Що ми робимо з великим обсягом даних?

Ми живемо в технологічно розвиненому, інформативно насиченому суспільстві. Все нові та нові дані з’ являються на екранах телевізорів і в соціальних мережах. Але чи почуваємося ми через це впевненіше та комфортніше? Сьюзен Етлінгер намагається пояснити, чому за сучасних умов життя нам потрібно розвивати навички критичного мислення. Тому що, не зауважуючи майже невидимих елементів, важко зрозуміти суть.

Технологія дала нам так багато:

приземлення на місяці, інтернет,

вміння впорядкувати сукупність
генотипу людини.

Але це теж стосується багатьох
найсильніших наших побоювань,

і біля тридцяти років тому

критик в галузі культури Ніл Постмен
написав книгу

під назвою "Саморозважання до смерті",

яка чудово це висвітлює.

Ось що він сказав,

порівнюючи дистопічні бачення

Джорджа Орвелла та Олдуса Гакслі.

Він сказав, що Орвелл боявся стати

забороненою культурою.

Гакслі побоювався стати
примітивною культурою.

Орвелл боявся, що правду

приховають від нас,

І Гакслі побоювався, що ми потонемо

в морі недоречності.

В двох словах, це вибір між

Великим Братом, що дивиться на вас,

і вами, споглядаючими на Великого Брата.

(Сміх)

Але так не повинно бути.

Ми не пасивні споживачі
інформації і технологій.

Ми відводимо їм роль у нашому житті

і спосіб, у який ми їх визначаємо,

але щоб це зробити,

нам потрібно приділити стільки уваги
тому, як ми думаємо,

як і тому, як ми їх зашифровуємо.

Ми повинні ставити запитання,
і складні запитання,

щоб наблизити значні речі з минулого

до їх розуміння.

Нас безперервно закидають розповідями

про те, скільки в світі є інформації,

та, коли доходить
до об'ємної бази даних

та шляхів їх трактування,

розмір - це ще не все.

Існує теж швидкість, з якою
вони розповсюджуються,

та різноманітні типи інформації,

і тут є лише декілька прикладів:

зображення,

текст,

відео,

аудіо.

Ці неспівставні типи даних поєднує те,

що вони створені людьми

та вимагають контексту.

Існує група дослідників інформації

з університету Іллінойс у Чикаго,

під назвою "Спільна лабораторія
охорони здоров'я",

і вони співпрацюють з центрами
контролю захворювань,

щоб краще зрозуміти,

як люди відгукуються про те,
щоб кинути палити,

що вони кажуть про електричні цигарки,

і що можна зробити колективно,

щоб допомогти їм позбутись звички.

Цікаво, якщо ви хочете зрозуміти,

що люди говорять про паління,

перш за все ви повинні зрозуміти,

що вони мають на увазі,
під "палінням".

В Твіттері є чотири головні категорії:

номер один: паління цигарок;

номер два: паління марихуани;

номер три: викурювання будь-яких жінок;

і номер чотири: викурювання гарячих жінок.

(Сміх)

Тоді вам слід добре подумати,

як люди відгукуються про
електричні цигарки?

Існує так багато різних шляхів,

як люди це роблять, і можна
побачити зі слайду,

що це складне завдання.

Воно нам нагадує,

що мову створив народ,

а люди невмілі, ми складні,

ми використовуємо метафори,
і сленг, і жаргон,

і робимо це 24/7 на багатьох-багатьох
мовах,

і як тільки ми це усвідомлюємо,
ми набираємо швидкості.

Так і було з цими рекламними роликами,
які запустив центр контролю захворювань,

цими телевізійними роликами,
що показували жінку

з отвором в горлі і були дуже страшними

та дуже хвилюючими,

чи справді вони впливають на те,

чи люди кидають палити?

