Мистецтво, яке дозволяє передавати радіосигнали шпигунам АНБ

У 2013 світ дізнався, що АНБ та їх британський еквівалент ЦУЗ, день за днем спостерігали за німецьким урядом. На хвилі обурення, митці Матіас та Крістоф Воктери подумали: Що ж, якщо вони слухають... давайте поговоримо з ними. За допомогою антен, розміщених на даху швейцарського посольства в Берлінському урядовому кварталі, вони встановили відкриту мережу та дозволили світові посилати повідомлення шпигунам США та Британії, які підслуховували неподалік. Це одна з трьох нахабних, часто-густо смішних та дійсно підривних ідей, описаних в цій історії, котрі запитують світ, постійно невдоволений спостереженням та закритими мережами.

Рік тому ми були запрошені
посольством Швейцарії в Берлін

для презентації наших проектів.

Ми звикли до запрошень,
але це запрошення дійсно схвилювало нас.

Посольство Швейцарії в Берліні особливе.

Це єдина стара будівля
в урядовому кварталі,

яка не була зруйнована
під час Другої Світової війни,

і розташована поруч
із Федеральною канцелярією.

Ніхто так не близький до канцлера Меркель
як швейцарські дипломати.

(Сміх)

Урядовий квартал в Берліні
також включає в себе Рейхстаг -

німецький парламент -
та Брандербурзькі ворота,

а поряд з воротами
й інші посльства,

зокрема, посольства США
та Британії.

Хоча в Німеччині і розвинена демократія,

мешканці обмежені
в їх конституційних правах

в урядовому кварталі.

Право на збори та право
на демонстрації тут обмежені.

І це цікаво
з художньої точки зору.

Можливості для розвитку
та власного прояву

завжди обмежені певним порядком

та завжди підлягають
особливому регулюванню.

З усвідомленням залежності
від цих правил,

ми отримуємо нову перспективу.

Дані поняття та умови
формують наше сприйняття, дії

та наші життя.

Це є вирішальним в іншій ситуації.

За останні кілька років,

ми дізнались, що з дахів
посольств Британії та США,

таємні служби прослуховують
весь район,

включно з мобільним телефоном
Ангели Меркель.

Антени Британського ЦУЗу
приховані білим циліндричним покриттям,

в той час як пост прослуховування
Американського АНБ

закрите радіопрозорими екранами.

та як звернутись до цих прихованих
та замаскованих сил?

З моїм колегою, Крісом Воктером,

ми прийняли запрошення
швейцарського посольства.

І ми використали цю можливість,
щоб скористатися особливою ситуацією..

Якщо за нами шпигують,
із цього випливає,

що вони хочуть слухати,
що ми говоримо.

(Сміх)

На даху шведського посольства,
ми встановили ряд антен.

Вони не були такими мудрованими,
як британські і американські.

(Сміх)

Це були саморобні антени з бляшанок,

не замасковані, та цілком
очевидні і видимі.

Академія мистецтв приєдналась до проекту,

тож ми збудували іншу
велику антену,

якраз між постами прослуховування
АНБ та ЦУЗ.

(Сміх)

Ніколи не спостерігав у таких деталях,
як будується арт-об'єкт.

Вертоліт кружляв над нашими головами

з камерою, яка реєструвала
кожний наш рух,

і дах посольства США
патрулювали охоронці.

Хоча урядовий квартал
регулюється строгими наказами поліції,

та немає спецальних законів,
які б відносились до цифрового зв‘язку.

Наша інсталяція
була цілком законною,

і посол Швеції
повідомив канцлера Меркель про неї.

Ми назвали проект "Чи ви чуєте мене?"

(Сміх)

Антени розповсюджували відкриту
та безкошовну мережу зв'язку Wi-Fi,

де кожен бажаючий міг брати участь,

використовуючи пристрій із Wi-Fi
без будь-яких перешкод,

та відправляти повідомлення

до тих, хто прослуховує
на перехоплених частотах.

Повідомлення, голосовий чат,
обмін файлами --

будь-що можна надіслати анонімно.

І люди спілкувались.

Більше 15 000 повідомлень були надіслані.

