Як відремонтувати поламану школу? Вести безстрашно, любити надмірно

У свій перший день у ролі директора неблагополучної школи в Північній Філадельфії Лінда Кліатт-Вейман вирішила встановити порядок. Проте згодом усвідомила, що це значно складніше, ніж здавалось. З великим запалом вона ділиться з нами трьома принципами, що допомогли змінити три школи, які вважалися "школами з низькою успішністю та постійною небезпекою". Її рішення бути лідером і любити учнів, незважаючи ні на що, є прикладом для лідерів у всіх сферах.

1 листопада 2002 року,

мій перший день в ролі директора школи,

але насилу перший день
в школі в Філадельфії.

Я закінчила державну школу в Філадельфії,

і продовжувала викладати протягом 20 років

в малоприбуткових школах
з низькою успішністю

у північній Філадельфії,

де злочинність процвітає,

а бідність найбільша по всій країні.

Одразу, як я увійшла до школи,

трапилася величезна бійка між дівчатами.

Після того, як уже все було під контролем,

я скликала всіх

у шкільну аудиторію,

щоби відрекомендуватися,
як новий директор школи.

(Оплески)

Я зайшла дуже зла

і трохи нервувала.

(Сміх)

Я була рішуче налаштована

задати тон моїм учням.

Я висловила настільки потужно,
наскільки змогла

свої очікування відносно їхньої поведінки

і сподівання стосовно того,
що вони мають вивчити в школі.

Коли раптово

дівчина в кінці аудиторії,

піднялася

і гукнула: "Міс!

Міс!".

Коли ми зустрілися поглядом, вона сказала:

"Чому ви називаєте це школою?

Це не школа".

Єдиним вибухом гніву,

Ешлі висловила те, що я відчувала,

але ніколи не могла вимовити

про свій власний досвід,
відвідуючи школу з низькою успішністю

в тому самому окрузі,
багато багато років тому.

Ця школа зовсім не була школою.

Через десять років, у 2012,

я зайшла як директор у третю свою школу
з низькою успішністю.

Я четвертий директор
школи Strawberry Mansion за 4 роки.

Вона мала репутацію школи "доволі небезпечної
та з низькою успішністю",

зважаючи на низькі результати тестів

та велику кількість зброї,

наркотиків, нападів та арештів.

Одного разу наближаючись до
своєї нової школи,

намагаючись увійти,

виявилось, що двері замкнені ланцюгами.

В голові пролунав голос Ешлі,

"Міс! Міс!

Це не школа!"

Коридори темні та брудні,
з поганим освітленням.

Величезні купи
старих поламаних меблів

і парт у класах,

і просто тисячі невикористаних
всіляких матеріалів.

Це не була школа.

За той рік

я помітила, що класи
були майже порожніми.

Учні були налякані,

налякані відчуттям страху,
що щось трапиться;

налякані тому, що їх завжди дражнили в кафетерії
за те, що вони їли безкоштовну їжу.

Вони були налякані всіма можливими бійками
та пресуваннями.

Це не була школа.

Тут також були вчителі,

які страшенно переживали
за свою безпеку,

відповідно не очікували багато
від студентів і від себе,

і зовсім не усвідомлювали своєї ролі

в знищенні культури школи.

Власне, це було найгіршим з усього.

Бачите, Ешлі таки мала рацію,

і не лише про свою школу.

Існує надто багато шкіл

для дітей, що живуть в бідності.

Ці школи зовсім не є школами.

Але все може змінитися.

Розповім, як це відбулося у
школі Strawberry Mansion.

Будь-хто, хто працював зі мною,
скаже вам,

що я славлюся своїми слоганами.

(Сміх)

Сьогодні я використаю три з них,

ті, що найважливіші
в нашій боротьбі за зміни.

Мій перший слоган:

якщо ви збираєтеся вести вперед,
то ведіть.

Я завжди вірила,

що те, що стається в школі
і те, чого не трапляється тут,

залежить від директора.

Я - директор,

і це звання зобов'язує мене вести вперед.

