Проникливі портрети створені з даних.

Художник Р. Люк Дюбуа створює унікальні портрети президентів, міст, самого себе і навіть Брітні Спірз використовуючи дані і особистість.
У цьому виступі він презентує дев'ять проектів - починаючи з карт країн створених на основі даних мільйонів профілів користувачів і, закінчуючи пістолетом, що стріляє холостими патронами кожен раз, коли в Новому Орлеані стається перестрілка. Він припускає, що те, як ми використовуємо технології, відображає нас і нашу культуру. Перетворюючи людей на статистичні дані, ми робимо це на свій страх і ризик.

Я художник,

але дещо особливий.

Я не малюю.

Я не вмію малювати.

Мій вчитель трудового навчання
написав у щоденнику,

що я -
таке собі "ходяче лихо".

Скоріш за все, ви не захочете
подивитися фотографії, зроблені мною.

Але є така річ, на якій я розуміюся.

Я вмію програмувати.

Я можу писати код.

І, люди скажуть мені, що 100 років тому

таких, як я не існувало,

це було неможливим,

мистецтво, в основі якого
дані - це щось нове,

це витвір нашого часу,

це "щось", що слід розцінювати

як справді щось дуже сучасне.

І це - правда.

Вже досить таки довго існує мистецтво,

в основі якого - інформація,

абстрактна інформація,

щоб створювати
емоційно резонансні речі,

правда ж?

Його назва - музика.

Ми створюємо музику вже

десятки тисяч років,

правда ж?

---

Подумайте,

що таке музика?

Ноти, акорди, ключі,
гармонія і мелодії -

все це алгоритми.

Це - система, яка,

згідно з задумом,
розгортається в часі,

щоб ми могли відчувати.

Перш ніж прийти до музики,
я мав досвід у мистецтві.

Я вчився на композитора

і приблизно 15 років тому
почав створювати те,

що було на грані

між музикою та картинкою,

використовувати картинку,

щоб візуалізувати музику

або ж навпаки - звук, щоб почути те,

що зазвичай бачать.

Отож те, що ви бачите на екрані, було
буквально відтворене з

музичної композиції, виконаної на сцені,

і, це не випадково, що воно
у вигляді рослини,

тому що алгоритмічна
біологія рослини це -

те, що, головним чином, лягло в
основу музичної композиції.

Тож, якщо ви знаєте, як це робити, і вмієте
на основі даних створювати код,

можете зробити досить таки
незвичайні речі.

Це проект, який я робив до
кінофестивалю "Санденс".

Ідея проста - берете найкращі фільми,
які отримали кінонагороди,

стискаєте їх до однієї хвилини

і об'єднуєте.

І, таким чином, за 75 хвилин я можу показати вам
всю історію голлівудських стрічок.

Але, практично, що ви бачите -
то це історія процесу творення

голлівудського кіно.

Ліворуч - Касабланка,
праворуч - Чикаго.

І ви бачите, що Касабланку
сприймати трохи легше.

Це пояснюється тим,
що середня тривалість кадру у фільмах 40-их

становила 26 секунд,

а сьогодні - близько шести.

Задум цього проекту був навіяний

іншою роботою, спонсорованою
Федеральним урядом США

на початку 2000-их.

Поставлене завдання - знайти конкретного актора
в конкретних відеоматеріалах.

Я переробив цей код і запрограмував
систему знаходити певну людину,

яка б ніколи не потребувала,
щоб за нею слідкували.

І це - Брітні Спірз.

Я завантажив 2 000 фото Брітні,
знятих репортерами,

і навчив мій комп'ютер
знаходити її обличчя

і ніяке інше.

Я можу відкрити будь-який відеозапис з нею
і сфокусувати зображення на її очах.

В результаті вийдуть

дані систем спостереження в нашій країні.

Нам страшно, коли за нами спостерігають,

але нам надто вже подобається
бути знаменитими.

На екрані ви бачите те,
що я зробив спільно з

художницею Ліан Амаріс.

Те, шо вона робила - дуже легко описати,

але зовсім не просто зробити.

Те, що займає в неї 72 хвилини,

як-от зібратись на вечірку,

розтягнулось на три дні

і було виконане на острівці безпеки
в Нью-Йорку.

Я теж там був зі знімальною групою.

Ми знімали весь процес,

а потім взяли і стиснули його знову
до 72 хвилин,

так щоб всі рухи виглядали природньо

і все навколо просто пролітало мимо.

В якийсь момент я зрозумів,

що створюю портрети.

Коли ви думаєте про портрети,
то уявляєте їх приблизно так.

Ліворуч, як бачите, Гілберт Стюарт.

Він, так би мовити, перший портретист США.

