Відвага розповідати невідому історію

Еман Мухаммед — одна з небагатьох жінок-фотожурналісток у Секторі Газа. Хоч і залишившись осторонь від багатьох колег-чоловіків, вона має безпрецедентний доступ до місць, зачинених для чоловіків. У цій короткій, візуальній промові вона критикує гендерні норми своєї громади, розповідаючи невідомі історії.

Коли мені виповнилося 19,
розпочалася моя кар'єра

першої жінки-фотожурналіста

в Секторі Газа, Палестина.

Моя робота жінки-фотожурналіста

розцінювалася як тяжка образа

місцевим традиціям,

вона наклала помітне тавро

на мене і мою сім'ю.

Переважно чоловіча галузь
зробила мою присутністю

небажаною у будь-якому сенсі.

Вони давали зрозуміти, що жінка

не повинна виконувати чоловічу роботу.

Фотоагенції в Газа відмовилися вчити мене

тому, що у мене інша стать.

Знак "Ні" можна було легко помітити.

Троє моїх колег

дійшли до того,
що відвезли мене до зони відкритого вогню,

де єдиним, що я могла чути,

були звуки вибуху.

У повітрі стояла курява,

земля тряслася так,
наче я була на гойдалці.

Я зрозуміла, що ми там опинилися
не документувати події лише тоді,

коли вони троє заскочили назад
у броньований джип

і поїхали звідти, махаючи та сміючись,

лишивши мене в зоні відкритого вогню.

На мить страх огорнув мене,

я почувалася приниженою та нещасною.

Дії моїх колег не єдиний приклад

загрози моєму життю,
які мені довелося отримати,

але цей був найнебезпечніший.

Ставлення до жінок у Газа

байдуже.

Донедавна багатьом жінкам не дозволяли

працювати чи вчитися.

В часи такої подвійної війни,
яка поєднує

як соціальні обмеження для жінок,

так і ізраїльсько-палестинський конфлікт,

світлі й темні історії жінок втрачаються.

Для чоловіків жіночі історії

були незначними.

Я стала уважнішою до

жіночих життів у Газа.

Завдяки моїй статі, у мене був доступ

до світів, куди моїм колегам
заходити заборонено.

Окрім очевидного болю та боротьби,

присутньою була й здорова порція

сміху та достоїнства.

Навпроти поліцейського майданчику
в місті Газа,

протягом першої війни в Газа,

ізраїльський повітряний напад
зруйнував його,

також у мене був зламаний ніс.

На мить я могла бачити лише білизну,
яскраво білу,

таку як це світло.

Я подумала, що або я осліпла,

або ж потрапила у рай.

Коли я змогла розплющити очі,

я зафіксувала цей момент.

Мухаммед Кхадер - палестинський робітник,

який провів два десятиліття в Ізраїлі.

Як свій план на пенсію,

він вирішив побудувати
4-поверховий будинок,

лише після першої
воєнної операції поблизу

його дім зрівняли з землею.

Нічого не залишилося окрім голубів,
яких він виростив,

та джакузі, ванної,

яку він привіз із Тель-Авіву.

Мухаммед прилаштував ванну

на поверхні кам'яного уламку

і почав купати своїх дітей

кожного ранку у ванній з бульбашками.

Моя робота не для того,
щоб заховати шрами війни,

а для того,
щоб повністю показувати

картину невідомих історій жителів Гази.

Як палестинську жінку-фотожурналіста,

подорож боротьби, виживання
та щоденного життя

надихнули мене перемогти суспільні табу

і побачити різні сторони
війни та її наслідків.

Я стала свідком з вибором -

втекти чи залишитися непорушною.

Дякую.

(Оплески)