Ось деякі приклади.

"Привіт, світе, привіт, Берлін,
привіт АНБ, привіт ЦУЗ."

"Агенти АНБ, зробіть все правильно!
Бийте тривогу!"

"Це АНБ. Ми довіряємо лише Богу.
За всіма іншими ми стежимо!!!"

(Сміх)

"#@анонім слідкує за АНБ та ЦУЗ -
ми частина вашої органцізації.

#очікуємо на вас. Ми #закриваємось"

Це Ахіллесова п'ята АНБ.
Відкрита мережа."

"Агенти, яку хитромудру історію
ви розкажете про себе внукам?"

"@АНБ Мої сусіди бешкетують.
Будь ласка, надішліть безпілотний літак."

(Сміх)

"Займайтесь коханням, не кібервійною."

Ми запросили посольства
та державні відомства

для участі у відкритій мережі також,

і на наше здивування, вони приєднались.

В мережі з'явились файли
включно із засекреченими документами,

витік із парламентської
слідчої коміссії,

яка свідчить про те, що обмін
та обговорення життєвої інформації

починає складнішати
навіть для членів парламенту.

Ми також організовували екскурсії,
щоб дослідити та виявити

силові скупчення на сайті.

Наші тури відвідували обмежені зони
навколо посольств,

ми обговорювали потенціал
та яскраві моменти спілкування.

Як тільки ми дізнаємось про скупчення,

рамки та умови спілкування,

це не тільки розширює наші горизонти,

це дозволить зазирнути
за правила, які обмежують наш кругозір,

наші спеціальні соціальні, політичні
чи естетичні норми.

Давайте поглянемо на справжній приклад.

Доля людей, які живуть
в імпровізованих поселеннях

на околицях Парижу

прихована та зникла з поля зору.

Це порочне коло.

Це не бідність, не расизм,
не нові виключення.

Що нового в тому,
що ці реалії приховані

і як люди стають невидимими

у віці глобального та переважаючого
спілкування та обміну.

Такі імпровізовані поселення
вважаються незаконними,

тож ті, хто в них живуть,
не мають шансу

бути почутими.

Навпаки, кожного разу їх поява,
кожного разу ризик стати видимим,

лише дає підстави для
подальшого переслідування,

вигнання та заборони.

Нас цікавило те, як можна дізнатись
про цю приховану зону.

Ми шукали матеріал
і ми знайшли його.

Це не цифровий інтерфейс,
а фізичний: це готель.

Ми назвали проект: "Готель Гелем."

Разом із циганськими сім'ями,
ми створили кілька готелів Гелем в Європі,

наприклад, у Фрайбурзі в Німеччині,
в Монреалі поблизу Парижу,

і також на Балканах.

Це справжні готелі.

Люди можуть зупинитись там.

Та вони не є комерційним підприємством.

Вони - символ.

Ви також можете зайти в Інтернет
та попросити особисте запрошення,

приїхати та пожити кілька днів
в готелі Гелем у їхніх будинках,

харчуючись, працюючи та живучи
з циганськими сім'ями.

Тут не циганські сім'ї
є мандрівниками;

а відвідувачі;

Тут, циганські сімї
не є меншістю,

меншістю є відвідувачі.

Ідея в тому, щоб не робити судження,

а, скоріше, дізнатись про обставини,
які створюють

ці розрізнені і, здавалося б,
нездоланні протиріччя.

У світі глобалізації

континенти наближаються
тісніше один до одного.

Культури, товари та люди
в постійному обміні,

але в той же час, розрив
між світом привілейованих

та світом знедолених зростає.

Наразі ми в Австралії.

Для нас не було проблемою
приїхати в країну.

У нас європейські паспорти,
візи та квитки.

Та осіб, які шукають притулку,
котрі прибули на кораблі до Австралії,

депортують
або посадять у в'язницю.

Перехоплювання човнів

та зникнення людей
в пенітенціарній системі

приховуються австралійською владою.

Ці процедури записані
як таємні військові операції.

Після драматичної втечі
із зони кризи та війни,

чоловіки, жінки та діти
затримуютьмя Австралією без суду,

іноді роками.