"Спільна лабораторія охорони здоров'я"
не розголосила повністю своїх даних,

але вони могли зробити висновок,

що ці рекламні ролики - ви, можливо,
їх бачили -

вони спонукали людей

до роздумів про те,

що могло б вплинути на подальшу поведінку.

Чим я захоплююся і високо ціную в
цьому проекті,

окрім самого факту, включно з тим,

що в його основі лежать справжні
людські потреби,

і тим, що він є неймовірним
зразком сміливості

з огляду на море недоречностей.

Це не просто велика кількість даних,
що породжують

проблеми з інтерпретацією,
тому що, гляньмо тверезо,

ми, люди, давно навчилися черпати

будь-які об'єми інформації,
неважливо якої,

і закріплювати її.

Багато років тому, ви,
напевно, пам'ятаєте,

що попереднього президента
Рональда Рейгана

дуже критикували через проголошення того,

що факти - це безглузді речі.

І це, чесно кажучи, була обмовка,

Він мав намір цитувати Джона Адамса,
який захищав

британських солдатів в Бостонських судах
для важких злочинів,

що факти - речі вперті.

Але я, як не дивно, думаю, що є

трохи випадкового здорового глузду
в його словах,

тому що факти - вперті речі,

та, інколи, вони безглузді теж.

Я хочу розповісти вам власну історію,

чому це так багато для мене означає.

Мені потрібно вдихнути.

У дворічному віці моєму синові Ісааку

поставили діагноз аутизму,

він був щасливим, енергійним,

люблячим, ніжним маленьким хлопчиком,

але метрика оцінок його розвитку,

що розглядала речі, такі як
кількість слів -

в цьому випадку жодного-

жести спілкування і мінімальний
зоровий контакт,

визначила рівень його розвитку,

як дев'ятимісячного немовляти.

І, фактично, діагноз був правильним,

але це не показувало всієї проблеми.

І десь через півтора року,

коли йому було майже чотири,

одного дня я застала його за комп'ютером,

коли він набирав у пошуку Google
зображення жінок,

написавши це як "ж-и-н-к-и".

Я зробила те, що зробили б усі
одержимі батьки,

а саме, почала невпинно
клацати по клавіші "назад",

щоб побачити, що ще він шукав.

І вони були в такому порядку: чоловік,

школа, автобус і комп'ютер.

І я була приголомшена,

бо ми не знали, що він може писати,

більш-менш читати, і тому я
спитала:

"Ісааку, як ти це зробив?"

Він глянув на мене дуже серйозно
і сказав:

"Надрукував у коробці".

Він сам вчився спілкуватися,

але ми дивилися в іншому напрямку.

І це те, що трапляється, коли оцінювання

і аналітики переоцінюють одні метрики -

в цьому випадку - усне спілкування -

і недооцінюють інші, такі як
вирішення творчої проблеми.

Спілкування важко давалося Ісаакові,

і тому він знайшов інший шлях,

щоб збагнути, що йому потрібно знати.

І, якщо подумати, це має глибокий сенс,

тому що формування запитання

є дійсно складним процесом,

але він міг би багато пізнати,

ввівши слово у віконечко пошуку.

Тому цей короткий момент

справив дійсно глибоке враження на мене

і нашу сім'ю,

тому що це допомогло нам змінити
точку зору про те,

що з ним відбувалося,

і трохи менше хвилюватися та цінувати

більше його винахідливість.

Факти - безглузді речі.

Вони вразливі до неправильного
застосування,

свідомого чи несвідомого.

У мене є подруга, Емілі Віллінгем,
яка є науковцем.

Недавно вона написала
статтю для "Форбсу"

під назвою " Десять надприродних речей,

завжди пов' язаних з аутизмом".

Це, насправді, список.

Інтернет звинуватили у всьому, правда?

І матерів, звісно, кого як не їх.

І, фактично, ні, це ще не все,

тут існує цілий букет категорій "матері".

Видно, що це дуже
цінний і цікавий список.