Я не збиралася залишатися в офісі,

я не збиралася передавати свою роботу,

і я не боялася донести дітям що-небудь,

що не було добрим для них,

незважаючи на те,
подобається їм це чи ні.

Я - лідер,

і знаю, що не можу робити все наодинці.

Тому я зібрала
першокласну лідерську команду,

котра вірила в можливості дітей,

і разом ми взялися за такі малі речі,

як скидання комбінацій
на кожнісінькій шафці вручну,

щоби кожен учень мав
безпечну шафку.

На кожну дошку оголошень у будівлі
ми прикріпили

яскраві кольорові і позитивні послання.

Ми зняли ланцюги
з вхідних шкільних дверей,

замінили лампочки,

і вичистили повністю кожен кабінет,

здали на переробку кожну книгу,
яка була не потрібна,

і позбулися багатьох матеріалів та меблів.

Нам знадобилося два сміттєві баки
щоденно.

І звісно ж, звісно ж,

ми взялися за великі справи,

такі, як зміна бюджету всієї школи,

щоб розподілити кошти, щоб набрати
більше вчителів і допоміжного персоналу.

Ми повністю змінили
шкільний розклад,

урізноманітнивши початок і кінець
робочого дня,

корекцію, додаткові заняття,

факультативні заняття
та консультації,

і все це за один робочий день.

І все це за один робочий день.

Ми створили план розміщення,

що показував, де перебуває кожен з допоміжного
персоналу, а також поліцейський

щохвилини, щодня,

і ми перевіряли щохвилини кожного дня.

Наш найкращий винахід -

розробка програми шкільної дисципліни

під назвою
"Обговоренню не підлягає".

Це система поведінки,

яка завжди заохочує позитивну поведінку.

Результати?

Школу Strawberry Mansion викреслили
зі списку вкрай небезпечних шкіл

за перший рік нашої роботи після того ...

(Оплески)

... після того, як пробула там
п'ять років поспіль.

Лідери роблять неможливе можливим.

Це веде до мого другого слогану:

Що з того? І що тепер?

(Сміх)

(Оплески)

Коли ми дивилися на показники

і зустрічалися з працівниками,

було багато виправдовувань,

чому школа Strawberry Mansion мала
низьку успішність і була небезпечною.

Лише 68 відсотків дітей
приходило щодня до школи,

100 відсотків з них жили в бідності,

лиш 1 відсоток батьків брали участь,

багато дітей з сімей,

де є лише один з батьків або
батьки у в'язниці,

39 відсотків діти з особливими потребами,

згідно з показниками штату виявилось,

що 6 відсотків учнів знають алгебру,

і 10 відсотків обізнані в літературі.

І вони розповідають нам історії

про жахливі умови і таких же дітей.

Я глянула на них

і сказала: "Що з того? І що тепер?

Що ми збираємося робити з цим?"

(Оплески)

Ліквідація виправдовувань на кожному кроці
стала моїм основним завданням.

Ми зверталися до всіх,
хто виправдовувався

через обов'язковий професійний розвиток,

прокладаючи собі дорогу і орієнтуючись на
інтенсивне викладання та навчання.

Після багатьох спостережень

виявилось, що вчителі знали, чого навчати,

але не знали, як навчити

таку кількість дітей
з такими можливостями.

Тому ми розробили модель уроку,

зосереджену на маленьких групах,

щоб потреби кожного учня
було розглянуто

в класі.

Результати?

Через рік показники штату показали,

що наші бали зросли
на 171 відсоток в алгебрі

і на 107 відсотків в літературі.

(Оплески)

Нам ще багато чого потрібно зробити,

дуже багато,

але кожну перешкоду тепер ми долаємо
завдяки підходу: "Що з того? І що тепер?".

І це наштовхує на мій
третій і останній слоган.

(Сміх)

Якщо сьогодні ніхто не сказав вам,
що любить вас,

запам'ятайте, що я люблю
і завжди любитиму.

У моїх учнів проблеми:

соціальні, емоційні та економічні,

яких ви собі навіть не можете уявити.

