Відеогра, що допомогає пережити горе

Коли молодшому сину Еймі Ґрін поставили діагноз рідкісної пухлини мозку, вона вигадала казку на ніч для старших синів, щоб розповісти їм про рак. Так з'явилася відеогра "Той дракон, рак", що занурює гравців у пригоду, у якій їм не вдасться перемогти. У цій прекрасній промові про втрату Ґрін додає до трагедії радість та гру. "Ми створили гру, в яку важко грати, — каже Ґрін, — тому що найважчі моменти нашого життя змінюють нас більше за будь-які досягнення".

Два місяці тому
ми зібралися з дітьми біля телефона

подивитися наживо
Game Awards —

один із найважливіших вечорів
відеоігрової індустрії.

Було оголошено номінантів
на гру, що має найбільший вплив, —

відеогру,
що спонукає до роздумів

та має глибоке
соціальне повідомлення та зміст.

Вони відкрили конверт

та оголосили назву нашої відеогри.

Нагорода...

за вплив.

Мені навіть було трохи дивно,

бо я завжди вважала,
що отримання такої нагороди

матиме величезний вплив на моє життя,

але я зрозуміла, що все зовсім навпаки.

Великі вечори,

досягнення...

вони тьмяніють.

Але найважчі вечори мого життя
залишились зі мною,

вплинули на те, ким я є

і чим я займаюсь.

2010 року в мого сина Джоела знайшли
рідкісну і агресивну пухлину мозку.

І того ж року

лікарі зустрілися
зі мною та моїм чоловіком

і повідомили нам, що, незважаючи на
найсильнішу хімію та радіацію,

його пухлина повернулася.

Тієї жахливої ночі,

дізнавшись, що Джоелу
залишилось жити, може, чотири місяці,

я пригорнула своїх двох
старших синів у ліжку,

їм тоді було 5 та 3,

і хоч я не знала,
скільки вони дійсно розуміють,

я почала розповідати їм казку на ніч.

Я розповідала
про дуже хороброго лицаря на ім'я Джоел

та його пригоди в боротьбі
зі страшним драконом на ім'я рак.

Щоночі я розповідала їм
наступну частину історії,

але ніколи не закінчувала її.

Я просто будувала контекст,
який буде їм зрозумілим,

та плекала надію,
що наші молитви здійсняться,

і мені не доведеться казати їм,
що той лицар,

що так відважно боровся,

закінчив свою боротьбу

і тепер може спочити...

назавжди...

На щастя, мені не довелось
закінчити ту казку.

Мої діти переросли її.

Паліативне лікування допомогло Джоелу
краще, ніж ми очікували,

тому замість місяців

ми мали роки, щоб навчитися кохати
наше вмираюче дитя всім серцем.

Навчитися пізнавати те ганебне відчуття,

що ми утримуємо трішечки любові,

щоб захистити себе від болю,

що прийде пізніше.

Ми перебороли цей інстинкт самозбереження,

бо Джоел заслуговував на нашу любов,
навіть якщо вона розчавить нас.

Той урок неймовірної вразливості
змінив мене...

більше ніж могла б будь-яка нагорода.

Ми почали жити так,
ніби Джоел міг би вижити,

і почали працювати над відеогрою
за назвою "Той дракон, рак".

Це була історія Джоела.

Це була історія надії
в темряві смерті.

Це була історія віри,

сумніву

та усвідомлення того, що сумнів
є частиною віри...

можливо, найбільшою її частиною.

Це була історія, що почалася як диво

і закінчилась як пам'ятка.

(Музика)

(Сміх)

(Плескає у долоні)

(Музика)

(Відео) Тато: Стриб-стриб,
тобі подобається стрибати?

(Сміх)

Я обожнюю твій сміх!

(Музика)

(Сміх)

[Подорож Надії
крізь Темряву Смерті]

[Той дракон, рак]

(Музика)

Граючи у "Той дракон, рак",

ти стаєш свідком життя Джоела,

пізнаєш емоційний пейзаж,

клацаючи, відкриваєш для себе те,
що наша сім'я пережила та відчула.

Цей процес схожий
на аналіз інтерактивної поезії,

тому що кожна ігрова механіка —
це метафора,

і тому що більше гравець задумується,

що саме ми, дизайнери,
намагались передати та чому,

то багатшою стає його пригода.

Ми взяли ту вразливість,
якої Джоел навчив нас,

і внесли її в гру.

Відеогра пропонує гравцям
гілковий наратив,

таким чином, кожне їхнє рішення
відчувається як важливе

і може змінити результат гри.

