Фейс Джігід: Чого мене навчили мої брати-аутисти

Фейс Джігід розповідає зворушливу і водночас веселу історію свого дитинства та про своїх двох братів, які страждають на аутизм та є надзвичайно винятковими. У цьому відео на сайті TED, у розділі "Пошук Талантів", вона рекомендує нам жити життям поза нормальністю.

Сьогодні у мене до вас одне прохання.

Не кажіть мені, будь-ласка, що я звичайна людина.

А тепер хочу познайомити вас зі своїми братами.

Ремі 22 роки,

він високий і дуже гарний.

Він небагатослівний, проте спілкується з радістю,

у такий спосіб, яким не всі найкращі оратори володіють.

Ремі знає, що таке любов.

Він ділиться нею безумовно і незважаючи ні на що.

Він не жадібний. Він не поділяє людей на чорних та білих.

Йому байдуже щодо релігійних відмінностей, і прошу звернути увагу:

Він ще ні разу в житті не збрехав.

Коли він співає пісні нашого дитинства,

намагаючись сказати слова, котрі навіть я не пам'ятаю,

він нагадує мені лише про одне:

наскільки мізерними є наші знання про розум, і яким прекрасним

може бути невідоме.

Семюелю 16 років. Він також високий. І також дуже гарний.

У нього бездоганна пам’ять.

Хоча і вибіркова.

Він може не пам’ятати, що взяв мою шоколадку,

проте він пам’ятає роки випуску кожної пісні на моєму iPod-і,

пам'ятає те, про що ми говорили, коли йому було чотири,

гойдання на моїй руці під час першого випуску Телепузиків,

і дату народження Леді Ґаґи.

Хіба ж вони не неймовірні?

Але більшість із цим не погоджується.

Фактично, через те, що вони не відповідають стандартам

людського бачення нормальності,

їх часто обминають і не розуміють.

Але що заставило моє серце битись швидше і зміцнило мій дух,

незважаючи на те, що так склались обставини,

попри те, що їх не приймали за нормальних,

це могло означати лише одне:

вони були винятковими –

хворими на аутизм і винятковими.

А зараз, для тих, хто є менш обізнаним з терміном “аутизм”,

це важкий розумовий розлад, який впливає на спілкування,

навчання, а іноді і фізичні навики.

Хвороба проявляється в кожної особи індивідуально,

тому Ремі настільки відрізняється від Сема.

Кожних 20 хвилин у цілому світі одній людині

ставлять діагноз – аутизм, і хоч це одне з

найбільш прогресуючих світових захворювань,

ні причина, ані способи лікування його невідомі.

Я не можу пригадати моменту, коли вперше зіткнулась із аутизмом,

але не можу згадати і дня без нього.

Мені було лише три роки, коли народився мій брат,

і я була дуже щаслива, що

в моєму житті з'явилася нова істота.

Проте, через декілька місяців

я усвідомила, що він не такий як усі.

Він багато кричав.

Він не хотів бавитись, як інші діти,

і, в дійсності, здавалось,

я його зовсім не цікавила.

Ремі жив і панував у своєму власному світі, із власними правилами,

і знаходив задоволення у найменших дрібницях,

як от шикувати в ряд машинки у кімнаті,

споглядати за роботою пральної машини

та споживати будь-що, що попадалось під руки.

Дорослішаючи, він все більше вирізнявся,

і відмінності ставали ще очевиднішими.

І, незважаючи на спалахи роздратування

та на постійну гіперактивність,

в ньому було щось унікальне:

чиста та невинна душа, хлопчина, що бачив світ

без упереджень, людина, що ще ніколи не обманювала.

Це винятково.

В даному випадку я не можу заперечити, що

моя сім’я пройшла через багато випробувань,

ситуацій, в яких я хотіла, щоб вони були такими ж, як і я.

Але я повертаюсь думками до речей, яких вони мене навчили

про індивідуальність, спілкування і любов,

і аж тепер я усвідомлюю, що це речі,

які б я не проміняла на нормальність.

Буденність не помічає краси, яку дає нам винятковість,

і той факт, що ми відрізняємось, не означає, що хтось із нас є дефективним.

Це просто означає, що є й інша сторона медалі.

І, якби я могла передати що-небудь Ремі,

і Сему,

і вам,

це було б те, що вам необов’язково бути звичайними.

Ви можете бути винятковими.

З аутизмом чи без нього,

різниця між нами

полягає у тому, що ми наділені талантом! Кожен має дар у собі,

і, правду кажучи, погоня за одноманітністю

є остаточною пожертвою власними можливостями.

Шанс бути шляхетними, прогресивними та змінюватись

помирає тоді, коли ми намагаємось бути, як усі.

Будь ласка, не називайте мене звичайною.

Дякую. (Оплески)

(Оплески)