Дехто з них вже став батьками,

дехто зовсім один.

Якщо хто-небудь запитає
про мій справжній секрет,

про те, як я підтримую
школу Strawberry Mansion на плаву,

я відповім, що люблю своїх учнів

і вірю в їхні можливості,

безумовно.

Коли дивлюся на них,

то бачу, ким вони можуть стати,

і це тому, що я така ж, як і вони.

Я також виросла в бідності в
Північній Філадельфії.

Я знаю, як це - ходити до школи, яка
зовсім не є школою.

І я знаю, як це роздумувати,

чи коли-небудь виберешся
з бідності.

Проте завдяки моїй чудовій мамі,

я навчилася мріяти,

незважаючи на бідність, що оточувала мене.

Тому

(Оплески) --

Якщо ж я збираюся підштовхнути своїх учнів

до їхньої мрії і призначення в житті,

мені потрібно знати, хто вони.

Тому я проводжу з ними час,

тому я заходжу в їдальню щодня.

(Сміх)

І коли я там,

ми розмовляємо на доволі особисті теми,

і коли в когось день народження,

я співаю "З днем народження",

хоча зовсім не вмію цього робити.

(Сміх)

Я часто запитую:

"Чому ви хочете, щоб я заспівала,
якщо я не вмію?"

(Сміх)

І вони відповідають:

"Тому що тоді ми почуваємося особливими".

Щомісяця ми проводимо
зустрічі в залі,

щоб вислухати їхні турботи,

і знати, що в них на думці.

Вони запитують щось на кшталт:
"Навіщо дотримуватися правил?",

"Чому буває стільки наслідків?",

"Чому ми не можемо робити те, що хочемо?".

(Сміх)

Вони питають, а я відповідаю чесно
на кожне питання,

і цей взаємообмін дає змогу
уникнути непорозумінь.

Кожна мить чогось вчить.

Моя винагорода,

моя винагорода

за те, що мої правила та їхні наслідки
не підлягають обговоренню,

заслужили повагу.

Я наполягаю на цьому,

і завдяки цьому,
ми можемо досягти всього разом.

Вони знають, чого від них очікують,

і я оголошую це кожного дня.

Нагадую їм -

(Сміх)

Нагадую про основні цінності

такі як цілеспрямованість, традиції,
досконалість,

чесність та завзятість,

і також нагадую щодня,

як освіта може насправді
змінити їхні життя.

Своє щоденне оголошення
закінчую так само:

"Якщо сьогодні ніхто не сказав вам,
що любить вас,

пам'ятайте, що я люблю,

і завжди любитиму".

Слова Ешлі -

"Міс, Міс,

це не школа" -

назавжди закарбувалися в мене в голові.

Якщо ми дійсно хочемо зробити щось,
щоб вибратися

з бідності,

ми повинні впевнитися в тому,

що кожна школа, котру
відвідує дитина з бідної родини,

є справжньою школою,

школою, школою -

(Оплески) -

школою, котра дає їм знання

і тренує голови, щоб
зорієнтуватися в світі довкола них.

Я не знаю всіх відповідей,

але знаю напевне, що для тих, хто може

і має відповідальність вести за собою школу,
яка служить дітям з бідних родин,

ми зобов'язані бути лідерами,

і коли на нашому шляху
неймовірні труднощі,

ми повинні зупинитися і запитати в себе:
"Що з того? І що тепер?

Що ми будемо з цим робити?"

Коли ми ведемо вперед,

не забуваймо,

що кожен наш учень -

це лише дитина,

налякана тим, що світ нав'язує їм те,
якими вони повинні бути,

і немає значення,
що решта світу їм говорить,

ми завжди повинні давати надію,

нашу цілковиту увагу,

нашу непохитну віру в їхній потенціал,

відповідні очікування,

і ми мусимо постійно повторювати:

"Якщо сьогодні ніхто вам не сказав,
що любить вас,

пам'ятайте, що ми любимо і
завжди будемо любити".

Дякую.

(Оплески)

Дякую тобі, Боже.