Ми порушили цей принцип дизайну ігор,

поклавши оті його вибори на гравця,

і так вони пізнають:

хоч що вони робитимуть,
воно не змінить долі Джоела.

Вони відчувають це відкриття
так само глибоко та безнадійно, як і ми,

в ті вечори, коли ми пригортали Джоела
і молились годинами,

вперто тримаючись за надію на спасіння,
яке ми не могли створити власноруч.

Ми всі б хотіли виграти,

але коли ти дізнаєшся,
що виграти неможливо,

що натомість стає важливим?

Я ніколи не планувала писати відеоігри,

але моменти,
що дійсно змінюють наше життя,

найчастіше є результатом
наших труднощів, а не нашої слави.

Коли ми думали, що Джоел може вижити,

я залишила створення гри чоловікові.

Я допомагала то тут, то там

зі сценою або двома, із деякими порадами.

Але після ночі, коли помер Джоел,

та пристрасть,

та можливість поділитись життям Джоела
через нашу відеогру, —

я не могла протистояти цій можливості.

Я почала більше писати,

я брала участь у зборах
нашої дизайн-команди,

я пропонувала ідеї
та допомагала ставити сцени.

Я зрозуміла, що створювати відеогру, —
це наче розповідати історію,

але цілком новими засобами.

Усі елементи уяви та символізму присутні,

але вони поєднані
з правом вибору гравця

та реакцією системи.

Це важке завдання.

Мені доводиться мислити зовсім по-новому,

але я люблю цю роботу.

І я б ніколи не дізналась про це,
якби не Джоел.

Можливо, вас трохи здивувало

наше рішення поділитися своєю історією
про смертельний рак через відеогру.

Можливо, ви,
як і багато інших до вас, думаєте:

рак — це не гра.

А ви запитайте батьків дитини,
хворої на рак,

батьків, що надували латексні рукавички
у повітряну кулю

або вдавали, що шприц —
це космічний корабель,

що дозволяли дітям їздити
на медичних апаратах коридорами лікарні,

немов автогонщик.

Коли у вас є діти,

все перетворюється на гру.

А коли ваша маленька дитина
переживає щось травматичне,

ти ще більше намагаєшся
перетворити їхнє життя на гру,

бо діти від природи пізнають світ граючи.

І хоча рак може вкрасти
багато чого у сім'ї,

не дозволимо йому вкрасти і гру.

Якщо, слухаючи мене, ви уявляєте сім'ю,

що повністю обертається
навколо вмираючої дитини,

і ви не можете уявити
радість в цій ситуації,

тоді ми недарма поділилися
своєю історією з вами.

Та частина нашого життя була важкою,

іноді — неймовірно важкою.

Але вона також була повна чистої надії,

глибокої любові

та щастя, якого я відтоді не відчувала.

Наша відеогра була спробою
поділитися цим світом

з тими, хто не переживав такого,

бо ми ніколи не могли уявити той світ,
доки він не став нашим.

Ми створили відеогру, в яку важко грати.

Вона ніколи не стане блокбастером.

Люди повинні бути готові
емоційно зануритись

в історію, що розіб'є їхні сердця.

Але коли наші серця розбиваються,

вони загоюються і змінюються.

Моє розбите серце загоїлось
із глибшим співчуттям,

бажанням бути з тими, кому боляче,

слухати їхні історії й дати їм знати,

що вони не самі.

У ніч, коли "Той дракон, рак"
виграв нагороду за найбільший вплив,

ми раділи,

ми посміхались та говорили про Джоела

та його вплив на наші життя,

на всі ті важкі та повні надії ночі,
проведені з ним.

Він змінив наші серця

та навчив нас так багато про життя,
любов, віру та покликання.

Та нагорода ніколи не буде дорожча
для мене за єдину фотографію мого сина.

Але вона представляє всіх людей,
на яких вплинуло життя Джоела,

людей, яких я ніколи не зустріну.

Вони іноді пишуть мені імейли.

Вони кажуть, що сумують за Джоелом,
хоча ніколи не бачились з ним.

Вони описують сльози, пролиті за мого сина,

і це допомогає полегшити мій тягар горя.

Знання, що десь там десятирічний хлопчик

дивиться проходження гри на Ютуб,

або доктор грає на телефоні
під час перельоту,

або професор філософії
знайомить першокурсників із Джоелом.

Ми створили гру, в яку важко грати.

Але в мене легко на сердці,

тому що найважчі моменти нашого життя

змінюють нас більше
за будь-які досягнення.

Трагедія змінила моє серце

більше за будь-яку здійснену мрію.

Дякую.

(Оплески)