім'ю, яка жила у скруті.

Дівчинку багато разів зґвалтували різні чоловіки.

Вона була розумною і веселою.

Швидко розвивалася фізично,

але на її ліжку ще лежало повно м'яких іграшок.

Тепер усе виглядає зовсім по-іншому.

Мабуть, те, що додала міс Ґуд,

зробило цю історію більш вичерпною.

Глобальний проект моніторингу медіа дійшов висновку, що

історії, що їх розповідають кореспонденти-жінки,

частіше розвінчують стереотипи, ніж ті, що написані чоловіками.

На радіо KUNM у місті Альбукерке Елейн Баумґартел

дослідила висвітлення новин

на тему насильства проти жінок.

Вона виявила, що чимало таких історій

звинувачують жертв і низько оцінюють їхнє життя.

Вони прагнуть створити сенсацію та не стараються передати контекст.

Пишучи дисертацію, Елейн підготувала трисерійну програму

про вбивство 11 жінок,

яких знайшли похованими на горі поблизу Альбукерке.

Вона намагалася розвінчати шаблони і стереотипи

у своїй роботі, і прагнула показати проблеми,

з якими стикаються журналісти через зовнішні джерела інформації,

свої внутрішні упередження і культурні норми.

Елейн налагодила контакт з редактором Національного громадського радіо,

щоб цю історію почула вся країна.

Вона не впевнена, що це трапилось би,

якби редактором був чоловік.

Історії в новинах зображають жінок у ролі жертв

удвічі частіше, ніж чоловіків.

А жінок найчастіше характеризують

за їхніми частинами тіла.

Журнал Wired, листопад 2010.

Випуск про інженерію тканин грудної залози.

Я бачу, що це фото відволікає вашу увагу, тому заберу його. (Сміх)

Погляньте сюди. (Сміх)

Отже. (Оплески)

Ось у чому справа.

Wired майже ніколи не ставить жінок на обкладинку.

Так, було кілька дивних картинок.

Пем з серіалу "Офіс".

Дівчатка з коміксів манґа.

Розкішна модель, вкрита штучними діамантами.

Професор Університету штату Техас Сінді Роял запитала

у своєму блозі: "Як молоді жінки - такого віку, як мої студентки -

сприймають свою роль у світі технологій, читаючи Wired?"

Кріс Андерсон, редактор Wired, відстоював свій вибір,

заявивши, що у технологічній галузі немає достатньо відомих жінок,

обличчя яких могло би прикрасити обкладинку журналу.

Частково це правда. У сфері технологій

не так багато відомих жінок.

Але мене непокоїть така позиція.

ЗМІ щодня вказують нам, що важливо,

за допомогою історій, які вони обирають, і місця, де вони їх розташовують.

Це називається верстка програми чи публікації.

Як багато людей знали засновників Facebook

і Google до того, як їхні обличчя опинились на обкладинці журналу?

Після того, як вони там опинились, вони стали більш впізнаваними.

Журнал Fast Company підтримує цю думку.

Ось його обкладинка за 15 листопада 2010 року.

Випуск про найвідоміших і найвпливовіших жінок

у технології.

Редактор Роберт Сафіан сказав Інституту Пойнтер:

"Кремнієва долина дуже біла і дуже чоловічна,

але журнал Fast Company вважає, що у майбутньому діловий світ

виглядатиме інакше, і тому ми намагаємося зобразити,

куди рухається глобалізований світ".

До речі, мабуть Wired прийняв все це близько до серця.

Ось так виглядав його квітневий випуск. (Сміх)

Це Лімор Фрайд, засновник компанії Adafruit Industries,

у позі Клепальниці Розі.

Було б добре, якби у ЗМІ з'являлося більше жінок-лідерів.

Останнє глобальне дослідження виявило, що

73 відсотки топ-менеджменту у медіа

- це чоловіки.

Але ж ідеться і про щось набагато складніше:

наші власні несвідомі упередження і білі плями.

Шанкар Ведантем, автор книжки "Прихований мозок:

як наша підсвідомість обирає президентів,

управляє ринками, веде війни і рятує наші життя".

Він сказав колишньому омбудсмену

на Національному народному радіо, який готував

доповідь про те, яке місце займають жінки у програмах цього радіо,

що усе наше життя ми сповнені несвідомих упереджень.

Ці пута важко скинути.

Але він таки мав одну пропозицію.

Він раніше працював для двох редакторів, які сказали, що

кожен репортаж мусить посилатися принаймні на одного фахівця жіночої статі.

Спочатку він обурився, але згодом почав

дотримуватися цього правила, і його статті стали кращими,

а робота - простішою.

Я не знаю, чи одним із редакторів була жінка,

але це теж має велике значення.

Газета Dallas Morning News отримала Пулітцерівську премію 1994 року

за низку публікацій про жінок з усього світу.

Однак одна репортерка запевнила мене, що

цього б ніколи не сталося, якби у них не було

асистентки редактора закордонних новин.

Крім того, вони не отримали б деяких репортажів

без журналісток та редакторок.

Особливо матеріалів про жіноче обрізання.

Чоловіків просто не допустили б до такого.

Це важлива заувага,

адже зовнішня політика здебільшого обертається навколо

країн, де ставлення до жінки є проблемою,

на кшталт Афганістану.

Одним із аргументів, які наводять, коли закликають

не залишати цієї країни, є доля місцевих жінок.

Звісно, що чоловіки-репортери в Кабулі можуть знайти жінок,

щоб взяти у них інтерв'ю. Однак я не впевнена щодо сільських місцевостей, традиційних регіонів,

де жінки, напевно, не можуть розмовляти з незнайомими чоловіками.

Важливо говорити на цю тему,

пам'ятаючи про Лару Лоґан.

Вона була кореспондентом новин CBS News.

Її жорстоко зґвалтували на площі Тахрір у Єгипті

відразу після того, як була зроблена ця фотографія.

Майже відразу ж великі знавці почали сперечатись,

звинувачуючи її і кажучи щось на кшталт: "Ви знаєте,

мабуть, жінок не варто посилати на такі завдання".

Я ніколи не чула, щоб хто-небудь казав таке про Андерсона Купера

і його команду, на яких напали, коли вони робили репортаж про ту ж саму історію.

Один зі способів залучити більше жінок на керівні посади -

мати інших жінок-наставниць.

Один із членів моєї ради директорів є редактором у великій

глобальній медіа-компанії, але вона ніколи не задумувалася

про такий професійний шлях, аж поки не зустріла жінок, які працюють у компанії JAWS.

Однак це не просто робота для супер-журналістів

чи моєї організації. Ви всі зацікавлені у сильних,

яскравих ЗМІ.

Проаналізуйте новини і не мовчіть, коли виявите прогалини,

як це зробили працівники New York Times.

Запропонуйте репортерам і редакторам жінок-експертів.

Запам'ятайте, що цілісна картина реальності

залежить від цього.

Наостанок я покажу вам відеокліп, який уперше побачила у 2007 році,

коли навчалася у Лондоні.

Його зняли для газети Guardian.

У той час я навіть не думала про те, щоб

стати журналістом, але мене дуже цікавило,

як ми вчимося сприймати наш світ.

Ведучий: Подія, яку ми сприймаємо з однієї точки зору,

створює одне враження.

А та, яку розглядають з іншої точки зору,

дає зовсім інше враження.

Але тільки тоді, коли ви побачите цілісну картину,

ви зможете повністю зрозуміти, що відбувається.

"The Guardian"

Меґан Камерік: Я думаю, що всі погодяться,

що ми були б у кращому становищі, якби мали цілісну картину.