Крик душі проти дитячого шлюбу

Життя Меморі Банди пішло за іншим курсом, ніж життя її сестри. Коли її менша сестра досягла статевої зрілості, її відправили у традиційний "табір посвяти", в якому дівчат "вчать, як сексуально задовольняти чоловіка". Там вона завагітніла - у віці 11 років. Однак Банда відмовилась слідувати традиції. Натомість, вона організувала інших дівчат, щоб разом попрохати лідера своєї громади внести закон, який би забороняв змушувати дівчину виходити заміж до 18 років. Її старання сягнули національного рівня ... і дали неймовірні результати для дівчат по всій Малаві.

Я почну свій виступ

з вірша, що його написала

моя подруга з Малаві,

Ейлін Пірі.

Ейлін лише 13 років, але

коли ми проглядали всі наші вірші,

її вірш видався мені напрочуд цікавим

і дуже мотивуючим.

Тож я вам його зачитаю.

Вона назвала свій вірш
"Я вийду заміж, коли сама того схочу".

(Сміх)

"Я вийду заміж, коли сама того схочу.

Ні моя мати,

ані мій батько,

ані дядько, тітка,

чи мої брат чи сестра

не можуть змусити мене вийти заміж.

Ніхто в цілому світі

не може змусити мене вийти заміж.

Я вийду заміж, коли сама захочу.

Навіть якщо ви будете мене бити,

навіть якщо виганятимете,

чи заподієте якесь лихо,

я одружусь тоді, коли сама захочу.

Я одружусь, коли сама захочу,

але спершу отримаю гарну освіту

і справді подорослішаю.

Я вийду заміж,
коли сама захочу".

Можливо, вірш здається вам дивним,

бо написаний 13-ти річною дівчинкою,

але там, звідки я та Ейлін родом,

цей вірш -

крик душі борця.

Я з Малаві,

однієї з найбідніших країн,

країни дуже бідної,

де статева рівність сумнівна.

Дорослішаючи в цій країні,

я не мала права на власний вибір.

Не могла навіть розглядати

будь-які особисті можливості.

Я розповім вам історію про

двох дівчат,

різних і прекрасних.

Ці дівчата росли

під одним дахом,

ділили їжу,

одяг та інколи

навіть взуття.

Однак їхні життя склались

по-різному.

Та друга дівчинка - моя молодша сестра.

Їй було всього лиш 11 років,

коли вона завагітніла.

Це боляче, не тільки для неї

але й для мене

ті часи виявились важкими.

Справа в тому, що в нашій культурі,

як тільки дівчинка досягає статевої
зрілості,

її відправляють в "табори посвяти".

У цих таборах,

дівчат вчать, як сексуально
задовольняти чоловіка.

Є і особливий день,

який називають "Дуже особливим днем",

коли чоловік, якого наймає
громада

приходить в табір

та спить з цими маленькими дівчатками.

Тільки уявіть собі, якої травми
ці дівчата

зазнають кожного дня.

Більшість вагітніє

або заражається ВІЛ, СНІД

та іншими венеричними хворобами.

Моя маленька сестричка
завагітніла.

Сьогодні їй лише 16,

а вона вже має трьох дітей.

Її перший шлюб не вдався,

як не склався і її другий шлюб.

З іншого боку, є ще одна дівчина.

І вона неймовірна.

(Сміх)

(Оплески)

Я називаю її неймовірною, бо так і є.

Вона незвичайна.

Ця дівчина - це я. (Сміх)

Коли мені виповнилось 13 років,

мені казали, що я вже виросла,

що вже досягнула того віку,

коли маю відправитись до
"табору посвяти".

Що?

Я через це проходити
не збиралась.

Знаєте, що жінки казали мені?

"Ти дурне, вперте дівчисько.

Ти не поважаєш традицій наших
суспільства та громади".

Я відмовилась, бо чітко знала,
куди саме хочу

і чого прагну досягти в житті.

У мене було багато мрій:

отримати гарну освіту

і в майбутньому знайти
пристойну роботу.

Я себе уявляла адвокатом,

що сидить у великому кріслі.

Так я собі уявляла своє життя

кожного дня.

І я знала, що прийде час,

коли і я зможу зробити свій невеликий
внесок для своєї громади.

Однак кожного дня вкотре
відмовляючись їхати в табір,

жінки довкола як одна казали:

"Подивись, ти вже така доросла.
У твоєї меншої сестри вже є дитина.

А ти що ж?"