Я великий фанат

поглинання інформації по- своєму.

Останній пункт є цікавим,

тому що термін "мама - холодильник"

був, справді,
першою гіпотезою

причини аутизму,

І під цим розуміли когось холодного
і нелюблячого.

І тепер ви, мабуть, думаєте:

"Добре, Сьюзен, ми розуміємо це,

можеш брати інформацію, трактувати".

І це правда, це, безумовно, правда,

але справа в тому,

що в нас є можливість

самостійно зрозуміти суть,

тому що, правду кажучи, інформація не
створює значення. Це робимо ми.

Тому як бізнесмени, як споживачі,

як пацієнти, як громадяни,

ми відповідальні за те, на мою думку,

щоб проводити більше часу,

сконцентрувавшись на наших
розумових здібностях.

Чому?

Тому що на цьому етапі нашої історії,
як ми чули

багато разів поспіль,

можна опрацьовувати
екзабайти інформації

з неймовірною швидкістю,

і ми маємо схильність приймати
неправильні рішення

набагато швидше, раціональніше

і з набагато більшим впливом, аніж раніше.

Класно, чи не так?

Отож, що ми повинні робити натомість,

це - витрачати трохи більше часу

на такі речі як людські якості,

і соціологію, і соціологічні науки,

риторику, філософію, етику,

тому що вони створюють нам середовище,
яке є таким важливим

для об'ємної інформації, і тому що

вони допомагають нам краще
критично мислити.

Тому що зрештою, якщо я можу
визначити

причину суперечки, не грає великої ролі,

чи вона виражена словами чи числами.

І це означає

самостійно вчитися знаходити
ці необ'єктивні підтвердження

та хибні зв'язки,

бути здатним визначати
емоційну привабливість

з відстані 30 ярдів,

бо щось, що трапляється після чогось,

не означає, що воно обов'язково
сталося через це.

Якщо дозволите секунду подошкуляти вам,

римляни називали б це
"post hoc ergo propter hoc",

"після цього, а отже - через це".

Це означає, що є питання до таких
предметів як демографія.

Чому? Тому що вони базуються
на припущеннях

про те, ким ми всі є, виходячи з
нашої статі,

і віку, і місця проживання,

на противагу інформації, що ми насправді
думаємо і робимо.

І відколи нам доступні ці дані,

ми мусимо до них ставитися
з відповідним налаштуванням приватності

і формальною згодою споживачів
на опрацювання особистих даних,

і, окрім цього, нам слід чітко розуміти

наші гіпотези,

методику, яку ми використовуємо,

і нашу впевненість в результаті.

Як говорить зазвичай
викладач алгебри

мого університету:

покажіть вашу математику,

бо я не знаю, в чому ви пішли вперед

не знаю, в чому ви відстали,

і, якщо я не знаю, що ви запитували,

я не знаю, що ви не запитували.

І це означає поставити собі

найважче запитання:

Чи дісно нам це показала інформація?

Чи результат допоміг нам почувати себе

успішнішими і задоволенішими?

Отже, Спільній Лабораторії охорони здоров'я

в кінці проекту вдалося

дослідити, що 87 процентів
записів у соцмережах,

присвячених яскраво вираженим і хвилюючим

рекламам, спрямованим проти паління,
виражали страх.

Але чи виявили вони,

що насправді змусило людей
кинути палити?

Ні. Це наука, а не магія.

Тому, якщо нашою метою є збагнути

силу інформації,

ми не повинні сліпо звертатися

до бачення Орвелла
про тоталітарне майбутнє,

чи поглядів Гакслі про банальне майбуття,

або якогось жахливого поєднання обох.

Нам слід з розумінням

ставитися до критичного мислення

і черпати натхнення з прикладів,

як "Спільна Лабораторія охорони здоров'я",

і, як говориться у фільмах
про супергероїв,

завжди використовуймо наші можливості.

Дякую.

(Оплески)