Праворуч - його портрет
Джорджа Вашингтона у 1796 році.

Це так званий "Ленсдаунський портрет".

Придивіться до цієї картини,
тут багато символізму, правда ж?

Веселка за вікном, меч.

Перо на столі.

Всі ці речі на столі мають на меті
представити в ваших очах

Джорджа Вашингтона батьком націй.

Це мій портрет Джорджа Вашингтона.

Це - оптометрична таблиця,

тільки замість звичайних літер - слова.

І ці 66 слів - це

звернення Джорджа Вашингтона до Конгресу,

до якого він вдавався частіше, ніж
будь-який інший президент.

Отож, слово "панове" має
свій символізм і риторику.

І важливо, що саме це слово він
використовував найбільше.

Це оптометрична таблиця для
Джорджа Буша-молодшого,

яку я зробив, коли він ще був президентом.

І те, як ми прийшли

з "панове" до "терор" всього лиш
за 43 кроки,

багато що говорить про
американську історію

і пропонує дещо іншу картину

ніж та, яку б ви бачили, дивлячись
на серію портретів.

Ці об'єкти - це урок американської історії

через політичну риторику лідерів країни.

Рональд Рейган присвятив чимало
часу темі дефіциту.

Білл Клінтон багато говорив про

століття, в якому, можливо,
президентом буде не він,

а його дружина.

Ліндон Джонсон був першим президентом,

який звернувся до Конгресу з екрану телевізора.

Він починав кожен абзац
своєї промови словом "сьогодні".

А Річард Ніксон, точніше людина, яка

пише йому промови, Вільям Сефає,

приділяв чимало часу мові

і тому, щоб його керівник виглядав у
якомога чеснішому світлі.

Цей проект - це серія цілісних скульптур.

Це - серія вуличних лайтбоксів.

І, важливо, що вони зроблені в масштабі:

якщо ви відійдете на 6 метрів і зможете
прочитати те, що між двома чорними лініями,

у вас пречудовий зір.

(Сміх)

Це - всього лиш портрет.
Таких багато.

Є чимало способів робити щось таке
за допомогою інформації.

Я почав задумуватися,

як створити більш демократичні форми,

щось, що було б ближче моїй країні і
тому, що тут має місце.

Кожних 10 років у нас відбувається
перепис населення.

Ми буквально перераховуємо людей,

фіксуємо місце проживання,
з'ясовуємо професію,

мову, якою вони спілкуються вдома.

І це - досить таки важливі речі.

Але все це аж ніяк не говорить про те,
ким ми є насправді.

Не говорить про наші мрії чи бажання.

Тож у 2010 я вирішив зробити
власний "перепис".

Я почав шукати дані,

що їх використовували
пересічні американці.

Як виявилося,

така інформація існує,

і вона просто чекала,
щоб ми нею скористалися.

Це - сайти знайомств.

У 2010 я зареєструвався на 21 такому сайті

у ролі гея, гетеросексуального чоловіка,
лесбіянки та гетеросексуальної жінки

в кожному штаті Америки

і завантажив близько 19 млн.
профілів користувачів.

Це приблизно 20% дорослого населення США.

У мене обсесивно-компульсивний розлад.

Це - очевидно. Просто не звертайте
на мене уваги.

(Сміх)

Я посортував усі дані за поштовими індексами.

І проаналізував усі слова.

Ось кілька профілів, що датуються 2010 роком,

з виділеним словом "самотній/-я".

Якщо поглянути на це топографічно,

темні відтінки означають,
що слово використовується частіше.

Як бачите, Аппалаччі - досить таки самотня місцина.

Також ви можете побачити,
що Небраска - не така вже й весела.

Ось карта сексуальних уподобань,
яка показує, що

жінкам з Аляски потрібно зустрітися

з чоловіками з півдня Нью-Мексико

і добре провести час.

У мене досить таки вичерпні дані,

і я можу сказати, що чоловіки
у східній частині Лонг-Айленда

набагато більше хочуть,
щоб їх відлупцювали,

ніж чоловіки у західній частині
Лонг-Айленда.

Це - єдине, що ви
точно запам'ятаєте з цієї конференції.

Пам'ятатимете цей факт років тридцять.

(Сміх)

Переносячи всі ці дані на карту,

можна вдатися до такого ж трюку, що був використаний у оптометричній таблиці.

Можна перейменувати кожне місто в США

на слово, яке люди в тому місті
використовують найбільше.

Якщо ви коли-небудь зустрічалися
з кимось із Сіетла, ви зрозумієте.

Бачите "симпатичний", "розбите серце".

А ось "концерт","сигарети".

Вони грають в музичних групах і курять.