То була "музика", яку я чула
щоденно,

таку ж саму "музику" чують
всі дівчата,

раптом вони відмовляються робити те,
що громада їм нав'язує.

Коли я порівнювала наші з сестрою
історії,

я подумала: "Чому не можна щось
змінити?

Чому я не можу змінити те,
що вже віддавна прийнято

в нашій громаді?"

Саме тоді я покликала інших дівчат,

таких, як моя сестра, вже з
дітьми,

хто ходив до школи, але вже
розучився писати й читати.

Я казала: "Нумо, ми можемо
нагадати одна

одній, як писати та читати,

як тримати ручку, як читати
і тримати книжку".

З ними я провела прекрасний час.

Я не тільки дізналась щось
про них -

ці дівчата розказали мені свої
особисті історії,

про те, з чим вони стикались
щодня

як молоді матері.

Тоді мене осяяло:

"Чому ми не можемо висловити все,
що з нами відбувається,

нашим матерям і лідерам,
сказати їм,

що все це неправильно?"

Зробити щось подібне - страшно,

адже ці наші лідери

вже давно звикли до порядку речей,

які існували віками.

Це важко змінити,

але необхідно спробувати.

Тож ми спробували.

Було непросто, але ми наполягали.

Тож сьогодні я можу вам сказати,

що вперше в нашій громаді

після того, як дівчата так
настрирливо добивались свого,

наш лідер заступився за нас і
промовив, що жодна дівчина не має

виходити заміж до 18 років.

(Оплески)

У моїй громаді

вперше з незапам'ятних часів

прийняли такі закони,

які захищають дівчат

у нашій громаді.

Однак на цьому ми не зупинились.

Ми рушили далі.

Ми були сповнені рішучості
боротись за права дівчат

в усіх громадах, не тільки
в нашій.

У лютому, коли було презентовано законопроект
про дитячий шлюб,

ми були там, біля будинку Парламенту.

Кожного дня, коли чиновники
заходили в будівлю,

ми просили їх підтримати
законопроект.

У нас нема таких розвинених технологій
як тут,

але телефони ми мали.

Тож ми подумали: "А чому б нам не
взяти їхні номери та писати їм?"

Так ми і зробили.

(Оплески)

Коли законопроект пройшов,
ми відправили всім повідомлення:

"Дякую, що підтримали законопроект".

(Сміх)

І коли президент підписав цей
проект,

він став законом.

Тепер у Малаві, 18 - легальний шлюбний
вік, від 15 до 18.

(Оплески)

Прекрасно, що законопроект
схвалили,

однак дозвольте сказати:

є країни, в яких за законом
людина може вступати в шлюб з 18 років,

та хіба ми досі не чуємо криків розпачу
дівчат та жінок кожного дня?

Кожного дня, життя дівчат
марнують.

Тож тепер саме час для лідерів
шанувати їхні зобов'язання.

А це означає,

щоразу думати про дівчат та їхні проблеми.

Не слід сприймати нас як
другорядних,

та лідерам варто пам'ятати, що ми,
присутні тут сьогодні,

ми не просто жінки,
не просто дівчата.

Ми неординарні.

Ми здатні на більше.

Ще одна річ притаманна Малаві

та й іншим країнам:

прийняті закони,

не є законами, якщо їх
ігнорують.

Закон, прийнятий в Малаві нещодавно,

та закони в інших країнах,
які були прийняті давно,

необхідно розголошувати
на місцевому рівні,

на рівні громад,

саме там, де проблеми дівчат
стоять найгостріше.

Кожного дня дівчата стикаються
з дуже складними проблемами.

Тож якщо ці дівчата знатимуть, що
є закони, які їх захищають,

вони зможуть протистояти,
боронити себе,

відчуваючи підтримку закону.

Хочу додати, що

голоси дівчат і жінок,

хоч які вони прекрасні та сильні,

не можуть впоратись самі.

Чоловіки, що нас підтримують,
теж мають вступитись

і працювати разом.

Це колективна робота.

Нам, усім дівчатам у будь-якій
країні необхідна

гарна освіта і - щонайважливіше - право
не виходити заміж, коли тобі всього 11 років.

Більше того,

я знаю, що разом

ми зможемо трансформувати

законні, політичні та культурні рамки,

які заперечують права дівчат.

Сьогодні я з впевненістю кажу,

що через покоління, ми зможемо
покінчити з дитячими шлюбами.

Настане час,

коли кожна з мільйона дівчат
по всьому світі

зможе сказати:

"Я вийду заміж тоді, коли сама схочу".

(Оплески)

Дякую. (Оплески)