Проте під час нашого перебування,

нам вдалося знайти та попрацювати
з біженцями, котрі були ув‘язнені,

незважаючи на перевірку та ізоляцію.

Із таких умов народилась
ідея мистецької інсталяції

в технологічному університеті Квінсленду
в Брісбені.

На перший погляд,
це була дуже проста інсталяція.

На підлозі стилізований компас
указував напрямок

до кожного центру іміграції,

разом з відстанню
та назвою імміграційних установ.

Та виставка прийняла форму
сполуки.

Над кожною позначкою поверху
була встановлена гарнітура.

Відвідувачі мали можливість
безпосередньо поспілкуватися з біженцем,

який знаходився чи знаходиться
в ув'язненні

у місці для спеціального затримування

та зав'язати з ним розмову.

У захищених умовах виставки мистецтв,

біженці відчували себе вільно
та могли говорити про себе,

про свою історію та ситуацію,
не боячись наслідків.

Відвідувачі занурювались
в тривалі розмови

про розрив сім'ї,
про драматичну втечу від війни,

про спроби самогубства,

про долю дітей під вартою.

Глибоко емоційно. Чимало людей плакали.

Деякі знову відвідали виставку.

Це був надзвичайний досвід.

Зараз Європа стикається
з потоком емігрантів.

Ситуація біженців
погіршується суперечливою політикою

та спробами
воєнної відповіді.

Ми також встановили
системи зв'язку

у віддалених центрах для біженців
у Швейцарії та Греції.

Вони всі надають
базову інформацію - прогноз погоди,

правову інформацію, інструктаж.

Та вони мають надзвичайне значення.

Інформація в інтернеті,

яка могла б забезпечити виживання
в небезпечних маршрутах

під цензурою,

а надання такої інформації
стає все більш злочинним.

Це повертає нас до нашої мережі
та до антен

на даху швейцарського посольства в Берліні

та до проекту "Чи ви чуєте мене?"

Ми не повинні приймати як належне
цей безмежний зв'язок.

Ми маємо почати створювати
власні звязки,

борючись за ідею рівного
та глобально взаємопов'язаного світу.

Це необхідно для подолання
мовчання

та розділення, спричиненого
боротьбою політичних сил.

Лиш по-справжньому відкривши себе

силі перетворення
в цьому експерименті

ми зможемо подолати
упередження та нерівноправ'я.

Дякую вам.

(Оплески)

Бруно Джуссані: Дякую тобі, Матіасе.

Інша частина художнього дуету
також тут.

Крістофе Вактер, вийди на сцену.

(Оплески)

Спершу, скажу одну деталь:

ім'я готелю
не випадкове.

Гелем має особливе значення
в циганській мові.

Матіас Джуд: Так, "Гелем, Гелем"
це заголовок циганського гімну,

офіційного, і значить
"Я пройшов довгий шлях."

Б.Дж.: Просто деталь
до твоєї теми.

Та ви двоє подорожували
до островів Лесбос

недавно, ви повернулись
пару тижнів тому,

в Греції, куди прибувають
тисячі біженців

та прибували
кілька останніх місяців.

Що ви там побачили
та що ви там зробили?

Крістоф Вочер: Лесбос -
один з грецьких островів біля Туреччини.

Під час нашого перебування

багато біженців прибували кораблями
та переповнювали шлюпки,

та після прибуття, вони були
повністю залишені самі на себе.

Їм відмовили в багатьох послугах.

Наприклад, їм не дозволялось
купувати квиток на автобус

чи зняти номер в готелі,

тож багато сімей буквально
спали на вулицях.

Ми створили там мережі,
щоб дозволити найпростіше спілкування,

тому що, я вважаю, я вірю,

ми маємо не лише говорити
про біженців,

я вважаю, ми маємо почати
говорити з ними.

Зробивши це, ми зможемо усвідомити,
що йдеться про людських істот,

про їх життя,
їх боротьбу за виживання.

Б.Дж.: І їм також дозволити говорити.

Крістофе, дякую за те,
що прийшли на TED.

Матіасе, дякую, що прийшов на TED
та розповів свою історію.

(Оплески)