Трохи вище, як бачите, "e-mail".

Це Редмонд, що у Вашингтоні,

де розташований
головний офіс компанії Microsoft.

Деякі з них легко відгадати -
Лос-Анджелес - "актори",

Сан-Франциско - "геї".

У деяких усе ще сумніше.

У Батон-Роуг говорять про пишні форми;

на півдні Нового Орлеана досі
говорять про потоп.

Жителі столиці країни вважають себе цікавими.

Жителі Балтимора, що
у Мериленді, скажуть, що вони бояться.

Ось Нью-Джерсі.

Я виріс десь між "дратуючим" і "цинічним".

(Сміх) (Оплески)

У Нью-Йорку першу позицію займає
слово "зараз".

"Зараз я працюю офіціантом,
але насправді я - актор".

(Сміх)

Або "Зараз я професор
Нью-Йоркського університету, але насправді я - художник".

Північніше ви побачите "динозавра".

Це - Сиракузи.

Найкраще місце, щоб поїсти
в Сиракузах, штат Нью-Йорк,

це - забігайлівка "Ангели Пекла",
названа Dinosaur Barbecue.

Чудесне місце для побачення.

Я живу десь між "безумовним" і "серединою літа"
у середмісті Мангеттена.

А це - безпечний північний район Брукліна.

Як бачите, "ді-джей", "гламурний",
"хіпстери" і "культурний".

Мабуть, це - більш демократична картина.

З'явилась ідея розмістити на карті
республіканців та демократів,

а також їхні уподобання стосовно того,
як провести вечір п'ятниці.

Це - автопортрет.

Цей - створений на основі
всієї моєї пошти,

близько півмільйона е-мейлів,
отриманих за більш ніж 20 років.

Можна назвати це "кількісним" селфі.

Я складаю фізичне рівняння

на основі моїх особистих даних.

Вам потрібно уявити всіх,
з ким я коли-небудь переписувався.

Все починається в центрі і,
далі розходячись, вибухає.

І кожен має зв'язок з кожним іншим

на основі того, як вони переписувалися

і з ким.

Тут також проаналізовані почуття,

якщо я пишу : "Я люблю вас",
значить, ви важливі для мене.

І ви потрапляєте в центр
моїх поштових адрес

і тут ви як "зірки".

Усі ці імена написані від руки.

Інколи в роботі можна
використати справжні дані,

щоб привернути увагу до конкретних
проблем у конкретному місці.

Ось напівавтоматичний пістолет
"Вальтер ППК 9мм",

який був використаний у перестрілці
у французькому кварталі Нового Орлеану

14 лютого близько двох років тому
у сутичці, спричиненій паркуванням.

Це - мої сигарети.

Це - будинок, де сталася перестрілка.

У цьому проекті були задіяні
інженерні навички.

Я використав ланцюг для цього валу,

який керується комп'ютером.

Механізм керування розміщений у коробці.

Пістолет над нею приварений
до сталевої підставки.

Провід з'єднується з спусковим важелем,

а комп'ютер під'єднаний до мережі.

Він відслідковує всі кримінальні події,

що їх фіксує поліція Нового Орлеану.

Як тільки якась стрілянина має місце
в Новому Орлеані,

(Звук пострілів)

пістолет вистрілює.

Холостий постріл.

Сильний спалах, шум,

і, що важливіше, чохол.

У Новому Орлеані стріляють
приблизно п'ять разів на день,

тож за чотири місяці, відколи
встановлений пістолет,

чохол наповнюється патронами.

Ви знаєте, як це називається?
"Візуалізація даних".

Якщо вона якісно зроблена,
то - генерує світло.

Якщо ні - втамовує біль.

Вона перетворює людей в цифри.

Так що будьте обережні.

І на закінчення.

Я провів минуле літо,
працюючи штатним художником

на площі Таймс-Сквер.

А Таймс-Сквер у Нью-Йорку
- це, буквально,

перехрестя всіх доріг.

Особливість, яку мало хто помічає -

це одне з найпопулярніших місць
на Instagram-фото.

Майже кожні п'ять секунд хтось робить селфі

на Таймс-Сквер.

Загалом 17 000 на день,
і ось вони всі у мене.

(Сміх)

Деякі з них сфокусовані на очах.

Будь-яка цивілізація

використовуватиме їх по максимуму,

щоб творити мистецтво.

І це в компетенції художника - ставити запитання
про те,

що означає технологія

і як вона відображає нашу культуру.

Мій меседж: ми більше, ніж цифри.

Ми - люди і маємо свої мрії та ідеї.

І зводити все до статистичних даних -

не на нашу користь.

Дуже всім дякую.

(Оплески)